Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №333/5062/18 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 28.07.2026 Справа № 333/5062/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 333/5062/18 Головуючий у І інстанції: Стоматов Е.Г.

Провадження № 22-ц/807/1691/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Полякова О.З.,

суддів Кочеткової І.В.,

Мінгазова Р.В.,

секретар Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 червня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) Ляшенка Дмитра Дмитровича, стягувач – ОСОБА_2 ,

У С Т А Н О В И Л А:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, яку в подальшому уточнив, на дії старшого державного виконавця Центрального ВДВС у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління МЮ (м. Одеса) Ляшенка Д.Д., стягувач – ОСОБА_2 .

В обґрунтування скарги зазначено, що рішенням від 29.11.2018 у справі № 333/5062/18 Комунарський районний суд м. Запоріжжя стягнув зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на отримання дитини - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 20.09.2018 і до досягнення дитиною повноліття.

На підставі цього рішення ОСОБА_2 отримала виконавчий лист № 333/5062/18, та 16.09.2025 подала до Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі заяву про примусове виконання виконавчого листа № 333/5062/18, виданого 03.12.2018 Комунарським районним судом м. Запоріжжя.

16.09.2025 державний виконавець Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі ухвалив постанову про відкриття виконавчого провадження № 79110135 (ідентифікатор доступу БЕ480694347Е) за виконавчим листом № 333/5062/18, виданим 03.12.2018 Комунарським районним судом м. Запоріжжя.

14.10.2025 у виконавчому провадженні № 79110135 здійснено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 558574, 99 грн.

У подальшому виконавче провадження № 79110135 направлене до Центрального ВДВС м. Запоріжжя.

За заявою ОСОБА_1 від 21.11.2025 про перерахунок суми заборгованості з аліментів старший державний виконавець Центрального ВДВС м. Запоріжжя Ляшенко Д.Д. виніс вимогу від 28.11.2025, згідно з якою у зв`язку з перерахуванням суми заборгованості зі сплати аліментів, станом на 31.10.2025, заборгованість складає 354708, 86 грн. скаржник отримав цю вимогу 28.11.2025.

ОСОБА_1 зазначав, що він є поліцейським та перебуває на службі в органах Національної поліції України. З 24.02.2022 і до теперішнього часу він отримує додаткову винагороду.

На думку скаржника, зазначений розрахунок державного виконавця є неправильним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки під час його складення виконавець безпідставно врахував додаткову винагороду, отриману в період з 01.03.2022 до 16.11.2022, що призвело до штучного завищення розміру заборгованості з аліментів.

Так, на час отримання зазначених виплат, Постанова КМУ № 146 від 26.02.1993 «Про перелік видів доходів, з яких провадиться відрахування аліментів» не передбачала утримання аліментів із додаткової винагороди поліцейських. Тільки Постановою КМУ № 1263 від 11.11.2022 до Постанови № 146 від 26.02.1993, що набрала чинності 16.11.2022, були внесені зміни, якими таку додаткову винагороду включено до переліку доходів, з яких утримуються аліменти.

Отже, з 01.03.2022 до 16.11.2022 правові підстави для утримання аліментів з додаткової винагороди були відсутні.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправними дії старшого державного виконавця Центрального ВДВС м. Запоріжжя Ляшенка Д.Д., що полягають у неправильному розрахунку заборгованості з аліментів у виконавчому провадженні № 79110135; скасувати розрахунок (вимогу) заборгованості з аліментів від 28.11.2025 у виконавчому провадженні № 79110135; зобов`язати державного виконавця здійснити новий перерахунок заборгованості без урахування додаткової винагороди за період з 01.03.2022 до 16.11.2022 та з урахуванням вимог ст. 195 СК України та Постанови КМУ № 146 у відповідних редакціях; зобов`язати надати боржнику письмовий, мотивований та деталізований розрахунок.

Ухвалою від 01 червня 2026 року Комунарський районний суд м. Запоріжжя залишив скаргу без задоволення.

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 червня 2026 року та задовольнити скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи доводи своєї скарги, ОСОБА_1 зазначає, щосуд першої інстанції не дослідив ключової обставини в цій справі. Скаржник зазначає, що предметом спору було не лише питання правового режиму додаткової винагороди поліцейського, а той факт, що у період з 01.03.2022 до 16.11.2022 ОСОБА_1 перебував на службі в Національній поліції України, отримував заробітну плату та додаткову винагороду.

Аліменти в цей період автоматично та централізовано утримувала бухгалтерія відповідного підрозділу поліції. Скаржник не здійснював самостійного нарахування аліментів, не визначав бази для утримання, не мав повноважень упливати на порядок здійснення відрахувань із грошового забезпечення. Бухгалтерська служба самостійно відраховувала 25% з тих виплат, які вважала такими, що підлягають утриманню. Саме бухгалтерія не здійснювала утримання аліментів з додаткової винагороди, передбачено постановою КМУ № 168. Тому в цій справі відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 приховував дохід, ухилявся від сплати аліментів або вчиняв будь-які протиправні дії.

Фактично суд поклав на скаржника відповідальність за дії посадових осіб бухгалтерської служби, чим порушив принцип індивідуальної відповідальності.

У своєму відзиві ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Солтіс І.В. – заперечує проти доводів апеляційної скарги, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржувану ухвалу – без змін, а також стягнути судові витрати на правничу допомогу, яких вона зазнала під час розгляду справи в апеляційному суді в розмірі 12500 грн. Зокрема, зазначає, що з листопада 2022 року аліменти надходили у фіксованому розмірі, а саме фіксованій сумі, а саме 6500 грн на місяць. На звернення ОСОБА_2 щодо такого незначного розміру стягнутих аліментів поряд зі значними доходами батька, ОСОБА_1 відповіді не надавав. Повідомив лише те, що утримання здійснює бухгалтерія організації, з якою він перебуває у трудових правовідносинах, навіть не повідомивши про те, що саме за його заявою, поданою до бухгалтерії, аліменти стягуються із його заробітної плати (грошового забезпечення) саме в такому розмірі. Пізніше, маючи сумнів, зважаючи на реальні статки ОСОБА_1 , перевіривши розміри його доходу, зазначені у щорічних деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які розміщені у вільному доступі, ОСОБА_2 стало відомо, що аліменти сплачувалися не в розмірі, визначеному рішенням суду, а майже вдвічі меншому і саме через вину ОСОБА_1 у формі умислу, яка проявилася у тому, що саме він особисто незаконно змінив розмір аліментів. Як стало відомо пізніше, ще в листопаді 2022 року за місцем роботи ОСОБА_1 подав рапорт про добровільне утримання з його грошового забезпечення аліментів на утримання доньки в розмірі 6500 грн щомісячно, починаючи з 01.11.2022. Крім того, ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Солтіс І.В. – зазначає, що перший розрахунок заборгованості у виконавчому провадженні № 79110135 здійснено ще 14.10.2025. Про наявність заборгованості боржнику було достеменно відомо, що підтверджується його ж позовною заявою від 20.10.2025. Проте, до суду зі скаргою він звернувся лише 12.01.2026, повністю пропустивши встановлений процесуальний строк без надання будь-яких належних та поважних доказів, які б заважали йому подати скаргу вчасно.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 – адвокат Деревський С.В. – наполягав на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваної ухвали та задоволенні скарги.

ОСОБА_2 та її представник – адвокат Солтіс І.В. – заперечували проти задоволення апеляційної скарги, оскаржувану ухвалу просили залишити без змін.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду відповідає.

Відмовляючи в задоволені скарги, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець проводив нарахування аліментів відповідно до норм чинного законодавства, оскільки утримання аліментів з поліцейських провадиться з додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану, входить до складу одноразових додаткових видів грошового забезпечення

Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи та не заперечували сторони, що рішенням від 29.11.2018 у справі № 333/5062/18 Комунарський районний суд м. Запоріжжя стягнув зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на отримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 20.09.2018 і до досягнення дитиною повноліття.

На підставі цього рішення ОСОБА_2 отримала виконавчий лист № 333/5062/18, що 03.12.2018 видав Комунарський районний суд м. Запоріжжя.

16.09.2025 ОСОБА_2 подала заяву до Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі про примусове виконання виконавчого листа № 333/5062/18, що 03.12.2018 видав Комунарський районний суд м. Запоріжжя.

16.09.2025 державний виконавець Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі ухвалив Постанову про відкриття виконавчого провадження № 79110135 за виконавчим листом № 333/5062/18, що 03.12.2018 видав Комунарський районний суд м. Запоріжжя.

14.10.2025 державний виконавець Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі здійснив розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 79110135, відповідно до якого станом на 10.10.2025 заборгованість складає в розмірі 558574, 99 грн.

Постановою від 16.10.2025 державний виконавець Комунарського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Вовченко А.В. передав виконавчий документ до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Постановою від 21.11.2025 старший державний виконавець Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ляшенко Д.Д. звернув стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника та направив її до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України для виконання.

Станом на 27.11.2025 державний виконавець здійснив розрахунок заборгованості зі сплати аліментів відносно боржника ОСОБА_1 , відповідно до якого заборгованість складає 354708,86 грн.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 124, 129 Конституції України, ст. 18 ЦПК України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Відповідно до ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Положеннями статті 18 цього Закону передбачено, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України, статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

У частині третій статті 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до статті 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи

з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.

Відповідно до статті 81 СК України перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 (далі - Перелік), передбачено, що утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» визначено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям, під час дії воєнного стану» установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 грн пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Відповідно до пункту 2 розділу XXXIV Порядку на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується у відповідних розмірах, розмір якої залежить, зокрема, від безпосередньої участі у бойових діях, покладених завданнях та від іншого.

Таким чином, жодним нормативно-правовим актом не визначено, що додаткова винагорода поліцейським є грошовим забезпеченням, що не має постійного характеру.

Однак пунктом 1 Переліку чітко визначено, що аліменти справляються з додаткової винагороди за основним місцем роботи, яка, у свою чергу, входить до структури грошового забезпечення поліцейських.

Аналізуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що аліменти мають стягуватися в частці від усіх видів доходу боржника. Тому фактично, навіть до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 року, виконавець мав би враховувати всі види надходжень боржника для визначення розміру аліментів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 року № 1264 лише підтверджено необхідність стягнення аліментів з урахуванням додаткової винагороди. Раніше законодавство просто не містило норми про отримання додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану. Тому з урахуванням змін у законодавстві, лише узгоджено між собою всі нормативно-правові акти.

Постанова Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб», на яку є посилання в статті 81 СК України, також містить пункт 1 про те, що утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом.

Крім того, у пункті 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, вказується, що утримання аліментів провадиться із суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків. Вживання терміну «дохід» у дужках після поняття «заробіток» може розумітися як визнання цих понять синонімами в контексті норм цього Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб. Отже, цей Перелік видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів, не є вичерпним.

Подібний правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18-ц (провадження № 61-45100сво18).

У постанові Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 209/3260/13-ц (провадження № 61-11541св23) вказано, що «колегія суддів суду касаційної інстанції не вбачає жодних підстав вважати, що законодавець, маючи на меті належне забезпечення дитини для її повноцінного духовного та фізичного розвитку, міг з будь-яких причин не охоплювати аліментними зобов`язаннями додаткову винагороду на період воєнного стану. Внесенням відповідних змін 16 листопада 2022 року законодавець лише конкретизував перелік видів грошового забезпечення, із яких справляється нарахування аліментів, задля усунення проблемних питань при нарахуванні аліментів, а не «створив» новий вид доходів, який раніше таким не визнавав.

Отже, додаткові виплати, які нараховувались та виплачувались боржнику за аліментами відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» до 16 листопада 2022 року не є одноразовим нерегулярним видом грошового забезпечення, мали постійний характер та відносились до видів доходів, які враховуються при визначення розміру аліментів на одного з подружжя, дітей батьків, інших осіб».

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що державний виконавець здійснив розрахунок заборгованості відповідно до норм чинного законодавства, тому в цій справі відсутні підстави для задоволення скарги.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дослідив ключової обставини – утримання аліментів бухгалтерією відповідного підрозділу поліції, яка самостійно відраховувала 25% з тих виплат, які вважала такими, що підлягають утриманню, є неспроможними, оскільки за матеріалам справи, аліменти відраховувавсь у точній сумі в розмірі 6500 грн за заявою боржника. Крім того, колегія суддів зауважує, що предметом розгляду цієї справи є правомірність розрахунку заборгованості державного виконавця, а не бухгалтерської служби роботодавця боржника. Тож доводи апеляційної скарги в цій частині жодним чином не спростовують правомірності розрахунку державного виконавця.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, вони фактично дублюють доводи первісної скарги, яким суд надав належну оцінку, перевіривши обставини справи належним чином.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Також ЄСПЛ неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, апеляційна скарга не містить.

Доводи апеляційної скарги зводяться до суб`єктивного трактування державним виконавцем норм матеріального права, зокрема, положень сімейного законодавства щодо статусу дитини, що на переконання колегії суддів, суперечить принципу розумності, як невід`ємного способу тлумачення приватно-правих норм.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного, з огляду на те, що суд першої інстанції правильно встановивши дійсні обставини справи під час розгляду скарги по суті, правильно визначившись із нормами матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 , повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 червня 2026 року – без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 червня 2026 року в цій справі – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 06 серпня 2026 року.

Головуючий

Судді