Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №369/1434/25 — Київський апеляційний суд

Справа № 369/1434/25 Головуючий в суді І інстанції Перекупка Г.А. Провадження № 33/824/191/2026 Доповідач в суді ІІ інстанції Писана Т.О.

ПОСТАНОВА

04 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі судді-доповідача Писаної Т.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 травня 2025 року у адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Азербайджанської Республіки, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , посвідка на постійне проживання - НОМЕР_1 , за частиною першою статті 130, частиною п`ятою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП),

ВСТАНОВИВ:

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 травня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП (протокол серії ЕПР1 № 211436 від 02 січня 2025 року про адміністративне правопорушення,) та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок.

ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (протокол серії ЕПР1 № 211426 від 02 січня 2025 року про адміністративне правопорушення).

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною п`ятою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито у зв`язку з закінченням на момент розгляду справи строку, передбаченого у частині другій статті 38 КУпАП.

Суд першої інстанції визнав доведеними порушення, зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР № 211436 від 02.01.2025 р., зі змісту якого слідує, що ОСОБА_2 02 січня 2025 року о 20 год. 45 хв. вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП, а саме: керував транспортним засобом CITROEN, державний номерний знак НОМЕР_2 , по вул. Щасливій, 10, с. Ходосівки Обухівського району Київської області з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: почервоніння очей, неприродна блідість обличчя, дуже звужені зіниці очей, які не реагують на світло. У встановленому законом порядку від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в найближчому лікувальному закладі МОЗ України уповноваженого на проведення огляду, водій відмовився.

Своїми діями водій ОСОБА_2 порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - Правила дорожнього руху), яким передбачено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, чим вчинив адміністративне правопорушення, за що ст. 130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність.

Суд першої інстанції також визнав доведеними порушення, зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР № 211426 від 02.01.2025 р., зі змісту якого слідує, що ОСОБА_2 02 січня 2025 року о 20 год. 45 хв. вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП, а саме: керував транспортним засобом CITROEN, державний номерний знак НОМЕР_2 , по вул. Щасливій, 10, с. Ходосівки Обухівського району Київської області, не маючи права керування такими транспортними засобами без посвідчення водія відповідної категорії, правопорушення вчинено повторно протягом року, постанова про адміністративне правопорушення БАД 843410.

Своїми діями водій ОСОБА_2 порушив вимоги пункту 2.1а Правил дорожнього руху, чим вчинив адміністративне правопорушення, за що ч. 5 статті 126 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність.

Не погоджуючись із постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 травня 2025 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, сформовану в системі «Електронний суд» у виді «Заяви про виправлення допущених в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичних помилок»; «Клопотання про закриття адміністративного провадження у зв`язку із закінченням строків»; «Додаткових пояснень у справі від 10.04.2026 року»; «Додаткових пояснень у справі від 13.04.2026 року» та «Додаткових пояснень у справі від 15.04.2026 року». Зі змісту наведених письмових звернень слідує, що апелянт не погоджується із постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 травня 2025 року в частині визнання його винним та притягненні до відповідальності за порушення вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - Правила дорожнього руху), за що ст. 130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність.

ОСОБА_2 просить апеляційний суд скасувати постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 травня 2025 року та закрити провадження у справі у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення та відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 посилається також на те, що в матеріалах справи відсутні належні докази його вини, оскільки огляд на стан сп`яніння проводився без відеофіксації або без залучення двох свідків, а технічні засоби (Драгер) поліцією не застосовувались, що є порушенням ст. 266 КУпАП.

У додаткових поясненнях також наголошує, що під час розгляду справи судом встановлено, що наданий поліцією відеозапис є пошкодженим, тому відсутність цілісного відеозапису процедури огляду (або відмови від нього) позбавляє суд можливості перевірити законність вимог поліції та реальність обставин, викладених у протоколі.

На переконання апелянта, наявність «пошкодженого файлу» саме в частині ключових процесуальних дій свідчить про недобросовісність працівників поліції та ймовірне умисне знищення доказів з метою приховання порушень процедури та психологічного тиску на порушника. Тому вважає, що згідно із усталеною практикою ВС (зокрема постанова у справі №524/5536/17), за відсутності відеозапису огляду, протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належним та допустимим доказом.

У додаткових поясненнях від 13.04.2026 року ОСОБА_2 наголошує, що головною метою у даному процесі є відновлення справедливості та офіційне підтвердження відсутності в його діях складу правопорушення.

Також наголошує, що у разі закриття справи за п. 1 ст. 247 КУпАП та подальшого задоволення його цивільного позову про відшкодування йому моральної шкоди, завданої незаконними діями працівників поліції, усі стягненні кошти будуть у повному обсязі спрямовані ним на потреби ЗСУ.

У додаткових поясненнях від 15.04.2026 року ОСОБА_2 також наводить порушення, які були вчинені інспектором ОСОБА_3 , який не запропонував йому пройти огляд за допомогою приладу «Драгер» та не залучив понятих, що вважає прямим порушенням ст. 266 КУпАП.

У названих додаткових поясненнях ОСОБА_2 посилається також на неадекватну поведінку поліцейських та обґрунтовує свою причину відмови від огляду недовірою до працівників поліції.

Жодних доводів щодо незгоди з оскаржуваною постановою в частині визнання його винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 126 КУпАП ОСОБА_2 не наводить, тому оскаржувана постанова у відповідній частині не є предметом перевірки в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 130 КУпАП не відносяться до переліку справ, при розгляді яких присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов`язковою.

В судове засідання до Київського апеляційного суду ОСОБА_2 не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, шляхом направлення йому повідомлення, сформованого в системі «Електронний суд», що підтверджується звітами про направлення вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду.

Клопотання про відкладення розгляду справи, до суду не надходили, у клопотанні від 06.04.2026 року ОСОБА_2 просив розглядати апеляційну скаргу без його участі, відтак відсутні перешкоди для розгляду справи за відсутності особи, що притягається до відповідальності.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також додаткові пояснення надані протягом розгляду в апеляційному провадженні, перевіривши законність, обґрунтованість та вмотивованість постанови суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно із ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Постанова суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вище вимогам.

Як убачається з матеріалів справи та судового рішення, при розгляді даної справи суд першої інстанції достатньо повно, об`єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і такий висновок, всупереч тверджень апелянта, ґрунтується на наявних у матеріалах адміністративної справи доказах.

Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність настає за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння, а також за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно вимог ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, статтею 53 цього Закону передбачено, що юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.

Відповідно до п. 2.5. Правил Дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, 2.5. водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до пункту 2.9 «а» Правил дорожнього руху України - водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.

Порядок проходження огляду водіїв на стан сп`яніння регламентується ст. 266 КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом МВС України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі - Інструкція) та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 зі змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1103).

Проте, вимоги названих пунктів ПДР ОСОБА_1 дотримано не було.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується доказами, що є у матеріалах справи, зокрема: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 211436 від 02 січня 2025 року, протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 211426 від 02 січня 2025 року, актом огляду на стан сп`яніння, направленням на огляд водія транспортного засобу з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 02.01.2025 року, рапортом поліцейського від 02.01.2025 року, розпискою ОСОБА_4 від 02.01.2025 року, довідкою про наявність повторності вчинення адміністративного правопорушення, випискою з адмінпрактики, відео на цифровому носії з бодікамери поліцейського з місця події.

Вказані докази суддею правомірно були прийняті до уваги, оскільки вони не викликають сумнівів чи протиріч, підтверджують обставини, що підлягають з`ясуванню при розгляді справи відповідно до статті 280 КУпАП, зокрема, факт вчинення ОСОБА_5 адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП, його винуватість у вчиненні адміністративних правопорушень.

Протокол про адміністративне правопорушення складено відповідно до вимог ст. 256 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до постанови КАС ВС у справі №678/991/17 від 15.11.18 року відеозапис із нагрудного відеореєстратора інспектора, яким зафіксовано обставини зупинки автомобіля, є доказом, що може підтверджувати факт вчинення водієм порушення Правил дорожнього руху.

Перевіряючи доводи щодо неналежності відеозапису як доказу у зв`язку з його пошкодженням, апеляційним судом у попередньому складі було виявлено, що відеофайли не можна переглянути.

На запит апеляційного суду не було отримано копії вказаного відеозапису в силу об`єктивних причин, а саме обмеженого строку зберігання таких відеозаписів протягом 30 діб відповідно до розділу VIII Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх

справ України від 18 грудня 2018 року № 1026.

В той же час, виключення з числа перевірки доказів на стадії апеляційного перегляду відеозапису не може бути самостійною і безумовною підставою для скасування оскаржуваної постанови, оскільки відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Положення наведеної статті не передбачають, що порушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП має доводитись виключно на підставі відеодоказу.

Як слідує із матеріалів справи, ОСОБА_2 був присутнім у судовому засіданні в суді першої інстанції, однак жодних заперечень щодо пошкодження носія відеозапису не заявляв, з клопотанням про витребування нової копії від поліції у межах строку зберігання копії відеозапису не звертався.

За таких обставин, відсутні докази, що станом на час розгляду справи в суді першої інстанції носій з відеодоказом події судом першої інстанції не досліджувався.

З урахуванням наведеного безпідставними є твердження, що огляд на місці було проведено без участі двох свідків, оскільки сама обставина інкримінованого порушення п. 2.5 ПДР була зафіксована на відео з бодікамери поліцейских.

Крім того, у своїх письмових зверненнях до Київського апеляційного суду ОСОБА_2 особисто визнає існування самої події зупинки його поліцейськими та невиконання ним вимог щодо проходження огляду на стан сп`яніння. При цьому, спочатку ОСОБА_2 виправдовує відмову проїхати на експертизу погіршенням самопочуття дитини, а в подальшому змінює свої пояснення та стверджує, що відмовився від проходження огляду унаслідок недовіри до працівників поліції, поведінку яких вважав неадекватною.

При цьому жодних доказів у підтвердження неадекватної поведінки поліцейських не надає, та таких не містять матеріали справи.

В той же час є послідовним та незмінним визнання ОСОБА_5 обставини відмови його від проходження огляду на стан сп`яніння.

Відповідно визнання ним указаної обставини узгоджується з іншими доказами, а саме протоколом про адміністративне правопорушення, Направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; розпискою ОСОБА_4 , якому було передано транспортний засіб до місця стоянки, якому було заборонено передавати автомобіль ОСОБА_6 до «витверезіння».

Перелічені докази не викликають сумніву щодо доведеності існування події стосовно зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_5 , встановлення у нього поліцейськими ознак наркотичного сп`яніння та відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння.

При цьому, безпідставними є доводи апеляційної скарги з приводу того, що працівниками поліції не було запропоновано ОСОБА_6 пройти огляд за допомогою приладу «Драгер», оскільки відповідно до фабули протоколу у нього було виявлено ознаки наркотичного сп`яніння, що є предметом огляду виключно у медзакладі.

Відтак, наведені в апеляційній скарзі доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки є недоведеними, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення. Винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 ПДР України, за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами.

Матеріали справи не містять доказів про порушення поліцейськими законодавства при складанні протоколів про адміністративне правопорушення та вимоги ч. 2 ст. 251, ст. ст. 256, 262, 266, 268 КУпАП, «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі».

Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги.

Інших доводів в апеляційній скарзі не наведено.

Оцінюючи сукупність наявних в справі доказів апеляційний суд дійшов висновку, що твердження ОСОБА_1 з приводу відсутності в його діях ознак правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді першої інстанції матеріалів справи про адміністративне правопорушення, та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності.

При цьому апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП доводиться сукупністю ознак та неспростовних презумпцій, які наведені вище, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, які доводять факт вчинення правопорушення і не викликають у суду сумнівів, які б можна було тлумачити на його користь, оскільки докази винності ОСОБА_1 одержані законним шляхом, у передбачений законом спосіб і повноважними особами.

Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду в постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження в справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Як і не встановлено істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови, як про це просить в апеляційній скарзі апелянт.

Даючи оцінку доводам, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для закриття провадження у справі про притягнення апелянта до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 КУпАП у зв`язку з закінченням на момент розгляду справи строку, передбаченого у частині другій статті 38 КУпАП, апеляційний суд з такими доводами погодитись не може.

Відповідно до ч. 6 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених статтею 130 цього Кодексу, може бути накладено протягом одного року з дня його вчинення. Як слідує із матеріалів справи, порушення було вчинене 02.01.2025 року, а адміністративне стягнення накладено 26.05.2025 року, відтак, строк притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 КУпАП не сплив.

Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що судом першої інстанції було прийнято законне і обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, з наведенням обґрунтованої мотивації прийнятого рішення.

Обраний суддею вид адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, відповідає обставинам справи, вимогам ст.ст.23, 33 КУпАП, окрім того санкцією ч.1 ст.130 КУпАП не передбачено альтернативних видів стягнення.

Керуючись ст.294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Т.О. Писана