Рішення від 30 квітня 2026 р. у справі №369/18100/24 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/18100/24

Провадження № 2/369/2165/26

РІШЕННЯ

Іменем України

01.05.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі головуючого судді Янченка А.В., за участю секретаря судового засідання Лисяк К.О., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Чайковського Д.З., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу № 369/18100/24 за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВА ПОШТА» про внесення змін в наказ та стягнення середнього заробітку за час проходження військової служби,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВА ПОШТА» про внесення змін в наказ та стягнення середнього заробітку за час проходження військової служби.

На обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_2 зазначає, що з липня 2012 року він працював у відділенні ТОВ «НОВА ПОШТА» № 1 на посаді приймальника складу з посадовим окладом 4500 грн. 00 коп. на місяць.

23.04.2013 року, позивач був призваний на строкову військову службу в Збройні Сили України, але на момент призиву Відповідач не провів належних розрахунків з Позивачем та не видав йому трудову книжку.

Наказом відповідача «Про звільнення ОСОБА_2 » № 40 від 03.03.2014 року, з 14.01.2014 року позивача було звільнено з посади фахівця з приймання та обробки вантажу Вишневе ТОВ «НОВА ПОШТА» відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Оскільки, даний наказ в частині звільнення позивача відповідно до п.4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин – скасовано рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі № 369/14257/18 від 18.10.2019 року (провадження № 2/369/940/19), яке Постановою Київського апеляційного суду від 09.06.2020 року (апеляційне провадження № 22-ц/824/2787/2020) та Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.03.2023 року залишено без змін, позивач вважає, що він не був звільнений з роботи Відповідачем.

16.08.2024 року, позивач подав заяву до відповідача про звільнення за угодою сторін за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України з виплатами всіх сум, що належить позивачу в день звільнення у тому числі середній заробіток відповідно до ст.119 КЗпП України.

30.08.2024 року, позивач отримав наказ ТОВ «Нова Пошта» «Про скасування наказу про звільнення ОСОБА_3 » № 383-К/тр від 30.08.2024 року. Відповідно до даного наказу відповідача наказано внести зміни до п.2.6 наказу №40 03.03.2014 роту та звільнити ОСОБА_2 фахівця з приймання та обробки вантажу м. Вишневе з 14.01.2014 року згідно п. 3 ст.36 КЗпП України у зв`язку з призовом або вступом працівником на військову службу.

Підставою даного наказу визначено Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області по справі № 369/14257/18 від 18.10.2019 року (провадження № 2/369/940/19), Постанова Київського апеляційного суду від 09.06.2020 року (апеляційне провадження № 22-ц/824/2787/2020), Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.03.2023 року.

Позивач вважає, що відповідач вдався до незаконного ігнорування рішень судів та його заяви про звільнення від 16.08.2024 року, зокрема вніс зміни до п. 2.6. щодо підстави звільнення позивача з 14.01.2014 року, хоча мав звільнити позивача за його заявою на підставі за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України з виплатами всіх сум, що належить позивачу в день звільнення у тому числі середній заробіток відповідно до ст.119 КЗпП України.

У зв`язку з вказаними обставинами позивач змушений звернутись до суду із позовною заявою про внесення змін в наказ та стягнення середнього заробітку за час проходження військової служби.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 листопада 2024 року, було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВА ПОШТА» про внесення змін в наказ та стягнення середнього заробітку за час проходження військової служби.

02 грудня 2024 року, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі з наступних підстав.

Виходячи з позицій суду, які наведені в рішенні Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.10.2019 року, провадження № 2/369/940/19, в Постанові Київського апеляційного суду від 09.06.2020, провадження № 22-ц/824/2787/2020 та в Постанові Верховного суду у складі колегії суддів Третьої палати Касаційного цивільного суду від 29.03.2023 року у справі 369/14257/18, провадження № 61-111888св20, а саме те, що суди не заперечували щодо правильності прийнятого ТОВ «Нова пошта» про звільнення працівника, а наголошували на те, що працівника необхідно було звільнити на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України, яка діяла на момент призову позивача на строкову військову службу, відповідач вважає, що правомірно змінив підставу звільнення позивача в наказі і у зв`язку з цим просить повністю відмовити ОСОБА_2 у задоволення його позовних вимог.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 лютого 2025 року, закрито підготовче провадження у справі № 369/18100/24 за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВА ПОШТА» про внесення змін в наказ та стягнення середнього заробітку за час проходження військової служби.

У судовому засіданні представник позивача підтримала задоволення позовних вимог, представник відповідача заперечив проти їх задоволення.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд установив наступне.

ОСОБА_2 працював у відділенні ТОВ «НОВА ПОШТА» № 1 (адреса: Київська область, м. Вишневе, вул. Київська, 27) на посаді приймальника складу з липня 2012 року з посадовим окладом 4500 грн. 00 коп. на місяць.

Наказом від 22.04.2013 № 76-К ОСОБА_2 було прийнято на посаду фахівець з приймання та обробки вантажу Вишневе з 22.04.2013 року з посадовим окладом згідно штатного розпису з повним робочим днем 8 годин за основним місцем роботи.

Згідно наведеної в позовній заяві інформації, ОСОБА_2 23.04.2013 року був призваний на строкову військову службу в Збройні Сили України, що в свою чергу підкреслює неможливість подальшого перебування в трудових відносинах з ТОВ «Нова Пошта».

Редакція статті 119 КЗпП України, що діяла на момент призову позивача на строкову військову службу не містила положення щодо забезпечення гарантії збереження за працівником, у разі призову на строкову військову службу, місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Пунктом 3 статті 36 КЗпП України, що діяла на момент призову Позивача на військову службу та його звільнення, передбачало підставу для припинення трудового договору у разі призову або вступу працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.

В свою чергу, відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Тобто, за змістом наведених норм особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни - воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Таким чином, дія особливого періоду обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, або часом, протягом якого діє воєнний стан.

17.03.2014 року виконуючим обов`язки Президента України видано Указ «Про часткову мобілізацію» №303/2014, який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року та вступив у дію з 18.03.2014 року.

Суд погоджується з доводами відповідача, що на час призову позивача на строкову військову службу особливого періоду встановлено не було.

Виконуючи рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.10.2019 в справі 369/14257/18, ТОВ «Нова Пошта» скасувало пункт 2.6. Наказу 40- К від 03.03.2014 про звільнення ОСОБА_2 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Наказом директора з персоналу №383 - К/тр від 30.08.2024 Позивача звільнено на підставі п.3 ст. 36 КЗпП України з 14.01.2014, дане рішення прийнято беручи до уваги позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, яка викладена в Постанові від 29.03.2023 в справі 369/14257/18, провадження 61-111888св20.

Виходячи з позицій суду, які наведені у рішенні Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.10.2019, провадження № 2/369/940/19, в Постанові Київського апеляційного суду від 09.06.2020, провадження №22-ц/824/2787/2020 та в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, яка викладена в Постанові від 29.03.2023 в справі 369/14257/18, провадження 61-111888св20, а саме те, що суди не заперечували щодо правильності прийнятого ТОВ «Нова пошта» рішення про звільнення працівника, а наголошували на те, що працівника необхідно було звільнити на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України, яка діяла на момент призову Позивача на строкову військову службу.

Враховуючи положення ст. 139 КЗпП України, працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір.

В свою чергу ОСОБА_2 , впродовж часу з 22.04.2013 року по 14.01.2014 рік не здійснював жодних дій, які перелічені в ст. 139 КЗпП, а тим більш в період, як зазначає позивач у своїх вимогах, з 22.04.2013 по 19.07.2022.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. А тому, суд погоджується з доводами відповідача, що позивач не перебуває у трудових відносинах з 14.01.2014, а тому правові підстави для стягнення невиплаченої заробітної плати відсутні.

Доводи позивача, що будучи військовослужбовцем строкової, а згодом, контрактної форми військової служби «працював фахівцем з приймання та обробки вантажу Вишневе з 22.04.2013» у ТОВ «Нова пошта» судом оцінюються критично, оскільки якщо керуватись ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», яка була чинна на момент звільнення Берещука на строкову військову службу, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

А початком проходження строкової військової служби, відповідно до норми п. 1 ч. 1. ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яка була чинна на момент призову Берещука на строкову військову службу, є день відправлення громадян у військову частину з районного (міського) військового комісаріату.

Суд вважає, що враховуючи специфіку несення військової служби, ОСОБА_2 ,будучи військовослужбовцем не міг би поєднувати працю у ТОВ «Нова пошта» та строкову військову службу, оскільки відповідно до п. 304 Закону України «Про статуту внутрішньої служби Збройних Сил України», норми якого діяли на момент звільнення Позивача з ТОВ «Нова пошта»,:

«Черговий контрольно-пропускного пункту зобов`язаний: - не дозволяти виходити за межі розташування військової частини військовослужбовцям строкової служби без документа на право виходу, одягненим не за формою або неохайно, а також командам, які вирушають пішки вночі без сигнальних ліхтарів, вдень - без сигнальних прапорців.» .

Отже, позовні вимоги позивача щодо стягнення невиплаченої заробітної плати, стягнення середнього заробітку є такими, що не підлягають задоволенню судом, оскільки не є обґрунтованим.

Водночас, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.10.2019, провадження № 2/369/940/19 ОСОБА_2 було відмовлено в задоволені його позовних вимог, а саме в частині поновлення його на роботі. Постановою Київського апеляційного суду від 09.06.2020, провадження №22-ц/824/2787/2020 рішення суду першої інстанції було залишено без змін.

І відповідно до обґрунтування, яке вказувалось рішеннях судів: «Позивачем не заявлено вимог, щодо зміни формулювання підстави для звільнення, а тому дане питання судом не розглядалось, однак, беручи до уваги наявність у позивача поважних причин відсутності на роботі, а саме проходження строкової військової служби, що виключає можливість звільнення його за прогул, суд приходить до висновку про необхідність скасування наказу №40-к від 03.03.2014 року в частині звільнення ОСОБА_2 з посади фахівця з приймання та обробки вантажу Вишневе ТОВ «Нова пошта» з 14.01.2014 року відповідно до п.4 ст. 40 КЗпП України.

1. Разом з цим, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні решти позовних вимог, виходячи з наступного.

2. Норми законодавства, що діяли на момент призову позивача на військову службу, а також на момент його звільнення, а саме: п. 3 ст. 36 КЗпП таст. 119 КЗпП України не містили положень щодо забезпечення гарантії збереження за звільненим працівником у разі призову на строкову військову службу місця роботи (посади) і середнього заробітку, а тому позовні вимоги в частині поновлення позивача на посаді, а також стягнення кошти за період вимушеного прогулу, їх індексації, кошти за невикористану відпустку та їх індексацію задоволенню не підлягають.».

Щодо спростування позовних вимог позивача про стягнення з ТОВ «Нова пошта» компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про відпустки», право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Згідно з ст. 6 Закону України «Про відпустки», щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Стосовно обчислення стажу роботи, що надає право на відпустку, то відповідно до ст. 9 Закону України «Про відпустки»: До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються:

- 1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;

- 2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), крім випадків, коли за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігалися місце роботи і посада на підприємстві на час призову.

Станом на момент призову ОСОБА_2 на строкову військову службу 23.04.2013 та до моменту його звільнення з посади фахівця з приймання та обробки вантажу Вишневе з 14.01.2014, за позивачем не зберігалося робоче місця те середній заробіток.

І тому, відповідно до перелічених норм Закону України «Про відпустки», відсутні правові підстави для стягнення на користь позивача компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Крім того, згідно діючого законодавства, відповідачу була виплачена належна йому грошова допомога у розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Крім того, позивачем заявлено про завдання ння йому моральної шкоди у розмірі 100 000 грн.

Питання правильного вирішення судом справ про відшкодування моральної шкоди неодноразово розглядалися Верховним Судом України, що випливає з численної практики та знайшло своє відображення у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» в редакції від 27.02.2009 р. (далі — Пленум ВСУ № 4).

Так згідно до п. 4 вищевказаної постанови відповідно до ст. 119 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. При недотриманні позивачем зазначених вимог настають наслідки, передбачені ст.121 ЦПК.

В п. 5 Пленуму ВСУ № 4 також вбачається, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Вищевказані тлумачення Верховного Суду України роблять неможливим задоволення позову про стягнення моральної шкоди без встановлення судом необхідних фактів та обставин, а саме наявність моральної шкоди, протиправна поведінка заподіювача, докази, на підставі яких можна зробити такі висновки, та причинно-наслідковий зв`язок між протиправними діями та шкодою. Обставини, викладенні Позивачем, не відповідають таким, що зумовлюють наявність усіх вищевказаних умов.

Суд погоджується з доводами відповідача, що ОСОБА_2 не надано обґрунтованих доказів, які могли б підтвердити те, що йому дійсно було заподіяно моральної шкоди у визначеній позивачем сумі.

Усі інші доводи та твердження сторін не спростовують вищевикладених висновків суду.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Керуючись ст.ст. 141, 258-259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВА ПОШТА» про внесення змін в наказ та стягнення середнього заробітку за час проходження військової служби - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано .

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 06.08.2026 року.

Суддя А.В. Янченко