Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №176/3076/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6882/26 Справа № 176/3076/24 Суддя у 1-й інстанції - Волчек Н. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Петешенкової М.Ю.,

суддів – Городничої В.С., Макарова М.О.,

при секретарі - Карпенко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 27 березня 2026 року у складі судді Волчек Н.Ю.

у справі за позовом Управління житлово-комунального господарства, капітального будівництва, комунальної власності та регулювання земельних відносин Жовтоводської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Жовтоводська міська рада про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2024 року Управління житлово-комунального господарства, капітального будівництва, комунальної власності та регулювання земельних відносин Жовтоводської міської ради звернулося до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1 перебуває в комунальній власності.

На виконання розпоряджень міського голови від 11 квітня 2019 року № 188/01-02р-19 "Про проведення інвентаризації нерухомого майна з метою виявлення безхозяйного майна на території міста Жовті Води", від 20 липня 2023 року № 191/01-02р-23, від 23 квітня 2024 року №135/01-02р-24 "Про проведення обстеження нерухомого майна з метою виявлення безхозяйного майна на території міста Жовті Води", 16 квітня 2019 року, 27 липня 2023 року, 28 травня 2024 року було проведено комісійні обстеження житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , за результатами якого встановлено, що у вищезазначеній квартирі зареєстровано 3 особи, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Враховуючи, що в зазначеній квартирі ні хто не проживає без поважних причин більше 15 років, існує значна заборгованість зі сплати комунальних платежів та внесків ОСББ, відсутність належного утримання квартири призводить до її руйнації, комісія жодного разу до квартири не змогла потрапити, вимушені звернутися до суду та просити визнати ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за вказаною адресою.

Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 27 березня 2026 року позов Управління житлово-комунального господарства, капітального будівництва, комунальної власності та регулювання земельних відносин Жовтоводської міської ради задоволено.

Визнано ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Управління житлово-комунального господарства, капітального будівництва, комунальної власності та регулювання земельних відносин Жовтоводської міської ради понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн, тобто з кожного по 807,47 грн.

Рішення суду мотивовано наявністю підстав для задоволення позову, оскільки відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , тривалий час, понад 15 років, у житловому приміщенні не проживають без поважних причин, добровільно залишили житлове приміщення, а тому наявні правові підстави для визнання такими, що втратила право користування житловим приміщенням.

Не погодившись з таким рішенням суду в частині визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням за вказаною вище адресою, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом ухвалено рішення без належного з`ясування істотних обставин справи, що мають значення для справи та невідповідності висновків, викладених у рішенні суду обставин справи. Вказує, що визнання його таким, що втратив право користування квартирою призведе до того, що він фактично буде позбавлений єдиного житла, та таке виселення з єдиного житла, в якому він постійно проживав починаючи з 15 вересня 1986 року, буде суперечити приписам статті 8 Конвенції та практиці ЄСПЛ, згідно з якою втрата житла є крайньою формою втручання у право на повагу до житла, на що суд першої інстанції уваги не звернув, а тому відсутні підстави для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням. Крім того, вказує, що суду першої інстанції були надані докази його перебування в Україні, офіційного працевлаштування на оборонному підприємстві, систематичного відвідування спірної квартири, що свідчить про відсутність достатніх підстав для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині вирішення пред`явлених вимог до ОСОБА_1 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється.

У відзиві на апеляційну скаргу Жовтоводська міська рада просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що на адресу виконавчого комітету Жовтоводської міської ради у березні 2019 року від ОСББ «Богуна 81» надійшло повідомлення, лист № 3 від 12 березня 2019 року щодо квартири АДРЕСА_1 , що знаходиться в комунальній власності, в якій тривалий час ніхто не мешкає, існує значна заборгованість зі сплати комунальних платежів та внесків в ОСББ.

На виконання розпоряджень міського голови від 11 квітня 2019 року № 188/01-02р-19 "Про проведення інвентаризації нерухомого майна з метою виявлення безхозного майна на території міста Жовті Води", від 20 липня 2023 року № 191/01-02р-23, від 23 квітня 2024 року № 135/01-02р-24 «Про проведення обстеження нерухомого майна з метою виявлення безхазяйного майна на території міста Жовті Води», 16 квітня 2019 року, 27 липня 2023 року, 28 травня 2024 року, проведено комісійне обстеження житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 та складено відповідні акти.

За результатами обстеження встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано 3 особи: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проте не мешкають та не сплачують комунальні послуги, квартира зачинена, більше 15 років до квартири ніхто не навідується та не з`являється, відключено електропостачання.

Згідно інформації КП «ВЖРЕО» Жовтоводської міської ради, за адресою АДРЕСА_2 перед КП ВЖРЕО до часу створення ОСББ у будинку, надано інформацію про нарахування та сплачені суми за житлове приміщення за вищевказаною адресою в період з листопада 2018 року по жовтень 2025 року, заборгованість ОСОБА_3 за послуги з управління будинком складає 6754,71 грн.

Відповідно до інформації КП «Жовтоводський водоканал» ДОР» за вказаною адресою по особовому рахунку за послуги водопостачання та водовідведення заборгованість відсутня, останні показання 01 липня 2010 року, у квартирі особи не мешкають.

Згідно інформації КП «Жовтоводськтепломережа» Жовтоводської міської ради» за вказаною адресою станом на 14 жовтня 2025 року існує заборгованість за послуги теплопостачання у розмірі 73982,19 грн., остання оплата за опалення від споживача надійшла у січня 2003 року.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 342442084 від 11 серпня 2023 року за адресою: АДРЕСА_2 , будь-які відомості відсутні.

Згідно листа ТОВ «Газорозподільні мережі України», газопостачання припинено, станом на 31 жовтня 2025 року заборгованість за послугу розподілу природного газу за даною адресою складає 24,57 грн.

Відповідно до інформації ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» наданої на запит Жовтоводському міському голові, особовий рахунок за вказаною адресою був зареєстрований за ОСОБА_3 , з 30 вересня 2023 року дія договору на постачання з електричної енергії припинена, заборгованість на дату припинення дії договору відсутня.

Згідно довідок про склад сім`ї в квартирі зареєстровано 3 особи.

З наявних актів обстеження житла вбачається, що тривалий час у квартирі АДРЕСА_1 ніхто не проживає.

Відповідно до трудової книжки, ОСОБА_1 , з 2019 року і по теперішній час працює на території України. Згідно довідки № 758 від 07 липня 2025 року за підписом директора ТОВ «Ужгородський машинобудівельний завод» Бадоян О.Ф. з 14 грудня 2023 року працює в ТОВ «Ужгородський машинобудівельний завод» за професією токар у механообробній ділянці № 1.

Відповідно до квитанцій, долучених до матеріалів справи, заборгованість за комунальні послуги частково сплачується.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 , проте тривалий час, понад 15 років, у житловому приміщенні не проживає без поважних причин, отже, наявні підстави для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Проте, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду, з огляду на таке.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).

Кожному гарантується недоторканність житла (стаття 30 Конституції України).

У частині 4 статті 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Вичерпного переліку поважності причин не проживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.

Згідно із статтею 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, зазначеної в постанові від 24 жовтня 2018 року у справі №490/12384/16, «Верховний Суд виходить з того, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Вказане відповідає роз`ясненням, наданим судам у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», відповідно до якого у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР ), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату інтересу до такого жилого приміщення (постанова Верховного Суду від 17 жовтня 2025 у справі №206/1119/24).

Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та норм Цивільного процесуального кодексу України щодо оцінки доказів.

При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК України строки.

При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15-ц, від 21 липня 2021 року у справі 227/1044/20, від 15 березня 2023 року у справі № 522/4382/21, від 09 січня 2024 року у справі № 761/38440/21.

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 8 Конвенції гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача або членів його сім`ї (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» – це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме – від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

При вирішенні справи про наявність передбачених законом підстав для виселення особи суд у кожній конкретній справі, виходячи із принципу верховенства права, повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві».

Формулювання «згідно із законом» не лише вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах та передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»,§ 43).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі №447/455/17 (провадження № 14-64цс20), зазначила, що питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися, зокрема, з урахуванням обставин щодо наявності чи відсутності іншого житла, а також із дослідженням питання дотримання балансу між захистом права власності позивача як власника житла та захистом права відповідача на користування житлом.

Втручання у право на повагу до житла відповідача буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється не тільки згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі та воно є пропорційним у демократичному суспільстві.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №569/4373/16-ц.

Позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.

Отже, законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.

У справі «Дахус проти України» ЄСПЛ зазначив, що незважаючи на те, що виселення відповідачів є законним, однак суди не надали оцінки пропорційності такого виселення, а саме тривалості зв`язків відповідачів з житлом, відсутності іншого житла, неможливості оренди іншого житла тощо.

Відтак, вирішуючи спори щодо виселення та дійшовши до висновку про наявність законних підстав для виселення, суди повинні мотивувати пропорційність такого заходу, надавши оцінку усім обставинам, що можуть перешкоджати виселенню відповідача зі спірного приміщення.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, який вимагає дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи. При цьому необхідно враховувати, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар.

Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції.

Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату інтересу до такого жилого приміщення, однак колегія суддів звертає увагу, що у даній справі позивачем не надано, а матеріали справи як такових доказів винної поведінки відповідача не містять.

Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Встановивши, що ОСОБА_1 , як особа, що входить до складу сім`ї, якій видано ордер на житлове приміщення № 1641 від 15 вересня 1986 року вселився до квартири АДРЕСА_1 , з 14 січня 1997 року зареєстрований в ній, тобто користується вказаним майном на законних підставах, та на теперішній час фактично продовжує користуватися житловим приміщенням, оскільки не має іншого житла, ставиться до жилого приміщення, як до свого постійного місця проживання, незважаючи на те, що з 14 грудня 2023 року працює в іншому обласному центрі, однак періодичне користування житловим приміщенням в даному випадку має тимчасовий характер, що свідчить про те, що останній не втратив бажання користуватися житловим приміщенням у подальшому, на що суд першої інстанції уваги не звернув, вказане свідчить про існування достатніх та тривалих зв`язків відповідача з конкретним місцем проживання, що у розумінні статті 8 Конвенції охоплюється поняттям “житло”.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідач виконав свій процесуальний обов`язок із доведення поважності причин своєї відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк, надавши суду довідку ТОВ «Ужгородський машинобудівний завод» № 687 від 08 травня 2025 року на підтвердження поважності таких причин у зв`язку із роботою в іншому місці.

При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату інтересу до такого жилого приміщення (постанова Верховного Суду від 17 жовтня 2025 у справі №206/1119/24).

У будь-якому випадку неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (які будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №353/1096/16-ц, постанова Верховного Суду 26 квітня 2022 року у справі №501/1664/19 ).

При вирішенні справи за наявності передбачених законом підстав для визнання особи, такою, що втратила право користування житлом, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві», воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема, бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Враховуючи встановлені судом обставини та викладені норми права, колегія суддів не вбачає «нагальної суспільної необхідності» для втручання у право відповідача на житло, шляхом визнання його таким, що втратив право користування квартирою.

Колегія суддів зауважує, що визнання відповідача, особою, такою, що втратила право користування житловим приміщенням в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням порушення права останнього на житло. Враховуючи встановлені судом обставини, право користування відповідачем вищезазначеним житловим приміщенням підпадає під гарантії передбачені пунктом 2 статті 8 Конвенції та статті 1 Першого Протоколу Конвенції, при цьому визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням буде невиправданим втручанням у її право на повагу до житла.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

З огляду на викладене, судом першої інстанції неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, неправильно досліджено та оцінено докази, в результаті чого колегія суддів дійшла висновку, що доводи позивача про обґрунтованість позову та правильність застосування норм права, які ґрунтуються на судовій практиці та застосування її судом першої інстанції спростовується вищезазначеним, а тому відсутні підстави для задоволення позову в оскаржуваній частині та визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, оскільки встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України, є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду в оскаржуваній частині з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду в оскаржуваній частині, слід стягнути з Управління житлово-комунального господарства, капітального будівництва, комунальної власності та регулювання земельних відносин Жовтоводської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 27 березня 2026 року в частині визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Стягнути з Управління житлово-комунального господарства, капітального будівництва, комунальної власності та регулювання земельних відносин Жовтоводської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 28 липня 2026 року

Повний текст судового рішення складено 05 серпня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

М.О. Макаров