Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №751/4213/26 — Новозаводський районний суд м. Чернігова

Справа №751/4213/26

Провадження №2/751/2134/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року місто Чернігів

Новозаводський районний суд міста Чернігова

в складі головуючого-судді Топіхи Р.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Соколовського В.В.,

позивача ОСОБА_1

представника позивача – адвоката Бредюка А.М.,

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача.

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 квартиру

АДРЕСА_1 ; визначення за позивачем ОСОБА_1 право власності на частку квартири

АДРЕСА_1 ; залишення у власності відповідача ОСОБА_3 частки квартири

АДРЕСА_1 ; стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що 04 вересня 2015 року позивачка уклала шлюб з відповідачем, від якого мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне життя з відповідачем не склалося, у зв`язку з чим подано до суду позовну заяву про розірвання шлюбу. Зазначає, що в період шлюбу з відповідачем за спільні сімейні кошти було придбано квартиру

АДРЕСА_1 . Загальна площа квартири складає 34,7 кв.м, житлова площа 15,2 кв.м. Право власності на вказану квартиру було зареєстровано на відповідача. Через складні психоемоційні відносини з відповідачем, пов`язані з розірванням шлюбу, і не досягненням мирної згоди щодо розподілу спільного сумісного майна, придбаного в шлюбі, позивач разом з дітьми вимушена тимчасово мешкати у своїх батьків за адресою: АДРЕСА_2 .

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи та інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді від 01 травня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

26 червня 2026 року позивач подала заяву про уточнення позовних вимог, а саме в прохальній частині не вірно зазначено ім`я та по батькові відповідача « ОСОБА_6 » замість вірного « ОСОБА_7 ».

У вступному слові позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити. Представник позивача пояснив, що під час перебування у шлюбі сторонами за спільні кошти була придбана квартира, право власності на яку зареєстровано за відповідачем. Від шлюбу сторони мають двох дітей, які проживають разом з позивачкою у її матері. Відповідач сплачує аліменти на дітей.

Відповідач позовні вимоги визнав у повному обсязі.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 04 вересня 2015 року. Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 03 червня 2026 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 7).

Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 6, 7).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстровано 25 серпня 2020 року за ОСОБА_2 . Державному реєстратору подані документи для реєстрації довідка про членство особи в кооперативі та внесення таким членом кооперативу пайового внеску в повному обсязі видана 01 липня 2020 року ОК «ЖБК «Європейський двір» (а.с. 8).

ІV. Норми права, які застосував суд та оцінка аргументів сторін.

Засади ст. 15 ЦК України гарантують кожній особі право на захист її порушених, оспорюваних чи невизнаних прав, а також охоронюваних законом інтересів судом.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 3 ст. 368 ЦК України майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (ч.1 ст. 71 СК України).

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17.

Частиною 1 ст. 57 СК України встановлено перелік майна, яке є особистою приватною власністю дружини, чоловіка: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Судом встановлено, що спірне майно придбано у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

Презумпція спільної сумісної власності майна подружжя, щодо якого виник спір, відповідачем не спростована.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України (ст. 68 СК України).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 69 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від

11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року в справі № 48/340.

При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року в справі № 523/14489/15-ц, від 10 квітня 2024 року в справі № 760/20948/16-ц.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Виходячи зі змісту загальних засад регулювання права власності, що встановлені ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Норми статей 317, 319 ЦК України передбачають, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, яке він здійснює на власний розсуд і усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, право власності є непорушеною норму у сучасних правових державах й її порушити не можна жодним чином, будь-якою фізичною чи юридичною особою, а отже, зазначена норма є гарантією непорушності права власності й попередження свавільного захоплення власності.

Стаття 41 Конституції України та статті 316-319, 321 ЦК України передбачають, що власник на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається належним йому майном. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Право приватної власності є непорушним. Оскільки право власності складається з таких його невід`ємних складових як право володіння, користування та розпорядження, то позбавлення особи хоча б одного з них ущемить права власника, які охороняються законом.

Відповідач повністю визнав заявлені позовні вимоги, матеріали справи не містять доказів існування спору щодо вартості майна чи порядку користування ним.

З урахуванням встановлених обставин, наявних у справі доказів, оскільки спірне майно було придбано подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період перебування у шлюбі, що не заперечується відповідачем, а тому є їх спільною сумісною власністю, частки сторін є рівними, підстави для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до ч. 3 ст. 70 СК України відсутні, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання за позивачем права власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_3 .

V. Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною першою статті 142 ЦПК України визначено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Позивачем сплачений судовий збір в розмірі 1 610 гривень. Тому з урахуванням, приписів статей 141, 142 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 805 гривень судового збору, а також повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при подачі позову, а саме у розмірі 805 гривень.

Керуючись статтями 1187, 1188, 1194 ЦК України, статтями 13, 76-89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру за адресою:

АДРЕСА_3 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 805 гривень.

Повернути позивачу ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при подачі позову, а саме у розмірі 805 гривень, згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки

№ 55700554 від 21 квітня 2026 року, сплачених в АТ «ПУМБ».

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: ОСОБА_2 (місце проживання зареєстровано за адресою:

АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Суддя Р.М. Топіха