Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №758/7578/22 — Київський апеляційний суд

справа № 758/7578/22 головуючий у суді І інстанції Гребенюк В.В.

провадження № 22-ц/824/5173/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Акціонерного товариства «Страхова компанія «Мега-Гарант», про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2022 року позивач звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , акціонерного товариства «Страхова компанія «Мега-Гарант», про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що через настання страхового випадку - пошкодження транспортного засобу «Volkswagen Passat» д.н.з. НОМЕР_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортного засобу «Toyota Camry», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 (відповідач 1), цивільно-правова відповідальність якого застрахована у АТ «Страхова компанія «Мега-Гарант» (відповідача 2), згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності №204085094, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з ОСОБА_1 шкоду у розмірі 31 172,85 грн. та з АТ «Страхова компанія «Мега-Гарант» шкоду у розмірі 11 833,67 грн (з урахуванням уточненої позовної заяви).

АТ «Страхова компанія «Мега-Гарант» заперечує проти позову виходячи з того, що позовні вимоги є необґрунтованими, адже позивач не звертався з кредиторськими вимогами до відповідача 1. Позивачем не надано розрахунку позовних вимог до відповідача 2 та висновок експерта є необґрунтованим.

Заочним рішенням від 07 листопада 2023 року у справі №758/7578/22 позов задоволено.

26 грудня 2023 року до суду від відповідача надійшла заява про перегляд заочного рішення.

Ухвалою від 31 січня 2024 рокупереглянуто заочнерішення Подільського районного суду м. Києва від 07.11.2023 у справі №758/7578/22 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 31 172 гривні 85 копійок, 1800 гривень 58 копійок витрат на проведення експертизи та 714 гривень 76 копійок судового збору.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Страхова компанія «Мега-Гарант» на користь ОСОБА_2 11 560 гривень 31 копійка, 683 гривні 53 копійки витрат на проведення експертизи та 271 гривня 33 копійки судового збору.

Не погодившись із рішенням суду, 28 листопада 2025 року ОСОБА_1 було подано до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив суд скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 15.09.2025 року у справі № 758/7578/22 в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та у цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову до ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Так, апелянт вказує, що відповідно до долученого позивачем до позову листа страхової компанії (відповідача) від 24 грудня 2021 року №24-12/17 останньому відповідно до висновку експертного товарознавчого дослідження було сплачено страхове відшкодування у розмірі 19 511,42 грн. та після надання документів щодо ремонту пошкодженого т/з йому буде доплачено 20 % НДС.

Однак, як стверджує апелянт стороною позивача не було дотримано встановленого законом порядку, оскільки під час здійснення погодженого розміру позивачем зі страховиком (відповідачем) страхового відшкодування (або під час вже самої її виплати) позивач самостійно звернувся до оцінювача з метою проведення оцінки пошкодженого транспортного засобу та таке звернення відбулося 15 грудня 2021 року, тобто у період здійснення погодженого сторонами розміру страхового відшкодування, що прямо суперечить вимогам спеціального закону та встановленого порядку.

При цьому, позивачем не було надано суду першої інстанції доказів того, що страховик на протязі 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про ДТП не направив свого представника, аварійного комісара, експерта до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків на підставі чого внаслідок протиправних дій страховика у позивача з`явилося б право самостійного проведення оцінки пошкодженого майна (абз.1-3 п.34.1. ст.34 Закону № 1961-IV).

Відповідно до долученого до позову листа представника позивача адвоката Карашук Ю.І. від 31.12.2021 р. на ім`я страхової компанії, вже пост постфактум ставить до відома страховика та повідомляє про незгоду із виплатою страхового відшкодування та наявністю вже зробленої оцінки транспортного засобу, що прямо суперечить наведеним нормам спеціального закону.

Тому, на думку апелянта, дії позивача не відповідали вимогам встановленої спеціальним законом процедурі та надана оцінка є безпідставно проведеною та такою що не доводить позовних вимог, а тому мала бути визнана судом недопустимим доказом.

Окрім цього, не погоджується зі Звітом наданим позивачем, оскільки додаткові пошкодження які були спричинені транспортному засобу позивача внаслідок ДТП, спростовуються складеними на місці ДТП поліцейськими протоколом та схемою до нього. Поліцейські встановили пошкодження на обох транспортних засобів отриманих під час їх зіткнення, зафіксували їх та внесли до схеми до протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 . При цьому, зазначені додаткові пошкодження не фіксувалися та не вносилися у зазначені процесуальні документи як такі, що спричинені транспортному засобу позивача під час ДТП 15.09.2021 p., що підтвердив і сам позивач який у схемі до ДТП поставив свій особистий підпис.

Відповідно до долученої до позову постанови Подільського районного суджу м. Києва від 02.12.2021 року відносно апелянта, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення приймали участь позивач з його представником адвокатом Каращук Ю.І. (представник позивача у даній цивільній справі).

Відповідно до зазначеної постанови, позивач та його представник звертали особливу увагу суду на отримані ушкодження транспортного засобу, а саме ушкодження лівої сторони від заднього крила до переднього.

При цьому, жодних зауважень щодо пошкодження дзеркала, ковпака, нижньої частини водійської двері ними не зазначалося.

Суд, дослідив за власною ініціативою 10.09.2025 р. у судовому засіданні оригінали електронних доказів, долучені фотознімки, не звернув на зазначені обставини уваги, не надав їм ніякої оцінки, навіть не навів міркування з цього приводу у рішенні, що свідчить про неповноту та односторонність під час розгляду справи.

Крім цього, апелянт посилається на не вмотивованість Звіту із заміни деталей на транспортному засобі позивача, оскільки не наведено та не вмотивовано чому переднє крило та водійські двері, які на наданих та досліджених судом фотознімках мають однаковий зовнішній вигляд щодо ушкоджень до пасажирської двері та заднього крила підлягають заміні, а не ремонту.

Звертаючись до суб`єкта оцінки, ані позивач, ані суб`єкт оцінки не забезпечили повідомлення апелянта або відповідача страхову компанію з метою їх прибуття до місця проведення оцінки про її проведення, що є порушенням прав відповідачів.

Таким чином, апелянт вважає, що загальний розмір шкоди є вдвічі меншим за ліміт страхового відшкодування. Умова «недостатності» страхової виплати, передбачена ст.1194 ЦК України, у даному випадку не настає, оскільки страхового ресурсу за полісом більш ніж достатньо для повного задоволення вимог позивача.

Також, позивач не надав суду жодних доказів (чеків, актів виконаних робіт), які б підтверджували, що він дійсно планує або вже здійснив ремонт на суму 62 244,00 грн.

Окрім цього, апелянт разом з позовною заявою подав клопотання про залучення третьої особи, витребування доказів та дослідження оригіналів електронних доказів, поданих разом із цією скаргою.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 березня 2026 року поновлено строк на оскарження рішення та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Акціонерного товариства «Страхова компанія «Мега-Гарант», про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвала про відкриття апеляційного провадження позивачу та страховій компанії була надіслана через систему ЄСІТС «Електронний суд», яку було отримано 05 березня 2026 року, що підтверджується Звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду.

Апелянту ОСОБА_1 ухвала про відкриття провадження була направлена засобами поштового зв`язку, однак до суду повернувся конверт з відміткою «адресат відсутній».

Відзив на апеляційну скаргу від учасників спави не надходив.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно вимог ст. 369 ЦПК України, в редакції на час надходження апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Щодо клопотань апелянта, поданих до суду апеляційної інстанції.

Так, апеляційним судом встановлено, що апелянтом разом з апеляційною скаргою було подано ряд клопотань, а саме:

- клопотання про витребування доказів у позивача (оригінал Звіту про оцінку ТЗ від 15 грудня 2021 року, додатки та акт огляду);

- клопотання про залучення до участі у справі третьої особи на стороні страхової компанії ОСОБА_3 та витребування доказів у ОСОБА_3 завірену копію матеріалів страхової справи;

- клопотання про дослідження оригіналів експертних доказів.

У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

При поданні заяв (клопотань) учасник справи має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

За змістом статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У разі якщо учасник справи пропустив такий строк, він має право на його поновлення, якщо надасть докази неможливості їх подання у передбачені процесуальним законодавством строки з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Разом з цим, вбачається, що апелянтом в ході розгляду справи судом першої інстанції не було заявлено вказаних клопотань у суді першої інстанції.

Посилання на те, що суд першої інстанції не розглянув клопотання про залучення третьої особи не відповідає дійсності, оскільки вбачається, що відповідачем було подано клопотання про виклик у судове засідання ОСОБА_3 , як представника страхової компанії.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

За змістом наведених правових норм суд може поновити пропущений строк лише у разі пропуску такого строку з поважних причин.

При цьому поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню із відповідною заявою, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

Разом з цим, апелянт подаючи вказані клопотання не вказує поважність причини пропуску строку подачі таких клопотань та не ставить перед апеляційним судом питання щодо його поновлення, а тому колегія суддів залишає їх без розгляду.

Щодо доводів апеляційної скарги по суті спору.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачу належить автомобіль «Volkswagen Passat» д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , дата реєстрації 14.09.2019.

Автомобіль «Toyota Camry», д.н.з. НОМЕР_2 застраховано у відповідача 2 -АТ «Страхова компанія «Мега-Гарант», що підтверджується Полісом №204085094.

15.09.2021 о 20:15 за адресою: м.Київ, вул. Білицькій, 108, відповідач 1- ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «Toyota Camry», д.н.з. НОМЕР_2 , не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечного бокового інтервалу та скоїв зіткнення з транспортним засобом «Volkswagen Passat» д.н.з. НОМЕР_1 , який рухався праворуч в попутному напрямку, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив вимоги п.п. 2.3.б, 13.1 ПДР та вчинив правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП.

Постановою Подільського районного суду міста Києва від 02.12.2021 у справі № 758/14265/21 відповідача 1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу.

Відповідно до висновку ТОВ «Клевер Експерт» щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу №698/12-21 об`єкт оцінки - «Volkswagen Passat» д.н.з. НОМЕР_1 ; ринкова вартість - 177 378,75 грн; вартість відновлювального ремонту ТЗ - 62 244,58 грн., вартість матеріального збитку з урахуванням ПДВ - 31 071,73 грн; вартість матеріального збитку без урахування ПДВ - 28 845,09 грн: значення фізичного зносу - 0,70.

Позивач сплатив ТОВ «Клевер Експерт» 2500,00 грн, що підтверджується квитанцією від 15.12.2021.

Відповідач 2 листом від 24.12.2021 повідомив позивача, що сума страхового відшкодування була зменшена на суму ПДВ (3902,29 грн) підлягає сплаті 23 413,71 - 3 902,29 = 19 511,42 грн.

Суд першої інстанції встановив, що розмір вартості матеріального збитку- 31 071,73 грн; значення фізичного зносу - 0,70 та з`ясованої судом суми здійсненого страхового відшкодування 19 511,42 грн, з відповідача 2 на користь позивача підлягає стягненню різниця між 31 071,73 грн та 19 511,42 грн, що становить 11 560,31 грн.

В той же час, з винуватця ДТП (відповідача 1) на користь позивача підлягає стягненню різниця між вартістю відновлювального ремонту ТЗ - 62 244,58 грн та вартістю матеріального збитку з урахуванням ПДВ - 31 071,73 грн, що становить 31 172, 85 грн.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Доводи відповідача 1 про не звернення позивача до ліквідаційної комісії, суд першої інстанції відхилив як такі що не стосуються розгляду спору по суті, а зверення / незвернення з кредиторськими вимогами до відповідача 2 вважав виключним правом позивача.

Доводи відповідача 2 про відсутність детального розрахунку, суд відхилив, адже позивачем надано розрахунок позовних вимог, який міститься в позовної та уточненій позовній заяві.

Також, суд першої інстанції відхилив доводи про неповноту Висновку експерта, адже відповідачем 2 не надано інших належним та допустимих доказів на спростування висновку експерта (акту виконаних робіт який був би складений між позивачем та СТО, висновку експерта, страхового акту тощо).

Колегія суддів, перевіривши рішення суду в оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 , дійшла наступних висновків.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вказано у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі №234/16272/15-ц, з огляду на презумпцію вини заподіювана шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається.

За змістом статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Положення статті 1187 ЦК України є спеціальними відносно статті 1166 ЦК України, у зв`язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

Поняття джерела підвищеної небезпеки закріплено у статті 1187 ЦК України.

Згідно з ч. 1, 2, 5 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо-і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування».

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 7 Закону України «Про страхування» в Україні одним із видів обов`язкового страхування є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

За змістом частини першої статті 28, статті 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Таким чином, обов`язком страховика є відшкодування витрат потерпілого, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, у межах страхового відшкодування.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

При цьому, згідно з положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Вказана норма у главі 82 ЦК України визначає особливості розподілу повної відповідальності (стаття 1166 ЦК України) між особою, яка заподіяла шкоду та її страховиком. Стаття 1194 ЦК України, встановивши межі відповідальності особи, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність у розмірі, що перевищує страхове відшкодування, тим самим покладає решту відповідальності на страховика.

З огляду на вказане, стаття 1194 ЦК України застосовується до будь-яких правовідносин, в яких бере участь особа, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність.

Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком.

В рамках даної справи було встановлено, що згідно листа АТ СК «Мега-Гарант» за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 , страховиком було прийнято рішення про виплату страхового відшкодування в розмірі 19 511,42 грн. (том 1, а.с.18).

Таким чином, страховик здійснив виплату завданих позивачу збитків у розмірі - 19 511,42 грн, тоді як вартість ремонту на підставі долученого Звіту про оцінку збитку від 20 грудня 2021 року становить 62 244, 75 грн. Вартість відновлюваного ремонту транспортного засобу з врахуванням зносу (без врахуванням ПДВ) становить 28 845,09 грн. (том 1, а.с.20-44), з урахуванням ПДВ 31 071,73 грн.

За змістом Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (статті 9, 22- 31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (станом на день виникнення правовідносин) передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Так, статтею 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. При цьому, за умовами п. 12.1 ст. 12 Закону, страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди.

Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Прийняття рішення та порядок виплати страхового відшкодування визначений статтею 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповідно до положень цієї статті страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Вказані висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 та постанові Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 686/14368/19.

Також, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик (19 січня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 350/1376/19, провадження № 61-10016св20 (ЄДРСРУ № 102892264).

Згідно листа АТ СК «Мега-Гарант» встановлено, що рішення про виплату страхового відшкодування страховиком прийнято відповідно до висновку експерта, однак у матеріалах справи відсутній вказаний висновок та матеріали страхової справи.

Лист страхової компанії щодо прийнятого рішення про виплату датований 24 грудня 2021 року, а потерпілий провів оцінку вартості матеріального збитку 20 грудня 2021 року.

Вказане свідчить, що позивач не отримавши рішення страхової компанії про виплату страхового відшкодування провів свою оцінку та звернувся з позовом зокрема до винної особи про відшкодування різниці не оскарживши рішення страхової компанії щодо суми виплати.

Колегія суддів аналізуючи лист страхової компанії від 24 грудня 2021 року не вбачає інформації, що розмір шкоди є таким, що перевищив ліміт передбачений полісом страхування або висновків, що саме стало підставою для виплати саме такої суми.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем в обґрунтування звернення з позовом саме до винної особи про стягнення різниці між виплатою страхового відшкодування та сумою вартості відновлюваного ремонту не надано доказів, що страхова компанія зменшила суму виплати саме у зв`язку з тим, що у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування у більшому розмірі.

Відтак, позивачем не надано суду доказів того, що у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування у повному обсязі фактичної вартості відновлюваного ремонту транспортного засобу, оскільки розмір вказаної суми не перевищив ліміту та те, що позивачем було оскаржено визначений страховиком розмір страхового відшкодування.

Крім того, позивачем не було надано суду доказів, яким чином здійснювалось нарахування суми відшкодування саме страховою компанією та з яких параметрів страховик виходив нараховуючи суму виплати.

Проте, покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).

Відтак, колегія судів вважає, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових та передчасних висновків про можливість задоволення позовних вимог позивача до відповідача ОСОБА_1 , оскільки позивачем не було доведено, що у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування у більшому/повному розмірі в межах встановлених договором лімітів відповідальності.

Отже, вимоги позивача у оскаржуваній частині є передчасними та належним чином необґрунтовані.

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з винуватця ДТП ( ОСОБА_1 ) на користь позивача різниці між вартістю відновлювального ремонту та вартістю матеріального збитку з урахуванням ПДВ - не відповідає фактичним обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 .

В частині стягнення з акціонерного товариства «Страхова компанія «Мега-Гарант» на користь ОСОБА_2 11 560 гривень 31 копійка, 683 гривні 53 копійки витрат на проведення експертизи та 271 гривня 33 копійки судового збору рішення Подільського районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року не було предметом оскарження, отже, не переглядалось апеляційним судом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За правилами п. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню за розгляд справи судом апеляційної інстанції судовий збір у розмірі 1 488,60 грн.

Керуючись ст. ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року - задовольнити.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року у частині стягнення коштів з ОСОБА_1 - скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНКОПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_5 ), витрати по сплаті судового збору у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 488 (одна тисяча чотириста вісімдесят вісім) грн. 60 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова