Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №742/2610/26 — Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/2088/26

Єдиний унікальний № 742/2610/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року м. Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі: головуючого судді Давидчука Д.П., за участю секретаря судового засідання Лісафіної А.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Правовідносини сторін.

08.05.2026 року представник ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (далі - Позивач) Романенко Михайло Едуардович, через систему «Електронний суд», звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором № 26304-02/2024 від 16.02.2024 року у розмірі 60 000 грн, а також судових витрат у розмірі 2 662,40 грн по сплаті судового збору та 6 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позовну заяву мотивує тим, що 16.02.2024 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 26304-02/2024. Договір був підписаний електронним підписом Відповідача з використанням одноразового ідентифікатора W7484, надісланого SMS-повідомленням, що згідно із законодавством прирівнюється до власноручного підпису. Відповідно до умов договору Відповідачу було перераховано кредитні кошти в сумі 15 000 грн на картковий рахунок № НОМЕР_1 в АТ «ПУМБ».

У зв`язку з неналежним виконанням Відповідачем зобов`язань, 14.08.2024 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» було укладено Договір факторингу №14082024, за яким право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до Позивача. Станом на дату подання позову заборгованість становить 60 000 грн, з яких: 15 000 грн - основна сума боргу, 45 000 грн - заборгованість за відсотками.

ІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 19.05.2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін. При цьому суд відповідно ст. 19 ЦПК України вирішуючи питання про розгляд справи у спрощеному провадженні враховує ціну позову і складність справи.

Одночасно з відкриттям провадження у справі Відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.

За відсутності всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Згідно ч.1 ст. 244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Відтак, 27.07.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

ІІІ. Позиції учасників судового провадження.

Представник Позивача у судове засідання не з`явився. У позовній заяві просив про розгляд справи за його відсутності. Проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з`явився, у встановлений строк відзив на позовну заяву не надав.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, категорію та складність справи, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відтак, з огляду на вказані приписи ЦПК, а також приймаючи до уваги позицію позивача, який не заперечував проти заочного розгляду справи та винесення судом заочного рішення суду, судом прийнято рішення про проведення заочного розгляду справи.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом.

16.02.2024 року ОСОБА_1 через офіційний веб-сайт кредитодавця прийняла умови пропозиції про укладення кредитного договору № 26304-02/2024.

Підтвердження прийняття умов договору було здійснено шляхом введення одноразового ідентифікатора W7484, що є електронним підписом у розумінні Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно з умовами договору, ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» зобов`язалося надати кредит, а Відповідач - повернути його та сплатити відсотки.

14.08.2024 року ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло статусу нового кредитора на підставі Договору факторингу №14082024.

Факт відступлення права вимоги за договором № 26304-02/2024 підтверджується актом приймання-передачі реєстру боржників.

Відповідно до деталізованого розрахунку, наданого Позивачем, заборгованість Відповідача складається з тіла кредиту -15 000 грн та нарахованих відсотків - 45 000 грн, що загалом становить 60 000 грн.

V. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду ,щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Варто зазначити, що Закон України «Про електронні довірчі послуги» (надалі - Закон) визначає правові та організаційні засади надання електронних довірчих послуг, у тому числі транскордонних, права та обов`язки суб`єктів правових відносин у сфері електронних довірчих послуг, порядок здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, а також правові та організаційні засади здійснення електронної ідентифікації.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Частиною третьою статті 11 Закону встановлено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно ч. 6 ст.11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до змісту ст. 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно умов договору й вимог Цивільного кодексу, а згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно п. п. 1 та 3 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України.

Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування, і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 року у справі №904/2104/19, провадження №12-57гс21).

VI. Висновки суду.

16.02.2024 року ОСОБА_1 через офіційний веб-сайт товариства-кредитодавця (https://avans.credit) ознайомилася з правилами надання коштів та іншою інформацією про фінансову послугу, після чого подала Заявку-Анкету на отримання кредиту.

16.02.2024 року ОСОБА_1 підписала пропозицію (оферту) про укладення кредитного договору № 26304-02/2024 шляхом введення одноразового ідентифікатора W7484, надісланого в SMS-повідомленні, що прирівнюється до власноручного підпису.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до умов кредитного договору № 26304-02/2024 від 16.02.2024 року відповідачу надано кредит у сумі 15 000 грн зі сплатою відсотків на строк 120 днів. Дата повернення кредиту 14.06.2024. Відсоткова ставка за кредитом складає 2,50% в день.

Згідно п. 1.1. Договору Товариство надає Клієнту фінансовий кредит у розмірі 15 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 1.6. Договору кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок Клієнта включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_7. Кредит вважається наданим в день перерахування Товариством суми кредиту за вказаними реквізитами.

Отже, зі змісту кредитного договору вбачається, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів та умови кредитування.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Крім того, за змістом виниклих правовідносин щодо надання відповідачу фінансовою установою кредиту та з огляду на вимоги Глави 48 та параграфу 2 Глави 71 ЦК України, а також вимог Закону України «Про платіжні послуги», беручи до уваги вимоги ч. 3 ст. 12, п. 1 ч. 1 ст. 81 ЦПК України, суд зазначає, що під час виконання кредитором своїх забов?язань по наданню кредитних коштів позичальнику, самим кредитором здійснюються такі дії, які повинні достатньо підтверджуватися договорами в тій формі і в тому змісті, в якому укладено між сторонами договірні правовідносини. Отже, докази про них мають бути вже створеними і саме сторона позивача повинна доводити обставини, на які посилається в позові.

Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, що узгоджується з позицією викладеною в Постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року по справі №161/16891/15-ц.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Позивач посилається у якості доказів наявності заборгованості на довідку-розрахунок про стан заборгованості. В той же час розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).

Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів фактичного перерахування відповідачу грошових коштів у сумі 15 000 грн на виконання умов кредитного договору № 26304-02/2024 від 16.02.2024 року.

Відповідно до положень ч. 1ст. 84 ЦПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні повинно бути зазначено:1) який доказ витребовується; 2)обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та(або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу - ч. 2 ст. 84 ЦПК України.

При цьому позивачем було ініційовано клопотання про витребування доказів, у якому він просить витребувати з АТ «ПУМБ» (ЄДРПОУ: 14282829; адреса: 04070, Україна, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4; e-mail: info@fuib.com) наступну інформацію: інформацію щодо того, чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) платіжну картку № НОМЕР_1 ; виписку про рух грошових коштів за картковим рахунком, відкритим до платіжної картки № НОМЕР_1 , із зазначенням часу зарахування кредитних коштів за кредитним договором № 26304-02/2024 від 16.02.2024 року; ідентифікаційні дані власника карткового рахунку № НОМЕР_1 , у тому числі прізвище, ім`я, по батькові, РНОКПП, серію та номер паспорта, адресу місця проживання, контактні дані (номер телефону, адресу електронної пошти тощо), а також усі інші наявні відомості щодо цієї особи.

На виконання ухвали Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 19.05.2026 року у справі № 742/2610/26 АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (далі - Банк) надав інформацію щодо рахунків та персональних даних ОСОБА_1 .

Згідно з повідомленням Банку № КНО-07.8.5/8999 БТ від 25.05.2026 року судом встановлено наступне. На ім`я ОСОБА_1 у Банку було випущено банківську платіжну картку № НОМЕР_3 до рахунку № НОМЕР_4 у гривні. Банк надав виписку за вказаним рахунком/БПК за період з 16.02.2024 року по 19.05.2026 року, яка підтверджує рух коштів за даним рахунком. Анкетні дані відповідача, наявні у Банку, повністю співпадають із даними, зазначеними у кредитному договорі, а саме: номер телефону НОМЕР_5 та електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також підтверджено паспортні дані ОСОБА_1 : серія НОМЕР_6 , виданий Прилуцьким МРВ УМВС України в Чернігівській області 28.04.2004 року, а також адресу реєстрації: АДРЕСА_1 .

За результатами дослідження виписки про рух коштів за рахунком, відкритим на ім`я ОСОБА_1 , встановлено, що 16.02.2024 року за вказаним рахунком відбулася операція із зарахування грошових коштів у розмірі 15 000 грн.

Водночас із наданої банківської виписки не вбачається інформації щодо платника, який здійснив зазначене перерахування, а також відсутні відомості, які б дозволяли ідентифікувати вказану операцію як надання кредитних коштів за кредитним договором № 26304-02/2024 від 16.02.2024 року.

Таким чином, досліджуючи надані докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належного та допустимого первинного документа, який би підтверджував факт перерахування кредитних коштів первісним кредитором. Крім того, надані матеріали не містять відомостей щодо особи, яка фактично здійснила перерахування коштів на рахунок відповідача, а також не підтверджують, що зазначене зарахування коштів було здійснено саме на виконання умов кредитного договору № 26304-02/2024 від 16.02.2024 року.

Сам факт укладення кредитного договору, ознайомлення відповідача з його умовами та підписання договору одноразовим ідентифікатором не підтверджує реального надання кредитних коштів.

Таким чином, за відсутності доказів фактичного надання кредиту позивачем не доведено виникнення у відповідача обов`язку щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування ним. Самого лише посилання на умови укладеного договору недостатньо для підтвердження факту передачі грошових коштів відповідачу.

Відповідно до ст. 526, 530, 610, 611, 625, 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; зобов`язання повинні виконуватися сторонами належним чином і своєчасно; порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом; якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч.1 ст. 95 ЦПК України).

Встановивши обставини справи та дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності й взаємному зв`язку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Встановивши обставини справи та дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, враховуючи принцип змагальності сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

VІ. Розподіл судових витрат.

Позивачем при поданні позовної заяви до суду сплачено судовий збір в сумі 2662,40 грн. (а.с. 1).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у справі, що розглядається, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, то тягар зі сплати судового збору необхідно залиши за позивачем.

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Копію заочного рішення направити відповідачу в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.

Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду.

Відповідач має право подати заяву про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відповідач має право оскаржити заочне рішення до суду апеляційної інстанції лише у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Через неявку всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення (частина четверта статті 268 ЦПК України), а датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина п`ята статті 268 ЦПК України).

Повний текст судового рішення складено 03.08.2026

Суддя Дмитро ДАВИДЧУК