Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №679/1690/13-ц — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 679/1690/13-ц

Провадження № 22-ц/820/1360/26

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Талалай О. І. (суддя-доповідач), Гринчука Р. С., П`єнти І. В.,

секретар судового засідання Кошельник В. М.,

з участю боржника ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Нетішинського міського суду Хмельницької області від 07 квітня 2026 року (суддя Гавриленко О. М.) про відмову у відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення, дії державного виконавця Нетішинського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та зобов`язання вчинити дії.

Заслухавши доповідача, пояснення боржника, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд

у с т а н о в и в :

06 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною скаргою, в якій просила визнати рішення та дії державного виконавця Нетішинського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Данюка М. А. щодо винесення розпорядження № 39415037 в частині здійснення відрахування виконавчого збору в розмірі 128394 грн неправомірними та зобов`язати державного виконавця винести постанову про повернення безпідставно списаних коштів в розмірі 128394 грн в рамках виконавчого провадження № 39415037.

В обґрунтування скарги зазначала, що постанова про стягнення виконавчого збору була скасована судовим рішенням, а тому правових підстав для його стягнення не було. Розпорядження про стягнення виконавчого збору за формою та змістом не відповідає вимогам Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженій наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року.

Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 07 квітня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 і роз`яснено, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

ОСОБА_1 , не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить її скасувати. Посилається на незаконність судового рішення. Суд не врахував те, що постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору була скасована ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 05 листопада 2025 року і нею оскаржувались дії державного виконавця щодо винесення розпорядження про перерахунок коштів.

У засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу.

Інші учасники судового процесу не з`явилися, про розгляд справи повідомлені відповідно до вимог ЦПК України.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу з таких підстав.

Порядок примусового виконання судових рішень визначений Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців є однією із засад здійснення виконавчого провадження (пункт 9 частини 1 статті 2 Закону № 1404-VIII).

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є окремими виконавчими документами.

Частиною 2 статті 74 Закону № 1404-VIII передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

У постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19) та від 19 лютого 2020 року у справі № 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19) Велика Палата Верховного Суду виклала правові висновки, згідно з якими імперативним правилом частини 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» врегульовано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Відповідно до висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 у справі № 310/2210/21, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори щодо оскарження постанов виконавця про стягнення витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі й судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Отже, практика розгляду наведених скарг є сталою і послідовною.

Суд першої інстанції на підставі частини 4 статті 263 ЦПК України правильно врахував вказані висновки Великої Палати Верховного Суду при застосуванні наведених норм права.

Безпідставним є посилання в апеляційній скарзі на те, що постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору була скасована ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 05 листопада 2025 року, оскільки вказана ухвала суду першої інстанції в частині задоволення вимог про скасування постанов про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу була скасована постановою Хмельницького апеляційного суду від 18 березня 2026 року та провадження у справі в цій частині вимог закрито.

Доводи апеляційної скарги правильний висновок суду не спростовують.

Порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування ухвали, суд не допустив.

З огляду на викладене підстав для скасування ухвали Нетішинського міського суду Хмельницької області від 07 квітня 2026 року в межах доводів апеляційної скарги немає.

Керуючись статтями 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Нетішинського міського суду Хмельницької області від 07 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач О. І. Талалай

Судді Р. С. Гринчук

І. В. П`єнта