Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №509/2361/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4361/26

Справа № 509/2361/25

Головуючий у першій інстанції Гандзій Д.М.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

30.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України) справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 липня 2025 року,

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання юридичних послуг,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання юридичних послуг, в обґрунтування якого зазначив, що 05.12.2024 між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 укладено договір про надання юридичних послуг №05/12/2024-ЦС, метою якого було змінити спосіб стягнення аліментів з твердої грошової суми на 1/4 від усіх видів доходів на дитину.

19.04.2025 позивачем направлено повідомлення-вимогу ОСОБА_2 з проханням здійснити сплату послуг за договором №05/12/2024-ЦС від 05.12.2024 у розмірі 10 000,00 грн на користь ФОП ОСОБА_1 у термін не пізніше 2-х днів з моменту отримання повідомлення-вимоги. Позивач наголосив, що з його сторони всі умови договору виконано, а саме подано позовну заяву про зміну способу стягнення аліментів, в результаті чого відкрито провадження по справі №509/7084/24, де з 19.02.2025 ОСОБА_1 як представника допущено до участі в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, ним систематично та активно подавались заяви про відкладення, про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, відповідь на відзив.

Згідно договору вартість послуг фіксована та становить 10 000,00 грн, сплата передбачена частинами: 10.01.2025 – 3 000,00 грн, до 20.01.2025 – 3 000,00 грн, до 30.01.2025 – 4 000,00 грн. ОСОБА_2 не вчиняє жодних дій щодо належного виконання умов договору про надання юридичних послуг після направлення досудової вимоги, а тому позивач звертається до суду з вказаним позовом.

З урахуванням викладеного, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованість зі сплати послуг за договором №05/12/2024-ЦС від 05.12.2024 у розмірі 10 000,00 грн, а також судові витрати, зокрема судовий збір у розмірі 968,68 грн та витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 16 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Овідіопольський районний суд Одеської області заочним рішенням від 24 липня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання юридичних послуг залишив без задоволення.

Суд першої інстанції, встановивши, що договір про надання юридичних послуг №05/12/2024-цс від 05.12.2024, укладений між ОСОБА_2 (замовник) та ФОП ОСОБА_1 (виконавець), визнав його нікчемним з огляду на те, що він укладений між сторонами в межах питань, які виникають у зв`язку зі зміною способу стягнення аліментів з твердої грошової суми на 1/4 від усіх доходів на дитину (п. 1.2 договору) . Вказаний «договір» носить загальний характер, а зміст його умов не містить жодної прив`язки до конкретної судової справи з вказанням найменування сторін по справі і предмету спору, а також без вказівки на конкретний суд, в якому розглядається (буде розглядатися) цивільна справа з конкретними позовними вимогами, що свідчить про те, що договір не направлений на досягнення конкретної мети його укладення та умов. Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 13.05.2025 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зміну способу стягнення аліментів залишено без розгляду на підставі заяви ОСОБА_2 від 02.05.2025, а згідно ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, чого в даному випадку взагалі не відбулось і вищевказаний договір про надання юридичних послуг №05/12/2024-цс від 05.12.2024 не відповідає критеріям реального правочину. Обсяг «робіт» позивача зводився до подачі заяв про відкладення слухання справи, про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції та відповіді на відзив. В той же час, п. 4 договору чітко визначає вартість послуг за вказаним договором у розмірі 10 000 грн та терміни його сплати частинами. З позову вбачається, що позивач не є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і в нього відсутній такий статус, а також відсутні документальні докази, що позивач взагалі є юристом за фахом. При цьому, цивільне процесуальне законодавство визначає критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, зокрема їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 липня 2025 року по справі №509/2361/25 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання юридичної допомоги по справі №509/2361/25 у розмірі 10 000,00 грн, посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що договір про надання юридичних послуг №05/12/2024-цс укладено між сторонами з конкретним предметом, а саме надання послуг в межах питань, які виникають у зв`язку зі зміною способу стягнення аліментів з твердої грошової сум на 1/4 від усіх доходів на дитину, тобто даний договір укладено перед початком співпраці, яким було встановлено її межі та питання, в якому ОСОБА_2 потрібна юридична допомога. Отже, договір про надання юридичних послуг не мав можливості містити вказівки на конкретний суд та прив`язку до конкретної справи, такі зауваження з боку суду є недоречними.

Скаржник зазначає, що має повну вищу юридичну освіту, на підставі чого надає юридичну допомогу, що підтверджується дипломом магістра серії НОМЕР_1 та випискою з Єдиної державної електронної бази з питань освіти щодо документів про освіту та інформацію про навчання особи. Позивачем були виконані умови договору, а саме здійснено підготовку та подано позовну заяву про зміну способу стягнення аліментів, які стягуються на користь ОСОБА_2 на підставі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області по справі №509/3981/17 від 07.03.2018 року з твердої грошової суми на 1/4 частки заробітку (доходу) боржника, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, подані заяви про повернення відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, про участь у справі в режимі відеоконференції, які були долучені до матеріалів справи. Той факт, що після відмови ОСОБА_2 сплачувати вартість наданих послуг відповідно до умов договору про надання правничої допомоги нею було подано по справі про зміну способу стягнення аліментів заяву про залишення позову без розгляду не дає підстав вважати договір нікчемним або не виконаним з боку ОСОБА_1 . Договором було встановлено порядок оплати, на підставі чого ОСОБА_1 виставлено рахунки-фактури для оплати послуг ОСОБА_2 . В матеріалах справи відсутні докази визнання договору №05/12/2024-цс про надання юридичних послуг від 05.12.2024 недійсним в судовому порядку, а тому суд необґрунтовано дійшов висновку щодо нікчемності договору про надання правничої допомоги та таке твердження є недоведеним.

Окрім того, скаржник наголошує, що жодною нормою не встановлено обмежень в тому, що особа, яка має право звернутися за правничою допомогою, повинна бути без юридичної освіти та не надавати самостійно юридичні послуги іншим особам. В матеріалах справи міститься договір про надання правничої допомоги №06/05/2025-ЦС від 06.05.2025, укладений між ФОП ОСОБА_1 та адвокатом Таштановою Оленою Георгіївною, додаткова угода № 1 до договору про надання правничої допомоги №06/05/2025-ЦС від 06.05.2025 року, тож доводи суду першої інстанції в цій частині також не відповідають діючому законодавству України.

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22.08.2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та ОСОБА_2 роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.

ОСОБА_1 копію ухвали про відкриття провадження від 22.08.2025 отримав 25.08.2025 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.

ОСОБА_2 копію ухвали про відкриття провадження від 22.08.2025 року та копію апеляційної скарги отримала у відповідності до п. 4 ч. 6 ст. 272 ЦПК України.

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 не скористалася.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24.07.2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення заборгованості зі сплати послуг за договором №05/12/2024-ЦС від 05.12.2024 у розмірі 10 000,00 грн, тобто ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 х 30 = 90 840,00 грн), тому справа є малозначною в силу прямої вказівки в ЦПК України.

Оскільки справа є малозначною, то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

Скаржником в апеляційній скарзі заявлено клопотання про долучення доказів доданих до апеляційної скарги, а саме виписки з Єдиної державної електронної бази з питань освіти щодо документів про освіту та інформації про навчання ОСОБА_1 та копію диплома магістра серії НОМЕР_1 від 29.12.2023 року, з якого вбачається, що ОСОБА_1 закінчив у 2023 році Одеський національний морський університет за освітньою програмою «Морське право», здобув кваліфікацію: ступінь вищої освіти магістр, галузь знань «Право», спеціальність «Право».

Клопотання про долучення доказів доданих до апеляційної скарги задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначені частиною 1 статтею 367 ЦПК України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною 3 статті 367 ЦПК України встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Позивач не був позбавлений можливості заявляти клопотання, подавати докази та користуватися іншими процесуальними правами, передбаченими ЦПК України під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Ураховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не містить посилань про причини, які б перешкоджали позивачу у визначений ЦПК України строк подати докази під час розгляду справи в суді першої інстанції, та не надано доказів неможливості подання доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивача.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, встановивши, що договір про надання юридичних послуг №05/12/2024-цс від 05.12.2024, укладений між ОСОБА_2 (замовник) та ФОП ОСОБА_1 (виконавець), визнав його нікчемним з огляду на те, що він укладений між сторонами в межах питань, які виникають у зв`язку зі зміною способу стягнення аліментів з твердої грошової суми на 1/4 від усіх доходів на дитину (п. 1.2 договору). Вказаний «договір» носить загальний характер, а зміст його умов не містить жодної прив`язки до конкретної судової справи з вказанням найменування сторін по справі і предмету спору, а також без вказівки на конкретний суд, в якому розглядається (буде розглядатися) цивільна справа з конкретними позовними вимогами, що свідчить про те, що договір не направлений на досягнення конкретної мети його укладення та умов. Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 13.05.2025 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зміну способу стягнення аліментів залишено без розгляду на підставі заяви ОСОБА_2 від 02.05.2025, а згідно ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, чого в даному випадку взагалі не відбулось і вищевказаний договір про надання юридичних послуг №05/12/2024-цс від 05.12.2024 не відповідає критеріям реального правочину. Обсяг «робіт» позивача зводився до подачі заяв про відкладення слухання справи, про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції та відповіді на відзив. В той же час, п. 4 договору чітко визначає вартість послуг за вказаним договором у розмірі 10 000 грн та терміни його сплати частинами. З позову вбачається, що позивач не є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і в нього відсутній такий статус, а також відсутні документальні докази, що позивач взагалі є юристом за фахом. При цьому, цивільне процесуальне законодавство визначає критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, зокрема їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно частини другої статті 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України), а відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, за приписами частини третьої статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Принцип належного виконання договору полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Згідно частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 903 ЦК України).

Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (частина п`ята статті 626 ЦК України).

Правовий аналіз наведених положень ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов`язку виконавця з надання певної послуги кореспондує обов`язок замовника з її оплати.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18).

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_1 та/або ОСОБА_4 та/або Мелешко Анастасію Олександрівну представляти її інтереси і вести її справи, зокрема, у судах України всіх інстанцій, у тому числі в першій, апеляційній та касаційній інстанціях, з усіма процесуальними правами, наданими законом заявнику, позивачу, відповідачу, третій стороні та потерпілому, в тому числі з правом пред`явлення позову, зміни (збільшення та/або зменшення) обсягу і розміру позовних вимог, визнання позову, відмови від позову повністю або частково, узгодження умов та укладення мирової угоди при розгляді цивільних, господарських, адміністративних та інших справ, що підтверджується копією довіреності від 11.11.2024, посвідченою приватним нотаріусом Одеського районного нотаріального округу Одеської області Могилою М. М.

Згідно договору №05/12/2024-ЦС про надання юридичних послуг, укладеного 05.12.2024 між ОСОБА_2 (замовником) з одного боку та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (виконавцем) з іншого боку, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надавати замовнику юридичні консультації та послуги, що виникають в порядку та на умовах, визначених цим договором відповідно до вимог чинного законодавства.

Предметом договору є надання відповідних послуг лише замовнику та виключно в межах питань, які виникають у зв`язку зі зміною способу стягнення аліментів з твердої грошової суми на 1/4 від усіх доходів на дитину (п. 1.2 вищевказаного договору).

Згідно п. 1.4 договору, під послугами, які надає виконавець замовникові, слід розуміти послуги, передбачені додатковою угодою №1 до договору, яка складається та підписується окремо та є невід`ємною частиною договору. Послуги надаються виключно після оплати таких послуг відповідно до умов договору.

Розділом 4 договору визначено вартість послуг виконавця, зокрема у п. 4.1 вказано, що вартість послуг за вказаним договором фіксована та становить у загальному обсязі 10 000,00 грн. Сплата відбувається частинами, а саме: до 10.01.2025 – 3 000,00 грн, до 20.01.2025 – 3 000,00 грн, до 30.01.2025 – 4 000,00 грн (п. 4.2 договору).

Пунктами 5.2 та 5.3 договору передбачено, що виконавець не несе відповідальність за невиконання своїх обов`язків за даним договором в разі несвоєчасної оплати замовником послуг, а також виконавець не несе відповідальність за неналежне надання послуг у випадку, якщо замовник не виконав вимоги п. 3.1 даного договору.

В свою чергу, одним із зобов`язань замовника у відповідності до пп. в) п. 3.1 договору є своєчасна та в повному обсязі оплата послуг виконавця на умовах даного договору.

Також, у пункті 9.2 договору його сторони визначили, що договір втрачає свою дію після виконання виконавцем послуг необхідних замовнику, про що укладається акт прийому-передачі виконаних робіт.

Вищевказаний договір підписано двома його сторонами власноручно, про що свідчать їхні проставлені підписи на ньому.

Матеріали справи також містять додаткову угоду №1 до договору №05/12/2024-ЦС про надання юридичних послуг від 05.12.2024, підписану фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у якій наведено перелік видів юридичних послуг, час, відведений на їх виконання, та власне їх вартість.

Стороною позивача до матеріалів, доданих до позовної заяви, долучено рахунок-фактуру №01 від 18.04.2025, з якого вбачається необхідність сплати ОСОБА_2 на рахунок фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 вартості юридичних послуг у розмірі 10 000,00 грн.

Отже умовами укладеного договору №05/12/2024-ЦС про надання юридичних послуг від 05.12.2024 передбачено, що сторонами імперативно визначено, що послуги, перелік яких наведений в додатковій угоді №1, надаються виконавцем – фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 виключно після оплати таких послуг замовником – ОСОБА_2 (п. 1.4 договору), тобто обов`язку виконавця щодо надання певних послуг передує обов`язок замовника щодо їх оплати, при цьому вказаним договором визначені конкретні терміни та суми сплати загальної вартості таких послуг (10 000,00 грн), а саме: до 10.01.2025 – 3 000,00 грн, до 20.01.2025 – 3 000,00 грн, до 30.01.2025 – 4 000,00 грн (п. 4.2 договору).

Окрім того, узгодженою умовою договору є те, що укладений договір втрачає свою дію після виконання виконавцем послуг, необхідних замовнику, про що укладається акт прийому-передачі виконаних робіт (п. 9.2 договору), натомість такий акт прийому-передачі виконаних робіт у матеріалах справи відсутній, як і відсутні, зокрема докази безпідставної відмови відповідача у підписанні такого акта.

Як вбачається з матеріалів справи, сторона договору №05/12/2024-ЦС від 05.12.2024, а саме фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , вочевидь не дочекавшись оплати послуг зі сторони ОСОБА_2 , адже предметом позовних вимог у справі, що переглядається, є стягнення боргу за договором №05/12/2024-ЦС від 05.12.2024, тобто в порушення узгоджених умов договору, а саме п. 1.4, згідно якого послуги надаються виключно після оплати таких послуг відповідно до умов договору, 06.12.2024 за допомогою системи «Електронний суд» звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області із позовною заявою в інтересах ОСОБА_2 ; 12.12.2024 – із клопотанням, в якому роз`яснено вибір стороною позивача підсудності; 12.02.2025 (тобто після спливу строку, протягом якого повинна була відбутись оплата за договором) – із заявою про розгляд справи без участі сторони позивача; 17.02.2025 – із заявою про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду; 31.03.2025 – із клопотанням про відкладення (перенесення) розгляду справи; 04.04.2025 – із відповіддю на відзив.

В той же час, вчинення вищевказаних дій в інтересах ОСОБА_2 на виконання договору було безпідставним, адже послуги повинні були бути надані виключно після їх оплати з обов`язковим укладенням в подальшому акту прийому-передачі виконаних робіт, що в свою чергу підтвердило б не лише виконання виконавцем послуг, необхідних замовнику, як це визначено в договорі, а й деталізувало вид наданих послуг, їх кількість та вартість, а також, що не менш важливо, відсутність претензій та зауважень сторін одна до одної стосовно них.

З огляду на викладене, відсутністю належних та допустимих доказів на підтвердження надання послуг, зокрема акту прийому-передачі виконаних робіт, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

В той же час, слушними є доводи скаржника про відсутність підстав у суду першої інстанції для визнання договору №05/12/2024-ЦС від 05.12.2024 нікчемним. З огляду на презумпцію правомірності правочину, встановлену статтею 204 ЦК України, останній є правомірним, спрямованим на надання послуг однією стороною – виконавцем та їх отримання іншою стороною – замовником, при цьому сторонами вказаного договору погоджено усі його істотні умови.

Також помилковими є висновки суду першої інстанції про можливість надання правової допомоги лише особами зі статусом адвоката в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Так, відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Поняття «надання професійної правничої допомоги» не тотожне поняттю «представництво особи в суді». Надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб`єктом (абзац другий підпункту 2.2.1 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини висновку Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії) вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 31 жовтня 2019 року № 4-в/2019).

Тобто, витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, дійсно не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України, однак вказане не свідчить про те, що надання вказаних послуг є неможливим за договором про надання послуг, укладення якого передбачено нормами матеріального права - статтею 901 ЦК України, на що суд першої інстанції уваги не звернув, помилково ототожнюючи наведені ці дві категорії.

Наведення у судовому рішенні, ухваленому судом іменем України, будь-яких суб`єктивних оцінок сторони цивільного процесу є неприпустимим та суперечить завданню цивільного судочинства, яким у відповідності до статті 2 ЦПК України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За встановлених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання юридичних послуг, однак мотиви, якими керувався суд першої інстанції, є помилковими, що має наслідком зміни заочного рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 липня 2025 року шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Щодо суті апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

Враховуючи викладене, оскільки суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, проти неправильно застосував норми матеріального права, тобто помилився в частині мотивів, рішення суду першої інстанції підлягає зміні з викладенням мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Щодо судових витрат

Оскільки позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання юридичних послуг підлягає залишенню без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 липня 2025 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 30.07.2026 року.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді О.Ю. Карташов

М.В. Назарова