Вирок від 04 серпня 2026 р. у справі №754/11147/26 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 1-кп/754/971/26

Справа№754/11147/26

Вирок

Іменем України

05 серпня 2026 року

м. Київ

Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участі секретаря ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження №12026100030001224 від 10.06.2026 року стосовно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, українця, громадянина України, з незакінченою вищою освітою, не одруженого, не працевлаштованого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 263 КК України,

за участю сторони обвинувачення: прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

сторони захисту: обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_6 ,

ВСТАНОВИВ:

І. ФОРМУЛЮВАННЯ ОБВИНУВАЧЕННЯ, ВИЗНАНОГО СУДОМ ДОВЕДЕНИМ (місце, час, спосіб вчинення та наслідки кримінальних правопорушень, форма вини і мотиви кримінальних правопорушень)

У невстановлені дату та час, але не пізніше 01 години 50 хвилин 10.06.2026 року, у невстановленому місці, за невстановлених обставин ОСОБА_3 придбав короткоствольну гладкоствольну вогнепальну зброю, яка є переробленим саморобним сигнальним пістолетом «EKOL» моделі «Vоlga» № НОМЕР_1 калібру 9 мм Р.А.К., після чого почав носити його при собі без передбаченого законом дозволу.

В подальшому, 10.06.2026 року, приблизно о 01 годині 50 хвилин, ОСОБА_3 , знаходячись за адресою: м. Київ, вул. Данькевича, 16, був зупинений працівниками поліції, після чого в ході проведення особистого обшуку на підставі ст. 208 КПК України, у нього в нагрудній сумці, яку мав при собі, виявлено та вилучено короткоствольну гладкоствольну вогнепальну зброю, яка є переробленим саморобним сигнальним пістолетом «EKOL» моделі «Vоlga» № НОМЕР_1 калібру 9 мм Р.А.К., який він придбав та носив при собі без передбаченого законом дозволу.

Вищевказані протиправні дії ОСОБА_3 кваліфікуються за ч.1 ст. 263 КК України, як носіння та придбання вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу.

Таким чином, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачується у носінні та придбанні вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 263 КК України.

ІІ. СТАТТІ (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Відповідальність за ч.1 ст. 263 КК України настає за носіння, зберігання, придбання, передачу чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.

Суб`єктом зазначеного кримінального правопорушення може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Суб`єктивна сторона характеризується прямим умислом спрямованим на незаконне поводження зі зброєю, боєприпасами, вибуховими речовинами або вибуховими пристроями.

Суд дійшов висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 263 КК України, як незаконне носіння та придбання вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу.

ІІІ. ДОКАЗИ НА ПІДТВЕРДЖЕННЯ ОБСТАВИН, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 визнав себе винним, щиро розкаявся і підтвердив вищеописані встановлені судом обставини справи.

Так, обвинувачений пояснив, що він дійсно придбав без передбаченого законом дозволу короткоствольну гладкоствольну вогнепальну зброю, яка є переробленим саморобним сигнальним пістолетом «EKOL» моделі «Vоlga» № НОМЕР_1 калібру 9 мм Р.А.К. Коли і у кого придбав - не пам`ятає. Зброю придбав без мети збуту.

Показання обвинуваченого є логічними та послідовними і не залишають у суду сумнівів в їх правдивості.

Суд вважає недоцільним дослідження доказів стосовно всіх обставин справи, які ніким не оспорюються, проти цього не заперечують учасники судового розгляду, обвинувачений та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, і у суду немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, учасникам судового розгляду роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи у апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У своїх рішеннях "Ірландія проти Сполученого Королівства" від 18 січня 1978 року, "Коробов проти України" від 21 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення "поза розумним сумнівом", така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Оцінюючи зібрані докази в їх сукупності, з точки зору належності та допустимості, суд приходить до висновку про те, що винність обвинуваченого ОСОБА_3 знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження, та його дії вірно кваліфіковано за ч.1 ст. 263 КК України, як незаконне носіння та придбання вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу.

ІV. ПОКАРАННЯ

Відповідно до загальних засад призначення кримінального покарання, передбачених ст. 65 КК України, суд призначає покарання, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Так, санкцією ч.1 ст. 263 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

Відповідно до встановлених обставин, ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, яке за класифікацією, визначеною ст. 12 КК України, є тяжким злочином.

У відповідності до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Суд враховує, що юридична відповідальність особи, відповідно до ч.2 ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер.

Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).

В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […] має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].

Отже, принцип домірності зобов`язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).

Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч.1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає - щире каяття, яке полягає, зокрема, у визнанні обставин, регламентованих п.1 ч.1 ст. 91 КПК щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. час, місце, спосіб учинення.

Щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанову ВС від 22 березня 2018 року у справі № 759/7784/15-к).

Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених дій та осуд своєї поведінки.

Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

Відповідно до даних про особу обвинуваченого ОСОБА_3 : він раніше не судимий, має незакінчену вищу освіту, неодружений, офіційно не працевлаштований, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо.

З урахуванням наведеного, суд вважає за можливе призначити ОСОБА_3 покарання, яке необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів у виді позбавлення волі, в межах встановлених у санкції відповідної статті особливої частини КК України.

Крім того, при призначенні міри покарання обвинуваченому, суд керується поняттям судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати кримінально-правові відносно визначені санкції, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання.

Положеннями ст. 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

При цьому каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільш сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Виправлення, як мета покарання, це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

За правилами ст. 75 КК України, у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування покарання з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення.

Суд звертає увагу, що підставою звільнення особи від відбування покарання з випробуванням на основі ст. 75 КК України, є переконання суду, викладене у мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду має ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема на відомостях про вчинений особою злочин, посткримінальну поведінку та її характеристику, спосіб життя, соціальні зв`язки тощо. Важливе значення для застосування звільнення від відбування покарання мають дані, які характеризують особу винного, а саме: його поведінка до, в момент та після вчинення кримінального правопорушення, його соціально-демографічні властивості та соціально-психологічна характеристика. Проаналізувавши всі зазначені обставини, суд може дійти висновку про наявність підстав для звільнення особи від відбування покарання.

Так, суд враховує особу ОСОБА_3 , який раніше не судимий, на обліках у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває. Обвинувачений має незакінчену вищу освіту. Також суд враховує обставини, що пом`якшують покарання, а саме повне визнання вини та щире каяття у вчиненні правопорушення, яке проявилося у критичному ставленні до вчиненого, висловлюванні глибокого жалю з приводу скоєного. Обставин, що обтяжують покарання, суд не встановив.

Поряд з цим суд враховує процесуальну поведінку ОСОБА_3 , який жодного разу не порушив свої процесуальні обов`язки, вчасно з`являючись до суду у призначені судові засідання та виконуючи усі розпорядження суду.

Не може суд оминути увагою й молодий вік обвинуваченого, якому лише 21 рік, та те, що він раніше до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягався. Отже, на переконання суду, призначення обвинуваченому покарання, яке необхідно відбувати реально, не відповідатиме справжнім інтересам суспільства, а подальша ресоціалізація, тобто відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства, може бути утруднена.

Також суд бере до уваги позицію сторони обвинувачення, яка просила звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням.

Зазначені обставини у своїй сукупності безумовно вказують на те, що мета покарання - виправлення винного, може бути досягнута без ізоляції від суспільства.

Саме таке покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню винної та попередженню вчинення нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Верховний Суд у своїй постанові від 16 серпня 2018 року (справа № 183/163/14, провадження № 51-3549 км18) зазначив, що системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст.75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду й розміру, він ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

На переконання суду, виправлення ОСОБА_3 можливе без ізоляції від суспільства, а призначення будь-якого іншого виду покарання не сприятиме досягненню мети, визначеної ст. 50 КК України, та не відповідатиме засадам, регламентованим ст. 65 цього кодексу.

V. МОТИВИ УХВАЛЕННЯ ІНШИХ РІШЕНЬ

Відповідно до ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Питання з речовими доказами суд вирішує в порядку ст. 100 КПК України.

Згідно з ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

У даному кримінальному провадженні документально підтверджені витрати на залучення експертів становлять 2888 гривень 16 копійок, які включають в себе вартість складання експертом балістичної експертизи, висновок експерта №СЕ-19/111-26/31366-БЛ від 10.06.2026 року.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь держави витрати на залучення експерта у сумі 2888 гривень 16 копійок.

Заходи забезпечення кримінального провадження

Арешт, накладений:

ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 11.06.2026 року (справа № 754/10641/26), а саме: предмет візуально схожий на пістолет чорного кольору з маркуванням на ньому EVL-1060096, всередині якого знаходиться предмет схожий на магазин без набоїв, поміщено до картонної коробки, яка обмотана липкою стрічкою синьо-жовтого кольору з написом на ній «Національна поліція України» та опломбовано пломбою NPU-1035104; предмети візуально схожі на два патрони з маркуванням на їх денці «SOBR 9 mm P.A.», поміщено до спец. пакету № KIV 1143258; предмет візуально схожий на ніж розкладний чорного кольору зі вставками сріблястого кольору, поміщено до спец. пакету WAR 1217577; нагрудна сумка, поміщено до паперового конверту та опечатано; мобільний телефон марки «Айфон 15» оливкового кольору в чохлі чорного кольору з ІМЕІ1: НОМЕР_2 та ІМЕІ2: НОМЕР_3 з двома сім картками № НОМЕР_4 та № НОМЕР_5 , поміщено до спец. пакету ЕХР 0178621, які зберігаються у камері зберігання речових доказів Деснянського УП ГУНП у м. Києві № квитанції №010258 та №010257 - скасувати.

Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний час доби, обраний стосовно ОСОБА_3 ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 11.06.2026, підлягає скасуванню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 368, 370, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст. 263 КК України і призначити йому покарання у виді 3 /трьох/ років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 /один/ рік, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

На підставі ч.1, п.2 ч.3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 такі обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Відповідно до вимог ст.165 КВК України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.

Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний час доби, обраний стосовно ОСОБА_3 ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 11.06.2026, - скасувати.

На підставі ч.2 ст. 124 КПК України стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судові витрати за проведення експертиз залученими стороною обвинувачення експертами спеціалізованої державної установи - 2888 гривень, 16 копійок.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 11.06.2026 року (справа № 754/10641/26) - скасувати.

Речові докази:

мобільний телефон марки «Айфон 15» оливкового кольору в чохлі чорного кольору з ІМЕІ1: НОМЕР_2 та ІМЕІ2: НОМЕР_3 з двома сім картками № НОМЕР_4 та № НОМЕР_5 , який передано до камери схову речових доказів Деснянського УП ГУНП у м. Києві, квитанція №010258; нагрудну сумку, яку передано до камери схову речових доказів Деснянського УП ГУНП у м. Києві, квитанція №010257 - повернути ОСОБА_3

-предмет, схожий на пістолет чорного кольору з маркуванням на ньому № НОМЕР_1 , всередині якого знаходиться предмет схожий на магазин без набоїв; предмети, схожі на два патрони з маркуванням на їх денці «SOBR 9 mm P.A.»; предмет, схожий на ніж розкладний чорного кольору зі вставками сріблястого кольору - знищити.

Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору.

Суддя: ОСОБА_1