Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №910/11067/20 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2026 р. Справа № 910/11067/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Горбасенка П.В.

суддів: Колесника Р.М.

Сковородіної О.М.

за участю секретаря судового засідання Байдрелової М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об`єднання «Агрокомплекс»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.05.2026 (повний текст складено та підписано 25.05.2026) у справі № 910/11067/20 (суддя Демидов В.О.)

за заявою Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об`єднання «Агрокомплекс» про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню

за позовом Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»

до 1. Приватного акціонерного товариства «Укрпластик»

2. Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об`єднання «Агрокомплекс»

про стягнення заборгованості у розмірі 14 935 382, 36 доларів США та 30 298 817, 42 грн

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 22.07.2026

УСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - позивач / АТ «Укрексімбанк») звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Укрпластик» (далі - відповідач 1 / ПрАТ «Укрпластик») та Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об`єднання «Агрокомплекс» (далі - відповідач 2 / ПрАТ «НВО «Агрокомплекс») про солідарне стягнення з ПрАТ «Укрпластик» і ПрАТ «НВО «Агрокомплекс» заборгованості за кредитним договором № 151117К15 від 22.12.2017, кредитним договором № 151117К16 від 22.12.2017, іпотечним договором № 151117Z50 від 22.12.2017 і договором застави № 151117Z51 від 22.12.2017, укладеними в рамках Генеральної кредитної угоди № 151117N4 від 22.12.2017 (далі - спірні договори), у розмірі 14 935 382, 36 доларів США та 30 298 817, 42 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачами своїх зобов`язань за спірними договорами.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 06.08.2020 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 910/11067/20, постановив справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання, встановив строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій.

Господарський суд міста Києва рішенням від 24.12.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023 у справі № 910/11067/20, задовольнив позов частково, стягнув солідарно з ПрАТ «Укрпластик» і ПрАТ «НВО «Агрокомплекс» на користь АТ «Укрексімбанк» заборгованість у розмірі 14 646 941, 50 доларів США та 30 206 820, 60 грн, тоді як в іншій частині позову відмовив.

08.08.2023, на примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі № 910/11067/20, суд видав відповідні накази.

05.05.2026 через систему «Електронний суд» до Господарського суду міста Києва відповідач 2 (далі - заявник) подав заяву про визнання наказу Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 у справі № 910/11067/20 таким, що не підлягає виконанню.

Обґрунтовуючи означену заяву, заявник посилався на те, що після завершення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство основного боржника - ПрАТ «Укрпластик», вимоги АТ «Укрексімбанк» (далі - банк) в силу ч. 7 ст. 64 Кодексу України з процедур банкрутства вважаються погашеними. У зв`язку з цим, на думку відповідача 2, припинилося й забезпечене договором поруки основне зобов`язання, а тому відсутній обов`язок заявника як поручителя перед банком.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 22.05.2026 відмовив у задоволенні заяви ПрАТ «НВО «Агрокомплекс» про визнання наказу Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 у справі № 910/11067/20 таким, що не підлягає виконанню.

Суд першої інстанції свою ухвалу мотивував тим, що наведені заявником підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, не підтверджують відсутності обов`язку боржника у розумінні ст. 328 Господарського процесуального кодексу України.

В контексті наведеного місцевий господарський суд зазначив, що ліквідація основного боржника у процедурі банкрутства не є підставою для припинення поруки, якщо кредитор до ліквідації боржника реалізував право на судовий захист шляхом пред`явлення позову до поручителя, у зв`язку з чим доводи відповідача 2 про припинення поруки з огляду на погашення вимог у процедурі банкрутства є необґрунтованими.

Крім того Господарський суд міста Києва установив відсутність доказів виконання наказу, виданого на виконання судового рішення.

Не погодившись з прийнятою ухвалою суду, ПрАТ «НВО «Агрокомплекс» (далі - скаржник) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.05.2026 у справі № 910/11067/20 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву відповідача 2 щодо визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права, зокрема ст. 559, 609 Цивільного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. На думку ПрАТ «НВО «Агрокомплекс», після ліквідації ПрАТ «Укрпластик» у процедурі банкрутства його зобов`язання перед банком вважаються погашеними відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутства, що, з огляду на акцесорний характер поруки, спричинило припинення договору поруки та відсутність у поручителя обов`язку перед кредитором.

Також апелянт зазначає, що Господарський суд міста Києва не врахував, що вимоги АТ «Укрексімбанк» були розглянуті у межах справи про банкрутство основного боржника, а після завершення ліквідаційної процедури вважаються погашеними, у зв`язку з чим подальше примусове виконання наказу суперечить принципу правової визначеності.

Окремо скаржник зауважує, що місцевий господарський суд безпідставно застосував правові висновки Верховного Суду, викладені у справах щодо інших правовідносин, тоді як до спірних правовідносин підлягають застосуванню висновки Верховного Суду України, сформульовані до внесення змін до ст. 559 Цивільного кодексу України, які, на його думку, підтверджують припинення поруки у зв`язку з припиненням основного зобов`язання внаслідок ліквідації боржника у процедурі банкрутства.

Отже, беручи до уваги зазначене, ПрАТ «НВО «Агрокомплекс» наголошує на наявності ґрунтовних підстав для задоволення його апеляційної скарги.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2026 апеляційну скаргу ПрАТ «НВО «Агрокомплекс» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Горбасенка П.В. , суддів Колесника Р.М., Сковородіної О.М.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 09.06.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ «НВО «Агрокомплекс» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.05.2026 у справі № 910/11067/20, призначив апеляційну скаргу до розгляду на 24.06.2026, витребував з Господарського суду міста Києва матеріали цієї справи та встановив учасникам справи строк для подання до суду у письмовій формі відзивів на апеляційну скаргу.

11.06.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/11067/20.

24.06.2026, в межах встановленого Північним апеляційним господарським судом строку, від АТ «Укрексімбанк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останнє просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ПрАТ «НВО «Агрокомплекс», а ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.05.2026 у справі № 910/11067/20 залишити без змін.

Так, мотивуючи свою позицію, позивач стверджує, що доводи апелянта ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального та процесуального права, а питання припинення поруки є спором про право, який не може вирішуватися в межах розгляду заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню відповідно до ст. 328 Господарського процесуального кодексу України.

За твердженнями банку, ліквідація основного боржника у процедурі банкрутства не припинила поруку, оскільки кредитор реалізував своє право на судовий захист та отримав судове рішення про солідарне стягнення заборгованості з поручителя до припинення юридичної особи-боржника. На підтвердження цієї позиції банк посилається на правові висновки Верховного Суду, зокрема викладені у постановах від 18.12.2019 у справі № 750/2697/14, від 23.05.2018 у справі № 756/15191/14-ц, від 06.02.2018 у справі № 910/9943/17, а також на постанову Верховного Суду від 08.04.2026 у справі № 911/862/25, у якій уже надано оцінку аналогічним доводам щодо припинення поруки.

До того ж АТ «Укрексімбанк» зазначає, що виконавчий документ може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, лише за наявності підстав, передбачених ст. 328 Господарського процесуального кодексу України, зокрема у разі помилкової видачі виконавчого документа або припинення обов`язку боржника. На переконання банку, апелянтом не доведено існування таких обставин, а доводи про припинення поруки та погашення вимог у процедурі банкрутства не свідчать про відсутність обов`язку за судовим рішенням, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання.

Відтак, покликаючись на наведене вище, АТ «Укрексімбанк» вказує, що викладені в апеляційній скарзі відповідні посилання ПрАТ «НВО «Агрокомплекс» не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 24.06.2026 у справі № 910/11067/20 оголосив у судовому засіданні з розгляду апеляційної скарги перерву до 22.07.2026.

У судове засідання 22.07.2026 з`явився представник відповідача 2, який наполягав на задоволенні апеляційної скарги та, відповідно, скасуванні ухвали Господарського суду міста Києва від 22.05.2026 у справі № 910/11067/20 про відмову у задоволенні заяви щодо визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Також у судовому засіданні 22.07.2026 брав участь представник позивача, який підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а відповідну ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Переглянувши оскаржувану ухвалу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність встановлення судом першої інстанції обставин справи та застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Приписами ч. 2 ст. 328 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Наведена норма процесуального права передбачає спеціальний процесуальний механізм усунення перешкод для виконання судового рішення лише у випадках, коли після видачі виконавчого документа виникли визначені законом обставини, які свідчать про відсутність обов`язку боржника або про помилковість видачі такого документа. При цьому інститут визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, має виключний характер і не може використовуватися для перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, чи повторного вирішення спору між сторонами.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, умовно поділяються на дві групи: матеріально-правові, які пов`язані з припиненням обов`язку боржника (зокрема, у зв`язку з добровільним виконанням, припиненням зобов`язання чи з інших підстав, передбачених законом), та процесуально-правові, які стосуються помилкової видачі виконавчого документа.

Такий правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 824/67/20, від 09.06.2022 у справі № 2-118/2001, а також підтверджено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2026 у справі № 873/52/22.

Саме з урахуванням наведеного підходу має визначатися предмет судової перевірки при розгляді заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Отже, під час розгляду заяви, поданої в порядку ст. 328 Господарського процесуального кодексу України, суд перевіряє виключно наявність передбачених цією нормою підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, не здійснюючи повторної оцінки обставин, встановлених рішенням суду, яке набрало законної сили.

Як випливає зі змісту апеляційної скарги, її доводи зводяться до того, що після завершення ліквідаційної процедури щодо ПрАТ «Укрпластик» припинився обов`язок ПрАТ «НВО «Агрокомплекс» як поручителя, а тому виданий у справі наказ не підлягає виконанню.

Однак наведені доводи фактично стосуються питання існування чи припинення матеріально-правового обов`язку поручителя, тобто правових наслідків ліквідації основного боржника для забезпечувального зобов`язання. Вирішення такого питання потребує оцінки матеріально-правових підстав відповідальності поручителя, тоді як у межах провадження, передбаченого ст. 328 Господарського процесуального кодексу України, суд перевіряє лише наявність обставин, які після ухвалення рішення виключають можливість його подальшого виконання.

Разом із тим навіть за умови оцінки доводів апелянта по суті колегія суддів не вбачає підстав для висновку про припинення обов`язку поручителя.

Згідно із ч. 7 ст. 64 Кодексу України з процедур банкрутства вимоги, не погашені у зв`язку з недостатністю майна банкрута, вважаються погашеними, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Саме на зазначене положення, у взаємозв`язку зі ст. 609 Цивільного кодексу України, апелянт посилається як на підставу для висновку про припинення основного зобов`язання та, як наслідок, припинення поруки.

Відповідно до ст. 609 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Зазначені норми визначають правові наслідки ліквідації юридичної особи та завершення процедури банкрутства щодо основного боржника, однак не регулюють питання припинення забезпечувальних зобов`язань поручителя.

Отже, саме по собі застосування положень ч. 7 ст. 64 Кодексу України з процедур банкрутства у взаємозв`язку зі ст. 609 Цивільного кодексу України не є достатньою підставою для висновку про припинення обов`язку поручителя перед кредитором. Для вирішення цього питання підлягають застосуванню спеціальні норми цивільного законодавства, що регулюють правовідносини поруки.

Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку та відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Підстави припинення поруки визначені ст. 559 Цивільного кодексу України. При цьому Законом України № 2478-VIII від 03.07.2018 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування», який набрав чинності 04.11.2018, зазначену статтю було доповнено, зокрема, частиною п`ятою, відповідно до якої ліквідація боржника - юридичної особи не припиняє поруку, якщо до дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення такого боржника кредитор звернувся до суду з позовом до поручителя у зв`язку з порушенням боржником забезпеченого порукою зобов`язання.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2478-VIII його положення застосовуються як до правовідносин, що виникли після введення цього Закону в дію, так і до тих, що виникли до набрання ним чинності та продовжували існувати після введення його в дію, крім випадків, прямо визначених законом.

Оскільки кредитні договори, договір поруки та спірні правовідносини існували після набрання чинності Законом № 2478-VIII, до них підлягають застосуванню наведені положення ч. 5 ст. 559 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд сформував сталий правовий підхід, відповідно до якого ліквідація основного боржника не є підставою для припинення поруки, якщо кредитор до внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи-боржника реалізував своє право на судовий захист, звернувшись із позовом до поручителя.

Такий висновок ґрунтується на тому, що після звернення кредитора до суду та ухвалення рішення про стягнення заборгованості обов`язок поручителя набуває характеру обов`язку, підтвердженого судовим рішенням, а подальша ліквідація основного боржника не усуває відповідальності особи, яка добровільно взяла на себе забезпечувальне зобов`язання.

Крім того Верховний Суд неодноразово наголошував, що, укладаючи договір поруки, поручитель приймає на себе ризики, пов`язані з невиконанням боржником основного зобов`язання, у тому числі ризик його подальшої ліквідації, якщо інше прямо не передбачено договором між кредитором і поручителем. Сам по собі факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи-боржника не припиняє відповідальності поручителя за умови, що кредитор до цього моменту реалізував право на звернення до суду.

Саме такий правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 08.04.2026 у справі № 911/862/25, ухваленій між тими ж учасниками правовідносин, у якій суд касаційної інстанції дійшов висновку, що ліквідація ПрАТ «Укрпластик» не припинила поруку ПрАТ «НВО «Агрокомплекс», оскільки АТ «Укрексімбанк» звернулося до суду з відповідними вимогами та отримало судове рішення задовго до внесення запису про припинення основного боржника.

Аналогічні правові висновки щодо застосування ч. 5 ст. 559 Цивільного кодексу України викладені також у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 910/9943/17, від 23.05.2018 у справі № 756/15191/14-ц та від 18.12.2019 у справі № 750/2697/14.

За таких обставин доводи ПрАТ «НВО «Агрокомплекс» про припинення поруки виключно з підстав ліквідації ПрАТ «Укрпластик» ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень цивільного законодавства та не узгоджуються зі сталою практикою Верховного Суду.

Як було зазначено раніше та випливає з матеріалів означеної справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі № 910/11067/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023, солідарно стягнуто з ПрАТ «Укрпластик» та ПрАТ «НВО «Агрокомплекс» на користь АТ «Укрексімбанк» заборгованість за кредитними договорами та судові витрати. Зазначене судове рішення набрало законної сили 12.04.2023, а 08.08.2023 на його виконання Господарським судом міста Києва видано відповідні накази.

Водночас ухвалою Господарського суду Запорізької області від 11.06.2024 у справі № 908/825/21, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2025, затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс ПрАТ «Укрпластик», у зв`язку з чим товариство ліквідовано в межах процедури банкрутства.

Отже, на момент завершення ліквідаційної процедури щодо основного боржника право банку на звернення з вимогами до поручителя було не лише реалізовано шляхом пред`явлення відповідного позову, а й підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання.

За таких обставин сама по собі ліквідація ПрАТ «Укрпластик» після ухвалення та набрання законної сили рішенням суду не може розцінюватися як обставина, що припинила обов`язок ПрАТ «НВО «Агрокомплекс» як поручителя або свідчить про відсутність підстав для подальшого виконання виданого на виконання цього рішення наказу.

Крім того колегія суддів враховує, що рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі № 910/11067/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023, вже встановлено обставини існування заборгованості, чинності договору поруки, наявності обов`язку ПрАТ «НВО «Агрокомплекс» як поручителя та обсягу його відповідальності перед АТ «Укрексімбанк».

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Наведена норма закріплює принцип преюдиційності судового рішення, який спрямований на забезпечення стабільності судових актів, виключення повторного доказування вже встановлених обставин та недопущення ухвалення судами взаємовиключних судових рішень.

Водночас одним із фундаментальних аспектів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності (res judicata), який передбачає повагу до остаточного судового рішення та виключає можливість його перегляду поза встановленими законом процедурами.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Христов проти України» від 19.02.2009, принцип юридичної визначеності вимагає поваги до остаточного рішення суду, а жодна зі сторін не вправі вимагати його перегляду лише з метою повторного розгляду справи та ухвалення нового рішення.

Отже, доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до переоцінки встановленого судовим рішенням обов`язку поручителя та повторного вирішення питання про існування його відповідальності перед кредитором, не можуть бути предметом розгляду в межах провадження, передбаченого ст. 328 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином колегією суддів установлено, що наказ Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 у справі № 910/11067/20 видано на виконання судового рішення, яке набрало законної сили, а матеріали справи не містять підстав вважати його виданим помилково.

Доводи апелянта щодо припинення обов`язку ПрАТ «НВО «Агрокомплекс» як поручителя свого підтвердження не знайшли, а інших передбачених ч. 2 ст. 328 Господарського процесуального кодексу України обставин, які б свідчили про відсутність обов`язку боржника або виключали можливість подальшого виконання наказу, судом апеляційної інстанції не встановлено.

За таких обставин, перевіривши правильність застосування Господарським судом міста Києва норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість доводів ПрАТ «НВО «Агрокомплекс» та відсутність підстав для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 22.05.2026 у справі № 910/11067/20.

Приписами ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, - його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України»).

Під час ухвалення цієї постанови судом апеляційної інстанції надано оцінку всім істотним доводам апеляційної скарги, які могли вплинути на правильність вирішення питання щодо наявності підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Інші аргументи учасників справи, хоча й були досліджені судом, не спростовують наведених висновків та не впливають на правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що Господарський суд міста Києва повно та всебічно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення заяви, належним чином дослідив подані сторонами докази, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою.

Положеннями ст. 275 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За приписами ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, а підстав для скасування чи зміни ухвали Господарського суду міста Києва від 22.05.2026 колегією суддів не встановлено, апеляційну скаргу ПрАТ «НВО «Агрокомплекс» належить залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.05.2026 у справі № 910/11067/20 - без змін.

У зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення судові витрати, пов`язані з її розглядом, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 236, 255, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче об`єднання «Агрокомплекс» залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.05.2026 у справі № 910/11067/20 залишити без змін.

3. Покласти витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на скаржника.

4. Повернути матеріали справи до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку із перебуванням судді Сковородіної О.М. у відпустці 31.07.2026, з 03.08.2026 по 04.08.2026, повний текст постанови складено та підписано 05.08.2026.

Головуючий суддя П.В. Горбасенко

Судді Р.М. Колесник

О.М. Сковородіна