Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №753/19592/24 — Київський апеляційний суд

справа № 753/19592/24 головуючий у суді І інстанції Каліушко Ф.А.

провадження № 22-ц/824/7442/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 березня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Марин-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Марин-Фінанс» звернулось до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №ПКК/161097 у розмірі 51 784,13 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 25.01.2022 між Акціонерним товариством «Кредобанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №ПКК/161097, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту. Відповідач (позичальник) свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на дату вимоги заборгованість за кредитним договором складає 51 784,13 грн, в тому числі строкове тіло кредиту 11 112,12 грн, прострочене тіло кредиту 13 862,36 грн, строкові відсотки 13 444,71 грн, прострочені відсотки 13 364,94 грн.

08.11.2023 між АТ «Кредобанк» та ТОВ «ФК «Марин-Фінанс» було укладено договір факторингу із відступленням прав грошової вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами, за умовами якого до ТОВ «ФК «Марин-Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №ПКК/161097 від 25.01.2022 у розмірі 51 784,13 грн.

Так, позивач вказує, що боржника було повідомлено про заміну кредитора у зобов`язанні, зокрема досудовою вимогою щодо виконання договірних зобов`язань та повідомленням про заміну кредитора в зобов`язанні. Разом із цим, відповідач (позичальник) своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку із чим позивач був змушений звернутись з даним позовом до суду.

14.11.2024 відповідачем через загальну канцелярію суду було подано відзив на позовну заяву, у якому він повідомив суд про те, що сторони мають попередню домовленість щодо врегулювання даного спору шляхом укладення мирової угоди.

03.01.2025 від представника позивача ТОВ «ФК «Марин-Фінанс» - адвоката Альховської І.Б. через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення у справі, у яких вона підтвердила, що між сторонами дійсно вживалися заходи щодо мирного врегулювання спору, однак сторони так і не змогли дійти згоди щодо погодження умов мирової угоди, а тому позивач заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10 березня 2025 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Марин-Фінанс» заборгованість за кредитним договором №ПКК/161097 від 25.01.2022 в загальному розмірі 51 784,13 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку 20 січня 2026 року подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва по справі № 753/19592/24 (провадження: 2/753/1251/25) та прийняти нове рішення, яким:

- стягнути з відповідача лише тіло кредиту у розмірі 24 000,00 грн;

- відмовити позивачу у стягненні нарахованих відсотків, штрафів і пені як незаконних (неправомірних);

- розстрочити виконання судового рішення на 6 місяців із щомісячною оплатою по 4000,00 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги, зазначено, що судом першої інстанції справу № 753/19592/24 розглянуто без виклику відповідача та без надання можливості подати пояснення чи заперечення, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і ст.43 ЦПК України.

Відтак, на думку апелянта рішення ухвалено без урахування позиції відповідача, без перевірки доказів і без аналізу його реального фінансового стану.

Окрім цього, апелянт вважає, що здійснено неправомірне нарахування відсотків та штрафів під час воєнного стану після повномасштабного вторгнення («Про введення воєнного стану в Україні» затвердженого Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 р.) Національний банк України та Уряд України запровадили мораторій на штрафи і неустойку за кредитами (Постанова НБУ №18 від 24.02.2022, Закон №2120-ІХ). Таким чином, усі нараховані штрафи, пеня та відсотки після цієї дати є незаконними (неправомірними).

Крім того, апелянт перебував у складі добровольчого формування територіальної оборони (добробат), що підтверджується посвідченням.

Суд першої інстанції не дослідив цих обставин і не застосував ст.617 ЦК України (форс-мажорні обставини).

Також, позивач не довів правомірність і точність нарахованої суми.

Позивач не надав суду першої інстанції належного розрахунку боргу, не підтвердив порядок відступлення права вимоги, не довів дійсність усіх нарахувань, а тому суд першої інстанції, не перевіривши ці докази, ухвалив помилкове рішення лише на підставі тверджень позивача, чим порушив ст.ст. 12, 76, 81 ЦПК України.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 березня 2026 року було поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 березня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Марин-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Крім цього, вказаною ухвалою було відстрочено апелянту сплату судового збору у розмірі 4 542,00 грн.

Ухвала про відкриття апеляційного провадження була надіслана позивачу через систему «Електронний суд», яку було отримано 26 березня 2026 року, що підтверджується Звітом про доставку вхідної кореспонденції.

Ухвала про відкриття апеляційного провадження була надіслана відповідачу за місцем реєстрації, яку відповідач-апелянт отримав 04 квітня 2026 року, що підтверджується зворотнім повідомленням.

Таким чином, учасники справи про розгляд справи у апеляційній інстанції повідомлені належним чином.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно вимог ст. 369 ЦПК України, в редакції на час надходження апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Щодо клопотання про витребування доказів.

Так, разом з апеляційною скаргою було подано клопотання про витребування доказів у ТОВ «Фінансова компанія «Марин-Фінанс». Колегія суддів вивчивши дане клопотання дійшла наступних висновків.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява №14448/88, § 33).

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.ч.4-7 ст. 81 ЦПК України, у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. ч. 2, 4 ст.83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

При поданні заяв (клопотань) учасник справи має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

За змістом статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У разі якщо учасник справи пропустив такий строк, він має право на його поновлення, якщо надасть докази неможливості їх подання у передбачені процесуальним законодавством строки з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Разом з цим, вбачається, що апелянтом в ході розгляду справи не було заявлено вказаного клопотання у судді першої інстанції.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

За змістом наведених правових норм суд може поновити пропущений строк лише у разі пропуску такого строку з поважних причин.

При цьому поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню із відповідною заявою, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

Разом з цим, апелянт подаючи клопотання не вказує поважність причини пропуску строку його подання, враховуючи, що останньому було відомо про перебування даної справи в провадженні суду, та не ставить перед апеляційним судом питання щодо поновлення такого строку, а тому колегія суддів залишає його без розгляду.

Щодо доводів апеляційної скарги по суті оскаржуваного рішення.

Суд першої інстанції встановив, що 25.01.2022 між Акціонерним товариством «Кредобанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №ПКК/161097, за умовами якого банк зобов`язався відкрити клієнту кредитну лінію в межах якої надати йому грошові кошти згідно з Додатком, Правилами ФО та тарифами, а клієнт зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти та інші платежі, передбачені додатком, правилами ФО та тарифами.

Іншими умовами кредитного договору сторони погодили: - максимальний ліміт кредитної лінії: 200 000,00 грн; - термін кредитування: до 24.01.2025 (включно);- тип процентної ставки: фіксована 30% з дати видачі кредиту до дати повернення кредиту; - орієнтовна реальна річна процента ставка 46,09% річних; - орієнтовна загальна вартість кредиту для клієнта за кредитним договором становить 240 819,44 грн.

Згідно п.п. 1.3.2.6., видача клієнту кредиту за кредитним договором здійснюється банком, в межах поточного ліміту кредитної лінії, безготівковим шляхом з позичкового рахунку на поточний рахунок клієнта. Ціль видачі кредиту - поточні потреби клієнта.

25.01.2022 ОСОБА_1 було також підписано анкету-заяву №161097 на отримання ліміту по кредитній картці з якої вбачається, що сума бажаного кредиту становить 25 000,00 грн; процентна ставка 30%. Підписанням анкети-заяви позичальник підтвердив, що з умовами надання кредиту, викладеними в паспорті споживчого кредиту, ознайомлений. Примірник паспорту споживчого кредиту отримав.

З долучених до позовної заяви доказів вбачається, що АТ «Кредобанк» свої зобов`язання за умовами кредитного договору №ПКК/161097 виконало в повному обсязі, зокрема відкрило відповідачу ОСОБА_1 рахунок № НОМЕР_1 , в межах якого було надано кредитні грошові кошти.

08.11.2023 між АТ «Кредобанк» та ТОВ «ФК «Марин-Фінанс» укладено договір факторингу із відступленням прав грошової вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами, за умовами якого до ТОВ «ФК «Марин-Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №ПКК/161097 від 25.01.2022 у розмірі 51 784,13 грн.

З розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість відповідача за кредитним договором №ПКК/161097 від 25.01.2022 станом на 07.11.2023 становить 51 784,13 грн, з яких: 24 974,48 грн - заборгованість за тілом кредиту; 26 809,65 грн - заборгованість за відсотками.

З деталізованої виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 вбачається, що відповідач активно користувався кредитними коштами, що в свою чергу підтверджує факт отримання кредитних коштів у відповідності до вимог укладеного кредитного договору.

Згідно опису вкладення до цінного листа, ТОВ «ФК «Марин-Фінанс» на зареєстровану адресу місця проживання відповідача ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 було скеровано досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань та повідомлення про заміну кредитора у зобов`язанні, яка була залишена поза увагою останнього, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

Так, апеляційним судом встановлено, що ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 11 жовтня 2024 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалу про відкриття провадження судом першої інстанції було направлено за місцем реєстрації відповідача, яку адресатом було отримано 29 жовтня 2024 року, що підтверджується зворотнім повідомленням (а.м.118).

05 листопада 2024 року відповідач ОСОБА_1 ознайомився з матеріалами даної справи (а.с. 119).

14 листопада 2024 року відповідачем через загальну канцелярію суду було подано відзив на позовну заяву, у якому він повідомив суд про те, що сторони мають попередню домовленість щодо врегулювання даного спору шляхом укладення мирової угоди.

03 січня 2025 року від представника позивача ТОВ «ФК «Марин-Фінанс» - адвоката Альховської І.Б. через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення у справі, у яких вона підтвердила, що між сторонами дійсно вживалися заходи щодо мирного врегулювання спору, однак сторони так і не змогли дійти згоди щодо погодження умов мирової угоди, а тому позивач заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Судом першої інстанції було ухвалено судове рішення 10 березня 2025 року.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2022 року у справі №522/18010/18 забезпечуючи єдність судової практики, досліджував питання щодо обов`язковості скасування рішення суду у разі неповідомлення про слухання справи та не участі учасника зазначив: «Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Конституційне право на участь у судовому розгляді, у тому числі бути належним чином повідомленим про дату судового розгляду, не може вважатися формальним - це є порушенням зазначених вимог законодавства та підставою для безумовного скасування судового рішення.

Відповідно до частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є: справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Відтак, згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України дана справа не відноситься до тієї категорії справ, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження.

Так, частиною 1 ст. 252 ЦПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 252 - 1 цього Кодексу.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі, що передбачено ч. 3 ст. 252 ЦПК України.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, що передбачено ч. 5 ст. 252 ЦПК України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що при відкритті провадження суд першої інстанції дотримався визначеним законом підстав щодо визначення порядку розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторона відповідача була належним чином повідомлена про наявність справи у провадженні суду першої інстанції та ознайомлена з матеріалами справи.

Крім того, суд першої інстанції надав достатній строк після отримання зворотного повідомлення про отримання ухвали про відкриття та ознайомлення зі справою для подання відзиву на апеляційну скаргу та було надано можливість врегулювати спір.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги у даній частині є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо інших доводів апелянта в межах апеляційної скарги.

Так, частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Так, апелянт стверджує, що позивачем здійснено неправомірне нарахування відсотків та штрафів під час воєнного стану, однак колегія суддів не погоджується з такими доводами, з наступних підстав.

Так, відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд неодноразово робив висновки щодо застосування пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що: на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Разом з цим, з розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість відповідача за кредитним договором №ПКК/161097 від 25.01.2022 станом на 07.11.2023 становить 51 784,13 грн, з яких: 24 974,48 грн - заборгованість за тілом кредиту, 26 809,65 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами.

У даному розрахунку, який долучений до матеріалів справи відсутні відомості щодо нарахування позивачем штрафу або пені. Розрахунок заборгованості стосується періоду з 24 березня 2022 року по 07 листопада 2023 року та лише заборгованості за тілом кредиту та відсотків, що передбачені умовами договору.

Відтак, посилання відповідача щодо неправомірного нарахування відсотків під час воєнного стану не є підтвердженими в рамках заявлених вимог. Відповідач належним чином не обґрунтовує такий довід апеляційної скарги, а лише посилається на воєнний час, не конкретизуючи точно на підставі чого здійснено, на його думку, неправомірне нарахування коштів. Також апелянтом не надано свого розрахунку який би спростовував доводи позивача та наданий ним розрахунок заборгованості.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що позивач стягує заборгованість нараховану первісним кредитором станом на 07 листопада 2023 року, за період 24 березня 2022 року по 07 листопада 2023 року.

Окрім іншого, відповідач не заперечував та не спростовував факт укладення ним вказаного кредитного договору і отримання коштів.

Таким чином, колегія суддів не приймає доводи сторони апелянта щодо неправомірності нарахування відсотків та вважає, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків про стягнення з відповідача заявлену суму заборгованості за відсотками та за тілом кредиту, яке частково відповідач визнає враховуючи доводи та вимоги апеляційної скарги.

Також посилання апелянта, щодо неврахування судом, що останній перебував у складі добровольчого формування територіальної оборони (добробат), що підтверджується посвідченням не заслуговують на увагу, оскільки вказане посвідчення, яке долучене до матеріалів апеляційної скарги видане 30 вересня 2024 року, що вказує на те, що період нарахування спірних відсотків не стосується періоду його перебування у даному формуванні.

Отже, перебування відповідача у добровольчому батальйоні не свідчить, що відповідач у період нарахування заборгованості, тобто з 24 березня 2022 року по 07 листопада 2023 року був мобілізований. Крім цього, суду першої інстанції відомості щодо того, що відповідач має статус військовослужбовця не було повідомлено останнім, а тому такі посилання взагалі не впливають на суть прийнятого рішення судом першої інстанції.

Щодо права вимоги у позивача.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ч. 1 ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Так, на підтвердження позовних вимог ТОВ «ФК «Марин-Фінанс» надало копію: договору факторингу від 08 листопада 2023 року; додаток до Договору факторингу щодо відступлення права вимоги до ОСОБА_1 , досудової вимоги щодо виконання договірних зобов`язань та повідомлення про заміну кредитора у зобов`язанні; розрахунок заборгованості.

Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не перевірено відступлення права вимоги, колегія суддів оцінює критично, оскільки до матеріалів справи долучені належні та допустимі докази на підтвердження переходу права вимоги, а іншого апелянт не вказує.

Щодо прохальної вимоги апеляційної скарги про розстрочення виконання рішення суду, апеляційним судом така вимога не розглядалась, оскільки дане питання не може бути предметом розгляду у суді апеляційної інстанції та розглядається в окремому порядку.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду.

Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Колегія суддів, звертає увагу, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Окрім цього, ухвалою Київського апеляційного суду від 24 березня 2026 року було відстрочено апелянту сплату судового забору за подачу апеляційної скарги до ухвалення судового рішення. Відтак, з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4 542,00 грн. на користь держави.

Керуючись ст. ст. 141, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 березня 2025 - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_2 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 542 (чотири тисячі п`ятсот сорок дві) грн. 00 коп. на користь держави.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова