Рішення від 21 травня 2026 р. у справі №607/15496/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.05.2026 Справа №607/15496/25 Провадження №2/607/2299/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого – судді – Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання – Трембач С.О.,

без участі сторін,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту та

У С Т А Н О В И В:

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі – ТОВ «Споживчий центр») звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 30.11.2024-100002069

від 30 листопада 2024 року (далі – Договір) у розмірі 18 942,10 грн, з яких: 7 625,43 грн – заборгованість за основним зобов`язанням, 7 476,67 грн – заборгованість за процентами, 3 840,00 грн – неустойка, а також судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2422,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 30 листопада 2024 року між товариством та відповідачем в електронній формі, у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», шляхом підписання одноразовим ідентифікатором укладено Договір, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 8 000 грн строком на 140 днів з процентною ставкою 1 % за кожен день користування кредитом та комісією за надання кредиту у розмірі 1 600 грн (20 % від суми кредиту). Позивач зазначив, що свої зобов`язання за Договором виконав у повному обсязі, перерахувавши кредитні кошти на платіжну картку, реквізити якої зазначені в заявці до Договору, тоді як відповідач зобов`язання з повернення кредиту, сплати процентів та комісії належним чином не виконала, внаслідок чого станом на 18 квітня 2025 року утворилась заборгованість у заявленому розмірі.

2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив

Відповідач – ОСОБА_1 – своїм правом на відзив, передбаченим статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), не скористалася.

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 квітня 2025 року відкрито провадження у цивільній справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача – ТОВ «Споживчий центр» – в судове засідання не з`явився, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, однак у позовній заяві висловив прохання здійснювати розгляд справи у відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримав; щодо ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів сторона позивача не заперечила.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлялася належним чином, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк не подав, доказів поважності причин неявки та своїх заперечень проти позову суду не надав.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з частиною четвертою статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Статтею 128 ЦПК України унормовано особливості виклику учасників справи у судове засідання судовими повістками про виклик. Верховний Суд, аналізуючи приписи пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України, зазначив, що відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі, отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження (постанова від 30 листопада 2022 року, справа № 760/25978/13-ц).

Тож суд вважає за можливе проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такий висновок суду кореспондує з висновком Верховного Суду, який полягає у тому, що у випадку якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова від 01 жовтня 2020 року, справа № 361/8331/18).

Відтак, суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином, а тому, відповідно до статті 280 ЦПК України, справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення.

Крім того, суд зазначає, що у зв`язку з неявкою учасників справи, беручи до уваги приписи частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив такі обставини справи.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини встановлені судом.

Як вбачається з матеріалів справи, 30 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Споживчий центр» із заявкою та пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) на суму 8 000 грн, строком на 140 днів, дата повернення кредиту – 18 квітня

2025 року, які підписані одноразовим ідентифікатором «Е681» (а.с. 17 – 25).

У матеріалах наявна відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) Договору (а.с. 25 – 28).

Відповідно до умов Договору позичальнику надається кредит у розмірі 8 000 грн строком на 140 днів з датою повернення 18 квітня 2025 року; процентна ставка встановлена в розмірі 1 % за кожен день користування кредитом; комісія за надання кредиту – 1 600 грн (20% від суми кредиту); неустойка за прострочення виконання – 80 грн за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання.

На підтвердження факту перерахування коштів позивач надав копію листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» № 168-1807 від 18 липня 2025 року, в якому зазначено, що 30.11.2024 о 17:42:11 на платіжну картку

№ НОМЕР_1 перераховано 8 000,00 грн, номер транзакції в системі iPay.ua – 581489442, призначення платежу – видача за договором кредиту № 30.11.2024-100002069

(а.с. 31).

На підтвердження проходження позичальником процедури ідентифікації позивач надав роздрук («скріншот») з власного програмного забезпечення (вкладка «Bank ID»), що містить анкетні дані фізичної особи на ім`я ОСОБА_1 , у тому числі паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків, адресу реєстрації та фактичного проживання (а.с. 16). Довідки, витягу чи іншого документа, виданого безпосередньо банком – абонентом-ідентифікатором Системи BankID Національного банку, який би підтверджував факт та результат проведення конкретної ідентифікаційної сесії щодо відповідача 30.11.2024, інформацію про ідентифікацію, позивачем до матеріалів справи не долучено.

Згідно з довідкою-розрахунком, складеною позивачем станом на 18.04.2025, заборгованість ОСОБА_1 за Договором становить 18 942,10 грн, з яких: 7 625,43 грн – основний борг, 7 476,67 грн – проценти, 3 840,00 грн – неустойка (а.с. 32).

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

2.1. Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством (частина перша статті 1 ЦК України).

Цивільне законодавство ґрунтується на відповідних засадах, однією з яких є свобода договору (пункт 3 статті 3 ЦК України).

За статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша); правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частина друга).

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом (абзац перший). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (абзац другий).

За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У статті 639 ЦК України вказано: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина перша); якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (частина друга).

Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року (справа № 127/33824/19) сформулював позицію, відповідно до якої будь-який вид договору, що укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму; договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Отже, цивільне законодавство не обмежує різновиди письмового договору до класичного власноручного підписання відповідного правочину у паперовій формі, а передбачає можливість фіксації волевиявлення сторін за допомогою електронних засобів власне у електронній формі.

2.2. Основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів унормовано Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року № 851-IV (далі – Закон № 851).

Відповідно до статті 5 Закону № 851 електронний документ – це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа (частина перша); електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму (частина третя); візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (частина четверта).

Згідно з частиною другою статті 14 Закону № 851 використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно із загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем, права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначає Закон України «Про електронну комерцію» від 3 вересня 2015 року № 675-VIII (далі – Закон № 675).

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 675 електронний договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі (пункт 5); електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6).

Порядок укладення електронних договорів регулюється статтею 11 Закону № 675. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (частина перша статті 11 Закону № 675).

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною; електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (частина третя статті 11 Закону № 675).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону № 675).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина п`ята статті 11 Закону № 675).

Відповідно до частини шостої статті 11 Закону № 675 відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За частиною дванадцятою статті 11 Закону № 675 електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 675 якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

2.3. У статті 526 ЦК України вказано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша).

У зв`язку з цим Конституційний Суд України зазначив: «одним із загальновизнаних принципів міжнародного права є «pacta sunt servanda» (договорів слід додержувати). Цей принцип входить і до системи цивільного права, зокрема він міститься в тих статтях Кодексу, які встановлюють, що зобов`язання має бути виконане належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що їх звичайно виставлено (частина перша статті 526); договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629)» (абзац четвертий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 22 червня

2022 року № 6-р(II)/2022).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України, якою передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено: якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

2.4. Верховний Суд у постанові від 30 серпня 2023 року (справа № 753/20537/18) вказав, що виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі – Закон № 996) (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 травня 2024 року, справа № 381/1647/21).

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з вимогами пунктів 5, 30, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, банк самостійно розробляє технології здійснення банківських операцій; бухгалтерський облік ведеться безперервно з часу реєстрації банку до його ліквідації; виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року (справа № 554/4300/16) зазначено, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій; тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами існування заборгованості за кредитним договором.

Розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує видачу коштів на умовах, зазначених у позовній заяві, а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, тоді як саме виписки за рахунками позичальника можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором, тобто слугувати підтвердженням правильності проведених стороною в такому розрахунку арифметичних дій (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2025 року, справа № 266/4900/21).

Суд критично оцінює надані позивачем докази на підтвердження ідентифікації позичальника. Роздрук з власного програмного забезпечення позивача (вкладка «Bank ID» внутрішньої облікової системи ТОВ «Споживчий центр»), який відображає лише анкетні дані фізичної особи, є документом, що походить від самого позивача – заінтересованої сторони спору. Цей документ не є довідкою, витягом чи іншим офіційним підтвердженням банку – абонента-ідентифікатора Системи BankID Національного банку про фактичне проведення ідентифікації, автентифікації та верифікації саме ОСОБА_1 й самостійно не може свідчити про переказ коштів. Наданий лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» № 168-1807 від 18 липня 2025 року, в якому зазначено, що 30.11.2024 о 17:42:11 на платіжну картку № НОМЕР_1 перераховано 8 000,00 грн, номер транзакції в системі iPay.ua – 581489442, призначення платежу – видача за договором кредиту № 30.11.2024-100002069, не містить інформації про те, що переказ коштів здійснено саме відповідачу (на зазначено прізвища, ім`я, по батькові ОСОБА_1 ), а також відсутня довідка про ідентифікацію відповідача.

Оцінюючи наведені докази у їх сукупності, суд виходить з того, що жоден з них не є первинним документом у розумінні статті 9 Закону № 996 та не є банківською випискою в розумінні пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, а розрахунок заборгованості складений позивачем в односторонньому порядку лише ілюструє обрахунки заборгованості. Лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 168-1807 від 18 липня 2025 року підтверджує лише факт здійснення транзакції на певний номер платіжної картки, однак не є банківською випискою, не містить відомостей про прізвище, ім`я та по батькові одержувача коштів, а також не підтверджує, що одержувачем коштів була саме ОСОБА_1 .

За таких обставин суд доходить висновку, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували факт видачі кредитних коштів відповідачу за Договором. Власне факт укладення електронного договору не є достатнім доказом виникнення у відповідача грошового зобов`язання без належного підтвердження фактичного надання кредитних коштів саме цій особі.

Відповідно до вимог частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У частині першій статті 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до вимог статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (частина перша); позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частина друга); якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина четверта); у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частина п`ята); докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина восьма).

Суд зауважує, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року

(справа № 904/5726/19) виснувала, що у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини (підпункти 6.6 та 6.7).

Суд звертає увагу, що позивач, користуючись своїми правами на власний розсуд, необхідних доказів, у тому числі тих, що мають виключне значення для розгляду цієї справи протягом розгляду справи суду не надав, а про те, що такі докази з об`єктивних причин не можуть бути подані у встановлений законом строк, – суд не повідомляв, з клопотанням про витребування доказів до суду не звертався, з огляду на що суд вирішив спір за наявними матеріалами справи.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

Враховуючи наведене вище, оскільки позивачем не доведено факту надання кредитних коштів й, відповідно, виникнення заборгованості за Договором, позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту є недоведеними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки в задоволенні позову відмовлено, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, покладаються на позивача в межах ним понесених та відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76 – 78, 141, 223, 244, 247, 258 – 268, 273 – 274,

280 – 289, 352–355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту – відмовити.

2. Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції покласти на позивача в межах ним понесених.

3. Відповідачу надіслати копію заочного рішення суду.

4. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

5. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

6. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

7. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

8. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

9. Позивач має право оскаржити заочне рішення суду в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

10. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

11. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 27 травня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ: 37356833, адреса місцезнаходження: вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Головуючий суддяТ. І. Якімець