Постанова від 01 квітня 2026 р. у справі №504/2322/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4009/26

Справа № 504/2322/25

Головуючий у першій інстанції Барвенко В. К.

Доповідач Карташов О. Ю.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Карташова О.Ю.

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.

за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Доброславського районного суду Одеської області від 26 червня 2025 року

у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 за участі заінтересованої особи - ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2025 року заявниця ОСОБА_3 звернулась до Доброславського районного суду Одеської області із заявою, якою просила суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 строком на шість місяців, яким заборонити йому наближатись до ОСОБА_4 та дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на відстань ближче 100 метрів, перебувати в будинку АДРЕСА_1 , контактувати з заявницею та дітьми будь-яким способом (телефон, месенджери, електронна пошта, особисто).

Крім того заявниця ставить питання про зобов`язання ОСОБА_2 пройти програму для кривдників відповідно до статті 28 Закону України «Про запобігання та протидії домашньому насильству».

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Доброславського районного суду Одеської області від 26 червня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису заінтересованій особі — ОСОБА_2 — відмовлено.

Рішення суду вмотивовано тим, що заявницею не надано беззаперечних доказів на підтвердження вчинення домашнього насильства, у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», тому відсутні підстави вважати, що наявні ризики настання тяжких наслідків для заявника.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на недостатність обґрунтування судом першої інстанції відмови у задоволенні її заяви, просить скасувати рішення Доброславського районного суду Одеської області від 26.06.2025 року у справі № 504/2322/25, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву скаржниці про видачу обмежувального припису.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга скаржником вмотивована тим, що її заява розглянута судом першої інстанції з порушенням строків, які призвели до викрадення її дітей 13.06.2025 року, що підтверджується заявою до поліції від 13.06.2025 року і провадженням № 42025160000000096 від 12.06.2025.

Крім того, скаржницею акцентується увага на тому, що суд проігнорував всі надані нею докази, посилаючись на їхню «недоведеність», а це суперечить ст. 76 ЦПК України. До того ж суд проігнорував як доказ SMS - погрози і взагалі не долучив їх до матеріалів справи.

Скаржниця вважає, що судом не вірно оцінені ризики вірогідності повторного насильства чи тяжких наслідків, попри фізичне насильство 22.05.2025, яке задокументоване Актом № 44; психологічне насильство над ОСОБА_7 , яка бачила закривавлене обличчя матері; зникнення дітей 13.06.2025 року.

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

Учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Проте, представником ОСОБА_2 адвокатом Голосовим Ю.В. подані додаткові пояснення в яких зазначається, що після ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції та після відкриття апеляційного провадження виникли нові фактичні данні, які спростовують доводи позовної заяви про видачу захисного припису та мають істотне значення для оцінки доводів апеляційної скарги.

Зауважується, що паралельно із позовною заявою про видачу захисного припису, у провадженні Доброславського районного суду Одеської області розглядається інша цивільна справа між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а саме справа №504/2116/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітніх дітей з батьком, стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей, і ухвалою Доброславського районного суду Одеської області від 31.07.2025 року зобов`язано орган опіки та піклування Київської районної адміністрації ОМР надати висновок про доцільність визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 ..

Акцентується увага на тому, що на виконання ухвали суду спеціалісти Служби у справах дітей Одеської міської ради перевірили житлові умови дітей, які проживають з батьком, ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , а також перевірили житлові умови ОСОБА_1 , яка проживає окремо за адресою: АДРЕСА_1 , і спеціалісти Служби у справах дітей Одеської міської ради з`ясували, що дітям подобається проживати з батьком та співмешканкою батька, при цьому діти не бажають спілкуватись з матір`ю, що підтверджується проектом висновку про визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з одним із батьків від 28.10.2025 №05/10/10470. Також, згідно висновку психологічної експертизи від 09.09.2021 з`ясована думка дітей, прив`язаність дітей до батька та відчуженість до матері.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Представник ОСОБА_2 адвокат Голосов Ю.В. в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , просив оскаржуване рішення залишити без змін.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до судового засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином, клопотань про відкладення розгляду, або про розгляд в режимі відеоконференції не подавали.

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, думку учасників які з`явились, щодо подальшого розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників які не з`явились.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Шлюб між заявницею та паном ОСОБА_2 розірваний 22.11.2022 року.

Від цього шлюбу колишнє подружжя має дітей- доньку ОСОБА_7 та сина ОСОБА_8 .

За твердженням заявниці з моменту розірвання шлюбу пан ОСОБА_2 систематично чинить щодо неї фізичне, психологічне та сексуальне насильство.

Як вказує заявниця, у 2022 році ОСОБА_2 примушував її до сексуальних стосунків проти волі заявниці, використовуючи погрози фізичною розправою та психологічний тис, про що вона написала заяву до правоохоронних органів 22.05.2025 року.

За твердженням заявниці, 17.05.2025 року пан ОСОБА_2 вигнав її з будинку АДРЕСА_1 , який є спільною частковою власністю колишнього подружжя, та обмежив спілкування заявниці з дітьми.

За твердженням заявниці 22.05.2025 року пан ОСОБА_2 застосував до заявниці фізичне насильство, вдарив кулаком по голові, спричинив ЗЧМТ, погрожував вбивством.

Заявниця стверджує, що під час інциденту ОСОБА_2 примушував дитину свідчити проти матері. Дитина бачила обличчя заявниці, яке було у крові.

Згідно витягу з ЄРДР від 04.06.2025 року зареєстрована заява ОСОБА_1 про те, що 22.05.2025 року колишній чоловік спричинив тілесні ушкодження.

Згідно витягу з ЄРДР від 12.06.2025 року зареєстрована заява ОСОБА_1 про те, що колишній чоловік протягом більше ніж двох останніх років примушував її до вступу з ним у статеві відносини.

Згідно витягу з ЄРДР від 12.06.2025 року зареєстрована заява ОСОБА_1 про те, що колишній чоловік протягом тривалого часу вчиняв систематично домашнє насильство у формі психологічного та економічного насильства.

Згідно витягу з ЄРДР від 12.06.2025 року зареєстрована заява ОСОБА_1 про те, що колишній чоловік погрожує їй вбивством, та існують реальні підстави побоювання здійснення ним цієї погрози.

Згідно витягу з ЄРДР від 12.06.2025 року зареєстрована заява ОСОБА_1 , щодо заподіяння легких тілесних ушкоджень.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон), який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Пунктами 3, 14, 17 ч. 1 ст. 1 даного Закону визначено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 24 Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (ч. 3 ст. 26 Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (пункт 9 частини першої статті 1 Закону).

Закон визначає, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

Рішення суду про видачу обмежувального припису повинно прийматись на підставі наявності сукупності факторів, зокрема: докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді, такі докази підтверджують факт неодноразового насильства, а також підтверджують факт не усвідомлення особою негативних наслідків своїх дій.

В таких категоріях справ належними та допустимими доказами, які підтверджують підстави для видачі обмежувального припису є: протокол про адміністративне правопорушення винесений у сфері домашнього насильства, терміновий заборонний припис стосовно кривдника, обмежувальний припис та інші документи, які засвідчують факт насильства.

Так, заявниця на підтвердження своїх вимог посилається на внесені відомості до ЄРДР за її заявами про спричинення тілесних ушкоджень, погроз, систематичного насильства у формі психологічного та економічного, примушування до статевих відносин.

Однак, у Постанові від 09.06.2022 у справі №216/4309/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виснував, що саме по собі звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства при розгляді заяви у порядку цивільного судочинства.

Схожі за змістом правові висновки висловлені у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.02.2023 у справі №531/352/22. Касаційний суд вказав, що сама по собі відсутність кримінального провадження щодо вчинення домашнього насильства не може автоматично свідчити про відсутність домашнього насильства, як і наявність кримінального провадження також не свідчить автоматично про вчинення домашнього насильства. Це все фактори, наявність чи відсутність яких має оцінюватись цивільним судом у комплексі для вирішення питання про видання обмежувального припису.

Таким чином, посилання на звернення до поліції не є достатнім для задоволення заяви про видачу обмежувального припису.

Крім того, у даній ситуації слід чітко розмежовувати, яку мету ставить перед собою заявник: вона дійсно хоче уникнути домашнього насильства та захистити себе від такого насильства чи, можливо, намагається таким способом вирішити певний конфлікт з колишнім чоловіком, щодо дітей.

Проте, наявність конфліктних ситуацій, які виникають між сторонами за відсутності вчинення домашнього насильства, не можуть бути підставою для застосування обмежувального припису.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 щодо вчинення домашнього насильства відносно ОСОБА_1 .

Твердження заявниці, щодо викрадення дітей колишнім чоловіком, не підтверджено належними та допустимими доказами.

Такі рішення не мають обов`язковий характер під час ухвалення нового рішення про видачу обмежувального припису та оцінюються судом в сукупності з іншими доказами, які надають сторони при розгляді справи.

Надані скріншоти переписки не є належними доказами, оскільки їх не можливо ідентифікувати та перевірити, а тому суд першої інстанції вірно не прийняв їх до уваги.

Апеляційний суд погоджується з позицією суду першої інстанції, що заявниці слід відмовити у задоволенні заяви, оскільки в справі відсутні докази, достатні у своїй сукупності для висновку про необхідність вжиття до ОСОБА_2 спеціальних заходів протидії домашньому насильству у вигляді обмежувального припису.

Надані зацікавленою стороною докази, які були отримані після ухвалення рішення, а саме висновки служби у справах дітей та висновки експертизи, в якій з`ясована думка дітей, судом апеляційної інстанції не приймається до уваги, оскільки стосується іншої справи та іншого предмету позову, а саме визначення місця проживання малолітніх дітей.

Таким чином, необхідність видачі обмежувального припису недоведена.

Підстави для скасування рішення суду відсутні.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав належну правову оцінку доводам заявниці, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 — 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_10 залишити без задоволення.

Рішення Білгород -Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий О.Ю. Карташов

Судді В.А. Коновалова

В.В. Кострицький