Вирок від 04 серпня 2026 р. у справі №607/20909/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/20909/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/817/268/26 Доповідач - ОСОБА_2

Категорія - ч.4 ст.185 КК України

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2026 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Тернопільського апеляційного суду в складі:

Головуючого - ОСОБА_2

Суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю - секретаря ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

захисника адвоката ОСОБА_8

потерпілого ОСОБА_9

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_9 та заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_10 на вирок Тернопільського міськрайонного суду суду Тернопільської області від 21 квітня 2026 року у кримінальному провадженні № 12025211040001560, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09 вересня 2025 року,

в с т а н о в и л а:

цим вироком

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Южноукраїнськ Вознесенського району Миколаївської області, українця, громадянина України, із середньо-спеціальною освітою, не одруженого, на утриманні малолітня дитина, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік.

Згідно ст.76 КК України зобов`язано ОСОБА_7 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

Дію запобіжного заходу ОСОБА_7 у виді тримання під вартою скасовано та звільнено його з під варти в залі суду.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 задоволено частково. Стягнуто із засудженого ОСОБА_7 в користь потеррілого ОСОБА_9 п`ять тисяч гривень.

Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат.

Як визнав суд, 24.02.2022 прийнято Закон України «Про затвердження указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», яким затверджено указ Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилини 24.02.2022 строком на 30 діб. Надалі, строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та на момент вчинення кримінального правопорушення скасований не був.

Статтею 41 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, а також, що право приватної власності є непорушним.

Проте, ОСОБА_7 , достовірно знаючи, що на всій території України введено воєнний стан, який не скасовано, а також усвідомлюючи свої обов`язки та права, як громадянин України, маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив злочин проти власності за наступних обставин.

09 вересня 2025 року о 06 годині 08 хвилин, у ОСОБА_7 , який перебував у приміщенні під`їзду № 2, що у будинку АДРЕСА_3 , виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна в умовах воєнного стану.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на викрадення чужого майна в умовах воєнного стану, ОСОБА_7 09.09.2025 о 06 годині 08 хвилин, побачив у приміщенні вище вказаного під`їзду на першому поверсі велосипед торгівельної марки CROSSBIKE, серії Hunter 24 Team Edition МТВ, номер рами YT18L01946. В подальшому, діючи умисно, таємно, шляхом вільного доступу, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, викрав вище вказаний велосипед, що належить ОСОБА_9 .

Після чого, 09.09.2025 о 06 годині 09 хвилин ОСОБА_7 покинув приміщення під`їзду № 2, що у будинку АДРЕСА_3 із вказаним вище викраденим велосипедом, чим завдав ОСОБА_9 матеріальну шкоду на суму 5367,00 гривень.

В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_9 , не заперечуючи законності вироку щодо кваліфікації злочину за ст. 185 ч.4 КК України, вважає вирок суду першої інстанції необґрунтованим та невмотивованим, у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження і невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Звертає увагу, що у вироку суд першої інстанції записав свідчення обвинуваченого не дослівно, оскільки з наданих свідчень ОСОБА_7 у суді останній фактично не визнавав вини, що слідує із звукозапису судового засідання.

Разом з тим вказує, що свідчення потерпілого ОСОБА_9 у вироку суду першої інстанції записано теж не дослівно, оскільки подія кримінального правопорушення негативно вплинула на стан здоров`я останнього а також його малолітніх дітей, які протягом більш як шість місяців і до теперішнього часу не могли і не можуть користуватися викраденим у них велосипедом.

Звертає увагу, що незрозумілою є позиція суду першої інстанції щодо призначення обвинуваченому надто м`якої міри покарання, хоча останній вчинив тяжкий злочин, фактично не розкаявся, а також при винесенні вироку не врахована думка потерпілого.

Зазначає про те, що судом першої інстанції ОСОБА_7 звільнено з під варти в залі суду, з чим потерпілий категорично не погоджується, так як останній знову буде вчиняти злочини, вірячи фактично в свою безкарність.

На переконання апелянта, суд першої інстанції не врахував всіх обставин кримінального провадження, а саме те, що обвинувачений ОСОБА_7 не розкаявся, неодноразово, протягом року притягувався до адміністративної відповідальності, думку потерпілого та прокурора про призначення останньому покарання у виді позбавлення волі.

Також вказує, що на перше судове засідання суду першої інстанції потерпілий ОСОБА_9 не з`явився з поважної причини, оскільки перебував за межами міста, однак суд суддя виніс ухвалу від 04.11.2025 року та наклав на мене адміністративне стягнення у виді 6000 гривень.

Зазначає, що неодноразово в ході судового розгляду звертався з письмовою заявою про скасування ухвали в частині накладення штрафу, долучивши письмові докази поважності його відсутності, однак суд відмовляв у задоволенні.

Просить вирок Тернопільського міськрайонного суду від 21 квітня 2026 р. відносно ОСОБА_7 скасувати, та ухвалити новий вирок, яким призначити останньому покарання за ч.4 ст. 185 КК України у виді реального позбавлення волі без застосування ст. ст. 75,76 КК України. Цивільний позов просить задовольнити повністю, стягнувши в його користь з обвинуваченого ОСОБА_7 кошти в сумі 50 000 грн. Також ставить питання про скасування ухвали суду першої інстанції від 04.11.2025 р., в частині накладення на нього штрафу, в розмірі 6 000 грн.

Заступник керівника Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_10 у поданій ним апеляційній скарзі, не оскаржуючи фактичні обставини справи, які суд визнав доведеними, кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_7 та призначене йому покарання, вважає, що вирок суду першої інстанції підлягає змінні з підстав неправильного застосування Закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.

Зазначає, що, призначаючи покарання ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, суд в повній мірі врахував тяжкість злочину, дані про особу обвинуваченого та мотивовано визначив вид і розмір покарання останньому в межах санкції статті обвинувачення у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

З урахуванням даних про особу обвинуваченого, сторона обвинувачення не заперечує щодо застосування до нього положень ст. 75 КК України, однак вважає що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність (ст. 72 КК України) та допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону (ст. 370, ч.4 ст. 374 КПК України) внаслідок чого необґрунтовано не зарахував у строк відбування покарання за цим вироком у строк відбування покарання за цим вироком строк попереднього ув`язнення обвинуваченого, що призвело до порушення його прав.

Звертає увагу, що суд першої інстанції мав підстави зарахувати строк тримання під вартою у цьому ж кримінальному провадженні у строк відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі, а таке не зарахування свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 72 КК України, тобто про не застосування закону, який підлягає застосуванню.

На переконання апелянта, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при ухваленні вироку призвело до його незаконності та невідповідності вимогам ст.ст. 370, 374 КПК України, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення відповідно до ч.1 ст. 412 КПК України.

Просить вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21.04.2026 року відносно ОСОБА_7 змінити в частині зарахування строку попереднього ув`язнення у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

На підставі ст. 72 КК України зарахувати у строк відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі термін попереднього ув`язнення ОСОБА_7 , а саме перебування його під вартою на підставі ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 15.01.2026 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі з 15.01.2026 року по 21.04.2026 включно.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8 подав заперечення на апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_9 , відповідно до якого вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, безпідставною, а доводи на скасування вироку - надуманими.

Стверджує, що обвинувальний акт та показання свідка поліцейського ОСОБА_11 суперечать суб`єктивній та об`єктивній стороні дій обвинуваченого ОСОБА_7 , оскільки в обвинувальному акті не вказано яким чином було повернуто викрадений велосипед.

Звертає увагу, що велосипед було повернуто ОСОБА_7 добровільно.

Також вважає, що позовна заява потерпілого взагалі не підлягала розгляду в даному кримінальному провадженні, оскільки цивільний позов було подано вже після підготовчого судового засідання.

Просить апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, потерпілого ОСОБА_9 , який підтримав подану нм апеляційну скаргу; представника потерпілого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_12 , який, з мотивів наведених в апеляційній скарзі, просить скасувати вирок суду першої інстанції та обрати обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, без застосування статті 75 КК України, а також повністю задовольнити цивільний позов, поданий потерпілим; прокурора, який підтримав подану стороною обвинувачення апеляційну скаргу, а також не заперечує щодо задоволення апеляційної скарги потерпілого щодо призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, яке слід відбувати реально; обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника адвоката ОСОБА_8 , які заперечили щодо задоволення апеляційної скарги потерпілого і не заперечують щодо задоволення апеляційної скарги прокурора; перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів прийшла до наступних висновків.

Згідно зі ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Висновок суду про винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за вказаних у вироку обставин, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджений зібраними у встановленому порядку доказами, які належно оцінені судом і в апеляційних скаргах не оскаржується.

Водночас, колегія суддів вважає слушними доводи потерпілого щодо безпідставності застосування ст. 75 КК України та звільненням ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням.

Так, відповідно до вироку суду першої інстанції, приймаючи рішення щодо можливості застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 інституту звільнення від відбування покарання, суд першої інстанції, не навівши жодних мотивів та аргументації свого висновку, констатував, що вважає за можливе звільнити обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені обов`язки.

Проте, колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким висновком місцевого суду, а доводи потерпілого щодо необґрунтованого застосування ст.75 КК України вважає слушними, з огляду на наступне.

За змістом ст.50 КК України, яка визначає поняття покарання та його мету, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженими, так і іншими особами.

Реалізація такої мети є одним з аспектів виконання визначених у ст. 2 КПК завдань кримінального провадження, якими, зокрема, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, а також охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, у тому числі потерпілих.

Згідно зі ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.

За правилами ч.1 ст.75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Із системного аналізу вимог закону України про кримінальну відповідальність слідує, що окрім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням і, при цьому, належним чином вмотивувати таке рішення, дослідивши і оцінивши всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є відповідні умови і підстави.

Разом з тим, на переконання колегії суддів, при призначенні місцевим судом покарання ОСОБА_7 , із застосуванням приписів ст.75 КК України та звільненням його від відбування покарання з випробовуванням, суд першої інстанції, окрім того, що не навів жодних мотивів такого рішення, ще й повною мірою не врахував ступеня тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке за класифікацією (ст. 12 КК) належить до категорії тяжких. Не отримали належної оцінки зміст винних дій та спосіб життя ОСОБА_7 , котрий, будучи особою працездатного віку, не працює і неодноразово раніше вчиняв крадіжки чужого майна, частина яких кваліфікувалися за ст.51 КУпАП, як дрібне викрадення чужого майна, а щодо частини крадіжок вносились відомості в ЄРДР за ч.4 ст185 КК України, проте кримінальне провадження закривалося у зв`язку із втратою чинності законом, яким встановлювалася кримінальна відповідальність. (а. п.138, 125-137, 140)

Не зважив місцевий суд належним чином і на показання потерпілого ОСОБА_9 , який просив обрати обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, з огляду на те, що він неодноразово вчиняв крадіжки чужого майна.

З огляду на сукупність наведених обставин, які підлягають обов`язковому врахуванню, апеляційний суд підстав для застосування положень ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, не вбачає, оскільки обставини, які суттєво знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення і дають підставу обрати форму відбування порання, яка не пов`язана з його реальним відбуванням, суд першої інстанції у вироку не навів, а колегія суддів не знаходить.

Апеляційний суд звертає увагу, що виправлення засудженого є таким впливом покарання на його свідомість, за допомогою якого усуваються ті його негативні риси, що призвели до вчинення кримінального правопорушення. Виправлення виявляється у внесенні коректив у соціально-психологічні характеристики засудженого, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, зокрема і кримінального.

Досягнення мети виправлення означає, що в результаті застосування до засудженого покарання в його особистості відбулись такі зміни, які фактично унеможливлюють вчинення ним нового кримінального правопорушення з огляду на зміни його ціннісних орієнтирів, що неможливо без усвідомлення та засудження винуватим вчиненої ним суспільно небезпечної дії.

Отже, звільнивши обвинуваченого ОСОБА_7 на підставі ст.75 КК України від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції неправильно застосував кримінальний закон, що призвело до безпідставного звільнення обвинуваченого від відбування покарання і, з урахуванням положень п.4 ч.1 ст.409 КПК України, є підставою для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції.

Що стосується доводів сторони захисту щодо обставин повернення обвинуваченим ОСОБА_7 викраденого ним велосипеда потерпілому, про що зазначено в запереченні на апеляційну скаргу, то, на переконання колегії суддів, це в даному випадку не впливає на сам факт таємного викрадення обвинуваченим майна потерпілого, вину у вчиненні якого останній визнав.

Окрім того вирок суду, в частині кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 , стороною захисту, як і іншими учасниками провадження, не оскаржувався.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції було допитано як свідка поліцейського ОСОБА_11 , який повідомив, що, отримавши доручення від слідчого щодо з`ясування обставин крадіжки велосипеда з будинку № 29 по вул. Злуки в м. Тернополі він отримав доступ до відеозапису з камер спостереження, впізнав особу, яка заволоділа велосипедом, оскільки така особа раніше неодноразово вчиняла крадіжки, та виїхав за відомим йому місцем його перебування. Рухаючись службовим автомобілем, він помітив ОСОБА_7 з викраденим велосипедом, який, залишивши велосипед біля будинку, піднявся до свого помешкання.

Також, потерпілий ОСОБА_9 в суді апеляційної інстанції підтвердив свої показання, надані в суді першої інстанції та повідомив, що 09 вересня 2025 року, після того як було виявлено крадіжку належного йому велосипеда та подано заяву в поліцію, його син біля з одного будинків на вул. Тарнавського помітив викрадений велосипед, біля якого вже знаходились працівники поліції.

Таким чином, з урахуванням усіх досліджених під час судового розгляду доказів, судом першої інстанції констатовано факт доведення вини обвинуваченого ОСОБА_7 у таємному викраденні чужого майна, вчинене в умовах воєнного стану, що в апеляційних скаргах, які є предметом розгляду апеляційного суду, не оскаржується.

За наведених вище обставин колегія суддів приходить до переконання, що судом першої інстанції неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, тобто застосовано закон, який не підлягає застосуванню, а саме ст.75 КК України, що призвело до призначення ОСОБА_7 покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.409 КПК України, підставою для скасування вироку суду першої інстанції при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно із п.2, 4 ч.1 ст.420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання, неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.420 КПК України у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 квітня 2026 року, в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, слід скасувати та постановити новий вирок, яким призначити йому покарання, за ч.4 ст.185 КК України у виді позбавлення волі.

Призначаючи покарання ОСОБА_7 колегія судів, у відповідності до вимог ст.ст.50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке він вчинила умисно та з корисливих мотивів; особу винного який не працює, раніше неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за крадіжку майна, має на утриманні малолітню дитину.

До обставин, що пом`якшують покарання суд відносить визнання ним своєї вини та щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.

Вирішуючи питання щодо строку покарання, яке слід обрати обвинуваченому ОСОБА_13 , колегія суддів враховує також приписи ч.1 ст. 69 КК, якими визначено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Приймаючи до уваги наявні пом`якшуючі обставини, а саме - усвідомлення обвинуваченим ОСОБА_7 негативності вчиненого ним суспільно небезпечного діяння, про що свідчить визнання ним вини як в суді першої так і в суді апеляційної інстанції та щире каяття; враховуючи також інші обставини, які характеризують особу обвинуваченого, а саме - відсутність судимостей, перебування на його утриманні малолітньої дитини ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується долученим свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , враховуючи також незначну вартість викраденого майна, колегія суддів вважає їх такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину і вважає за можливе застосувати положення ч. 1 ст.69 КК України та призначити йому основне покарання за ч.4 ст.185 КК України нижче від найнижчої межі, встановлене в санкції даної частини статті обвинувачення.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_7 згідно ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 січня 2026 р. у цьому кримінальному провадженні під час судового розгляду обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою з 15.01.2026 р. Надалі строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 продовжувався, а згідно вироку суду від 21 квітня 2026 р. вказаний запобіжний захід скасовано, а обвинуваченого звільнено з під варти у залі суду.

За змістом ч.5 ст.72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Відповідно до статті 1 закону України “Про попереднє ув`язнення” від 30.06.1993 р. № 3352-XII попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках,передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

За наведених обставин, апеляційний суд погоджується з доводами сторони обвинувачення щодо необхідності зарахування у строк відбування призначеного ОСОБА_7 покарання терміну його попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вимоги потерпілого ОСОБА_15 про скасування постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 листопада 2025 року, якою на нього накладено грошове стягнення у розмірі 6 000 грн., відповідно до ст.325 КПК України, за неявку до суду, апеляційний суд не розглядає, оскільки така постанова суду першої інстанції апеляційному оскарженню не підлягає.

Що стосується доводів потерпілого про неправильно вирішений судом цивільний позов, у зв`язку з чим апелянт ставить питання про збільшення суми відшкодування заподіяної йому моральної шкоди, то вони, на переконання колегії суддів, заслуговують на увагу, оскільки в цій частині суд першої інстанції не дотримався вимог цивільного законодавства, вирішуючи питання відшкодування моральної шкоди, заподіяної потерпілому шляхом крадіжки належного йому майна.

Відповідно до ст.129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

За змістом ч.5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до положень ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої і така шкода, згідно ст.1167 ЦК України відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

За змістом ст.ст.23, 1168 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Колегія суддів вважає, що визначивши до відшкодування потерпілому 5 000 грн. моральної шкоди, який просила стягнути в його користь 50 000 грн., цих вимог закону, суд першої інстанції не дотримався.

Зокрема, місцевим судом не враховано, що внаслідок вчиненого кримінального правопорушення потерпілий та члени його сім`ї на тривалий термін були позбавлені можливості користуватися належним йому майном, що створювало певні незручності та дискомфорт і частково порушувало його звичний спосіб та уклад життя.

Зважаючи на глибину пережитих страждань внаслідок крадіжки належного йому велосипеда; приймаючи до уваги ступінь вини обвинуваченого ОСОБА_7 , на яку покладається обов`язок відшкодування моральної шкоди заподіяної її кримінально-караними діями, а також з урахуванням вимог розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає, що цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 щодо відшкодування моральної шкоди підлягає до відшкодування у розмірі 15 000 грн.

На переконання колегії суддів, такий розмір відшкодування моральної шкоди, з урахуванням обставин вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення та наслідків для потерпілого, буде адекватною компенсацію перенесених потерпілим ОСОБА_9 моральних страждань, спричинених кримінально караними діями обвинуваченого ОСОБА_7 ..

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413, 418, 420 КПК України, колегія суддів, —

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури ОСОБА_10 — задовольнити.

Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_9 — задовольнити частково.

Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 квітня 2026 року у кримінальному провадженні № 12025211040001560 від 09.09.2025 року, в частині призначеного ОСОБА_7 покарання — скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч.4 ст.185 КК України, із застосуванням ч.1 ст.69 КК України, у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту звернення вироку до виконання.

На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати у строк відбування призначеного ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі термін його попереднього ув`язнення з 15 січня 2026 року по 21 квітня 2026 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 - задовольнити часово. Стягнути із засудженого ОСОБА_7 в користь потерпілого ОСОБА_9 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн. 00 коп. заподіяної моральної шкоди.

В решті вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 квітня 2026 року відносно ОСОБА_7 — залишити без змін.

На вирок може бути подана касаційна скарга до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Головуючий

Судді