Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №176/1906/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2385/26 Справа № 176/1906/25 Суддя у 1-й інстанції - Крамар О. М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 69

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Петешенкової М.Ю.,

суддів – Городничої В.С., Макарова М.О.,

при секретарі - Карпенко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2025 року у складі судді Крамар О.М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Виконавчий комітет Маломихайлівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області про визначення місця проживання дітей та встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання дітей, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що з 23 серпня 2008 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 21 березня 2019 року у справі № 220/103/19 розірвано. Від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей – ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначає, що з 2019 року мати дітей, фактично самоусунулась від сімейних та батьківських обов`язків, однак заперечує проти визначення місця проживання дітей разом з ним та відмовляється укласти договір про встановлення місця проживання дітей разом з ним, варіант досудового врегулювання спору також неможливий з огляду на перебування відповідача за кордоном та неможливість виїзду його за кордон.

Діти проживають разом з ним, за адресою їх реєстрації: АДРЕСА_1 , однак, після початку активних бойових дій у Великоновосілківському районні, разом з дітьми проживає за адресою: АДРЕСА_2 як внутрішньо-переміщені особи.

Зазначає, що самостійно виховує та утримує дітей, ніколи не перешкоджав і не має наміру у подальшому перешкоджати спілкуванню матері з дітьми.

Враховуючи викладене, вимушений звернутися до суду та просити визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком. Встановити юридичний факт, що він самостійно виховує та утримує дітей. Вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано відсутністю правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими докази й матеріали справи не містять, що відповідач позбавлена батьківських прав відносно дітей, а також відсутні інші докази, що остання не здатна їх виконувати в силу об`єктивних обставин, фактично сторони у цій справі намагаються застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дітей, з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби) позивача, що свідчить про відсутність спору між сторонами у даній справі, а тому заявлені вимоги позову є необґрунтовані.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішенням про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції невірно встановлено обставини справи, що мають значення для справи, що призвело до необґрунтованого висновку суду про відмову у задоволенні позову. Вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідач фактично проживає за кордоном, діти перебувають на його повному утриманні, постійно проживають разом з ним, на підтвердження чого надані належні та допустимі докази. Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу на покази свідка, який підтвердив факт проживання та перебування дітей на його утриманні. Вказує, що суд не врахував інтереси дітей та дійшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з таких підстав.

Судом встановлено, що 23 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено шлюб. Згодом, після реєстрації шлюбу відповідач ОСОБА_5 , прийняла прізвище чоловіка – ОСОБА_6 . Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заочним рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 21 березня 2019 року у справі № 220/103/19 шлюб між сторонами розірвано.

Відповідно до виконавчого листа, виданого 15 лютого 2021 року з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 проводиться стягнення аліментів на утримання дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у розмірі 1/3 частки від доходу матері, щомісячно до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

З 2019 року діти проживали разом з батьком, за адресою їх реєстрації: АДРЕСА_1 . Після початку активних бойових дій у Великоновосілківському районні, ОСОБА_1 разом з дітьми проживали за адресою: АДРЕСА_2 , як внутрішньо-переміщені особи, в подальшому, переїхали до с. Ганнівка Петрівського району Кіровоградської області.

Згідно інформації Державної прикордонної служби України, ОСОБА_2 , 07 вересня 2021 року перетнула державний кордон у напрямку виїзд, пункту пропуску Шегині.

Висновком голови опікунської ради від 30 квітня 2025 року рекомендовано визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_1 .

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема перебування фізичної особи на утриманні.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України).

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Положеннями статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до частин першої-третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання. У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Лише у тому випадку, коли той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Тоді суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, що встановлено у статті 159 СК України.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Судом встановлено, що спору щодо місця проживання дітей у сторін не має, діти фактично проживають з батьком, мати в свою чергу жодним чином не перешкоджає такому визначенню місця проживання дітей, не заперечує ці обставини, тобто погоджується з тим, щоб діти проживали з батьком. Суд визначає місце проживання дітей лише у разі наявності спору між батьками щодо місця проживання дітей, що в даній справі відсутнє.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з яким погоджується колегія суддів, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами й матеріали справи не містять, що відповідач позбавлена батьківських прав відносно дітей, а також відсутні інші докази, що остання не здатна їх виконувати в силу об`єктивних обставин, фактично сторони у цій справі намагаються застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дітей, з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби) позивача, що свідчить про відсутність спору між сторонами у даній справі, а тому заявлені вимоги позову є необґрунтовані.

Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідач фактично проживає за кордоном, діти перебувають на його повному утриманні, постійно проживають разом з ним, на підтвердження чого надані належні та допустимі докази, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки такі доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду, оскільки вони зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів. Жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані скаржником до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув увага на покази свідка, який підтвердив факт проживання та перебування дітей на його утриманні, а тому наявні підстави для задоволення позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки покази свідка, допитаного в суді першої інстанції не узгоджуються з встановленими обставинами справи та дослідженими під час розгляду справи доказами, а тому не можуть бути покладені в основу судового рішення.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував під час розгляду справи саме інтереси дітей та дійшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, є безпідставними, оскільки позов у даній справі поданий не в інтересах дітей, а в інтересах скаржника, який намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дітей, з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби).

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 28 липня 2026 року

Повний текст судового рішення складено 05 серпня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

М.О. Макаров