Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №914/244/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/244/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий – суддя О.В. Зварич

судді І.Ю. Панова

Д.В. Шаповал,

секретар судового засідання Р.А. Пишна,

розглянув у судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Блинті Василя Васильовича б/н від 09.06.2024 року (вх. № 01-05/1860/26 від 10.06.2026 року)

на рішення Господарського суду Львівської області від 11.05.2026 року (суддя Б.І.Яворський; повне рішення складено 19.05.2026 року)

у справі № 914/244/26

за позовом: Акціонерного товариства «Ідея Банк» (надалі АТ «Ідея Банк»)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Блинті Василя Васильовича (надалі ФОП Блинтя В.В.)

про стягнення 350891,85 грн заборгованості,

за участю:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та відзиву на позовну заяву

26.01.2026 року АТ «Ідея Банк» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ФОП Блинтя В.В. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог за вх.№621/26 від 12.02.2026 року) про стягнення 350891,85 грн заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором в частині повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та прострочення плати за обслуговування кредиту.

У відзиві на позовну заяву відповідач не погодився з позовними вимогами та просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Дана позиція обґрунтована тим, що відповідач здійснює підприємницьку діяльність у сфері вирощування зернових культур, що має сезонний характер, дохід формується переважно у весняно-літній період після збору врожаю, він не відмовлявся від виконання кредитного зобов`язання та не мав наміру ухилятися від виконання договору.

21.04.2026 року відповідач подав через систему «Електронний суд» клопотання (вх.№11056/26 від 21.04.2026 року), в якому просив зокрема у разі задоволення позову розстрочити виконання рішення суду щонайменше на 12 щомісячних платежів.

В обґрунтування поданого клопотання зазначив, що утримує дітей, забезпечує їх щоденні потреби, витрати на харчування, проживання та інші необхідні витрати.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.05.2026 року у справі №914/244/26 задоволено позов. Стягнуто (з урахуванням ухвали від 19.05.2026 року) з ФОП Блинті В.В. на користь АТ «Ідея Банк» 350891,85 грн заборгованості за кредитним договором та 4210,70 грн. судового збору. Відмовлено у задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення.

В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що 20.03.2025 року АТ «Ідея Банк» (кредитор) та ФОП Блинтею В.В. (позичальник) укладено кредитний договір №КБ03.00117.011708876 з додатком, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти на поповнення обігових коштів в сумі 500000,00 грн зі сплатою фіксованих процентів 0,01% річних, шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника (який відкривається автоматично з підписанням кредитного договору), зі строком користування по 20.03.2028 включно.

Також судом встановлено, що на виконання умов кредитного договору банк надав ФОП Блинті В.В. кредит у розмірі 500000,00 грн, проте позичальник неналежним чином виконав взяті на себе зобов`язання за умовами кредитного договору, адже не сплатив кредит, проценти у строки, погоджені сторонами у графіку погашення.

Перевіривши проведені банком нарахування, суд першої інстанції погодився з такими та прийшов до висновку, що на користь позивача підлягає стягненню з відповідача заборгованість у розмірі 350890,62 грн і 1,23 грн прострочених процентів.

Дослідивши зібрані у справі докази та встановивши ту обставину, що при укладенні договору позивач був обізнаним із графіком повернення кредитних коштів за договором, з характером своєї діяльності та ризиками господарської діяльності, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про розстрочення виконання рішення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить:

- рішення Господарського суду Львівської області від 11.05.2026 року у справі №914/244/26 скасувати;

- справу №914/244/26 направити на новий розгляд до Господарського суду Львівської області;

- у разі якщо колегія суддів дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на новий розгляд, змінити рішення суду першої інстанції шляхом приведення його у відповідність до фактично прийнятих та розглянутих позовних вимог;

- скасувати рішення в частині відмови у розстроченні виконання рішення та ухвалити в цій частині нове рішення про розстрочення виконання строком на 12 місяців.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначає, що після прийняття заяви про зменшення позову первісні вимоги в частині різниці між первісно заявленою сумою (379891,85 грн) та зменшеними вимогами перестали існувати як предмет судового розгляду. Однак попри зазначене в резолютивній частині рішення суд стягнув 379891,85 грн. Апелянт заявляє, що у рішенні відсутній аналіз аргументів відповідача та відсутня оцінка їх значення для правильного вирішення спору. Стверджує, що суд обмежився наведенням загальних норм цивільного законодавства щодо обов`язковості виконання договорів та права кредитора на дострокове стягнення заборгованості. Вказує на те, що суд дійшов висновку про правомірність дострокового стягнення всієї суми кредитної заборгованості, посилаючись на направлення банком вимоги про усунення порушень кредитних зобов`язань, проте у рішенні відсутні встановлені судом обставини щодо отримання відповідачем такої вимоги. Скаржник зазначає про безпідставність відмови у задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення. В апеляційній скарзі вказано, що відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Закарпатської області, суд першої інстанції обмежився формальним посиланням на умови кредитного договору, не надавши належної оцінки аргументам відповідача щодо забезпечення доступності правосуддя.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду без змін. Зазначає, що ухвалою від 19.05.2026 року суд виправив описку у резолютивній частині рішення. Вказує, що кредитний договір містить інформацію про суму виданого за ними кредиту, а також розміри та терміни внесення платежів та їх повернення, з чим ФОП Блинтя В.В. погодився, підписавши вище вказаний кредитний договір та отримавши на його виконання кредитні кошти. Щодо розстрочення рішення позивач зазначив, що відповідачем не було зазначено підстав, які істотно могли б ускладнювати виконання рішення або робили його виконання неможливим. Також вказує на те, що позивач правильно пред`явив цей позов до Господарського суду Львівської області.

Також у відзиві на апеляційну скаргу заявлено клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

Відповідач не забезпечив участі представників у судове засідання, про причини неявки не повідомив.

З`ясовуючи обставини про ознайомлення відповідача з датою, часом та місцем розгляду справи № 914/244/26, суд встановив таке.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 24.06.2026 року призначено справу № 914/244/26 до розгляду у судовому засіданні на 27.07.2026 року о 10 год. 00 хв..

30.06.2026 року вказана ухвала була надіслана на адресу відповідача, зазначену в апеляційній скарзі.

13.07.2026 року вказана ухвала вручена члену сім`ї відповідача, що підтверджується відповідною відміткою на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення №R068119046444.

Також ухвали Західного апеляційного господарського суду у даній справі оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень України, тобто є загальнодоступними.

Учасники справи не позбавлені об`єктивної можливості дізнатися про рух справи завдяки відкритому безоплатному цілодобовому доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень та скористатися наданими їм процесуальними правами та зобов`язані з розумним інтервалом часу самі цікавитись провадженням по їхній справі, добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Колегія суддів зазначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду.

Отже, суд вчинив дії щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи №914/244/26.

Також суд враховує те, що участь у судовому засіданні не визнавалась судом обов`язковою, тому відповідно до положень ч.12 ст. 270 ГПК України відсутність учасників справи не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Блинті Василя Васильовича на рішення Господарського суду Львівської області від 11.05.2026 року у справі №914/244/26.

Обставини справи

Як видно із наявних у справі копій документів, 20.03.2025 року між АТ «Ідея Банк» (кредитор) та ФОП Блинтя В.В. (позичальник) укладено кредитний договір №КБ03.00117.011708876.

Відповідно до пункту 1.1 договору кредитор надає позичальнику грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, обумовлених даним договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти та комісії за користування ним.

Згідно із пунктом 2.1 договору банк видає позичальнику кредит, а позичальник приймає його на наступних умовах: розмір та валюта кредиту – 500000,00 грн; ціль кредиту – поповнення обігових коштів; процентна ставка – фіксована, 0,01 % річних; комісія за видачу кредитних коштів – 1,1 % від суми кредиту; комісія за обслуговування кредитної заборгованості – 2,99 % від суми кредиту; термін повернення кредиту – по 20.03.2028 (включно); порядок видачі кредиту – перерахунок коштів на поточний рахунок постачальника; графік повернення кредиту – Додаток №1 до Договору кредиту.

За приписами пункту 2.4 договору кредит видається на умовах поворотності, строковості, платності та цільового характеру використання.

Згідно із пунктом 2.5 договору датою видачі кредиту вважається день списання коштів з позичкового рахунку позичальника.

У відповідності до пункту 3.1 договору позичальник сплачує банку вказані у п. 2.1 комісії в наступному порядку: комісія за видачу кредитних коштів утримується банком в день видачі кредитних коштів з суми кредитних коштів, що зараховується на поточний рахунок позичальника в банку. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості нараховується щомісяця, починаючи з дати надання кредиту та сплачується позичальником щомісячно в терміни та в розмірах, вказаних у графіку щомісячних платежів, який наведений в додатку №1 до даного договору. Базою для нарахування комісії є початкова сума кредиту.

Відповідно до пункту 3.2 договору проценти нараховуються два рази на місяць за методом «факт/факт».

Згідно з пунктом 3.3 договору базою для нарахування процентів є залишок заборгованості за кредитом.

За змістом пункту 3.4 договору графік платежів позичальника за договором кредиту в розрізі сум погашення кредиту, процентів і комісії за обслуговування кредитної заборгованості є невід`ємною частиною договору кредиту. Нарахування процентів та комісії за обслуговування кредитної заборгованості припиняється з настанням терміну повернення кредиту.

Згідно із пунктом 4.1 договору позичальник зобов`язаний повернути банку кредит у повному обсязі в порядку і терміни, передбачені цим договором.

Відповідно до пункту 4.2 договору позичальник повертає кредит разом з процентами та щомісячною комісією за обслуговування кредитної заборгованості до дня/числа кожного місяця, згідно з графіком.

За положеннями пункту 4.4 договору позичальник забезпечує наявність на своєму поточному рахунку грошових коштів у сумі, необхідній для сплати щомісячних платежів згідно графіку.

Згідно з пунктом 5.2.5 договору банк має право вимагати дострокового повернення позичальником кредиту за цим договором у випадках: надання позичальником для отримання кредиту документів/інформації, що виявилися недостовірними; виявлення обставин, які свідчать про те, що наданий позичальникові кредит не буде повернуто у строки, визначені цим договором; невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань, передбачених цим договором; наявності арешту грошових коштів позичальника на його поточних рахунках в банку; порушення проти позичальника справи про банкрутство або прийняття рішення про його припинення/ліквідацію; в інших випадках, передбачених Законом. При цьому датою, з якої у банку виникає право вимагати у позичальника погашення заборгованості за цим договором в повному обсязі, є наступний банківський день за днем, коли банку стало відомо про хоча б один з зазначених у п. 5.2.5 цього договору фактів.

Сторони погодили, що виникнення зобов`язання позичальника достроково повернути кредитору всю заборгованість за цим договором згідно п.5.2.5 цього договору тягне за собою виконання всіх передбачених цим договором платіжних зобов`язань позичальника в строк, що зазначений у відповідній вимозі банку, яка направляється позичальнику в порядку, передбаченому п. 11.1 цього договору. В разі направлення банком вимоги про дострокове погашення заборгованості – термін повернення кредиту та виконання інших грошових зобов`язань за договором є таким, що настав.

Пунктом 8.3 договору передбачено, що цей договір виконується за місцем знаходження банку: 79008, м. Львів, Галицький р-н.,вул. Валова, 11, та у випадку спору між сторонами за цим договором, позов може пред`являтися також за місцем виконання договору.

Згідно із пунктом 9.1 договір набуває чинності з дня підписання його обома сторонами та діє протягом 2-х років з дати настання терміну повернення кредиту. Зобов`язання сторін за договором діють до їх повного виконання.

Позивач виконав свої зобов`язання згідно кредитного договору, що підтверджується копіями платіжних інструкцій №6898012, №6898012 та №6898014 від 20.03.2025 року з призначенням платежу: «Видача кредиту згідно кредитного договору №КБ03.00117.011708876 від 20.03.2025».

На виконання умов кредитного договору банком 05.12.2025 року було надіслано вимогу №12.4.2/ КБ03.00117.011708876 від 02.12.2025 року про дострокове виконання кредитних зобов`язань, що підтверджується описом вкладення про надіслання вимоги відповідачу, проте дана вимога залишилась без відповідного реагування зі сторони відповідача.

Відповідач отриманий кредит у встановлений договором термін не повернув та не сплатив нараховані інші платежі, у тому числі проценти за кредитним договором, що стало підставою для звернення у цій справі з позовом до суду про стягнення (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог за вх.№621/26 від 12.02.2026 року) 350890,62 грн заборгованості та 1,23 грн прострочених процентів.

До заяви про зменшення позовних вимог за вх.№621/26 від 12.02.2026 року позивачем додано довідку-розрахунок заборгованості відповідача за укладеним кредитним договором станом на 09.02.2026 року, згідно якого прострочений основний борг становить 350890,62 грн, прострочені проценти – 1,23 грн. Загальна заборгованість становить 350891,85 грн.

Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно із частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За обставинами даної справи, 20.03.2025 року між АТ «Ідея Банк» (кредитор) та ФОП Блинтя В.В. (позичальник) укладено кредитний договір №КБ03.00117.011708876, який став підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків між сторонами.

Згідно із частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, викладені у договорі зобов`язання є обов`язковими до виконання сторонами вказаного договору.

Згідно із частиною 1, 2 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (глава 71 ЦК), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За положеннями частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до частини 1, 3 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до пункту 3.2 договору проценти нараховуються два рази на місяць за методом «факт/факт».

Згідно з пунктом 3.3 договору базою для нарахування процентів є залишок заборгованості за кредитом.

У цій справі судом встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання згідно кредитного договору, що підтверджується копіями платіжних інструкцій №6898012, №6898012 та №6898014 від 20.03.2025 року з призначенням платежу: «Видача кредиту згідно кредитного договору №КБ03.00117.011708876 від 20.03.2025».

Оскаржуваним судовим рішенням констатовано, що позичальник неналежним чином виконав взяті на себе зобов`язання за умовами кредитного договору, адже не сплатив кредит, проценти у строки, погоджені сторонами у графіку погашення.

Відповідно до частини 1, 2 статті 1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

За приписами частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Рішенням суду, яке оскаржується, встановлено, що перевіривши проведені банком нарахування, суд погоджується з такими, тому на користь позивача підлягає стягненню з відповідача заборгованість у розмірі 350890,62 грн. та 1,23 грн прострочених процентів.

На вказаний висновок апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За положеннями частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, учасники справи зобов`язані подати докази на підтвердження своїх вимог чи заперечень, а суд оцінює надані учасниками справи докази під час розгляду справи.

З огляду на вказані приписи процесуального закону, колегія суддів зазначає, що відповідач не спростував належними та допустимими доказами наведений позивачем розрахунок. У відзиві на позов вказав, що він не відмовлявся від виконання кредитного зобов`язання та не мав наміру ухилятися від виконання договору.

Разом з тим, в матеріалах даної справи відсутні платіжні документи, які б підтверджували сплату відповідачем кредитної заборгованості у повному обсязі.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 350891,85 грн заборгованості за кредитним договором та 1,23 грн прострочених процентів.

Щодо відстрочення рішення суду колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із частиною 1 статті 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

За положеннями частини 1, 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Частиною 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати: 1) матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан; 2) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 3) стосовно фізичної особи тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 4) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо; 5) наявність інфляційних процесів у економіці держави; 6) інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення тощо.

Конституційний Суд України у рішенні від 26.06.2013 №5-рп/2013 зазначив, що розстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників. Також Конституційний Суд України зауважив, що за судовою практикою до обставин, що ускладнюють виконання судового рішення та які є підставою для розстрочки його виконання, належать хвороба боржника або членів його сім`ї, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи-боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Питання про відстрочення, розстрочення виконання рішення господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів обох сторін, оцінюючи доводи й заперечення сторін та визначаючи розумний строк відстрочки.

Розгляд заяви про розстрочення виконання рішення передбачає оцінку впливу розстрочення виконання рішення на права та інтереси стягувача, а також перевірку обставин, які обґрунтовують потребу боржника у такому розстроченні, з урахуванням характеру зобов`язання та фактичних можливостей виконання. Тягар доведення відповідних обставин покладається на заявника.

Дослідивши зібрані у справі № 914/244/26 докази та встановивши ту обставину, що при укладенні кредитного договору позивач був обізнаним із графіком повернення кредитних коштів за договором, з характером своєї діяльності та ризиками господарської діяльності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про розстрочення виконання рішення.

Відповідач не надав суду доказів наявності обставин, що ускладнюють або виключають його виконання, а також того, що у випадку розстрочення виконання рішення у нього буде змога виконати зобов`язання у майбутньому. Сезонність робіт та перебування на утриманні неповнолітніх дітей не може бути достатньою підставою для розстрочення виконання рішення суду, оскільки при укладенні кредитного договору відповідач повинен був врахувати специфіку своєї господарської діяльності, а виховання і утримання неповнолітніх дітей є його батьківським обов`язком.

Зважаючи на наведені вище приписи процесуального закону та встановлені судом обставини даної справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно виснував про те, що відповідачем не доведено наявності підстав для розстрочення виконання рішення суду, а доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують вказаного висновку місцевого господарського суду.

Щодо доводів скаржника про підсудність апеляційний господарський суд зазначає наступне.

За змістом статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

За приписами частини 5 статті 29 Господарського процесуального кодексу України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Пунктом 8.3 договору передбачено, що цей договір виконується за місцем знаходження банку: 79008, м. Львів, Галицький р-н.,вул. Валова, 11, та у випадку спору між сторонами за цим договором, позов може пред`являтися також за місцем виконання договору.

Враховуючи наведені положення процесуального закону та враховуючи, що сторонами в укладеному договорі визначено місце виконання договору (79008, м. Львів, Галицький р-н.,вул. Валова, 11), та передбачено можливість пред`являти позов за місцем виконання договору, дана справа правомірно була розглянута Господарським судом Львівської області.

У прохальній частині апеляційної скарги апелянт просив зокрема справу №914/244/26 направити на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Щодо наведеного колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-6 частини першої цієї статті.

Отже, процесуальним законом не передбачено повноваження суду апеляційної інстанції направляти справу до місцевого господарського суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

За наслідками апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції констатує, що доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують висновків, наведених в рішенні Господарського суду Львівської області від 11.05.2026 року у справі №914/244/26.

Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Відповідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, ухвалив законне, обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення – без змін.

Судові витрати

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись, ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд –

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Блинті Василя Васильовича б/н від 09.06.2024 року (вх. № 01-05/1860/26 від 10.06.2026 року) залишити без задоволення, рішення Господарського суду Львівської області від 11.05.2026 року у справі №914/244/26 – без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддя О.В. Зварич

Суддя І.Ю. Панова

Суддя Д.В. Шаповал