Рішення від 04 серпня 2026 р. у справі №450/3493/25 — Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/3493/25 Провадження № 2/450/302/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" серпня 2026 р. Пустомитівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Добош Н.Б.

при секретарі Солодовник Д.Ю.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Львівського районного нотаріального округу Львівської області Олефір Роман Васильович про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину,

в с т а н о в и в :

позивач звернувся в суд з позовною заявою до відповідача в якій просить визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом серії НСХ №496197 видане приватним нотаріусом Олефіром Р.В. 05.05.2025р. у спадковій справі №181/2024 та зареєстроване в реєстрі за №1923. Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом серії НСХ №496198 видане приватним нотаріусом Олефіром Р.В. 05.05.2025р. у спадковій справі №182/2024 та зареєстроване в реєстрі за №1925.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що квартира АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності належала ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 . ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_7 .

05.05.2025р. приватним нотаріусом Олефіром Р.В. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом НСХ №496197 згідно змісту якого спадкоємцями майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є її син ОСОБА_3 на 1/2 частку та її внучка ОСОБА_4 на 1/2 частку. Спадщина, на яку у вказаній частці видано це свідоцтво, складається із 1/3 частки у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

05.05.2025р. приватним нотаріусом Олефіром Р.В. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом НСХ №496198 згідно змісту якого спадкоємцями майна ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 є її донька ОСОБА_4 . Спадщина, на яку у вказаній частці видано це свідоцтво, складається із 1/3 частки у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Вважає, що дані свідоцтва про право на спадщину є протиправними та слід їх визнати недійсними з тих підстав, що такі порушують права та інтереси позивача, а окрім того, видані на майно, що не перебувало у власності померлих.

Відповідно до ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Відповідно до ст.1267 ЦК України, частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Будь- яка взаємодія з спадкуванням може відбуватись лише за умов наявності згоди та домовленостей між спадкоємцями. Відповідно до ст.355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Відповідно до ст.356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Відповідно до ст.358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Згідно ст.369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.370 ЦК України, співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. Згідно ст.372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відтак, перетворення майна з спільної сумісної власності у спільну часткову власність можливе лише за умови наявності домовленості усіх співвласників або в судовому порядку. Окрім того, з вищенаведених норм чітко вбачається, що обсяг повноважень, прав та інтересів у спільній сумісній власності і у спільній частковій власності є категорично різними та відмінними. За свого життя померлі були власниками спільної сумісної власності у квартирі АДРЕСА_1 . Тобто, були власниками майна без визначення часток кожного з них. Майно у статусі спільної сумісної власності перебувало протягом усього часу. Жодного, поділу, виділу даного майна співвласники не проводили, правовий режим майна не змінювали.

Отже, померла ОСОБА_8 володіла спільною сумісною власністю на квартиру. Померла ОСОБА_5 володіла спільною сумісною власністю на квартиру. Частки у праві спільної власності не визначались. За відсутності будь яких домовленостей між співвласниками за життя, а також між спадкоємцями після їх смерті, за відсутності судового рішення щодо цього питання, будь яка зміна правового режиму майна та самостійне визначення часток нотаріусом є протиправним. У нотаріуса немає повноважень самому визначати частки у спільному майні та змінювати правовий режим майна.

Відповідно до п.4.10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, частки у спадщині кожного із спадкоємців є рівними. Спадкоємці можуть за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, або за нотаріально посвідченим договором, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, змінити розмір частки у спадщині когось із них. Договір про поділ спадщини укладається спадкоємцями в межах спадкової справи після закінчення строку для прийняття спадщини, але до видачі свідоцтва про право на спадщину. Відповідно до п.4.16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. Нотаріус уповноважений лише з`ясувати та встановити правовий режим майна, вид власності та наявність співвласників. За наявності перешкод для спадкування, зокрема, як в даному випадку, у вигляді невизначеності частки померлої, нотаріус мав би роз`яснити спадкоємцям необхідність визначення таких часток для завершення спадкування. Адже, за відсутності чітко визначеної частки у спільній власності, неможливо встановити чим саме володіла померла. Оскільки, у праві спільної сумісної власності, навіть за умови наявності презумпції рівності такої власності, не означає, що кожен з співвласників володіє правами у вигляді 1/3 частки, а вони троє в рівних умовах володіють, користуються та розпоряджаються спільним майном в цілому. Отже, померлі на момент смерті не були власниками 1/3 частки в квартирі АДРЕСА_1 . А відтак, 1/3 частки в квартирі АДРЕСА_1 не могла вважатись спадковим майном після їх смерті і входити до складу спадщини.

Нотаріусом було залишено поза увагою наявність спору між спадкоємцями, в даному випадку, та наявність судової справи в провадженні Пустомитівського районного суду Львівської області між спадкоємцями щодо визначення часток між співвласниками та відступлення від рівності часток (справа №450/1193/25), що безпосередньо впливає на права та інтереси спадкоємців, а також на обсяг спадкового майна. Більше того, сама відповідачка також була обізнана про наявність спору з позивачем та наявність судової справи, однак, таку інформацію вона приховала.

Верховний суд нагадав, що відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо. Верховний суд дійшов висновку про те, що порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, яким в даному випадку є позивач як спадкоємець за заповітом, є самостійною підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними (постанова Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 414/811/17).

На підставі вищенаведеного, враховуючи, що оскаржувані свідоцтва про право на спадщину видані на майно, що не перебувало у власності померлих, з огляду на те, що нотаріусом протиправно було з власної ініціативи змінено правовий режим майна та визначено частки у праві спільної сумісної власності за відсутності згоди інших співвласників та спадкоємців, ігноруючи при цьому наявність спору між спадкоємцями, а також оскільки протиправна зміна виду власності за відсутності волі співвласників порушує права та інтереси такого співвласника, вважаємо, що оскаржувані свідоцтва про право на спадщину підлягають до визнання їх недійсними. Просив задоволити позовні вимоги.

Третя особа приватний нотаріус Олефір Р.В. подав письмові пояснення, в яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вказав, що 10.10.2024 до нього звернувся позивач ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті його матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

25.11.2024 нотаріусом було отримано заяву відповідача ОСОБА_4 про прийняття спадщини за законом: після смерті її баби ОСОБА_5 , оскільки мати ОСОБА_4 – ОСОБА_8 , яка була донькою ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто після відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 і не встигла прийняти спадщину в порядку спадкової трансмісії відповідно до ст..1276 ЦК України. 10.10.2024 року до приватного нотаріуса звернувся ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті його сестри ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . 25.11.2024 ним було отримано заяву ОСОБА_9 про прийняття спадщини за законом після смерті її матері ОСОБА_8 .

Як було встановлено в подальшому спадкодавці ОСОБА_5 та ОСОБА_8 були співвласниками у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

05.05.2025 ОСОБА_10 звернулась до нього із заявами про видачу їй свідоцтв про право на спадщину за законом на спадкове майно, а саме: після смерті ОСОБА_11 , спадкоємцями якої в рівних частках є її син ОСОБА_3 та ОСОБА_10 на 1/6 (1/2 від 1/3) частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_2 ; після смерті ОСОБА_8 спадкоємцем якої є її донька ОСОБА_4 на 1/3 частку в праві власності на квартиру АДРЕСА_2 . Відповідно до ч.1 ст.1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

В п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що у разі смерті співвласника приватизованого будинку (квартири) частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними (частина

друга статті 370, частина друга статті 372 ЦК). Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду. Для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.

В державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зокрема, в його архівній частині – Реєстрі прав власності на нерухоме майно, відсутня будь-яка інформація про укладення між співвласниками вказаної квартири договору про визначення часток у справі спільної сумісної власності на квартиру та державної реєстрації такого права. 17.04.2025 приватним нотаріусом було направлено листи ОСОБА_3 як співвласнику квартири з проханням повідомити про наявність укладеного співвласниками квартири договору про визначення часток у праві спільної сумісної власності на квартиру чи будь-якого іншого документу про визначення за померлими ОСОБА_5 та ОСОБА_8 розміру їх часток у праві власності на квартиру. Вказаний лист був повернутий у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Вказує, що виходячи з принципу рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності на вказану квартиру і відсутності підстав вважати, що розмір таких часток був змінений, приватним нотаріусом було видано оспорювані свідоцтва про право на спадщину. Тому вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_2 позовні вимоги заперечив, вказав, що оспорювані свідоцтва видані нотаріусом правомірно, відповідно до вимог закону, а позовні вимоги вважає безпідставними просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Третя особа приватний нотаріус Львівського районного нотаріального округу Львівської області Олефір Р.В. подав заяву про розгляд справи у його відсутності.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Квартира АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності належала ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 . Право власності зареєстроване за співвласниками на праві спільної сумісної власності в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 13.08.2009р. Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», реєстраційний номер – 28026344 на Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3120767446060, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухому майно від 13.08.2009. Квартира приватизовано на підставі із Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_7 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть НОМЕР_2 від 08.07.2024 року, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Пущиково (Республіка Польща).

10.10.2024 до приватного нотаріуса Львівського районного нотаріального округу Львівської області Олефір Р.В. звернувся позивач ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті його матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Приватним нотаріусом була заведена спадкова справа №181/2024.

10.10.2024 року до приватного нотаріуса Львівського районного нотаріального округу Львівської області Олефір Р.В. звернувся ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті його сестри ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Приватним нотаріусом була заведена спадкова справа №182/2024.

25.11.2024 нотаріусом було отримано заяву відповідача ОСОБА_4 про прийняття спадщини за законом після смерті її баби ОСОБА_5 .

25.11.2024 нотаріусом було отримано заяву відповідача ОСОБА_4 про прийняття спадщини за законом після смерті її матері ОСОБА_8 .

17.04.2025 приватним нотаріусом було направлено лист ОСОБА_3 як співвласнику квартири з проханням повідомити про наявність укладеного співвласниками квартири договору про визначення часток у праві спільної сумісної власності на квартиру чи будь-якого іншого документу про визначення за померлими ОСОБА_5 та ОСОБА_8 розміру їх часток у праві власності на квартиру.

В матеріалах спадкової справи № 181/2024 наявні документи, що підтверджують родинні стосунки позивача та відповідача із спадкодавцем ОСОБА_5 . В матералах спадкової справи № 182/2024 наявні документи, що підтверджують родинні стосунки позивача та відповідача із спадкодавцем ОСОБА_8 .

05.05.2025 за реєстровим номером №1923 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно з яким ОСОБА_4 . Згідно змісту якого спадкоємцями майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є її син ОСОБА_3 на 1/2 частку та її внучка ОСОБА_4 на 1/2 частку. Спадщина, на яку у вказаній частці видано це свідоцтво, складається із 1/3 частки у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 ., належної спадкодавцяю ОСОБА_5 .

На підставі свідоцтва про право на спадщину 05.05.2025 приватним нотаріусом Олефір Р.В. було проведено державну реєстрацію на 1/6 частки у праві власності на квартиру за ОСОБА_4

05.05.2025 за реєстровим номером №1925 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно з яким ОСОБА_4 . Згідно змісту якого спадкоємцями майна ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 є її донька ОСОБА_4 . Спадщина, на яку у вказаній частці видано це свідоцтво, складається із 1/3 частки у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 , належної спадкодавцю ОСОБА_8 .

На підставі свідоцтва про право на спадщину 05.05.2025 приватним нотаріусом Олефір Р.В. було проведено державну реєстрацію на 1/3 частки у праві власності на квартиру за ОСОБА_4 .

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність права власності не встановлена судом.

За ч. 1 ст. 368 ЦК України, спільна сумісна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 355, ч. 1 ст. 356 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Відповідно до ст. 357 ЦК України, частки в праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом, якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Відповідно до ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

Відповідно до ст. ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно п. 4.10. Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, частки у спадщині кожного із спадкоємців є рівними. Спадкоємці можуть за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, або за нотаріально посвідченим договором, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, змінити розмір частки у спадщині когось із них.

Згідно п.4.16 Порядку при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

Відповідно до п.4.25 порядку при оформленні спадщини як за законом, так і за заповітом нотаріус у випадках, коли із документа, що посвідчує право власності, вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя (колишнього подружжя), повинен з`ясувати, чи є у спадкодавця той з подружжя (колишній з подружжя), який його пережив і який має право на -1/2 частку в спільному майні подружжя (колишнього подружжя). За наявності другого з подружжя (колишнього з подружжя) нотаріус видає йому свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя.

Згідно п.4.25 Порядку якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Свідоцтво про право на спадщину оформляється в двох примірниках, один з яких залишається в матеріалах спадкової справи.

В п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що у разі смерті співвласника приватизованого будинку (квартири) частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними (частина

друга статті 370, частина друга статті 372 ЦК). Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду. Для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.

Так, в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зокрема, в його архівній частині – Реєстрі прав власності на нерухоме майно, відсутня будь-яка інформація про укладення між співвласниками вказаної квартири договору про визначення часток у справі спільної сумісної власності на квартиру та державної реєстрації такого права. В матеріалах справи відсутні будь-які договори про визначення часток у праві спільної сумісної власності на квартиру чи будь-якого інші документи про визначення за померлими ОСОБА_5 та ОСОБА_8 розміру їх часток у праві власності на квартиру.

Таким чином, виходячи з принципу рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності на вказану квартиру і відсутності підстав вважати, що розмір таких часток був змінений, приватним нотаріусом було видано оспорювані свідоцтва про право на спадщину.

За встановлених обставин при видачі оспорюваних свідоцтв на право на спадщину приватним нотаріус діяв у відповідності до вимог законодавства. Покликання сторони позивача, що майно на яке видано свідоцтва на право на спадщину не могло вважатись спадковим майном після смерті спадкодавців і входити до складу спадщини не знайшло свого підтвердження.

У правовому висновку викладеному у постанові №504/3606/14-ц від 04.11.2024 Верховний Суд вказав, що ЦК України передбачає два способи захисту прав спадкоємця, якому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину: «внесення змін до свідоцтва про право на спадщину» (стаття 1300 ЦК України) та «визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину» (стаття 1301 ЦК України). Вибір способу захисту здійснює позивач.

Свідоцтво про право на спадщину підлягає визнанню недійсним у випадку доведення існування «вад» на момент його видачі, які свідчать про те, що особа, якій видано свідоцтво, не мала права на спадкування (особа не є спадкоємцем, спадкоємці попередньої черги прийняли спадщину, заповіт є нікчемним тощо).

Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину застосовується за умови наявності у спадкоємця, якому воно видане, права на спадкування, однак в іншому розмірі, з огляду на невраховані права на спадщину інших спадкоємців. Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину можливе як на підставі рішення суду, так і за згодою усіх спадкоємців, які прийняли спадщину.

Виявлення спадкоємця, який вважається таким, що прийняв спадщину, але не отримав свідоцтва про право на спадщину і виявив намір його отримати, виявлення спадкового майна, на яке не було раніше видане свідоцтво про право на спадщину, внаслідок чого частки спадкоємців у спадщині змінилися, є підставою для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, а не визнання його недійсним.

Таким чином не заслуговують на увагу покликання представника позивача на те що, нотаріусом не було враховано наявність спору між спадкоємцями та наявність судової справи в провадженні Пустомитівського районного суду Львівської області між спадкоємцями щодо визначення часток між співвласниками та відступлення від рівності часток (справа №450/1193/25), оскільки у випадку прийняття рішення суду про визначення інших часток, ніж зазначені в оспорюваних свідоцтвах, відповідно до п.2 ст.1300 ЦК України можуть бути внесені зміни до свідоцтв про право на спадщину.

За змістом частини 1 ст. 15, частини 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024р. у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023р. в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023р. у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019р. в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018р. у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018р. у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019р. у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019р. у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020р. у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022р. в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 3 ст. 12 ЦПК України, ч. 1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

На підставі наведеного, суд робить висновок, що позивачем не доведено, та не підтверджено доказами під час розгляду справи, що приватний нотаріус Олефір Р.В. при видачі оспорюваних свідоцтв про право на спадщину за законом діяв неправомірно.

Суд, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку, що позивачем не доведено підставності заявлених позовних вимог щодо визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 81, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Львівського районного нотаріального округу Львівської області Олефір Роман Васильович про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного суду через Пустомитівський районний суд Львівської області.

Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3

Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_4 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Львівського районного нотаріального округу Львівської області Олефір Роман Васильович, Львівська область, Львівський район м. Пустомити вул. Грушевськог, 22А

Повний текст рішення складено 05.08.2026 року.

СуддяН. Б. Добош