Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №369/23651/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 369/23651/25

номер провадження 22-ц/824/11216/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,

розглянуву відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 14 квітня 2026 року /суддя Гринчак О.І./

у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ», третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про встановлення факту неналежного повідомлення боржника про заміну кредитора, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з вимогами про встановлення факту неналежного повідомлення його про заміну кредитора на ТОВ «АНСУ», визнання відсутності правових наслідків відступлення права вимоги до моменту належного повідомлення, зобов`язання відповідача надати докази направлення повідомлення та, у разі їх ненадання, визнання відсутності підтверджених прав кредитора щодо позивача.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 14 квітня 2026 року у відкритті провадження у справі відмовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України. /а.с. 48-52/

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на те, що суд першої інстанції не вказав, до юрисдикції якого суду належить спір, чим фактично відмовив у правосудді, що в умовах відкритого виконавчого провадження не передбачає іншого ефективного способу захисту. Вказував, що практика Великої Палати Верховного Суду застосована неправильно, оскільки позов спрямований не на оцінку доказів у іншій справі, а на встановлення юридичного факту відповідно до статті 516 ЦК України.

У відзиві відповідач зазначає, що апелянт неправильно тлумачить положення статті 516 ЦК України. Згідно з частиною другою статті 516 ЦК України ризик настання несприятливих наслідків у разі відсутності письмового повідомлення боржника про заміну кредитора несе новий кредитор, оскільки виконання боржником обов`язку первісному кредитору у такому випадку є належним виконанням. Відповідач також посилається на частину другу статті 517 ЦК України, за якою боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредитору до надання йому доказів переходу прав у зобов`язанні. ТОВ «АНСУ» вказує, що всі докази переходу прав вимоги до нього були надані до суду в іншій справі, за наслідками чого Києво-Святошинським районним судом Київської області 21 лютого 2019 року у справі № 369/941/16-ц постановлено ухвалу про заміну стягувача. Крім того, у відзиві зазначається, що апелянт був повідомлений про відступлення права вимоги ще у грудні 2018 року, що підтверджується реєстром поштових відправлень, а також здійснював переписку з представником ТОВ «АНСУ» у месенджері Viber у 2024 році. На думку відповідача, заявлений позов не є ефективним способом захисту цивільних прав, оскільки його задоволення не вплине на наявність та обсяг зобов`язань позивача перед ТОВ «АНСУ».

Сторони в судове засідання не з`явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, представник відповідача на зв`язок по відеоконференції не вийшов, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень частини другої статті 372 ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовною заявою до ТОВ «АНСУ» про встановлення факту неналежного повідомлення боржника про заміну кредитора, визнання відсутності правових наслідків відступлення до моменту належного повідомлення, зобов`язання надати докази направлення повідомлення та визнання відсутності підтверджених прав кредитора у разі їх ненадання. Ухвалою суду від 14 квітня 2026 року у відкритті провадження відмовлено з посиланням на практику Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою позови про встановлення фактів, що становлять предмет доказування в іншому провадженні, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки не відповідають завданням цивільного судочинства.

Постановляючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції вірно керувався пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України про те, що суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; статтею 2 ЦПК України про те, що завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених прав; а також правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 та від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц, про те, що ініціювання позовного провадження з метою створення передумов для звільнення від доказування в іншій справі або оцінки обставин, які становлять предмет доказування в іншому провадженні, не відповідає завданням цивільного судочинства.

Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що питання наявності підстав для заміни кредитора та наявності у нового кредитора прав вимоги до боржника входить у предмет доказування під час розгляду справи про стягнення заборгованості, а тому заявлені вимоги не підлягають розгляду в окремому позовному провадженні.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції не вказав, до юрисдикції якого суду належить спір, чим фактично відмовив у правосудді. Водночас, відмова у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України не означає, що спір не підлягає судовому розгляду взагалі чи що позивач позбавлений права на захист. Така відмова свідчить лише про те, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає завданням цивільного судочинства, визначеним статтею 2 ЦПК України, та не може бути реалізований у формі окремого позову про встановлення факту, оскільки заявлені вимоги зводяться до встановлення обставин, які входять до предмета доказування в іншому судовому або виконавчому провадженні.

Ключовим для правильного вирішення питання про відкриття провадження є те, що позивач фактично просить суд встановити факт неналежного повідомлення його про заміну кредитора, а також визнати відсутність правових наслідків відступлення права вимоги до моменту такого повідомлення. Разом з тим, відповідно до частини другої статті 516 Цивільного кодексу України, ризик настання несприятливих наслідків у разі відсутності письмового повідомлення боржника про заміну кредитора несе саме новий кредитор, а не боржник, оскільки виконання боржником обов`язку первісному кредитору у такому випадку є належним виконанням. Натомість частина друга статті 517 ЦК України надає боржнику право не виконувати обов`язок новому кредитору до надання йому доказів переходу прав у зобов`язанні. Таким чином, чинне законодавство вже передбачає механізм захисту прав боржника у разі його неповідомлення про заміну кредитора, і цей механізм реалізується не шляхом подання окремого позову про встановлення факту, а в межах розгляду спору про стягнення заборгованості (шляхом подання заперечень проти позову) або в межах виконавчого провадження (шляхом подання скарг на дії виконавця або заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню).

Посилання апелянта на відсутність іншого ефективного способу захисту в умовах відкритого виконавчого провадження № 78409214 також не заслуговує на увагу. Питання належності повідомлення про заміну кредитора та наявності прав вимоги у ТОВ «АНСУ» до позивача підлягає дослідженню саме в межах виконавчого провадження - при розгляді заперечень боржника проти вчинення виконавчих дій (стаття 63 Закону України «Про виконавче провадження») або при вирішенні питання про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (стаття 432 ЦПК України). Задоволення заявленого позову не призведе до безпосереднього відновлення порушеного права позивача, а лише створить преюдиційну обставину для іншого провадження, що суперечить правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду щодо ефективності засобів правового захисту.

Колегія суддів також звертає увагу, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2019 року у справі № 369/941/16-ц вже було здійснено заміну стягувача на ТОВ «АНСУ», а отже питання переходу прав вимоги вже було предметом судового дослідження. Оспорювання обставин повідомлення про заміну кредитора в межах окремого позовного провадження фактично спрямоване на переоцінку доказів та обставин, встановлених в іншій справі, що не відповідає завданням цивільного судочинства та є неналежним способом захисту. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 та від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц, де зазначено, що ініціювання позовного провадження з метою створення передумов для звільнення від доказування в іншій справі або оцінки обставин, які становлять предмет доказування в іншому провадженні, не відповідає завданням цивільного судочинства.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального та процесуального права та не дають підстав для скасування законної та обґрунтованої ухвали суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 14 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено 05.08.2026 р.

Головуючий: Судді: