Вирок від 02 серпня 2026 р. у справі №369/13051/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/824/1489/2026 Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України

ЄУН: 369/13051/24 Суддя у суді І інстанції: ОСОБА_1

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

3 серпня 2026 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3

ОСОБА_4

за участю

секретаря ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

представників потерпілої ОСОБА_7 , ОСОБА_8

потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10

захисника ОСОБА_11

обвинуваченої ОСОБА_12

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження № 12024111310000930за обвинуваченням

ОСОБА_12 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Нетишін Хмельницької області, громадянки України, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , з вищою освітою, працює водієм у фізичної-особи підприємця, раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_13 та представника потерпілого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 4 жовтня 2024 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 4 жовтня 2024 року ОСОБА_12 визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та їй призначено покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України обвинувачена ОСОБА_12 звільнена від відбування призначеного покарання, якщо вона протягом 2 (двох) років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на неї обов`язки, передбачені ст. 76 КК України: прибувати для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Цим же вироком вирішено питання процесуальних витрат та доля речових доказів.

Вироком суду встановлено, що 4 травня 2024 року близько 9.30 год. ОСОБА_12 керувала технічно-справним автомобілем «Toyota Camry», р/н НОМЕР_1 , та, виїжджаючи на автомобільну дорогу - вулицю Олександрівську в с. Новосілки Фастівського району Київської області з житлової зони будинку № 2 вул. Миру в напрямку с. Новосілки Фастівського району Київської області, не була уважна, під час керування транспортним засобом не стежила за дорожньою обстановкою, проявила необережність у виді кримінальної протиправної самовпевненості, в порушення вимог пункту 10.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2021 року та введених в дію 1 січня 2002 року (далі ПДР), відповідно до якого «виїжджаючи на дорогу з житлової зони, дворів, місця стоянки, автозаправних станцій та інших прилеглих територій, водій повинен перед проїзною частиною чи тротуаром дати дорогу пішоходам і транспортним засобам, що рухаються по ній, а з`їжджаючи з дороги велосипедистам і пішоходам, напрямок руху яких він перетинає», не врахувала дорожню обстановку, не обрала безпечну швидкість руху транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух, внаслідок чого біля будинку № 2 вулиці Миру в с. Новосілки Фастівського району Київської області здійснила виїзд на автомобільну дорогу вулиці Олександрівської, де відбулось зіткнення автомобіля «Toyota Camry» р/н НОМЕР_1 з автомобілем «ВАЗ 2105» р/н НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_9 , який рухався по автомобільній дорозі вулиці Олександрівській в напрямку вулиці Машинобудівників селища Чабани Фастівського району Київської області.

Внаслідок зіткнення транспортних засобів:

- водій автомобіля «ВАЗ 2105» р/н НОМЕР_2 ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження закриту травму груди: закритий перелом 1-7 ребер зліва та 2-8 ребер справа, саден та синців грудини, переломів тіла грудини в нижній третині, які відносяться до ушкоджень середньої тяжкості, оскільки для зрощення переломів ребер та грудини необхідний термін більше 21 дня;

- пасажирка автомобіля «ВАЗ 2105» р/н НОМЕР_2 ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження садна обличчя, гематоми лівої очної ділянки, відкритий уламковий перелом кісток носа зі зміщенням уламків, перелом усіх стінок обох верхнє-щелепних пазух (Ле Фор ІІ), забійно-рвана рана правої брови, перелом верхнього краю правої орбіти зі зміщенням уламків, вдавлений уламковий перелом лобної кістки праворуч без ушкодження внутрішньої кісткової пластинки лобної пазухи з поширенням на основу черепа (верхня стінка правої орбіти), забій правої лобної частки, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя;

- пасажирка автомобіля «ВАЗ 2105» р/н НОМЕР_2 ОСОБА_14 отримала тілесні ушкодження відкрита черепно-мозкова травма: підшкірна гематома лобної ділянки, перелом обох стінок правої фронтальної пазухи з продовженням на внутрішню стінку правої орбіти з гематосинусом, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.

В даній дорожній обстановці водійка ОСОБА_12 порушила вимоги п. 10.2 ПДР, які з технічної точки зору перебувають у причинному зв`язку з подією дорожньо-транспортної пригоди і настанням наслідків у вигляді заподіяння потерпілим ОСОБА_10 та ОСОБА_14 тяжких тілесних ушкоджень та спричинення потерпілому ОСОБА_9 середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, кваліфікацію дій обвинуваченої та доведеність її вини, прокурор просить вирок скасувати в частині призначеного покарання у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість; ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_12 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком 2 роки; на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_12 від відбування призначеного покарання, з іспитовим строком 2 роки з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, прокурор зазначає, що суд першої інстанції, обираючи ОСОБА_12 міру покарання та приймаючи рішення про звільнення останньої від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України без позбавлення права керування, послався на обставини, що пом`якшують покарання, - щире каяття та добровільне відшкодування завданої шкоди. Разом з цим, як наголошує прокурор, судом не враховано наслідки даного злочину, кількість потерпілих, які отримали тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості.

Крім того, прокурор, посилаючись на позицію, викладену у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 4 вересня 2023 року у справі № 702/301/20, зазначає, що призначене обвинуваченій покарання без додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Таким чином, як вважає прокурор, призначене обвинуваченій покарання без позбавлення права керування транспортними засобами є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до м`якості призначеного покарання, яке не можна вважати справедливим, пропорційним та співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого злочину та його наслідкам.

Не погоджуючись з вироком суду, представник потерпілого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_7 у поданий апеляційній скарзі просить вирок суду змінити в частині непризначення обвинуваченій додаткового покарання, призначити ОСОБА_12 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 2 роки. В іншій частині вирок залишити без змін.

В обґрунтування вимог апелянт зазначає, що не погоджується з оскаржуваним вироком в частині не призначення ОСОБА_12 додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами, вважає, що призначене обвинуваченій покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та особі обвинуваченої, внаслідок м`якості. Зокрема, апелянт вказує на те, що при ухваленні оскаржуваного вироку судом не враховано суспільну небезпеку та грубість порушення обвинуваченим правил дорожнього руху, що, як наслідок, призвело до дорожньо-транспортної пригоди.

Як звертає увагу апелянт, суд першої інстанції безпідставно визнав обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_12 , - щире каяття, оскільки, як вважає апелянт, в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані, які б підтверджували наявність вказаної обставини. Більш того, на думку апелянта, щире каяття обвинуваченої у вчиненому злочині, яке в основу вироку поклав суд, є формальним з її боку, оскільки в дійсності немає ніякого каяття. На переконання апелянта, в засіданні обвинувачена озвучила про її каяття лише з метою уникнути відповідальності. Так, обвинувачена ОСОБА_12 зазначила у суді першої інстанції, що вона турбувалась про стан здоров`я потерпілих, приїжджала в лікарню, за домовленістю з потерпілими близько 40000,00 грн. добровільно відшкодувала ОСОБА_15 , ОСОБА_10 та неповнолітній ОСОБА_16 , не відмовляється від подальшої компенсації витрат на лікування. Проте, представник потерпілого звертає увагу на те, що, коли потерпілий знаходився в лікарні на стаціонарному лікуванні та не усвідомлював наслідків від ДТП, ОСОБА_12 скористалась його станом, надала підготовлену завчасно розписку про те, що ОСОБА_15 та інші потерпілі отримали від неї гроші та у подальшому не матимуть до неї матеріальних претензій. Отримавши дану розписку, ОСОБА_12 у подальшому перестала цікавитись станом здоров`я потерпілих.

Разом з тим, потерпілий ОСОБА_9 внаслідок ДТП отримав середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень та до теперішнього часу проходить лікування, і невідомо як довго ще лікуватись. Під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_12 відмовилась розглянути пропозицію потерпілих про відшкодування завданої шкоди, посилаючись на те, що сплаченої нею суми буде достатньо.

Крім того, апелянт звертає увагу і на те, що суд не взяв до уваги, що вчинене ОСОБА_12 кримінальне правопорушення належить до суспільно небезпечних злочинів у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, що стосується інтересів не лише потерпілих, а й усіх учасників дорожнього руху.

За таких обставин, як вважає апелянт, суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для не призначення обвинуваченій ОСОБА_12 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

У запереченнях на апеляційну скаргу представника потерпілого захисник ОСОБА_17 просить вирок суду залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, позицію прокурора, потерпілих, їх представників на підтримку поданих апеляційних скарг, захисника та обвинувачену, які заперечували проти задоволення апеляційних скарг, вважаючи вирок суду законним та обґрунтованим, дослідивши матеріали кримінального провадження та додатково долучені сторонами під час апеляційного розгляду, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів доходить такого висновку.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження та журналу судового засідання, суд першої інстанції, обмежившись допитом обвинуваченої, потерпілих, законного представника та дослідженням матеріалів, які характеризують особу обвинуваченої, які свідчать про процесуальні витрати та речові докази, а також висновок експерта, яким було визначено швидкість «ВАЗ 2105» р/н НОМЕР_2 , до зіткнення, враховуючи позицію учасників кримінального провадження визнав недоцільним досліджувати ті докази та обставини, які ніким не оспорюються, та дійшов висновку про доведеність винуватості обвинуваченої у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілим тяжкі тілесні ушкодження та спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, кваліфікував дії обвинуваченої з ч. 2 ст. 286 КК України.

Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини вчинення ОСОБА_12 кримінального правопорушення та кваліфікація її дій за ч. 2 ст. 286 КК України в апеляційних скаргах не оскаржується, а тому, враховуючи положення ч. 1 ст. 404, ч. 2 ст. 394 КПК України, висновки суду першої інстанції у цій частині перевірці апеляційним судом не підлягають.

Перевіряючи доводи апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого щодо неправильного застосування судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченій закону України про кримінальну відповідальність та м`якості призначеного покарання, яке, на думку апелянтів, не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, колегія суддів доходить такого висновку.

Згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

У відповідності до загальних засад призначення покарання, визначених ст.. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, зокрема, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з роз`ясненнями, наведеними у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті»(із змінами), при призначенні покарання за відповідною частиною статті 286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції при вирішенні питання призначення покарання обвинуваченій дотримався вищевказаних вимог закону не у повному обсязі.

За змістом оскаржуваного вироку, вирішуючи питання про призначення виду та розміру покарання ОСОБА_12 , суд врахував ступінь тяжкості та наслідки вчиненого нею діяння, її соціальні, побутові та трудові характеристики, ставлення до вчиненого, доводи сторони обвинувачення та захисту, думку потерпілої сторони, те, що кримінальне правопорушення за ч. 2 ст. 286 КК України відноситься до тяжких злочинів, що обвинувачена до кримінальної відповідальності притягується вперше, має постійне місце реєстрації та проживання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, обставини, що пом`якшують покарання відповідно, - щире каяття, яке полягає у відвертому осуді обвинуваченою своєї протиправної поведінки та готовності нести відповідальність за вчинене, а також часткове добровільне відшкодування завданої шкоди, відсутність обставин, що обтяжують покарання, а тому, з урахуванням наведеного, ставлення обвинуваченої до вчиненого, вважав за доцільне призначити ОСОБА_12 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, зі звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з встановленням іспитового строку, оскільки, на переконання суду першої інстанції, виправлення та перевиховання обвинуваченої можливе в умовах контролю її поведінки уповноваженим органом з питань пробації.

Не призначення додаткового покарання суд вважав доцільним рішенням, оскільки ОСОБА_12 вчинила неумисне кримінальне правопорушення, негативно ставиться до наслідків свого вчинку, має свідому активну громадянську позицію, її робота пов`язана з керуванням транспортними засобами.

При цьому, на думку колегії суддів, доводи представника потерпілого про те, що суд першої інстанції безпідставно визнав обставину, що пом`якшує покарання, - щире каяття, є непереконливими, оскільки перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що обвинувачена свою вину у вчиненні злочину за встановлених обставин визнала повністю, підтвердила їх, докази щодо фактичних обставин кримінального провадження не оспорює, у зв`язку з чим суд першої інстанції під час судового розгляду обмежився дослідження доказів.

Під час апеляційного розгляду обвинувачена також визнала вину у вчиненні кримінального правопорушення, висловлювала жаль з приводу вчиненого злочину.

Встановлені обставини спростовують доводи апеляційної скарги представника потерпілого у цій частині.

Разом з тим, колегія суддів частково погоджується з рішенням суду в частині призначення обвинуваченій покарання, з огляду на таке.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, вирок суду в частині призначення основного покарання обвинуваченій у виді 3 років позбавлення волі та звільнення її від вказаного покарання на підставі ст. 75 КК України з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, в апеляційних скаргах та під час апеляційного розгляду не заперечується жодним з учасників кримінального провадження, і з таким рішенням суду першої інстанції погоджується колегія суддів.

Водночас, колегія суддів не погоджується з вироком суду в частині не призначення обвинуваченій додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Так, санкцією ч. 2 ст. 286 КК України передбачено альтернативне додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Колегія суддів враховує, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі (рішення ЄСПЛ у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» («O'Halloran and Francis v. the United Kingdom») від 29 червня 2007 року).

З огляду на характер допущених обвинуваченою грубих порушень вимог Правил дорожнього руху, внаслідок яких потерпілим заподіяні тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження, колегія суддів вважає, що це є достатньою підставою для застосування до ОСОБА_12 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Посилання суду на те, що ОСОБА_12 вчинила неумисне кримінальне правопорушення, негативно ставиться до наслідків свого вчинку, має свідому активну громадянську позицію, її робота пов`язана з керуванням транспортними засобами, як на підставу для непризначення обвинуваченій додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, на думку колегії суддів, є непереконливими.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що у зв`язку з необхідністю застосування до обвинуваченої додаткового покарання, яке не було застосовано судом першої інстанції, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначеного покарання з ухваленням в цій частині судом апеляційної інстанції свого вироку на підставі п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України.

При призначенні ОСОБА_12 покарання колегія суддів враховує такі ж обставини, що були враховані судом першої інстанції, а також те, що в апеляційних скаргах не заперечуються висновки суду в частині призначення ОСОБА_12 виду та розміру основного покарання, і прокурор після скасування вироку в частині призначеного покарання пропонує призначити обвинуваченій таке ж основне покарання, як призначив суд першої інстанції, а представник потерпілого просив у цій частині вирок суду залишити без змін, а, відтак, колегія суддів вважає необхідним призначити обвинуваченій той сам вид і розмір основного покарання, що призначений судом першої інстанції.

Також колегія суддів вважає обов`язковим призначити ОСОБА_12 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами з підстав, які наведені вище у цьому вироку.

З урахуванням того, що висновок суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_12 від відбування покарання у виді позбавлення волі на підставі ст. 75 КК України в апеляційних скаргах також не заперечується, колегія суддів вважає, що обвинувачену слід звільнити від відбування основного покарання з мотивів, наведених у вироку суду першої інстанції, з покладенням на неї обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, які покладені на неї вироком суду, який наразі оскаржується.

З огляду на обставини, встановлені під час апеляційного розгляду, колегія суддів доходить висновку, що апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого підлягають до часткового задоволення, з урахуванням того, що прокурор в апеляційній скарзі просив, скасувавши вирок в частині призначеного покарання та постановлення вироку судом апеляційної інстанції у цій частині, застосувати положення ст.. 75 КК України до призначеного обвинуваченій покарання в цілому, а представник потерпілого просив змінити вирок шляхом призначення обвинуваченій додаткового покарання у виді 2 років позбавлення права керування транспортними засобами, а в іншій частині вирок залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 420 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги прокурора Боярського відділу Фастівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_13 та представника потерпілого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 - задовольнити частково.

Вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 4 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_12 за ч. 2 ст. 286 КК України - скасувати в частині призначеного покарання.

Ухвалити у цій частині новий вирок:

Призначити ОСОБА_12 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_12 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі, якщо вона протягом 2 (двох) років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на неї обов`язки, передбачені ст. 76 КК України: прибувати для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді:

____________________ _______________ _______________

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4