Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №348/2260/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5082/26 Справа № 348/2260/25 Суддя у 1-й інстанції - Левицька Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,

за участю секретаря судового засідання — Глущенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — адвоката Бойченка Владислава Павловича на рішення Дніпровського районного суду м.Кам`янського Дніпропетровської області від 15 грудня 2025 року у складі судді Левицької Н.В. по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,–

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2025 року ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с. 1-4), в обґрунтування якого посилалось на те, що 02.01.2024 року між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 укладено договір позики №6704136, відповідно до якого відповідач отримав грошові кошти. Кредитний договір укладено в електронній формі, в особистому кабінеті позичальника. 11.01.2024 року між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №11-01/2024 у відповідності до умов якого ТОВ «Маніфою» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ`приймає належні ТОВ «Маніфою» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників №5 від 17.07.2024 року до договору факторингу №11-01/2024 від 11.01.2024 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 36 000,00 грн, з яких: - 12 000,00 грн - сума заборгованості за тілом кредиту; - 24 000 грн - сума заборгованості за відсотками. З моменту отримання вимоги до відповідача, позивачем не здійснювалися нарахування жодних штрафних санкцій. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора.

На підставі вищевикладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики №6704136 від 02.01.2024 року у розмірі 36 000,00 грн, а також судовий збір.

Рішенням Дніпровського районного суду м.Кам`янського Дніпропетровської області від 15 грудня 2025 року позов ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами – задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за договором позики №6704136 у розмірі 36 000 (тридцять шість тисяч) гривень 00 копійок з яких: 12 000 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу та 24 000 грн – сума заборгованості за процентами.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» судові витрати по справі, які складаються з судового збору у 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок (а.с. 64-69).

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 через свого представника адвоката Бойченка В.П. подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити (а.с. 73-78).

ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» скористалось своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін (а.с. 140-147).

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 02 січня 2024 року між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 укладено Договір позики №6704136. Відповідно до даного договору позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 12 000,00 грн строком на 64 дні. При цьому у розділі 1 Договору №6704136від 02 січня 2024 року зазначено, що строк дії Договору обчислюється з дати укладення Договору позики і спливає через рік після спливу строку позики.

Відповідно до положень п.2.4.3. Договору позики основна процентна ставка фіксована: 2,50000% від суми позики за кожен день користування позикою в межах повного строку позики, окрім першого розрахункового періоду.

Відповідно до положень п.2.6. Договору позики позика надається позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок банківської картки № НОМЕР_1 .

Договір укладений в електронній формі та підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Підписанням договору позики відповідач також підтвердив, що він вивчив та повністю погоджується з умовами Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Маніфою», які є невід`ємною частиною договору; вивчив та повністю погоджується з умовами цього договору позики (пп. 10.1.5 та 10.1.6 договору позики). Договір укладений на взаємовигідних умовах, в результаті зваженого рішення сторін з урахуванням принципів розумності та справедливості (п. 10.3.).

Додатком до договору позики №6704136 від 02.01.2024 року є паспорт позики, яким визначено інформацію щодо умов кредитування та зазначено, що датою надання інформації 02.01.2024 рік та інформація зберігає чинність та є актуальною до моменту виконання зобов`язання. Паспорт позики підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором b 16260.

Відповідно до графіку обов`язкових платежів до договору позики №6704136 від 02 січня 2024 року встановлено, що відповідач повинен зробити оплату за даним договором до 06 березня 2024 року у сумі 16 440,00 грн.

Додатковою угодою №1 від 16 січня 2021 року до договору позики №6704136 від 02 січня 2024 року сторони погодили продовжити строк кредитування до 05 квітня 2024 року загальна сума позики становить 22 500,00 грн.

Згідно довідки iPay.ua встановлено, що 02 січня 2024 року о 08:35:22 успішно перераховано грошові кошти в сумі 12 000,00 на картку НОМЕР_1 , номер транзакції 327249802 (а.с. 20).

Відповідно до розрахунку заборгованості за Договором позики, встановлено, що відповідач жодного разу не здійснив платежі по даному договору і станом на 17 липня 2024 року має заборгованість у сумі 36 000,00 грн, що складається 12 000,00 грн тіло кредиту, заборгованість за процентами 24 000,00 грн (20 зв.).

Відповідачем не спростовано будь-якими доказами наявність заборгованості.

11 січня 2024 року укладено договір факторингу №11-01/2024 відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Маніфою» відступило на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») у відповідності до умов якого ТОВ «Маніфою» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Маніфою» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

В подальшому, 17.07.2024 року між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Додаткову угоду №5 до договору факторингу №11-01/2024, згідно з умовами якої було збільшено загальну суму прав вимоги, які відступаються за договором факторингу.

Відповідно акту приймання передачі реєстру боржників №5 від 17.07.2024 року за договором факторингу №11-01/2024 від 11.01.2024 клієнт передав, а фактор отримав право вимоги, до боржників зазначених у реєстрі боржників від 17.07.2024 року.

З Реєстру боржників №5 від 17.07.2024 року, вбачається, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором позики №6704136 від 02 січня 2024 року у сумі 36 000,00 грн, яка складається з: тіла кредиту в розмірі 12 000,00 грн; заборгованості по відсоткам за користування кредитом в розмірі 24 000,00 грн (а.с. 27-зв.).

Платіжною інструкцією №362 від 17.07.2024 року підтверджується, що ТОВ «Маніфою» отримало від ТОВ «ФК «ЄАПБ» суму у розмірі 536 000,01 грн за право вимоги згідно договору факторингу №11-01/2024 від 11.01.2024 (а.с. 27).

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з його доведеності та обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною 1 ст. 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно із ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

При розгляді справи встановлено, що 02.01.2024 року між ТОВ «Маніфою» та ОСОБА_1 укладено договір позики №6704136, відповідно до умов якого, Товариство передає останньому у власність грошові кошти у розмірі 12 000,00 грн, строком на 64 дні, на умовах строковості, зворотності, платності.

Розділами 2, 3 указаного договору визначено параметри та умови позики, параметри, порядок і графік повернення позики та сплати процентів.

Пунктом 2.5. договору передбачено, що позика надається Позичальнику в день підписання Сторонами Договору позики шляхом безготівкового переказу на банківський рахунок Позичальника за номером електронного платіжного засобу (банківської картки) НОМЕР_1 , зареєстрованого Позичальником для цієї цілі в Особистому кабінеті.

Договір позики підписано електронним підписом Позичальника, відтвореним шляхом використання Позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, про що свідчить п. 9 Договору позики.

Отже, відповідач уклав із ТОВ «Маніфою» електронний договір та підписав такий у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» (електронним підписом одноразовим ідентифікатором), а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Також колегія суддів зазначає, що умови укладеного між сторонами кредитного договору відповідачем у судовому порядку не оспорювались.

02.01.2024 року ТОВ «Маніфою» ініціювало переказ коштів, згідно з договором на переказ коштів ФК-П-20/05-05 від 08.07.2020, безготівковим зарахуванням, і цього ж дня, через платіжну систему iPay.ua було проведено успішне зарахування на карту клієнта, що, в свою чергу, свідчить доказом того, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця – ТОВ «Маніфою». Дані про транзакцію: дата проведення операції – 02-01-2024 08:35:22 на суму 12000,00 грн, маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua – 327249802, призначення платежу: Зачисление 12000 грн на карту НОМЕР_1 .

При цьому, апеляційний суд зауважує, що первісний кредитор не є банківською установою, а тому позбавлений можливості відкривати будь-які рахунки для клієнтів і формувати платіжні доручення та виписки за такими рахунками. В той же час, п. 2.5. договору передбачено, що позика надається Позичальнику в день підписання Сторонами Договору позики шляхом безготівкового переказу на банківський рахунок Позичальника за номером електронного платіжного засобу (банківської картки) НОМЕР_1 , зареєстрованого Позичальником для цієї цілі в Особистому кабінеті.

Зі змісту апеляційної скарги видно, що апелянт не заперечує факт укладення договору позики та перерахування на його картковий рахунок коштів у сумі 12 000,00 грн.

Враховуючи викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що відповідач, як позичальник, отримав кошти за договором та не повернув їх у визначені строки, отже має заборгованість, права вимоги щодо стягнення якої наявні у позивача за укладеним договором факторингу.

Так, позивачем у якості доказу переходу прав вимоги до боржника щодо стягнення заборгованості за кредитним договором надано договір факторингу №11-01/2024 від 11.01.2024 та додаткову угоду №5 до договору факторингу №11-01/2024 від 11.01.2024 року, укладену 17.07.2024 між ТОВ «Маніфою» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернень боргів».

Актом прийому-передачі реєстру боржників №5 від 17.07.2024 року до вказаного договору факторингу, його сторони погодили реєстр боржників, за якими передаються права вимоги, до якого включений також відповідач у справі.

Відповідно до витягу з реєстру боржників №5 від 17.07.2024 до договору факторингу №11-01/2024 від 11.01.2024 року, сума заборгованості за договором позики №6704136 від 02.01.2024 року складає 36 000,00 грн, з яких: 12 000,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 24 000,00 грн - заборгованість за відсотками.

Платіжною інструкцією №362 від 17.07.2024 підтверджується, що ТОВ «Маніфою» отримало від ТОВ «ФК «ЄАПБ» суму у розмірі 536 000,01 грн за право вимоги згідно договору факторингу №11-01/2024 від 11.01.2024 року.

З викладеного слідує, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт переходу до нього права вимоги за договором позики №6704136 від 02.01.2024 року.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Враховуючи, що доказів виконання наявних грошових зобов`язань ні перед позивачем у справі, ні перед попереднім кредитором відповідачем суду не надано, тому колегія суддів вважає доведеною наявну заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернень боргів» за договором позики №6704136 від 02.01.2024 року в розмірі 36 000,00 грн.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, вирішуючи спір між сторонами, обґрунтовано виходив із того, що позивач належними та допустимими доказами підтвердив факт отримання відповідачем кредитних коштів за договором позики, перехід до позивача права вимоги за цим договором, а також неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, унаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку.

Відповідачем вищевказані висновки суду не спростовано будь-якими доказами.

Подана відповідачем апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували встановлені судом обставини справи або свідчили про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права. Наведені в апеляційній скарзі твердження мають загальний характер, ґрунтуються переважно на припущеннях та зводяться фактично до незгоди з висновками суду першої інстанції і власного тлумачення обставин справи. При цьому апелянт не навів переконливих аргументів щодо неправильної оцінки судом доказів чи помилковості встановлених ним фактичних обставин.

Апелянт формально заперечуючи проти наданого позивачем розрахунку заборгованості, свого власного контррозрахунку не надав, а також не вказав на якісь конкретні суми, які не були враховані банком при зарахуванні сплачених ним платежів, чи помилково нараховані. Так само необґрунтованими є і доводи щодо неправомірності нарахування процентів за користування кредитними коштами, оскільки апелянт не вказав, які саме умови договору були порушені позивачем при здійсненні такого нарахування та в чому полягає невідповідність поданого розрахунку умовам кредитування.

Доводи скарги про те, що судом при розгляді справи не було встановлено за який період нарахована заборгованість спростовується змістом оскарженого рішення.

Згідно розрахунку заборгованості наданого позивачем відсотки нараховувались в межах строку дії договору (з 02.01.2024 року по 05.04.2024 року) за стандартною відсотковою ставкою 2,5%, що відповідає умовам укладеного договору та не суперечить пункту 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», а тому доводи скарги щодо безпідставності розміру нарахованих відсотків колегією суддів відхиляються.

Посилання апелянта на те, що згідно із Законом №2120-ІХ на час дії воєнного стану та протягом 30 днів після його скасування споживач звільняється від обов`язку сплати неустойки колегія суддів відхиляє оскільки позивачем такі вимоги не заявлялись.

Апелянт вказує, що у суду першої інстанції та у кредитодавця були відсутні підстави нараховувати відсотки за користування кредитом, оскільки відповідач, як військовослужбовець звільнений від обов`язку їх сплачувати.

Так, у статті 1, 2 даного Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, за якими військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

В частині 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» визначено, що військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Колегія суддів ураховує висновки Верховного Суду, сформовані у справі №199/3051/14 віл 15.07.2020 року, за змістом якого для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21.08.2014 №322/2/7142.

До матеріалів справи не долучено доказів, що ОСОБА_1 повідомляв ТОВ «Маніфою» чи позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» про наявність у нього статусу військовослужбовця, та у зв`язку із вказаним відсутністю обов`язку згідно ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» сплачувати нараховані відсотки, штрафні санкції та пеню.

Наведений обов`язок відповідачем не виконано, що виключає підстави для застосування до спірних правовідносин частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Також є безпідставними доводи скарги про те, що відповідача не було повідомлено про зміну кредитора та відступлення права вимоги враховуючи наступне.

Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора (стаття 518 ЦК України).

Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов`язання первинному кредитору належним.

Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про зміну кредитора за умови невиконання боржником грошового зобов`язання, не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань, які на користь первісного кредитора боржник не виконав також.

Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, і таке виконання є належним.

Зазначені висновки є усталеними у практиці Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 31 жовтня 2019 року у справі №759/9034/16-ц, від 26 березня 2020 року у справі №522/21219/14-ц, від 23 квітня 2020 року у справі №755/10242/16-ц, від 17 травня 2023 року у справі №2-5601/09.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права оскільки справа була розглянута в той час коли він перебував в лавах ЗСУ колегія суддів не бере до уваги, оскільки як видно з матеріалів справи відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, що підтверджується поштовим повідомленням наявним в матеріалах справи, а також не заперечується відповідачем в апеляційній скарзі, а тому відповідач не був позбавлений можливості подати до суду першої інстанції заперечення щодо розгляду справи без повідомлення учасників справи, подати клопотання про зупинення провадження у справі у зв`язку з тим, що він перебуває на військовій службі у лавах ЗСУ, а також подати відзив на позов та подати докази на підтвердження на які він посилається в якості своїх заперечень щодо позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення – не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382-383 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — адвоката Бойченка Владислава Павловича — залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м.Кам`янського Дніпропетровської області від 15 грудня 2025 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені «28» липня 2026 року.

Повний текст постанови складено «05» серпня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.О. Макаров