Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №176/3111/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6433/26 Справа № 176/3111/24 Суддя у 1-й інстанції - Волчек Н.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,

за участю секретаря судового засідання — Глущенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Черниш Тетяна Іванівна, на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 13 березня 2026 року у складі судді Волчек Н.Ю. у цивільній справі № 176/3111/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи — орган опіки та піклування виконавчого комітету Жовтоводської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про позбавлення батьківських прав, –

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду позовом, пред`явленим до ОСОБА_2 , визначивши третьою особою орган опіки та піклування виконавчого комітету Жовтоводської міської ради, та залучивши ухвалою суду від 16 квітня 2025 року третьою особою у справі ІНФОРМАЦІЯ_1 , на предмет позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обґрунтовуючи це тим, що позивач є батьком малолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а відповідач ОСОБА_2 є її матір`ю, з якою позивач, починаючи з 28 січня 2012 року по 13 травня 2016 року, перебував у зареєстрованому шлюбі.

08 березня 2016 року відповідач пішла з дому, залишила сім`ю та без належної батьківської уваги спільну доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яку залишила жити з батьком. Таким чином з 08 березня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають окремо. їхня донька ОСОБА_2 з чотирирічного віку проживає з позивачем та знаходиться лише на його утриманні. Позивач зазначає, що мати дитини залишила їхню спільну дитину без будь-якої батьківської уваги. Відповідач стосунки з донькою не підтримує, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини, не піклується про стан здоров`я доньки, її фізичний, духовний та моральний розвиток, не цікавиться життям дитини і не спілкується з нею, тим самим не виконує зобов`язання, покладені на неї нормами ст. 150 Сімейного кодексу України, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 13 березня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Орган опіки та піклування виконавчого комітету Жовтоводської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про позбавлення батьківських прав, відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 10 500 грн.

Судові витрати, понесені ОСОБА_1 залишено за позивачем.

Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позивачем виняткових обставин у вигляді умисного ухилення ОСОБА_2 , як матері, від виконання своїх обов`язків щодо виховання малолітньої доньки, за яких можливо позбавити останню її батьківських прав, а неактивність чи певна бездіяльність такою підставою не є, і також з підстав недоведеності застосовування до неї такого крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав, повну втрату сімейних зв`язків між матір`ю та дитиною, що свідчить про відсутність підстав, визначених ст. 164 СК України (а.с. 167-170 Том ІІ).

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 у квітні 2026 року через свого представника — адвоката Черниш Т.І. в системі “Електронний суд” подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема те, що він самостійно створює для дитини вже 10 років належні умови для її розвитку, виховання, навчання, як і самостійно її утримує, без будь-якої допомоги відповідача ОСОБА_2 . Разом з цим суд першої інстанції, на думку скаржника, не врахував, що рішенням виконкому Жовтоводської міської ради визначено місце проживання дитини разом із ним за його місцем проживання, а в червні 2024 року він звертався до суду з позовом про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини та встановлення факту самостійного виховання дитини, де рішенням суду йому було відмовлено лише у вимозі про встановлення зазначеного факту. Скаржник наголошує, що лише після судового рішення відповідач почала сплачувати аліменти на утримання дитини в примусовому порядку, а до цього не виявляла жодних намагань з надання матеріальної допомоги. Також суд першої інстанції, на думку скаржника, не врахував, що з початком повномасштабного вторгнення росії на територію України відповідач виїхала до Німеччини, а донька відмовилась з нею їхати та виказала бажання залишитись разом із ним в Україні. Скаржник відзначає, що такі фактичні обставини відповідачем спростовані не були, чого суд першої інстанції не взяв до уваги, як і не зважав на те, що відповідач не змогла відповісти на питання суду щодо підтвердження факту виконання своїх батьківських обов`язків за період з березня 2016 року по 12 вересня 2024 року. Скаржник наголосив, що суд першої інстанції помилково зазначив у судовому рішенні про підтвердження факту спілкування дитини з відповідачем долученими до позовної заяви доказами у вигляді копій фотокарток та скан-копій переписки з телефону, адже скаржник до позову жодних зазначених доказів не надавав. При цьому надані відповідачем такі докази не містять інформації про спілкування з дитиною з 2016 року та не підтверджують факту постійного спілкування відповідача з донькою. Скаржник відзначає, що відповідачем в судовому засіданні було підтверджено, що вона пішла з сім`ї без дитини в 2016 році та з іншим чоловіком у 2017 році переїхала до м. Кривий Ріг, де і народила іншу доньку ОСОБА_3 , а в подальшому виїхала у 2022 році за кордон із нею, де і проживає на теперішній час. Скаржник також наголосив, що відповідач спілкується з донькою лише під час судових засідань та на підставі судового рішення в примусовому порядку сплачує аліменти, інколи передає посилки з Німеччини. Скаржник вважає, що відповідач не виконує того обсягу батьківських обов`язків, який був би достатнім для виховання, розвитку дитини, як і відсутність сталих та міцних особистих відносин між дитиною та матір`ю протягом 10 років, негативно впливає на такі відносини та відношення самої дитини до матері.

Також скаржник не погодився зі стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 500 грн та вважає її неспівмірною з предметом спору. Зазначає, що суд першої інстанції не врахував принцип розумності таких витрат при розгляді цього питання, з чого, на думку скаржника, такі витрати відповідача вважає безпідставними та необґрунтованими (а.с.176-182 Том ІІ).

У травні 2026 року ОСОБА_2 , скориставшись свої правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, через свого представника — адвоката Лапшина В.В. в системі “Електронний суд” подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Також зазначила, що вона не тільки заперечувала проти задоволення позовних вимог позивача, а і надала письмові та відеодокази, а також і пояснення самої дитини, які були старанно досліджені судом першої інстанції. Зазначає, що скаржник намагається перетворити наявні факти на свою користь. Наголошує, що зв`язок із дитиною за ці 10 років вона не втрачала та довела їй свою материнську любов. У даній справі судом першої інстанції не встановлено винної її поведінки та свідомого нехтування нею своїми обов`язками, що вірно встановлено судом першої інстанції (а.с.208-212 Том ІІ).

Інші учасники справи, своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористались та відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не подавали, але, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзивів на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, виходив з того, що позивачем не доведено, не надано доказів, а судом не встановлено, що відповідач ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків відносно доньки ОСОБА_2 , 2012 року народження. Дитина має право на свободу вибору щодо своїх батьків, тому суд повинен зважувати на те, що позбавлення батьківських прав відносно дитини вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовується цей захід як крайня міра впливу та захисту прав дитини. Позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини не забезпечуватиме інтересів самої дитини. Таким чином, суд першої інстанції вважав, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, що не знайшло свого підтвердження.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у шлюбі, зареєстрованому 28 січня 2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Жовтоводського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, про що складено відповідний актовий запис №06 /а.с.13 Том І/.

Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 13 травня 2016 року шлюб між сторонами розірвано /а.с.15 Том І/.

Сторони є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 02 березня 2012 року) /а.с.14 Том І/.

Рішенням виконавчого комітету Жовтоводської міської ради від 22 вересня 2016 року № 389 визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 , 1987 року народження, за адресою: АДРЕСА_1 та призначено матері дитини ОСОБА_2 , 1991 року народження, дні побачень з донькою двічі на тиждень у вільні від роботи дні /а.с.16 Том І/.

Згідно Акту обстеження житлово-побутових умов від 28 грудня 2017 року, комісія у складі головного ССД ОСОБА_4 та головного спеціаліста ССД Тригук А.О., провели обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_1 .. Склад сім`ї: батько ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Родина проживає у двокімнатній приватизованій квартирі, яка знаходиться на третьому поверсі п`ятиповерхового будинку. Квартира вмебльована, в наявності електропобутова техніка. Санітарно-гігієнічні умови проживання в квартирі задовільні. Для дитини виділено окреме спальне місце та місце для занять і відпочинку. Дитина проживає без матері, так як матір проживає окремо. В результаті обстеження комісія дійшла висновку про те, що в квартирі створені умови для проживання, навчання та виховання малолітньої дитини. Мати дитини проживає окремо від сім`ї, так як зареєстрована за іншою адресою і місце проживання дитини визначено з батьком /а.с.17 Том І/.

Рішенням виконавчого комітету Жовтоводської міської ради від 23 лютого 2018 року № 88 ОСОБА_1 надано дозвіл на зняття з реєстрації дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_2 , та реєстрацію дитини за місцем проживання батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.18 Том І/.

Позивач із донькою зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (довідка про реєстрацію місця проживання особи, довідка №1/3-1553 від 21 травня 2024 року про зареєстрованих у житловому приміщенні) /а.с. 19,20 Том І/.

Згідно Акту обстеження житлово-побутових умов від 29 травня 2024 року, комісія у складі головного ССД Шаповал Ю., головного спеціаліста ССД Кісель К. та начальника ССД Тригук А., провели обстеження житлово-побутових умов Леунових. Склад сім`ї: батько ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають за адресою: АДРЕСА_1 . В результаті обстеження комісія дійшла висновку про те, що створено належні умови для повноцінного проживання, навчання, розвитку та виховання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с.26 Том І/.

Згідно Відгуку на сім`ю ОСОБА_2 , учениці 6-Б класу Комунального закладу загальної середньої освіти ліцею № 10 Жовтоводської міської ради, ОСОБА_2 разом із батьком зареєстровані та проживають сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 . Батьком створені належні умови для проживання і розвитку доньки. Учениця забезпечена сезонним одягом і взуттям, шкільним приладдям. Для навчання в змішаному форматі в наявності є інтернет та особистий планшет. Мати дівчинки, ОСОБА_2 із батьком ОСОБА_5 розлучена, живе в громадянському шлюбі з іншим чоловіком. Спілкується із донькою у телефонному режимі дуже рідко. Матеріально доньці не допомагає. Батько приділяє багато уваги вихованню доньки. Відвідує ліцей, цікавиться успіхами у навчанні /а.с.27 Том І/.

Згідно характеристики з місця роботи позивача, ОСОБА_1 працює в ТОВ «Білмакс» за професією електрогазозварника з 08 травня 2018 року. Розлучений, виховує сам доньку ОСОБА_2 , 2012 року народження, яка проживає з ним /а.с.28 Том І/.

Крім того, позивачем ОСОБА_1 долучено до матеріалів позовної заяви: договір страхування доньки ОСОБА_2 від 2018 р.; декларації із лікарем, який надає первинну медичну допомогу ОСОБА_2 від 2018 р. та 2020 р.; довідку учня загальноосвітнього навчального закладу про результати обов`язкового медичного профілактичного огляду ОСОБА_2 /а.с.21-24 Том І/.

Відповідно до висновку Органу опіки та піклування виконавчого комітету Жовтоводської міської ради, затвердженого Рішенням виконавчого комітету Жовтоводської міської ради Кам`янського району Дніпропетровської області від 18 липня 2024 року № 584, з метою захисту прав та інтересів малолітньої ОСОБА_2 , 2012 року народження, орган опіки та піклування виконавчого комітету Жовтоводської міської ради дійшов висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , 1991 року народження по відношенню до малолітньої дитини ОСОБА_2 , 2012 року народження /зворот.а.с.33 Том І/.

Згідно рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області № 176/1620/24 від 12 вересня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи стягнення аліментів з дати подання позовної заяви до суду, тобто з 12 червня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття, до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим листом № 176/1620/24 від 15 жовтня 2024 року, виданим Жовтоводським міським судом Дніпропетровської області, боржника ОСОБА_2 станом на 01 лютого 2025 року становить 3416, 50 грн /зворот. а.с.105 Том І/.

Також судом першої інстанції в судовому засіданні досліджені копії фотографій, світлини/ скани з телефону, щодо спілкування дитини з мамою, поробки дитини, сторінки навчальних зошитів, сертифікати та свідоцтва про досягнення дитини /том І а.с.108-178, 203-231, том ІІ а.с.92-96/.

Разом з цим в судовому засіданні, де була допитана малолітня ОСОБА_2 , остання суду пояснила, що навчається у 8 класі в ліцеї №10, на даний час проживає разом із батьком. Інколи разом із батьком їздить до бабусі та дідуся у гості. Пам`ятає, що постійно мешкає разом із батьком з трьох років. З мамою вона спілкується по телефону та перебуває з нею в дружніх стосунках. Зізвонюються не менше одного разу на тиждень, а інколи і кожного дня. Мама проживає у Німеччині з 2022 року. Мама постійно цікавиться її життям, тим які гуртки вона відвідує, чи ходила на танці, запитує як справи в школі, що нового. До Німеччини мама проживала в м. Кривий Ріг і вона на канікули їздила до неї, також з мамою їздила декілька разів на море. Коли мама з Німеччини приїздила в Україну, то забирала її до себе, жили у її сестри в м. Жовті Води, іноді їздили і до м. Кривий Ріг. З батьком також у неї гарні стосунки. Влітку з батьком їздила відпочивати на річку. Мама запрошувала її приїхати у гості до Німеччини, але вона не погодилася, суду пояснила що боїться іншої країни. Коли спілкується із мамою по телефону, інколи розмовляє і з маленькою сестрою ОСОБА_3 . Мами завжди вітає її з днем народження, передає посилки, пересилає кошти через тата.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та з`ясовуючи характер спірних правовідносин, суд першої інстанції вважав встановленим відсутність втрати як психологічного, так і емоційного зв`язку відповідача з дитиною, сплату відповідачем аліментів, хоча б і в примусовому порядку, а, відтак, суд першої інстанції вважав, що при розгляді даної справи судом не встановлено, що мати ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що вона систематично продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки та її поведінку не можливо змінити, не зважаючи на інші заходи впливу.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції у повному обсязі, як і погоджується з тим, що виїзд матері за кордон не є підставою для позбавлення останньої її батьківських прав відносно її дитини, яка, в силу свого віку, обрала проживати разом із батьком.

Доводи скаржника про те, що відповідач з 2016 року перестала брати участь у вихованні дитини не підтверджені жодним доказом як в суді першої інстанції, так і при розгляді апеляційної скарги.

Позивач у позові стверджує, що відповідач не здійснює належний догляд за донькою, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, не займається її навчанням, матеріально почала забезпечувати лише за судовим рішенням, ухваленим в 2024 році, однак колегією суддів встановлено, що в процесі розгляду справи, порушеної ОСОБА_1 про стягнення аліментів та встановлення факту самостійного виховання дитини вже було предметом розгляду питання участі відповідача у вихованні дитини ОСОБА_5 , а тому, в силу ч.4 ст. 82 ЦПК України, ці обставини додатковому доказуванню не підлягають.

Разом з цим колегія суддів наголошує, що матеріали справи не містять негативної характеристики відповідача, доказів винної її поведінки щодо дитини та умисного ухилення її від виконання своїх обов`язків по вихованню доньки, враховуючи встановлений факт спілкування відповідача з дитиною. Сам факт проживання матері окремо від дитини не є достатньою підставою для висновку про доцільність позбавлення особи батьківських прав з огляду на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом для впливу на особу, яка не виконує батьківських обов`язків, чого скаржником спростовано не було.

Відповідно до ст. 164 СК України батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини.

У пункту 15 постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 30.03.2007 року звернуто увагу на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування вирішується лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (п.16 постанови).

Колегія суддів наголошує, що підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Самі по собі встановлені судами факти, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально та приймають участь у вихованні не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду щодо відмови у задоволенні позову, оскільки факт свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків щодо доньки ОСОБА_5 , що б характеризувало її винну поведінку, не знайшов своє підтвердженні як в суді першої інстанції, так і при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 , а також не встановлено обставин, які є беззаперечними підставами для позбавлення відповідачки батьківських прав відносно її неповнолітньої доньки.

Доводи скарги щодо відсутності будь-якого інтересу до дитини зі сторони відповідача, відсутності матеріальної підтримки колегія суддів також не може прийняти до уваги, адже скаржник не довів належними доказами цих обставин. Тому колегія суддів доходить висновку, що зазначені доводи у скарзі не є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав з цих підстав.

Доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не враховано висновок органу опіки, який, на його думку, відповідає дійсним обставинам, колегія суддів також не приймає до уваги, такий висновок носить лише рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Рішення суду першої інстанції винесено з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистого тлумачення норм матеріального права, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Скаржник не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення – не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Разом з цим належить наголосити, що, в силу ст. 133-137, 141 ЦПК України, судом першої інстанції вірно було розподілено судові витрати у справі, та підстав для зменшення витрат, які понесла відповідач у справі, в ході розгляду справи судом першої інстанції, колегією суддів не встановлено.

Керуючись ст. ст. 141, 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Черниш Тетяна Іванівна — залишити без задоволення.

Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 13 березня 2026 року— залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “28” липня 2026 року.

Повний текст постанови складено “05” серпня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.О. Макаров