Рішення від 04 серпня 2026 р. у справі №703/4646/26 — Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/4646/26

2/703/2823/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді Прилуцького В.О.

секретаря судового засідання Тимошенко Д.А.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в померла баба позивача — ОСОБА_3 .

Після її смерті відкрилася спадщина на будинковолодіння АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,403 га на території цього ж будинковолодіння для ведення особистого підсобного господарства.

На момент смерті ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , разом із позивачем ОСОБА_1 та своїм чоловіком — відповідачем ОСОБА_2 .

Позивач зазначає, що фактично ОСОБА_3 із чоловіком ОСОБА_2 на момент відкриття спадщини не проживала.

Натомість ОСОБА_1 постійно проживав разом із спадкодавцем на час її смерті та, відповідно, прийняв спадщину на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України.

Разом із тим оформити спадкові права на вказане нерухоме майно у нотаріальному порядку позивач не має можливості у зв`язку з відсутністю належних правовстановлюючих документів на спадкове майно.

У зв`язку з тим, що він позбавлений можливості оформити спадщину іншим шляхом змушений звернутись до суду із даним позовом.

Ухвалою судді від 17 липня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в підготовче судове засідання.

Позивач ОСОБА_1 та його представниця адвокат Геріх Н.А. у підготовче судове засідання не з`явилася, про те представниця позивача подала до суду заяву про розгляд справи без її участі та участі позивача, позовні вимоги підтримують повністю.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився.

Разом із тим до суду від відповідача надійшла письмова заява від 03 серпня 2026 року, справжність підпису на якій засвідчена секретарем виконавчого комітету Тернівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Вінковською Т.А.

У зазначеній заяві ОСОБА_2 підтвердив, що є чоловіком ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач також підтвердив, що після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,403 га.

ОСОБА_2 підтвердив, що спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняв її онук — ОСОБА_1 , оскільки на момент смерті спадкодавиці проживав разом із нею однією сім`єю. При цьому відповідач у поданій до суду заяві зазначив: «Підтверджую, що на момент смерті ОСОБА_3 дійсно не проживав разом із нею, оскільки на той час ми тимчасово припинили шлюбні відносини та ведення спільного господарства».

Крім того, відповідач повідомив суд про неможливість з`явитися у судове засідання у зв`язку з незадовільним станом здоров`я, просив справу розглянути без його участі, позовні вимоги визнав повністю.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, письмову заяву відповідача, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Ч. 3 ст. 200 ЦПК України вказує на те, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Тернівка Смілянського району Черкаської області померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 28 грудня 2013 року.

Після її смерті відкрилася спадщина на будинковолодіння АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,403 га, призначену для ведення особистого підсобного господарства.

Право власності спадкодавиці ОСОБА_3 на майно, яке є предметом спору підтверджується копією державного акту на право приватної власності на землю серії ЧР №13-23-32 від 24 червня 1998 року та копією виписки із по господарської книги № 04 на 2021 – 2025 роки Тернівської сільської ради № 335 від 25 серпня 2025 року.

З копії Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження від 05 серпня 2026 року, копії свідоцтва про народження від 31 серпня 1990 року та копії свідоцтва про одруження від 30 серпня 1958 року, вбачається, що позивач по справі ОСОБА_1 є онуком спадкодавиці ОСОБА_3 , а відповідач по справі ОСОБА_2 був чоловіком спадкодавиці.

З довідки виданої Тернівською сільською радою № 223 від 04 серпня 2026 року та довідки виданої виконавчи комітетом Тернівської сільської ради № 1453 від 19 листопада 2025 року вбачається, що разом із спадкодавицею ОСОБА_3 до дня її смерті був зареєстрований ОСОБА_2 та проживав без реєстрації ОСОБА_1 – сторони по справі.

При цьому матеріалами справи підтверджується, що саме ОСОБА_1 фактично постійно проживав разом із спадкодавицею на момент її смерті.

Щодо відповідача суд враховує його особисту письмову заяву, в якій він підтвердив, що, незважаючи на реєстрацію за однією адресою з ОСОБА_3 , на момент її смерті фактично разом із нею не проживав у зв`язку з тимчасовим припиненням між ними шлюбних відносин та ведення спільного господарства.

Таким чином, формальна реєстрація місця проживання відповідача за адресою спадкодавця не відповідала фактичним обставинам його проживання на час відкриття спадщини.

Згідно із статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків, спадщини, від фізичної особи, яка померла, спадкодавця, до інших осіб, спадкоємців.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, що передбачено частинами першою та другою статті 1220 ЦК України.

За змістом частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частинами першою та другою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах — уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, відповідно до частини першої статті 1270 ЦК України.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України необхідним є встановлення місця фактичного проживання спадкодавця та спадкоємця.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, гуртожиток, готель тощо, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, сама лише реєстрація особи за однією адресою зі спадкодавцем не є безумовним доказом її постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі №569/15147/17, відповідно до якої для застосування частини третьої статті 1268 ЦК України визначальне значення має саме встановлення факту постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Аналогічний підхід викладено у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі №471/601/17, від 10 квітня 2020 року у справі №355/832/17 та від 22 травня 2024 року у справі №404/33/22, відповідно до яких сама реєстрація місця проживання спадкоємця за однією адресою зі спадкодавцем не є достатнім доказом прийняття спадщини, якщо фактичне постійне проживання не підтверджується належними доказами.

У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №937/10434/19-ц також зазначено, що реєстрація місця проживання особи разом зі спадкодавцем сама по собі не може свідчити про своєчасність прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України за відсутності доказів постійного фактичного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що сама по собі реєстрація ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , не свідчить про прийняття ним спадщини після смерті ОСОБА_3 відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України.

Більше того, така обставина безпосередньо спростована самим відповідачем, який у письмовій заяві підтвердив, що на момент смерті дружини фактично разом із нею не проживав та спільного господарства з нею не вів.

Натомість факт постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини відповідачем не заперечується, а навпаки — прямо визнається.

Отже, позивач відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України є таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 .

З відповіді Смілянської державної нотаріальної контори № 1134 від 25 липня 2026 року вбачається, що після смерті ОСОБА_3 інші спадкоємці, окрім позивача відсутні.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права власності.

Згідно з пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» суд може вирішити питання про визнання права власності на спадкове майно.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оскаржується або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У зв`язку з тим, що позивач фактично прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , однак позбавлений можливості оформити право власності на спадкове нерухоме майно у нотаріальному порядку, його право підлягає судовому захисту.

Відповідно до частини першої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач — визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

У даній справі відповідач ОСОБА_2 подав суду власноруч підписану заяву, справжність підпису на якій засвідчена уповноваженою посадовою особою органу місцевого самоврядування, у якій безумовно та в повному обсязі визнав заявлені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Визнання позову відповідачем відповідає встановленим судом фактичним обставинам справи, не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, фактів, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позивачем належним чином доведено факт прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 шляхом постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Водночас факт фактичного непроживання відповідача зі спадкодавцем на час її смерті підтверджений його власною письмовою заявою та ним не заперечується.

Таким чином, реєстрація відповідача за адресою спадкодавця сама по собі не створює правових наслідків, передбачених частиною третьою статті 1268 ЦК України, за встановленої судом відсутності фактичного постійного проживання зі спадкодавцем.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 16, 29, 392, 1216, 1220, 1233, 1235, 1261, 1268, 1269, 1270 ЦК України, статтею 33 Конституції України, статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», ст. ст. 4, 5, 12, 76, 81, 89, 200, 206, 247, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно — задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючого по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на будинковолодіння АДРЕСА_1 , загальною площею 89,3 кв.м, житловою площею 41,5 кв.м та земельну ділянку площею 0,403 га, розташовану на території цього ж будинковолодіння, для ведення особистого підсобного господарства, згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ЧР №13-23-32 від 24 червня 1998 року, що належала ОСОБА_3 .

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення (з дня складання повного тексту).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: В. О. Прилуцький