Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №369/3965/25 — Київський апеляційний суд

справа № 369/3965/25 головуючий у суді І інстанції Пінкевич Н.С.

провадження № 22-ц/824/8481/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Осадчим Олегом Васильовичем на рішення Києво- Святошинського районного суду міста Києва від 26 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів (3-х відсотків річних) у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Києво- Святошинського районного суду міста Києва з позовом ОСОБА_2 про стягнення коштів (3-х відсотків річних) у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 04 березня 2020 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого того ж дня позивачка передала останньому 4 500 доларів США. В свою чергу відповідач видав їй власноручно написану розписку, згідно якої зобов`язувався повернути борг у повному обсязі до 03 квітня 2021 року.

Також 04 квітня 2020 між ними було укладено договір позики, відповідно до умов якого того ж дня позивачка передала останньому 10 000 доларів США. В свою чергу відповідач видав їй власноручно написану розписку, згідно якої зобов`язувався повернути борг у повному обсязі до 05 квітня 2020 року.

У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань, позивачка звернулась до суду з позовом про стягнення боргу, який в подальшому рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.06.2023 було задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 14 500 доларів США та судові витрати.

Враховуючи те, що кошти у сумі 14 500 доларів США не були повернути відповідачем в порушення його зобов`язань та вимог закону, а також всупереч рішенню Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.06.2023, просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за прострочення виконання зобов`язання щодо повернення коштів в сумі 14 500 доларів США за період 15.07. 2023 року по 19.02.2025, 3% річних в сумі 635,50 доларів США, що в перерахунку на національну валюту гривню за офіційним курсом НБУ на день складання позовної заяви становить 26 519,41 грн., судові витрати понесені позивачем у розмірі 8 000,00 грн та судовий збір на користь держави.

25 липня 2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У якому не погоджуючись з позовними вимогами, просив відмовити в задоволенні позовних вимог та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Рішенням Києво- Святошинського районного суду міста Києва від 26 січня 2026 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів (3-х відсотків річних) у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Осадчий О.В. 23 лютого 2026 року через систему «Електронний суд» подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на ухвалення рішення з порушенням вимог процесуального права без з`ясування обставин справи, просив скасувати рішення Києво- Святошинського районного суду міста Києва від 26 січня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Апелянт стверджує, що суд відмовляючи у задоволенні позову не звернув увагу на те що, позивач просила стягнути 3% річних не за договором або актами цивільного законодавства, про які йде мова у нормах матеріального права застосованих судом, а у зв`язку з невиконанням рішенням суду.

Таким чином, приймаючи до уваги мотиви відмови у задоволенні позову, посилання місцевого суду у своєму рішенні на норми матеріального права, які ніякого відношення не мають до предмету спору, а відповідно і не підлягають застосуванню, враховуючи мотивацію та обгрунтування, які вказані судом у описовій частині рішення, а тому апелянт вважає, що воно є незаконним, необгрунтованим та винесеним з порушення вимог процесуального права без з`ясування обставин справи.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Осадчим Олегом Васильовичем на рішення Києво- Святошинського районного суду міста Києва від 26 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів (3-х відсотків річних) у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвала про відкриття апеляційного провадження представнику позивача та представнику відповідача була направлена через систему «Електронний суд», яку було отримано 09 квітня 2026 року, що підтверджується Звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду.

Крім того, ухвала про відкриття апеляційного провадження направлялась відповідачу за місцем реєстрації.

28 квітня 2026 року через систему «Електронний суд» представником ОСОБА_2 - адвокатом Грабовим О.А. було подано письмові пояснення по справі.

Так, представник зазначив, що посилаючись на невиконання відповідачем зобов`язання апелянт взагалі не зазначає, що після набрання рішення Києво- Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/10423/22 від 15 червня 2023 року вона звернулась до приватного виконавця виконавчого округу Київської області Кузьменка Олексія Степановича з заявою про відкриття виконавчого провадження.

14 серпня 2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Кузьменка Олексія Степановича було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 відповідно до якого з відповідача на користь позивача стягується борг у розмірі 14 500 (чотирнадцять тисяч п`ятсот) доларів США.

З того часу, як відповідачеві стало відомо про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 та стягнення з нього 14 500 доларів США він з метою повної сплати заборгованості добровільно та систематично перераховує на розрахунковий рахунок приватного виконавця виконавчого округу Київської області Кузьменка Олексія Степановича грошові кошти.

Разом з цим, всупереч зазначеному матеріали справи не містять інформації та доказів того, що з 14 листопада 2023 року по 17 червня 2025 року відповідачем було перераховано на розрахунковий рахунок приватного виконавця виконавчого округу Київської області Кузьменка Олексія Степановича 238 001 гривню 86 коп.

Крім того, як свідчить зміст позовної заяви та апеляційної скарги апелянтом з 15 липня 2023 року по 19 лютого 2025 року було здійснено розрахунки 3 % річних, які в сукупності складають 635 доларів 50 центів, які були нараховані на суму 14 500 доларів США 00 центів, тобто без урахування всіх вищезазначених виплат здійснений відповідачем, що в свою чергу свідчить про не вірність поданих апелянтом до суду розрахункам розміру 3% річних.

Таким чином, відповідач вважає, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків, щодо застосування положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та відмовив апелянту в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 травня 2026 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно вимог ст. 369 ЦПК України, в редакції на час надходження апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Судом першої інстанції встановлено, що 04 березня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого того ж дня позивачка передала останньому 4 500 доларів США. В свою чергу відповідач видав їй власноручно написану розписку, згідно якої зобов`язувався повернути борг у повному обсязі до 03 квітня 2021 року.

Також 04 березня 2021 року між сторонами укладено договір позики, відповідно до умов якого того ж дня позивачка передала останньому 10 000 доларів США. В свою чергу відповідач видав їй власноручно написану розписку, згідно якої зобов`язувався повернути борг у повному обсязі до 05 квітня 2020 року.

В зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань, позивачка звернулась до суду з позовом про стягнення боргу.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.06.2023 позов було задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 14 500 доларів США та судові витрати.

Суд першої інстанції, зазначив, що за змістом статей 598, 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов`язання.

Разом з цим, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач нарахувала три відсотки річних за період 15 липня 2023 року по 19 лютого 2025 року в сумі 635,50 доларів США, що в перерахунку на національну валюту гривню за офіційним курсом НБУ на день складання позовної заяви становить 26 519,41 грн, що не передбачено в силу положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким встановлено, що положення статті 625 ЦК України до грошових зобов`язань застосовуються лише до початку дії воєнного стану.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

За змістом ст. 524, 533, 534, 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц.

Як встановлено, судом першої інстанції рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.06.2023 позов було задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 14 500 доларів США та судові витрати.

Відтак, вбачається, що наявне рішення суду, яким встановлено договірні відносини та їх невиконання, а тому згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином положення ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 року в справі №910/10156/17 вказала, що приписи ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 року у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки це є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у, постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Враховуючи, що рішення суду є обов`язковим, зокрема, й для відповідача, та з огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання з виплати суми заборгованості, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц)).

Окрім того, в постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (п.31) відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20.01.2016 у справі №6-2759цс15 (про те, що правовідносини стосовно виконання судових рішень урегульовані Законом України «Про виконавче провадження» і до них не можна застосовувати приписи про цивільно правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України)), а також від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15 про те, що стаття 625 ЦК Українипоширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 цього Кодексу не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України за наявності деліктних, а не зобов`язальних правовідносин. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (п. 45 постанови).

Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі №420/2411/19.

Відповідно до пункту 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

У пункті 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за "користування кредитом" (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за "користування кредитом", до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Разом з цим, відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд неодноразово робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що: на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Враховуючи зазначене, колегія суддів звертає увагу, що в даній справі договірні правовідносини сторін (договір позики між фізичними особами) трансформувалися у зобов`язальні, які пов`язані із стягненням грошових коштів на підставі рішення суду про стягнення позики, невиконання якого зумовлює застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Таким чином, спірні правовідносини нерозривно пов`язані із виникненням грошових зобов`язань у відповідача, а тому на них не поширюється застосування вимог пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування пункту 18 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України про звільнення позичальника від відповідальності, передбаченої статтею 625 цього Кодексу, у правовідносинах між фізичними особами.

Відтак, оскільки зобов`язальні відносини виникли між фізичними особами, апеляційний суд вважає, що на них не поширюється пункт 18 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України.

Проте, як встановлено з матеріалів справи позивач посилаючись на невиконання рішення суду нараховує 3% річних за певні періоди враховуючи часткову сплату коштів відповідачем за різні періоди (не вказуючи конкретну суму, яка була сплачена відповідачем у певний період).

Дані розрахунки базуються на різних сумах, які є основою нарахування 3 % річних, однак колегія суддів вважає, що такі розрахунки є помилковими з огляду на те, що на виконання рішення суду шляхом здійснення виконавчого провадження сплачуються кошти на користь позивача, що підтверджується долученими квитанціями до відзиву відповідача.

Таким чином, вбачається, що до звернення до суду з вказаною позовною заявою відповідачем частково було виконано рішення суду, а тому нарахування 3 % річних на різні суми є невірними, оскільки таке нарахування має здійснюватися на фактичний залишок боргу на момент звернення до суду з даною позовною заявою (березень 2025 року).

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення 635,50 дол. США є необґрунтованими, оскільки розрахунки позивача здійсненні без врахування часткового виконання рішення суду, а тому апеляційний суд позбавлений в повній мірі надати оцінку вірності нарахувань позивачем 3 % річних, оскільки у розрахунках відсутній детальний опис сум, які були сплачені та їх залишок на момент звернення до суду. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази наявності та розміру заборгованості у виконавчому провадженні з часу його відкриття (довідка виконавця по періодам тощо), а отже апеляційний суд позбавлений можливості провести свої розрахунки, з урахуванням встановлених обставин справи.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог, однак з помилкових підстав, а тому дане рішення підлягає зміні у мотивувальній частині щодо підстав відмови у задоволенні позовних вимог.

Разом з цим, оскільки доводи апелянта частково знайшли своє підтвердження, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За приписами ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Керуючись ст. ст. 375, 379, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Осадчим Олегом Васильовичем на рішення Києво- Святошинського районного суду міста Києва від 26 січня 2026 року - задоволено частково.

Рішення Києво- Святошинського районного суду міста Києва від 26 січня 2026 року - змінити у мотивувальній частині, виклавши його в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова