Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №748/1848/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

31 липня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 748/1848/25

Головуючий у першій інстанції – Кухта В.О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1403/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді: Любчика О.В.,

суддів: Скрипки А.А., Шарапової О.Л.,

з участю секретаря: Шапко В.М.,

сторони:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Іванівка АГ»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Чернігові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кульгейко Лесі Юріївни на ухвалу Чернігівського районного суду Чернігівської області від 06 квітня 2026 року про закриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" про визнання відсутнім права оренди та повернення земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

у червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

1) визнати відсутнім право оренди земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,2566 га, кадастровий номер 7425589700:03:000:0022, розташованої на території Шестовицької сільської ради Чернігівського району Чернігівської області за ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ»;

2) зобов`язати ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,2566 га, кадастровий номер 7425589700:03:000:0022, розташовану на території Шестовицької сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.

3) стягнути з ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 24 березня 2015 між ним та ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» було укладено договір оренди землі №123. Земельна ділянка з кадастровим номером 7425589700:03:000:0022, площею 2,2566 га, належить йому на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яке видано 05 листопада 2013 року. Порядок і строки внесення орендної плати встановлені угодою сторін у договорі оренди земельної ділянки. У пункті 2 Додаткової угоди до договору оренди землі № 123 зазначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та у розмірі, що становить 7% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Строк дії договору становить 10 років. Зазначає, що термін дії договору оренди №123 розпочався 24 березня 2015 року і закінчився 24 березня 2025 року. Жодних письмових пропозицій від відповідача щодо бажання укласти на новий термін договір оренди землі №123 на земельну ділянку у відповідності до положень ч.2 ст.33 Закону України «Про оренду землі» до позивача не надходило. Вказує, що відповідач продовжує користуватися земельною ділянкою позивач після закінчення строку дії договору, чим порушує його права.

Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 06 квітня 2026 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Іванівка АГ» про визнання відсутнім права оренди та повернення земельних ділянок закрито на підставі ч. 3 ст. 206 ЦПК України. Повернуто ОСОБА_1 з Державного бюджету України 1 211 гривень 20 копійок сплаченого судового збору. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Іванівка АГ» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3 000 гривень 00 копійок. Роз`яснено позивачу, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Не погодившись із вказаним рішенням представник ОСОБА_1 – адвокат Кульгейко Л.Ю. подала апеляційну скаргу в якій просить ухвалу скасувати та постановити нове рішення, яким закрити провадження у справі за п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, стягнути з відповідача понесені судові витрати 2 422 грн 40 коп. судового збору та 15 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката на підставі ч. 3 ст. 142 ЦПК України; стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 532 грн 48 коп. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що ухвала є незаконною.

Особа, яка подала апеляційну скаргу посилається на те, що підставами закриття провадження у справі визначені ст. 255 ЦПК України, зокрема якщо: відсутній предмет спору; позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Зазначає, що на момент пред`явлення позову предмет спору існував. На момент розгляду справи по суті позовні вимоги задоволені відповідачем після пред`явлення позову, а тому суд мав закрити провадження в дані справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Закриття провадження судом на підставі ч. 3 ст. 206 ЦПК України є помилковим, що потягло за собою невірне розподілення судових витрат.

Вказує, що судом не враховано положення ч. 3 ст. 142 ЦПК України при вирішенні питання щодо судових витрат та безпідставно зменшено розмір витрат на правничу допомогу та судового збору. Вказана норма закону є санкцією до особи, внаслідок протиправних дій якої виник спір, яка застосовується судом незалежно від того, чи заявлялося клопотання про зменшення судових витрат заінтересованою особою.

Судові витрати, на думку представника, мають бути відшкодовані за рахунок відповідача в повному обсязі, а не в розмірі 50 відсотків з Державного бюджету.

Також зазначає, що витрати на правничу допомогу були зменшені без відповідного клопотання відповідача.

Відзив на апеляційну скаргу в порядку статті 360 ЦПК України не надходив.

Представник ОСОБА_1 – адвокат Кульгейко Л.Ю. в судовому засіданні апеляційного суду підтримала доводи апеляційної скарги у повному обсязі. Зазначила, що прийняття ухвали судом першої інстанції на підставі ст. 206 ЦПК України вплинуло на правильність відшкодування позивачу судових витрат, також зазначила про безпідставне зменшення витрат на правничу допомогу.

В судовому засіданні представник ТОВ «Агрофірама «Іванівка АГ» Добрицька В.С. просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу Чернігівського районного суду Чернігівської області від 06 квітня 2026 року – залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Установлено, що 03.06.2025 до Чернігівського районного суду Чернігівської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» про визнання відсутнім права оренди та повернення земельних ділянок.

Ухвалою суду від 09.06.2025 відкрито спрощене провадження у справі без повідомлення сторін.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходили.

09.07.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

14.07.2025 від представника позивача до суду надійшло клопотання про недолучення відзиву.

Між сторонами справи 24.03.2015 укладено договір оренди землі №123 строком на 10 років. Земельна ділянка з кадастровим номером 7425589700:03:000:0022.

З витягу з Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 429511680 від 02.06.2025 убачається, що в реєстрі актуальна інформація про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за договором договір оренди землі №123 від 24.03.2015.

Позивачем 09 січня 2026 року в ході перевірки інформації по речове право на земельну ділянку з кадастровим номером 7425589700:03:000:0022 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було встановлено, що запис про оренду земельної ділянки за ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» в розділі «інші речові права» - відсутній, що підтверджується Інформацією з ДРРП від 09.01.2026 № 459768522 (а.с.69).

У заяві від 13.01.2026 представник ОСОБА_1 – адвокат Кульгейко Л.Ю. просить прийняти її заяву в інтересах ОСОБА_1 про відмову від позову у зв`язку з фактичним задоволенням позовних вимог Товариством після пред`явлення позову до суду та стягнути з відповідача понесені судові витрати: 2 422 грн 40 коп. судового збору та 15 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката (а.с.66-67).

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з положень частини 3 статті 206 ЦПК України, а також врахував, що представником позивача надано відповідну заяву після задоволення відповідачем позовних вимог у повному обсязі.

Крім того суд згідно із частиною 3 статті 7 Закону України «Про судовий збір» стягнув 50 відсотків сплаченого судового збору, сплаченого при поданні позову.

Щодо витрат на професійну правову допомогу суд першої інстанції зазначив, що невиконання відповідачем вимог позивача до звернення до суду зумовило необхідність подання позову та понесення витрат на професійну правничу допомогу, а те, що відповідач виконав свої обов`язки лише після відкриття провадження у справі, не звільняє його від обов`язку компенсувати позивачу такі витрати. Разом із тим суд дійшов висновку, що з урахуванням складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт та принципів розумності й справедливості, заявлений розмір витрат є неспівмірним, у зв`язку з чим визначив витрати на правничу допомогу у сумі 3 000,00 грн.

Апеляційний суд не може повністю погодитися з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Щодо ухвалення судом рішення про закриття провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 206 ЦПК України позивач може відмовитись від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

До ухвалення судового рішення, у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем, суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, що визначено ч. 3 ст. 206 ЦПК України.

Крім того, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Повертаючись до обставин справи, слід зазначити, що через значний проміжок часу, а саме, у грудні 2025, як пояснила в судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача, товариством вчинено дії щодо припинення (вилучення) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформації по речове право на земельну ділянку з кадастровим номером 7425589700:03:000:0022 а саме, про оренду земельної ділянки, тоді як строк, на який було укладено договір оренди сплив 24.03.2025.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про оренду землі» об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 31 цього Закону визначено, що договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено.

Верховний суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 28.09.2022 у справі №663/1651/21 (61-18805ск21) дійшов висновку, що «Оскільки у справі, що переглядається, на момент звернення до суду з позовом, а також на момент розгляду справи судами право оренди СТВО «Заповіт Ілліча» було зареєстрованим у відповідному реєстрі, відомості про припинення права оренди землі внесені до цього реєстру не були, тому обґрунтованим є висновок про те, що земельна ділянка вважається юридично не повернутою її власникові, а збереження відомостей у державному реєстрі про державну реєстрацію права оренди СТОВ «Заповіт Ілліча» є порушенням прав власника на розпорядження своїм майном. З урахуванням того, що власник земельної ділянки не бажала продовжувати дію договору оренди землі, обраний спосіб захисту порушеного права шляхом припинення права оренди товариства є найбільш ефективним та відповідає характерові порушення прав та інтересів позивача.

Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 03 червня 2020 року у справі № 282/773/18-ц (провадження № 61-14214св19), від 17 липня 2020 року у справі № 282/774/18 (провадження № 61-14187св19), від 20 січня 2021 року у справі № 282/1732/18 (провадження № 61-16378св19).

Отже, у цій справі, відповідач поновив порушені права позивача після відкриття провадження у цій справі, а тому з урахуванням заяви відповідача про відмову від позову суд першої інстанції дійшов правильного висновку про прийняття відмови від позову і закриття провадження у справі.

Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції приймаючи ухвалу про закриття провадження у справі врахував, що відповідач задовольнив позовні вимоги у повному обсязі.

Крім того, у спірному рішенні відсутні посилання суду, як на підставу закриття провадження, про відсутність предмету спору.

Доводи представника про те, що предмет спору не існував на час звернення позивача до суду із позовом, а тому, провадження було слід закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України не є слушними з огляду на вищенаведені висновки апеляційного суду.

Стосовно доводів, що суд першої інстанції при закритті провадження мав застосувати пункт 4 частини 1 статті 255 ЦПК України, не є переконливими та не змінюють суті прийнятого судом першої інстанції рішення.

Так, ст. 206 ЦПК України є загальною нормою, якою врегульовано наслідки відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем.

Цією нормою визначено, що у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Водночас, спеціальною статтею 255 ЦК України визначено підстави закриття провадження у справі, серед яких наявна підстава - позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Колегія суддів звертає увагу, що ухвалюючи спірне рішення суд першої інстанції як на підставу закриття провадження у справі посилався на те, що позивач відмовився від позову і прийняв від нього таку відмову, а свої висновки обґрунтував, посилаючись на загальну норму процесуального права, якою передбачено можливість прийняття рішення про закриття провадження у справі у зв`язку із відмовою від позову.

Отже, не зазначення у мотивувальній частині ухвали положень ст. 255 ЦПК України на переконання апеляційного суду не змінює змісту та мотивів прийнятого рішення судом першої інстанції.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що подаючи до суду першої інстанції заяву про відмову від позову ОСОБА_1 в особі свого представника – адвоката Кульгейко Л.Ю. просив прийняти його заяву та закрити провадження обґрунтовуючи свою відмову частиною 1 статті 206 ЦПК України, що і зробив суд своєю ухвалою, з урахуванням положень частини 1 статті 13 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене, підстав для скасування оскаржуваної ухвали в зазначеній вище частині апеляційним судом не встановлено, оскільки вона постановлена з врахуванням вимог заяви позивача про відмову від позову та з додержання норм матеріального і процесуального права.

Щодо вирішення питання про розподіл судового збору, апеляційний суд зазначає наступне.

Як убачається з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі відмови позивача від позову до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Статтею 142 ЦПК України визначено яким чином відбувається розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.

Відповідно до ч. 1 цієї статті визначено, що у разі відмови позивача від позову, до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Водночас, ч. 3 цієї статті передбачено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Повертаючись до обставин цієї справи апеляційний суд зазначає.

Відповідно до квитанції про сплату судового збору від 21.05.2025 АТ КБ «ПриватБанк», позивачем за подання позовної заяви до суду сплачено 2422,40 грн.

Як убачається з матеріалів справи, провадження у цій справі відкрито 09.06.2025. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін за наявними матеріалами. Встановлено строк на подання відзиву 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження, на надання відповіді на відзив 5 днів з дня отримання відзиву.

Відповідно до ч. 2 ст. 279 ЦПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Заява про відмову від позову подана представником позивача 13.01.2026, тобто через сім місяців після відкриття провадження у справі.

Отже, з огляду на зазначене, заява про відмову від позову подана позивачем на стадії розгляду справи по суті, а тому, повернення судового збору позивачу з Державного бюджету України у розмірі 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову не є можливим, оскільки таке повернення може бути коли заява подана до початку розгляду справи по суті.

Звертаючись із заявою ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь з відповідача судовий збір, з огляду на те, що відповідач поновив його права на стадії розгляду справи.

На вказані обставини та наведені норми суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про повернення позивачу 50 відсотків сплаченого судового збору з Державного бюджету України у розмірі 1211, 20 грн.

Оскільки закриття провадження відбулося на підставі того, що позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову та на стадії розгляду справи по суті, то при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд мав застосувати частину 3 статті 142 ЦПК України та стягнути сплачений позивачем судовий збір у повному обсязі з відповідача.

Отже, ухвала суду в цій частині не відповідає вимогам Закону, а тому підлягає скасуванню з прийняттям апеляційним судом рішення про стягнення витрат позивача на сплату судового збору за подання до суду позовної заяви з відповідача у повному обсязі.

При вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу судом першої інстанції враховано вимоги ч. 2, 3, ст. 137 ЦПК України згідно з якими за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Крім того, слід звернути увагу, що ч. 4. вказаної статті, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховано також судом першої інстанції, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: 1) договір про надання професійної правничої допомоги № 28/4/25 від 28.04.2025 р. (а.с.22); 2) свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серії ЧН № 000535 (а.с.23); 3) ордер на надання правничої допомоги Серії СВ № 1125408 від 28.04.2025 р. (а.с.24); 4) попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрати на професійну правничу допомогу (ст. 137 ЦПК України), які понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи у розмірі 15 000,00 грн (а.с.25); 5) акт про прийняття-передачі правових послуг від 26.05.2025 р., з якого вбачається сума витрат на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн та 18 годин, які затрачені на роботу адвоката (а.с.26).

З урахуванням того, що невиконання відповідачем вимог позивача до звернення до суду зумовило необхідність подання позову та понесення витрат на професійну правничу допомогу і відповідач поновив права позивача лише після відкриття провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про обов`язок відповідача компенсувати позивачу такі витрати.

Водночас з урахуванням складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт та принципів розумності й справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку про неспівмірність заявленого розміру витрат, у зв`язку з чим визначив витрати на правничу допомогу у сумі 3 000,00 грн.

Із вказаним висновками також погоджується і суд апеляційної інстанції, враховуючи, що справа не є складною, її розгляд проводився у спрощеному провадженні без виклику сторін і позивач відмовився від позову. Такий розмір витрат на правничу допомогу є співмірним і зменшення суми витрат на правничу допомогу є обґрунтованим.

Посилання представника позивача у апеляційній скарзі на справи, розглянуті Чернігівським районним судом Чернігівської області, де при розгляді аналогічних спорів із подібними обставинами сформований інший підхід щодо стягнення судових витрат, не є переконливим, оскільки розгляд наведених справ по суті завершений прийняттям рішення у справі. Крім того, така практика не є обов`язковою для суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів вважає необхідним звернути увагу, що постановою Чернігівського апеляційного суду від 29.10.2025 у справі 748/620/25, на яку посилається позивач, апеляційний суд стягнув витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 із заявлених 10000 грн.

Не заслуговують на увагу також доводи апеляційної скарги щодо відсутності заяви відповідача про не співмірність заявлених витрат на правничу допомогу, оскільки у відзиві ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» на позовну заяву від 08.07.2025 наявні заперечення щодо розміру витрат позивача на правничу допомогу із зазначенням їх не співмірності з огляду на предмет позову, складність справи, тощо.

Отже, ухвала суду в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу є законною та обґрунтованою.

Пунктом 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, ухвала Чернігівського районного суду Чернігівської області від 06 квітня 2026 року в частині розподілу судових витрат між сторонами підлягає скасуванню.

В іншій частині оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права та підстави для її скасування в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні.

Оскільки апеляційну скаргу щодо закриття провадження у справі залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, зокрема судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції немає.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив також стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 5 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат було надано: копію Додаткової угоди №1 від 16.04.2026 до договору про надання професійної правничої допомоги №28/4/25 від 28.04.2025 (а.с.83 зворот), копію ордеру серії СВ № 1170181 (а.с.84 зворот), копію Акту про прийняття-передачу правових послуг від 01.05.2026 (а.с.85), копію квитанції до прибуткового касового ордеру №74 від 16.04.2026 (а.с.85 зворот).

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);

Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу на користь ОСОБА_1 апеляційний суд враховує, що представник ТОВ «Агрофірма «Іванівка АГ» заперечувала у судовому засіданні щодо розміру витрат позивача на правничу допомогу у розмірі 5000 грн, а також, критерії реальності, необхідності та співмірності, складності справи, характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи, керуючись принципами розумності та справедливості, враховуючи часткове задоволення апеляційних вимог (щодо розподілу судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції), колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення заявленого до стягнення розміру витрат з 5 000 грн до 3 000 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Чернігівського районного суду Чернігівської області від 06 квітня 2026 року в частині розподілу судового збору - скасувати.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Іванівка АГ» на користь ОСОБА_1 2 422,40 грн судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції.

В іншій частині ухвалу суду залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Іванівка АГ» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 3 000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 05 серпня 2026 року.

Головуючий: Судді: