Вирок від 04 серпня 2026 р. у справі №506/646/25 — Окнянський районний суд Одеської області

Окнянський районний суд Одеської області

Справа № 506/646/25

Провадження № 1-кп/506/28/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.08.2026селище Окни

Окнянський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1

секретаря ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у селищі Окни Одеської області, обвинувальний акт по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04.06.2025 року за №12025161180000404, відносно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Котовськ, Одеської області, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , громадянки України, неодруженої, маючої на утриманні матір з інвалідністю 1 групи, раніше не судимої,

- обвинуваченої у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.3 ст.332 КК України,

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Котовськ, Одеської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживаючого: за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, непрацюючого, неодруженого, не судимого в порядку ст. 89 КК України,

- обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.3 ст.332 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора – ОСОБА_5 , ОСОБА_6

обвинувачених – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

захисників – ОСОБА_7 , ОСОБА_8

ВСТАНОВИВ:

Не пізніше 04.06.2025 року, особа, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження, запропонувала ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які були обізнані про порядок перетину державного кордону України громадянами України та іноземними громадянами, в порушення законів України: «Про державний кордон України», «Про прикордонний контроль», а також Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» зі змінами та Указу Президента України 69/2022 «Про загальну мобілізацію», організувати незаконне переправлення одного громадянина України призовного віку через державний кордон України за грошову нагороду, на що останні погодилися. Після чого особа, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження, спільно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розробили злочинний план, згідно з яким ОСОБА_4 повинен був доставити вказаного громадянина України з м. Одеси до м. Подільськ та у подальшому до населеного пункту Дубове, Подільського району, Одеської області, де їх мала зустріти ОСОБА_3 та віддати грошові кошти ОСОБА_4 у сумі 300 доларів США, а також упродовж всього часу ОСОБА_3 мала контролювати дії ОСОБА_4 , щоб забезпечити прибуття громадянина України, який мав намір незаконно перетнути державний кордон України, до населеного пункту Дубове, Подільського району, Одеської області, за що мала отримати грошові кошти від особи, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження, у сумі 150 доларів США, та в цей час у них виник злочинний умисел на сприяння незаконному переправленню незнайомої їм особи через державний кордон України, з корисливих мотивів.

Реалізуючи спільний злочинний умисел, діючи умисно за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, метою виконання попередньої домовленості з особою, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження, ОСОБА_4 , виконуючи свою роль, спрямовану на реалізацію злочинного умислу щодо сприяння незаконному переправленню громадянина України через лінію державного кордону України під контролем ОСОБА_3 , залучив до подальшого вчинення злочину свого рідного брата, який не був обізнаний про злочинні наміри ОСОБА_4 , та попросив його здійснити перевезення громадянина України до визначеного місця на автомобілі «ВАЗ» реєстраційний номер НОМЕР_1 , на що останній погодився, а ОСОБА_3 у свою чергу, отримавши на свою банківську карту № НОМЕР_2 грошові кошти 03.06.2025 у сумі 8442, 21 грн. та 04.06.2025 у сумі 25200 грн. від особи, яка мала намір незаконно перетнути державний кордон України, розрахувалась за купівлю вказаного автомобіля та його заправку паливом, а також 04.06.2025 перерахувала зі своєї банківської карти грошові кошти в сумі 1500 грн. на банківську карту ОСОБА_4 № НОМЕР_3 та упродовж всього часу у телефонному режимі контролювала дії ОСОБА_4 для подальшого досягнення спільної протиправної мети.

Продовжуючи реалізовувати свій спільний злочинний умисел, спрямований на сприяння незаконному переправленню незнайомого їм громадянина України через державний кордон України, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, діючи умисно, з корисливих мотивів, виконуючи розподілені один між одним ролі, ОСОБА_4 , зв`язавшись за допомогою мобільного зв`язку з вказаним громадянином України, який мав намір незаконно перетнути державний кордон України, 04.06.2025 здійснив його супровід з м. Одеси до м. Подільськ. В подальшому, того ж дня близько п 17 годині 30 хвилин ОСОБА_9 , виконуючи прохання ОСОБА_4 , не будучи обізнаними про плани останнього, прибув на автомобілі «ВАЗ» р.н. НОМЕР_1 до залізничного вокзалу у м. Подільськ Одеської області, де вищевказані особи сіли до автомобіля та вирушили у напрямку с. Дубове Подільського району Одеської області.

В подальшому ОСОБА_4 , розуміючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно, з особистих мотивів, з метою запобігти виявленню їх правоохоронними органами, наказав незнайомій йому особі, яка мала намір незаконно перетнути державний кордон України, видалити усі дані пов`язані із незаконним перетином кордону з мобільного телефону та вимкнути його, після чого вони на легковому автомобілі «ВАЗ» р.н. НОМЕР_1 , під керуванням рідного брата ОСОБА_4 вирушили в бік лінії державного кордону по раніше обумовленому маршруту, обминаючи блокпости, в населений пункт с. Дубове, Подільського району, Одеської області, де їх очікувала ОСОБА_3 , з метою подальшого незаконного перетину вказаною особою державного кордону поза встановленими пунктами пропуску.

Під час руху, близько о 20 годині 00 хвилин ОСОБА_4 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 були виявлені працівниками ДПСУ на ділянці польової дороги поряд із населеним пунктом Розівка, Подільського району, Одеської області на відстані приблизно 300 метрів від державного кордону України в районі прикордонного знаку № 0409.

Крім того, приблизно у той же час на ділянці дороги неподалік населеного пункту Розівка,, Подільського району, Одеської області працівниками ДПСУ виявлено та зупинено ОСОБА_3 , яка рухалась на автомобілі таксі.

Допитана у судовому засіданні, обвинувачена ОСОБА_3 , свою винуватість в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні, визнала повністю та пояснила, що погоджується з усіма обставинами, які зазначені в обвинувальному акті. Додатково зазначила, що приблизно у травні 2025 року їй зателефонував знайомий ОСОБА_11 , який на той час перебував на території невизнаної Придністровської Молдавської Республіки та попросив відвідати ОСОБА_12 , оскільки не може з ним зв`язатися, зазначивши, що це потрібно щоб ОСОБА_12 перевіз чоловіка з Одеси. Вона приїхала до ОСОБА_12 , і передала слова ОСОБА_11 , однак він не хотів спілкуватися з ОСОБА_11 , оскільки останній, зі слів ОСОБА_12 не розрахувався з ним за якусь роботу, однак вона умовила ОСОБА_13 все ж таки поговорити з ОСОБА_11 , вона зателефонувала ОСОБА_11 і передала слухавку ОСОБА_12 , вони щось обговорювали, але вона не чула змісту розмови. Після того, як вона повернулася додому ОСОБА_11 знову їй зателефонував і попроси купити для ОСОБА_12 мобільний телефон та харчі для дітей і та сказав, що переведе їй на картковий рахунок грошові кошти приблизно 8000 грн. та також попросив проконтролювати ОСОБА_12 , оскільки не довіряв йому. Вона не могла відмовити ОСОБА_11 , так як він був товаришем її батька, дуже допомагав їхній сім`ї і також вона розуміла, що зможе підзаробити трохи грошей. За всю операцію розраховувала заробити приблизно 150 доларів США. Вона купила самий дешевий мобільний телефон, харчі та передала ОСОБА_12 , котрий повідомив їй, що ОСОБА_11 попросив перевезти людину, який боїться ТЦК з міста Одеси до села Дубове, котре знаходиться на кордоні між Україною та ПМР. Вона розуміла, що ця людина має намір перетнути державний кордон України у незаконний спосіб. Вона мала можливість у подальшому відмовитися від вчинення злочину, однак не зупинилася, так як до кінця не розуміла тяжкості свого вчинку, також відчувала себе зобов`язаною перед ОСОБА_11 і хотіла трохи підзаробити. У подальшому їй зателефонував ОСОБА_11 і сказав, що вона має розрахуватися за автомобіль, який купується для ОСОБА_12 , і їй на картковий рахунок надійшло близько 25000 грн., 10000 грн. з яких вона мала віддати продавцю автомобіля. Зустрівшись з продавцем вона перерахувала на його картковий рахунок 10000 грн. і ОСОБА_14 – рідний брат ОСОБА_12 забрав автомобіль. У подальшому вони з ОСОБА_12 домовилися, що зустрінуться у селі Дубове близько 5 вечора і він вже мав бути з тією особою чоловічої статі. У визначений час вона приїхала, чекала у своєї знайомої ОСОБА_15 , однак ОСОБА_12 так і не приїхав. Коли вона поверталася на таксі до м. Подільськ, їх зупинили працівники прикордонної служби і вона дізналася, що ОСОБА_12 також затримали. ОСОБА_11 сказав їй віддати ОСОБА_12 300 доларів США, коли той привезе чоловіка до села Дубове, тому вони домовилися зустрітися саме там. Вона не звернула увагу, що грошові кошти їй на картку надійшли від іншої особи, оскільки ОСОБА_11 і раніше користувався картками інших осіб, для неї було головне, що кошти надійшли. Підчас досудового розслідування вона дізналася, що це ОСОБА_11 передав ОСОБА_16 номер її карткового рахунку і дана особа здійснювала грошові перекази.

Допитаний обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість визнав частково, не погоджуючись з кваліфікацією за ч.3 ст. 332 КК України, спочатку зазначив, що визнає себе винним за ч.1 ст. 332 КК України, оскільки, дійсно за проханням ОСОБА_11 мав перевезти до м.Подільськ з м. Одеси особу чоловічої статі, і він здогадувався, що особа має намір перетнути державний кордон. Він розцінив, що ОСОБА_11 хоче щоб він надав лише послуги супроводу та як таксі, за що ОСОБА_11 мав віддати йому кошти, які був йому винен, оскільки не розрахувався за раніше виконану роботу. Ці кошти він хотів витратити на купівлю автомобіля. ОСОБА_11 повідомив, що він отримає кошти через ОСОБА_17 . Про той факт, що ОСОБА_16 має проблеми з ТЦК та перебуває у розшуку він дізнався вже на шляху до села Дубове і одразу зупинився, однак працівники прикордонної служби, які перебували на блокпосту вже помітили рух їхнього автомобіля і одразу затримали. Він категорично не погоджується з кваліфікуючими ознаками «корисливий мотив», оскільки хотів лише щоб ОСОБА_11 віддав йому борг. Що стосується 300 доларів США, яка мала віддати йому ОСОБА_17 у селі Дубове після забезпечення прибуття Лиштви – йому нічого невідомо, оскільки він дізнався про це вже в процесі досудового розслідування. У процесі руху він дійсно, за вказівкою ОСОБА_17 , наказав ОСОБА_16 видалити переписку на мобільному телефоні, яка стосувалася організації руху та вимкнути мобільний телефон. Підчас проголошення останнього слова ОСОБА_4 зазначив, що визнає себе винним за ч.2 ст. 332 КК України, оскільки не погоджується лише з кваліфікуючою ознакою «корисливий мотив», розкаюється у вчиненому, бажає змінити своє життя та у подальшому захищати Україну у ЗСУ.

У ході судового розгляду судом досліджено відеофайл, на якому зафіксовано допит, проведений слідчим суддею у порядку ст. 225 КПК України свідка ОСОБА_10 , за участю обвинуваченого ОСОБА_4 та захисника ОСОБА_8 . Свідок пояснив, що з початку 2026 року у нього виник намір перетнути державний кордон поза межами пункту пропуску. Через знайомих він знайшов «телеграм канал», через який особи обіцяли допомогти у цьому питанні. Послуга коштувала 15 000 доларів США. Погодившись, 02.06.2026 року він виїхав з міста Києва та прибув до м. Одеси, де поселився у готелі, з якого 04.06.2026 року його на таксі забрав ОСОБА_13 (обвинувачений ОСОБА_12 ) та привіз на залізний вокзал, потім купив та віддав йому квиток, вони їхали у різних вагонах та вийшли у м. Подільськ. Потім сіли у автомобіль ВАЗ 2109 синього кольору, за кермом якого був брат ОСОБА_13 . Літвін наказав йому видалити усі дані пов`язані із незаконним перетином кордону з мобільного телефону та вимкнути його, після чого вони на легковому автомобілі «ВАЗ» р.н. НОМЕР_1 , під керуванням рідного брата ОСОБА_4 вирушили в бік лінії державного кордону по раніше обумовленому маршруту, обминаючи блокпости, в населений пункт с. Дубове, Подільського району, Одеської області. Однак дістатися туди не встигли, оскільки їх затримали працівники прикордонної служби. Свідок також зазначив, що перерахував на банківську карту № НОМЕР_2 грошові кошти 03.06.2025 року у сумі 8442, 21 грн. та 04.06.2025 року у сумі 25200 грн. у рахунок тієї суми, яка обговорювалася як винагорода за переправлення через державний кордон.

Свідок ОСОБА_18 повідомив, що є працівником ДПСУ та йому відомо про затримання обвинувачених, він був на чергуванні та виконував обов`язки водія, точної дати даної події не пам`ятає, але це було літом, ввечері, неподалік в с. Розівка. Коли він приїхав на місце події то побачив автомобіль, у якому було троє хлопців, один з яких зараз є у залі суду, це обвинувачений. Свідок також зазначив, що з розмови між працівниками ДПСУ зрозумів, що двоє хлопців, які були в автомобілі везли особу, яка мала намір перетнути державний кордон поза пунктом пропуску, таких осіб називають «ухилянти». Через деякий час свідок також побачив автомобіль таксі, який також був затриманий, у котрому перебувала жінка, яка зараз перебуває в залі (обвинувачена ОСОБА_17 ). Інші обставини свідку невідомі, оскільки переважну більшість часу перебував у службовому автомобілі і він прибув на місце, вже коли автомобіль з чоловіками було затримано, це відбувалося на ґрунтовій дорозі, що веде до с. Орлівка.

Свідок ОСОБА_19 суду пояснив, що є працівником ДПСУ, 04.06.2025 року, він був на чергуванні – мобільний блокпост, на трасі між селами Розівка та Орлівське, біля джерела «Дівочі сльозиз», бачив, як першим проїхав автомобіль таксі, в якому як пасажир була жінка та за кермом таксист, вони їхали у с. Дубове. Потім побачили, як їде автомобіль ВАЗ синього кольору, приблизно біля 18:00 год., однак хто перебував в автомобілі свідок не бачив, оскільки автомобіль різко розвернувся і не доїхав до блокпосту. У подальшому було прийняте рішення затримати автомобіль таксі, який повертався назад, оскільки надійшла інформація, що особи, які перебувають у вищевказаних транспортних засобах діють спільно. У автомобілі таксі перебувала обвинувачена ОСОБА_17 . Автомобіль, на якому рухався ОСОБА_12 затримували інші працівники прикордонної служби. Свідку відомо, що підчас затримання автомобіля ВАЗ синього кольору було встановлено, що двоє братів везли невідому особу, яка мала перетнути кордон у с. Дубове.

Свідок ОСОБА_20 суду повідомив, що є працівником ДПСУ, дана подія відбувалася на східній околиці с. Орлівське, він разом з іншими працівниками затримав автомобіль ВАЗ, у якому перебувало троє чоловіків, двоє братів везли особу, яка мала перетнути державний кордон, при цьому один із них сказав, що має заробити за це 100 доларів США, ніякого фізичного тиску ні на кого не здійснювалося. Особу жіночої статі, яка була затримана в автомобілі такті, присутня в залі - це ОСОБА_17 . Водій таксі підчас затримання повідомив, що йому нічого не відомо, він прийняв замовлення на поїзду і все, мету поїздки він не знав. Особа, яка мала намір перетнути кордон, сам, одразу, після затримання, повідомив про свій намір перетнути кордон, у зв`язку з чим приїхав у Подільский район.

Свідок ОСОБА_21 , суду пояснив, що підробляє на продажі автомобілів і за деякий час до подій до нього приїздили брати ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , дивилися автомобіль ВАЗ 2109 синього кольору, який він хотів продати як посередник, однак у них не було грошей на купівлю. У подальшому домовилися, що розрахунок буде частинами. Через деякий час до нього приїхали ОСОБА_17 та ОСОБА_14 . ОСОБА_17 перерахувала йому (свідку) на банківську картку 10000 грн. у рахунок часткової оплати вартості автомобіля і ОСОБА_14 (рідний брат ОСОБА_12 ) забрав автомобіль, решту вартості автомобіля мали віддати через два місяці. ОСОБА_13 йому телефонував та попередив, що за автомобілем приїде брат, так як він перебуває у іншому місті.

Свідок ОСОБА_22 суду пояснила, що знайома з обвинуваченою ОСОБА_17 . Одного разу її кум, який зараз живе у м. Дубосари, попросив її допомогти ОСОБА_23 добратися додому, вона зустріла її біля магазину в с. Дубове, а чоловік викликав та оплатив послуги таксі, так як у неї не було коштів. У подальшому ОСОБА_23 приїхала до неї, щоб віддячити за допомогу, привезла пиво і смаколики для дітей, вони посиділи деякий час, випили пива і ОСОБА_17 поїхала додому.

Свідок ОСОБА_24 , пояснив що є чоловіком ОСОБА_22 , одного разу кум попросив допомогти ОСОБА_23 , сказав що вона заблукала і їй потрібна допомога, як вона потрапила до с. Дубове свідку невідомо. Він знайшов таксі, заплатив 1000 грн., щоб ОСОБА_23 відвезли додому, оскільки як побачив, що вона циганської національності, намагався як найшвидше відправити її зі свого будинку, так як боїться циганів з дитинства. Через деякий час, коли він прийшов з роботи приблизно о 17:00 год. побачив автомобіль Хонда білого кольору, що стояла біля гаража, у бесідці, біля їхнього будинку сиділа ОСОБА_23 та пила з дружиною пиво, через деякий час вона поїхала.

Свідок ОСОБА_25 пояснив суду, що працює таксистом у м. Подільськ. До нього надійшло замовлення на поїздку з м. Подільськ у с. Дубове. Це була Віолетта, яку він знав раніше, так як її батьки часто користувалися його послугами як таксі. Віолетта купила на базарі фрукти, овочі та сказала, що їде до хороших знайомих у гості на декілька годин і треба буде, ще потім забрати її з с. Дубове назад до м. Подільська, на що він запропонував, щоб не їздити двічі – почекає її у с. Дубове. Коли вони поверталися до м. Подільськ, їх затримали працівники ДПСУ, однак по обставинам справи йому нічого не відомо так як він лише виконував замовлення як таксист: довезти Віолетту до с. Дубове почекати та повернутися до м. Подільськ.

Cвідок ОСОБА_9 суду пояснив, що обвинувачений ОСОБА_4 - це його рідний брат, у них хороші стосунки. По обставинам справи йому відомо, що його брат поїхав до м. Одеса, так як йому ОСОБА_26 обіцяла заплатити 400 доларів США, якщо брат довезе особу до кордону. Автомобіль був взятий у м. Подільськ, саме для перевезення цієї особи, ОСОБА_23 дала завдаток власнику авто (вони були знайомі), його прізвище свідок не пам`ятає та він (свідок) забрав автомобіль, так як брат ОСОБА_13 був в м. Одеса, він поїхав за побратимом та також мав забрати ще одну людину, хто він та як звати свідок не знає. На залізничному вокзалі м. Подільськ, після прибуття потяга з м. Одеси, свідок побачив брата, його побратима та невідому особу чоловічої статі. На запитання свідка хто цей незнайомий чоловік, брат відповів, що потрібно дану людину відвести в село, в яке брат сказав, що скаже потім. Потім брат сказав, що треба їхати через с. Коси та с. Чорну в с. Дубове. Дорогу вони дивилися по навігатору. За кермом був він (свідок), брат сидів поряд, а невідома особа позаду на пасажирському сидіння. По дорозі він (свідок) побачив блокпост і сказав, що не поїде через нього, так як у нього немає посвідчення водія, у цей момент чоловік, який був пасажиром сказала, що він знаходиться у розшуку за СЗЧ і вже потім він (свідок) дізнався, що ця особа мала намір перетнути державний кордон. Також свідку відомо про розмову ОСОБА_27 з братом, він став випадковим свідком даної розмови, вони говорили про необхідність довезти невідому особу до «зубів дракона» та його брат погодився, але не одразу, і погодився зробити це один раз, після чого ОСОБА_23 мала з ним розрахуватися. Також, ОСОБА_17 дала гроші на купівлю бензину для заправки автомобіля 2000 грн. Віолета декілька разів (приблизно три) приїздила до ОСОБА_13 , та вони неодноразово сварилися, через перевезення невідомої особи, так як спочатку брат не погоджувався на пропозицію ОСОБА_17 . Свідок вперше побачив ОСОБА_23 десь за 1-2 тижні перед затриманням, вона часто телефонувала його брату, а також ОСОБА_11 . Особу, яка мала намір перетнути кордон, потрібно було довезти до «зубів драконів», а потім він повинен був ховатися в кущах, після чого його мав забрати якийсь чоловік на возі. Коли вони виїхали з м. Подільськ він (свідок) не знав пункту призначення, про нього брат повідомив вже в дорозі, і лише за селищем Окни, лише тоді він (свідок) зрозумів що вони везуть особу, яка має намір втекти за кордон – «ухилянта».. Після того, того, як їх затримали працівники прикордонної служби він (свідок) чув, що чоловік, якого вони везли у машині повідомив, що заплатив 15 тис. доларів США за забезпечення його переравки за кордон. Свідку відомо, що брат періодично спілкувався з ОСОБА_11 , який знаходиться закордоном, з якого приводу свідку невідомо.

Винуватість ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у скоєнні кримінального правопорушення, окрім їх показань та показань свідків, також підтверджується, дослідженими у судовому засіданні наступними письмовими доказами:

- витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 04.06.2025 року /а.п. 6 т. 2/;

- протоколом огляду місця події від 04.06.2025 року з фото таблицями до нього, згідно з якого проводився огляд ділянки біля с. Розівка, на відстані 600 м від державного кордону, в ході огляду виявлено автомобіль ВАЗ 2109 синього кольору, за кермом якого перебував ОСОБА_9 , у автомобілі знаходилися ОСОБА_4 , ОСОБА_10 . Крім того, виявлено автомобіль «Хонда Цивік», під керуванням ОСОБА_25 , у якому перебувала ОСОБА_3 /а.п. 10-17 т.2/;

- постановою від 04.06.2025 року про визнання речових доказів і прилучення їх до кримінального провадження, а саме: транспортний засіб марки ВАЗ 21093 синього кольору реєстраційний номер НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , та мобільний телефон марки «Samsung» моделі Galaxy A305 /а.п. 19-21, т.2/;

- квитанцією №56 від 04.06.2025 рок про отримання на зберігання речових доказів, а саме: мобільного телефону «Samsung» /а.п.22 т.2/;

- протоколом огляду предмету від 05.06.2025 року, з фото, а саме: мобільного телефону «Oppo A 17» чорного кольору, який належить ОСОБА_25 , в рамках якого в розділі «Нещодавні» було виявлено дзвінки ОСОБА_3 /а.п.34-36, т.2/;

- протоколом огляду предмету від 05.06.2025 року, а саме: мобільного телефону «Samsung GALAXY S23 FE» сірого кольору, який належить ОСОБА_10 , з додатками (додаток 2 - квитанція № Т3B4-XBP5-K4HB-6HНС1 від 04.06.2025 року, згідно з якою ОСОБА_10 , перерахував 25200,00 грн. на платіжну систему MC платіжний інструмент 5168752089012127, код авторизації 619077; додаток 3 - платіжна інструкція P044440006623307076 від 03.06.2025 року, згідно з якою ОСОБА_10 , перерахував ОСОБА_3 кошти в розмірі 8442,21 грн./а.п.38-50, т.2/;

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімком від 05.06.2025 року, згідно з яким свідок ОСОБА_10 впізнав особу на знімку №2 ОСОБА_4 , з довідкою та фотознімками до нього /а.п.51-54, т.2/;

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімком від 05.06.2025 року, згідно з яким свідок ОСОБА_10 впізнав особу на знімку №3 ОСОБА_4 , з довідкою та фотознімками до нього /а.п.55-58, т.2/;

- ухвалою слідчого судді від 06.06.2025 року по справі 505/1903/25 про допит в судовому засіданні свідка ОСОБА_10 , журналом судового засідання з компакт диском до нього /а.п.63-73 т.2/;

- матеріалами справи про адміністративне правопорушення, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення ПдРУ №292820 від 04.06.2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_10 за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП /а.п. 76 -т.2/; письмовими поясненнями ОСОБА_10 від 04.06.2025 року /а.п. 78, т.2/; протоколом затримання ОСОБА_10 від 05.06.2025 року та компакт диском до нього /а.п. 84-88, т.2/;

- постановою Окнянського районного суду Одеської області від 11.07.2025 року за ст. 204-1 ч.1 КУпАП про накладення стягнення за вчинення адміністративного правопорушення відносно ОСОБА_10 , а саме: за спробу перетинання державного кордону України, поза пунктами пропуску через державний кордон України 04.06.2025 року, на південній околиці с. Розівка, Подіського району Одеської області /а.п.133-135 т.4/, яка набрала законної сили 22.07.2025 року /а.п.133-135 т.4/;

- постановою про визнання речових доказів і прилучення їх до кримінального провадження від 05.06.2025 року мобільного телефону марки «2E $180 2024» чорного кольору, та залучити до кримінального провадження № 12025161180000404 в якості речового доказу. Місцем зберігання речового доказу визначити камеру зберігання речових доказів ВПД № 2 Подільського РУП за адресою: Одеська область, Подільський р-н, селище Окни, вул. Устима Кармелюка, 19. /а.п. 89, т.2/;

- квитанцією №57 від 05.06.2025 рок про отримання на зберігання речових доказів, а саме мобільного телефону «2E $180» /а.п.91, т.2/;

- протоколом огляду предмету від 15.07.2025 року, а саме мобільного телефону «2Е Ѕ180 2024» чорного кольору ІМMEI1 НОМЕР_6 , IMEI НОМЕР_7 , згідно якого зафіксовано вихідні виклики, у тому числі до Лиштви та Коваль /а.п. 104-107,т.2/;

- протоколом огляду предмету від 14.07.2025 року, а саме мобільного телефону мобільного телефону «Samsung» Galaxy A305 чорного кольору IMEI1 НОМЕР_8 , IME НОМЕР_9 /а.п. 114-145, т.2/, на якому зафіксовано листування з приводу незаконного переміщення особи через державний кордон;

- постановою про визнання речових доказів і прилучення їх до кримінального провадження від 23.07.2025 року, а саме: мобільний телефон марки «2Е Ѕ180 2024» було поміщений до полімерного сейф-пакету № ICR0232319, мобільний телефон марки «Samsung» моделі Galaxy A305 було поміщений до полімерного сейф-пакету № NPU 5069466, на зберігання до камери зберігання речових доказів Подільського РУП ГУНП в Одеській області за адресою: Одеська область, м. Подільськ, вулиця Соборна 74. /а.п. 146-147, т.2/;

- квитанцією №780 про отримання на зберігання речових доказів, а саме мобільного телефону «2E $180» та мобільний телефон марки «Samsung» моделі Galaxy A305 /а.п.148, т.2/;

- протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 03.07.2025 року, яка знаходиться на цифровому носії та описом речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді від 18.06.2025 року /а.п. 156-159, т.2/;

- протоколом огляду предмету від 10.07.2025 року, а саме цифрового носія, на якому міститься інформація з АТ КБ «Приватбанк» з доданим до нього оптичним диском транзакції грошових коштів, які підтверджують факт отримання ОСОБА_3 грошових коштів від ОСОБА_10 /а.п. 160-214,т.2/.

Таким чином, суд вважає, доведеною винуватість обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні даного кримінального правопорушення (злочину) та кваліфікує їх дії за ч.3 ст.332 КК України, а саме: в сприянні незаконному переправленні особи через державний кордон України порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, вчинене за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів.

Суд не погоджується з твердженням ОСОБА_4 щодо відсутності у його діях кваліфікуючої ознаки «з корисливих мотивів», оскільки це спростовується доказами, про які судом зазначено вище, більш того як зазначив сам ОСОБА_4 він погодився на пропозицію ОСОБА_11 лише тому, що останні обіцяв передати через ОСОБА_17 грошові кошти для авансу на купівлю автомобіля. Твердження ОСОБА_4 щодо наявності боргів у ОСОБА_11 перед ним - не знайшло свого підтвердження у ході розгляду справи. Суд вважає, що позиція ОСОБА_12 у даному випадку є намагання уникнути відповідальності, оскільки обвинувачений майже кожне засідання змінював свої покази щодо обставин події, у тому числі, спочатку підчас допиту як свідка рідного брата ОСОБА_14 повністю погоджувався з його показами, а у подальшому зазначив, що останній обмовив і його і ОСОБА_17 , оскільки має особисті мотиви. Суд наголошує, що, дійсно, це право обвинуваченого надавати будь-які покази підчас судового розгляду, однак твердження ОСОБА_4 спростовуються наявними у матеріалах справи доказами та показами свідків.

Суд також не погоджується з твердженням захисника ОСОБА_8 щодо наявності підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_4 з ч.3 ст. 332 КК України на ч.2 ст. 332 КК України у зв`язку з відсутністю корисного мотиву з урахуванням того, що як встановлено у ході розгляду справи ОСОБА_4 мав намір придбати автомобіль для власних потреб, однак через брак коштів не міг цього зробити, і лише після того як погодився на пропозицію забезпечити прибуття Лиштви до прикордонного району отримав можливість сплатити аванс у рахунок придбання автомобіля у розмірі 10000 грн., які перерахувала ОСОБА_3 на картковий рахунок продавця ОСОБА_21 , котрий погодився на оплату частинами, у подальшому, саме на даному автомобілі, обвинувачений здійснював перевезення Лиштви ближче до державного кордону.

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинувачених та попередження вчинення ними нових кримінальних правопорушень, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Суд враховує, що у Постанові від 10.07.2018 року (справа №148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

У Постанові від 14.06.2018 року (справа №760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Крім того, ВС у Постанові від 09.10.2018 року (справа №756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду, як вже було зазначено вище, визнаються і Європейським судом з прав людини.

Верховний суд зауважив, що ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 року у справі № 1-33/2004 покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного; покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Правова держава, вважаючи покарання передусім виправним та превентивним засобом, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи. Обмеження конституційних прав обвинуваченого повинно відповідати принципу пропорційності: інтереси забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки тощо можуть виправдати правові обмеження прав і свобод тільки в разі адекватності соціально обумовленим цілям.

Санкцією частини 3 статті 332 КК України визначено, що за дії, які передбачені в диспозиції вказаної статті, передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від семи до дев`яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.

Відповідно до частини 1 статті 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Згідно ч.2 цієї ж статті на підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов`язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Приписи статті 69 КК України про призначення винній особі більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виключних випадках. Підставами для застосування цієї статті є встановлення не лише наявності кількох пом`якшуючих обставин, а й того факту, що їх наявність істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Відповідно до висновку Верховного суду від 27.04.2021 року у справі №712/4384/20 однією з обов`язкових умов для застосування до винної особи положень ст.69 КК України є наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання. Суди зобов`язані встановити не лише наявність, а й обґрунтувати, яким чином такі пом`якшуючі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Тобто для застосування судом положень статті 69 КК України повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте у будь-якому разі встановлені обставини, що пом`якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.

Такий висновок зробив Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в Постанові від 27.04.2021 (справа № 712/4384/20, провадження №51-548км21).

При призначені покарання ОСОБА_3 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, котрий є тяжким, особу винної, яка позитивно характеризується за місцем проживання (а.п.217 т.2, 159 т.4), її молодий вік – 29 років, стан здоров`я, що підтверджується виписками із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого (а.п. 143-144 т.4), довідками КНП «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф» Одеської обласної ради про неодноразові виклики швидкої допомоги, у зв`язку з погіршенням стану здоров`я (у тому числі двічі до приміщення суду підчас розгляду справи) /а.п.145-154 т.4/, обставини, що пом`якшують покарання, до яких суд відносить: щире каяття, що полягає у критичній оцінці обвинуваченою своєї поведінки шляхом визнання вини і готовності нести кримінальну відповідальність, у тому числі висловила жаль з приводу вчиненого кримінального правопорушення, попросила публічно вибачення за свої дії, завіривши, що у подальшому зобов`язується дотримуватися бездоганної поведінки; наявність на утриманні матері – ОСОБА_28 , яка є особою з інвалідністю 1 групи та потребує постійного догляду (а.п.218-220 т.2), здійснення благодійного внеску на потреби ЗСУ у розмірі 100000 грн. (а.п.155-158 т.4), а також, що обвинувачена раніше до відповідальності не притягувалася. Також враховується обставина, що обтяжує покарання - вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.

Виходячи із системного тлумачення законодавства та із судової практики, щире каяття, характеризуючи дані, ставлення винної особи до вчиненого нею кримінального правопорушення, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, демонструє готовність понести заслужене покарання.

На переконання суду, враховуючи наявність вищенаведених пом`якшуючих покарання обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_3 кримінального правопорушення, обставин вчинення кримінального правопорушення, даних про особу винної, суд вважає необхідним призначити ОСОБА_3 за ч.3 ст.332 КК України покарання із застосуванням ст.69 КК України, а саме нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч.3 ст.332 КК України.

Також відповідно до положень ст.75 КК України суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, може дійти до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання та прийняти рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням.

Вказані положення наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Суд, враховуючи дані про обвинувачену ОСОБА_3 , яка має постійне місце реєстрації та проживання, за яким характеризується позитивно, має міцні соціальні зв`язки: на утриманні матір – особа з інвалідністю 1 групи, яка потребує постійного догляду, роль у вчиненні протиправних дій та їх наслідки, а також поведінку підчас розгляду справи (прибуття за кожним викликом або надання відповідних підтверджуючих документів на поважність причини неприбуття) вважає, що наявні підстави для звільнення ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням,

З врахуванням вказаних обставин, судом враховується і те, що будь-яких наслідків від злочину не наступило, у свою чергу ОСОБА_3 усвідомила незаконність вчинених нею діянь, зобов`язувався в подальшому дотримуватись бездоганної поведінки, що на думку суду, свідчить про щире її розкаяння, що дає підстави вважати, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства.

Також суд зважає і на фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення.

Зазначені обставини у їх сукупності указують на можливість призначення ОСОБА_3 покарання за ч.3 ст.332 КК України, із застосуванням положень ст.69 КК України та звільнення обвинуваченої від відбування покарання із випробуванням.

Відповідно до приписів ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

На переконання суду, таке покарання буде справедливим, відповідатиме вимогам закону, принципам законності, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої ОСОБА_3 та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, а покладення на неї обов`язків, передбачених ст.76 КК України в межах максимального іспитового строку, дозволить здійснювати контроль за її поведінкою зі сторони уповноваженого органу з питань пробації.

Суд вважає, у даному випадку досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб`єктів кримінально-правових відносин.

При призначенні покарання ОСОБА_4 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, котрий є тяжким, особу винного, який позитивно характеризується за місцем проживання (а.п.231 т.2), обставини, що пом`якшують покарання, те що ОСОБА_4 не судимий в порядку ст. 89 КК України, таобставини, що обтяжують покарання: вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.

Суд не погоджується з думкую сторони захисту та обвинуваченого ОСОБА_4 щодо врахування як обставин, які пом`якшують покарання щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину виходячи з наступного.

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та в готовності нести покарання.

Отже, щире каяття - це не формальна вказівка на визнання своєї вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належне критичне оцінення винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Про щирість каяття особи свідчить і поведінка її після вчинення злочину. Якщо особа сприяє розкриттю скоєного нею злочину (викриває співучасників, видає знаряддя та засоби вчинення злочину, видає або допомагає в розшуку майна, здобутого злочинним шляхом, надає інші докази тощо), добровільно відшкодовує завдані збитки або усуває завдану шкоду, такі дії об`єктивно підтверджують щире каяття особи.

Також, системний аналіз кримінального закону свідчить про те, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу. Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом`якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, головне встановити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття.

Таким чином, можна зробити висновок, що щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, які сприяють розкриттю злочину або відшкодуванню заданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

У свою чергу під активним сприянням розкриттям злочину розуміють дії винної особи, спрямовані на надання органам досудового розслідування і суду допомоги у з`ясуванні дійсних обставин справи, які ще не були відомі цим органам. Саме лише визнання власної винуватості під тиском зібраних доказів і підтвердження інформації, вже встановленої компетентними органами з інших джерел, не є активним сприянням у розкритті злочину.

Разом з тим, обовязково має бути враховано, що обвинувачений не був ініціатором протиправних дій, а виконував роль посередника між учасниками, тобто був лише ланкою в організації перетину кордону за активної участі третіх осіб. Слід також звернути увагу, на обставини правопорушення, що це було одноепізодне діяння і будь-яких наслідків від злочину не настало.

З урахуванням даних обставин, суд вважає необхідним призначити ОСОБА_4 покарання, пов`язане з позбавленням волі.

Щодо додаткового покарання

Санкцією ч. 3 ст. 332 КК України, окрім основного покарання у виді позбавлення волі строком від семи до дев`яти років, передбачено додаткове безальтернативне покаранням - позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04.09.2023 у справі №404/2081/22 викладено правовий висновок щодо застосування норми права, передбаченої ст. 55 КК України (застосування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю). При розгляді вказаної справи судом зазначено, що зміст ст. 55 КК не містить законодавчих заборон чи обмежень щодо призначення такого додаткового покарання в залежності від того, чи обіймав обвинувачений певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у випадку, коли санкцією відповідної частини статті Особливої частини КК передбачено можливість призначення особі додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд, визнаючи особу винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, має право призначити таке додаткове покарання незалежно від того, чи обвинувачений обіймав певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.

Тобто, необхідно призначити як ОСОБА_3 так і ОСОБА_4 додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані із здійсненням охорони державного кордону України та посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Також, з урахуванням безальтернативності, суд вважає необхідним призначити додаткове покарання обвинуваченим конфіскацію всього належного їм майна, окрім житла.

Щодо необхідності застосування спеціальної конфіскації майна, відповідно до вимог ст.ст. 96-1, 96-2 КК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Відповідно до п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. При цьому гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначені гроші, цінності та інше майно повертаються власнику (законному володільцю).

Вилучений у обвинуваченої ОСОБА_3 мобільний телефон «Samsung GALAXY A305» чорного кольору, який їй належить, а також мобільний телефон «2E $180 2024» чорного кольору, який належить ОСОБА_4 та безпосереднього використовувалися даними особами як засіб вчинення кримінального правопорушення, зокрема для встановлення зв`язку зі співучасниками, з метою перевезення особи до ділянки державного кордону України у напрямку Республіки Молдова з метою незаконного його переправлення через державний кордон України, є речовим доказом відповідно до вимог п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК України, котрий, враховуючи вимоги п.4 ч. 1 ст.96-2 КК України, підлягає спеціальній конфіскації.

Таким чином, вказані мобільні телефони слід конфіскувати у дохід держави.

Що стосується транспортного засобу «ВАЗ 21093» синього коль реєстраційний номер НОМЕР_4 , яким користувався ОСОБА_4 підчас перевезення Лиштви до лінії державного кордону, суд вважає, що даний автомобіль не підлягає спеціальній конфіскації, виходячи з наступного.

Так згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , даний транспортний засіб належить ОСОБА_29 мешканцю АДРЕСА_3 .

Відповідно до ч.10.ст. 100 КПК України під час вирішення питання щодо спеціальної конфіскації насамперед має бути вирішене питання про повернення грошей, цінностей та іншого майна власнику (законному володільцю) та/або про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Застосування спеціальної конфіскації здійснюється тільки після доведення в судовому порядку стороною обвинувачення, що власник (законний володілець) грошей, цінностей та іншого майна знав про їх незаконне походження та/або використання.

Разом з тим, стороною обвинувачення не доведено у судовому порядку, що власник майна знав про його незаконне використання

Крім того, як вбачається з наданих матеріалів:

- ухвалою слідчого судді від 21.07.2025 року по справі 505/1903/25 про накладення арешту на майно, а саме транспортний засіб «ВАЗ 21093» синього коль реєстраційний номер НОМЕР_4 , користувачем якого є ОСОБА_4 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , видане ОСОБА_29 мешканцю АДРЕСА_3 , яке поміщено до паперового конверту; які виявлено та вилучено протоколом огляду місця події від 04.06.2025, заборонивши власнику та третім особам користуватись, відчужувати та розпоряджатись вилученим майном. Місцем зберігання транспортного засобу «ВАЗ 21093» синього кольору, реєстраційний номер НОМЕР_4 , користувачем якого є ОСОБА_4 визначити спец майданчик для тимчасово затриманих транспортних засобів за адресою: Одеська область, м. Подільськ, провулок Куяльницький, 3а. Місцем зберігання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , видане ОСОБА_29 визначити матеріали кримінального провадження. /а.п. 27-28, т.2/;

- ухвалою слідчого судді від 21.07.2025 року про справі 505/1903/25 про накладення арешту на майно, а саме на мобільний телефон «Samsung GALAXY A305» чорного кольору, який належить ОСОБА_3 , поміщений до полімерного сейф-пакету з логотип НПУ № NPU 2032371, який виявлено та вилучено під час проведення огляду місця події 04.06.2025 року, заборонивши власнику та третім особам користуватись, відчужувати розпоряджатись вилученим майном. Місцем зберігання вилученого майна визначити камеру зберігання речових доказів ВПД № Подільського РУП ГУНП в Одеській області за адресою: Одеська область, Подільський район, сел. Окни, вулиця Устим Кармелюка, 19. /а.п. 32, т.2 /;

- ухвалою слідчого судді від 21.07.2025 року про справі 505/1903/25 про накладення арешту на майно, а саме на мобільний телефон «2E $180 2024» чорного кольору, належний ОСОБА_4 , який поміщено до полімерного сейф-пакету з логотипом НПУ№ NPU2032383, який виявлено та вилучено протоколом затримання особи від 05.06.2025 року /а.п. 95-96 ,т.2/.

Відповідно до положень ч.4 ст. 174 КПК України арешт на вищевказане майно належить скасувати.

Щодо запобіжного заходу та зарахування у строк покарання

09.06.2025 року ухвалою слідчого судді Подільського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту на 2 місяці, з покладенням обов`язків, які передбачені ст. 194 КПК.

Крім того, 01.08.2025 року ухвалою слідчого судді Подільського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_3 продовжено запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту на 2 місяці, з покладенням обов`язків, які передбачені ст. 194 КПК.

18.09.2025 року ухвалою Окнянського районного суду Одеської області ОСОБА_3 продовжено запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту на 2 місяці, з покладенням обов`язків, які передбачені ст. 194 КПК.

Окрім того, 13.11.2025 року ухвалою Окнянського районного суду Одеської області ОСОБА_3 продовжено запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту на 2 місяці, з покладенням обов`язків, які передбачені ст. 194 КПК.

Крім того, ухвалою від 25.12.2026 року Окнянського районного суду Одеської області ОСОБА_3 продовжено запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту на 2 місяці, з покладенням обов`язків, які передбачені ст. 194 КПК.

Також, ухвалою від 19.02.2026 року Окнянського районного суду Одеської області ОСОБА_3 продовжено запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту на 2 місяці, з покладенням обов`язків, які передбачені ст. 194 КПК.

Таким чином у період з 09.06.2025 року по 08.04.2026 року обвинувачена ОСОБА_3 перебувала під цілодобовим домашнім арештом.

У зв"язку з чим, відповідно до ч.7 ст. 72 КК України у строк покарання, слід зарахувати її перебування під цілодобовим домашнім арештом, а саме: з 09.06.2025 року по 08.04.2026 року включно з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

Вирішуючи питання про запобіжний захід до набрання вироком законної сили, зважаючи на відомості про особу обвинуваченої та її процесуальну поведінку під час судового розгляду, а також прийняте рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, суд вважає за доцільне скасувати запобіжний захід у виді домашнього арешту у певний час доби, продовжений ухвалою Окнянського районного суду Одеської області від 21.07.2026 року.

Що стосується обвинуваченого ОСОБА_4 , судом встановлено, що обвинуваченого ОСОБА_4 04.06.2025 року затримано в порядку ст. 208 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Подільського РУП ГУНП в Одеській області від 06.06.2025 року ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

31.07.2025 року ухвалою слідчого судді Подільського РУП ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з можливістю внесення застави у розмірі 40 прожиткових мінімумів, що складає 121 120 грн.

18.09.2025 року ухвалою Окнянського районного суду Одеської області ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з можливістю внесення застави у розмірі 40 прожиткових мінімумів, що складає 121 120 грн.

13.11.2025 року ухвалою Окнянського районного суду Одеської області ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з можливістю внесення застави у розмірі 30 прожиткових мінімумів, що складає 90840 грн.

25.12.2025 року ухвалою Окнянського районного суду Одеської області ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з можливістю внесення застави у розмірі 25 прожиткових мінімумів, що складає 75700 грн.

19.02.2026 року ухвалою Окнянського районного суду Одеської області ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з можливістю внесення застави у розмірі 23 прожиткових мінімумів, що складає 73216 грн.

08.04.2026 року ухвалою Окнянського районного суду Одеської області ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з можливістю внесення застави у розмірі 20 прожиткових мінімумів, що складає 66 560 грн., строк дії якого спливає 05.06.2026 року.

26.05.2026 року ухвалою Окнянського районного суду Одеської області ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з можливістю внесення застави у розмірі 20 прожиткових мінімумів, що складає 66 560 грн.

21.07.2026 року ухвалою Окнянського районного суду Одеської області ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з можливістю внесення застави у розмірі 20 прожиткових мінімумів, що складає 66 560 грн., срок дії якої спливає 17.09.2026 року.

Тому суд вважає за необхідне на підставі ч.5 ст. 72 КК (в редакції Закону №838-VIII) зарахувати ОСОБА_4 у строк покарання термін його попереднього ув`язнення з 04.06.2025 року, з розрахунку один день затримання за один день позбавлення волі.

Питання про інші речові докази вирішуються судом відповідно до вимог ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 368-371, 373, 374, 615 ч.15 КПК України, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватою у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.3 ст.332 КК Українита призначити їй покарання, із застосуванням ч.1 ст. 69 КК України - 5 (п`ять) років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із здійсненням охорони державного кордону України та посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування на строк 3 (три) роки з конфіскацією майна, окрім житла.

На підставі ч. 7 ст. 72 КК України зарахувати у строк покарання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 строк її перебування під цілодобовим домашнім арештом у період з 09.06.2025 року по 08.04.2026 року включно із розрахунку, що три дні цілодобового домашнього арешту відповідає одному дню позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

На підставі п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Відповідно до ст. 165 Кримінально - виконавчого кодексу України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.

Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у певний час доби, який застосований до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - скасувати.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.3 ст.332 КК Українита призначити йому покарання 7 (сім) років 2 (два) місяці позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із здійсненням охорони державного кордону України та посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування на строк 3 (три) роки з конфіскацією майна, окрім житла.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з дня набрання вироком законної сили .

На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_4 в строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення, починаючи з 04 червня 2025 року, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 - залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Застосувати спеціальну конфіскацію належного ОСОБА_3 мобільного телефону «Samsung» Galaxy A305 чорного кольору IMEI1 НОМЕР_8 , IME НОМЕР_9 на користь держави.

Застосувати спеціальну конфіскацію належного ОСОБА_4 мобільного телефону «2E $180 2024» чорного кольору, на користь держави.

Арешт на майно, накладений ухвалами слідчого судді Подільського міськрайонного суду Одеської області від 21.07.2025 року, від 21.07.2025 року, від 21.07.2025 року – скасувати.

Речові докази: транспортний засіб марки ВАЗ 21093 синього кольору реєстраційний номер НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , - повернути власнику.

Процесуальні витрати по справі відсутні.

Цивільний позов не заявлено.

Матеріали кримінального провадження, долучені стороною обвинувачення, зберігати у матеріалах судового провадження.

Вирок може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Окнянский районний суд Одеської області.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Повний текст вироку суду вручити учасникам судового провадження в день його проголошення.

СуддяОСОБА_1