Рішення від 19 липня 2026 р. у справі №490/2391/26 — Центральний районний суд м. Миколаєва

490/2391/26

н\п 2-а/490/68/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді – Чулуп О.С.

за участю секретаря – Правник А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом в якому просить скасувати постанову № R191770 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, винесену щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

В обгрунтування позову позивач вказує, що 10.11.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 винесено постанову №R191770 по справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, а саме за те, що останній не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце,зазначені у повістці чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Позивач вважає дану постанову необгрунтованою, а саме вказує, що з постанови №R191770 від 10.11.2025 не можливо встановити ані причину надсилання повістки, відповідно і її мети, дати надсилання повістки та дати її отримання Позивачем чи повернення без вручення адресату, дати, коли Позивач повинен був з`явитись до ТЦК та СП, дати, коли було встановлено таке правопорушення, а також не деталізовано, норми якого нормативно- правового акту було порушено Позивачем.

Представник відповідача надав відзив в якому просить в задоволенні позову відмовити. Представник відповідача вказує,що згідно з відомостей з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів убачається, що позивач перебуваючи на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , в порушення абз. 4 п. 2 розділу ІІ. Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який є частиною мобілізаційного законодавства, не уточнив свої персональні дані (адресу проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані) в спосіб встановлений законодавцем (через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки) протягом 60 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», тобто в період з 18.05.2024 до 16.07.2024, а здійснив відповідне уточнення зокрема стосовно адреси проживання лише 19.01.2025, тобто вже після надіслання повістки. Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 10 000 грн., то представник відповідача вказав, що вказана справа є справою незначної складності і не потребує від адвоката значного обсягу роботи, заявлений орієнтовний розмір витрат Позивача на правничу допомогу в 10000,00 грн. на думку Відповідача є вочевидь завищеним та не відповідає складності справи.

Дослідивши матеріали справи, давши оцінку доказам, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом досліджено постанову № R191770 від 10.11.2025 року винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 згідно якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1КУпАП та накладено штраф в розмірі 17000 грн.

З вказаної постанови вбачається, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце зазначених в повістці, чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Судом досліджено повістку № 674727 від 14.10.2024 року направлену ОСОБА_1 з вимогою заявитись за адресою: АДРЕСА_1 24.10.2024 року о 11:00 год для уточнення даних до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно копії зворотного повідомлення вбачається, що дану повістку було повернуто у зв`язку з відсутністю адресата за адресою вказаною у повістці.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

В силу статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення.

Частина 1 ст. 210-1 КУпАП, передбачає відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Відповідно до ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до Указу Президента України №303/2014 від 17.03.2014 р. «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 р. № 1126-VІ, в Україні оголошено часткову мобілізацію, отже з того часу настав особливий період, який триває по теперішній час, оскільки рішення про демобілізацію, затвердженого Верховною Радою України (ст. 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») не приймалось. Щодо факту запровадження особливого періоду в Україні з 18.03.2014 наголосив Верховний Суд України у постанові від 30.05.2018 в справі №521/12726/16-ц.

Крім того, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який діє до тепер.

Отже, з 18.03.2014 в Україні діє особливий період.

Адміністративна відповідальність за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.

Тобто, диспозиція ч. 3 ст. 210-1 КУпАП є бланкетною та відсилає до спеціального законодавства та підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини щодо оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно ч. 1 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду

Відповідно до ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яка передбачає, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

Процедуру оповіщення військовозобов`язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки тощо визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (надалі Порядок), що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024.

Відповідно до п. 28 Порядку виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).

Відповідно до п. 41 Порядку належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного(міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є: 1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки; 2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, крім іншого, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами.

Згідно з ст. 283 КУпАП, Постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 в справі №463/1352/16-а зазначив, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Отже, згідно принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Судом встановлено, що постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП не містить даних за яким саме викликом відповідача позивач не з`явився, в який строк мав з`явитись та місце. Таким чином в постанові не викладена об`єктивна сторона правопорушення

З наведеного слідує, що Відповідач належними та допустимими доказами не підтвердив наявність в діях ОСОБА_1 об`єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Окрім того слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 9 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було виявлено правопорушення 24.10.2024 року, в день на який було викликано позивача по повістці. За такого строк для притягнення останнього за вчинення адміністративного правопорушення почав свій відлік з 25.10.2024 року та завершився 25.10.2025 року. В той час як постанову було винесено лише 10.11.2025 року, тобто з порушенням строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Таким чином суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова є незаконною та підлягає скасуванню.

Враховуючи встановлені судом обставини, норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню, постанову № R 191770 від 10.11.2025 року потрібно скасувати, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.

Згідно абз. 1 ч. 1ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 532,48 грн., за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того позивач просить стягнути з відповідача на його користь витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частиною 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.На підтвердження понесених витрат представником позивача надано суду: копію договору про надання правничої допомоги № 50/26-5, ордер № 1216718.

Проте позивачем не долучено документів, що підтверджують сплату коштів за надання професійної правничої допомоги, зокрема квитанції, платіжного доручення тощо.

За такого суд приходить до висновку, що в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

Керуючись ст. 19 Конституції України, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 2, 5, 9, 72, 73, 77, 139, 143, 241, 242, 244, 245, 246,255, 268-272, 286, 297 КАС України, ст. ст. 210-1, 245, 251, 252, 254, 256, 258, 277, 277-2, 278, 280, 283, 293 КУпАП, суд-

У Х В А Л И В :

Адміністративний позов - задовольнити.

Постанову від № R191770 від 10.11.2025 року про притягнення ОСОБА_1 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП визнати протиправною та скасувати.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 – 1 КУпАП - закрити.

В задоволенні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 витрат на правову допомогу, - відмовити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 532,48 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повногосудовогорішення.

Суддя