Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №756/17549/25 — Київський апеляційний суд

справа № 756/17549/25 головуючий у суді І інстанції Андрейчук Т.В.

провадження № 22-ц/824/8132/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Киричук Галиною Миколаївною на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 14 січня 2026 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з оплати наданих житлово-комунальних послуг,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулось до Оболонського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з оплати наданих житлово-комунальних послуг.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проживає в квартирі АДРЕСА_1 та отримує житлово-комунальні послуги, які надаються мешканцям цієї квартири.

До 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води мешканці згаданої квартири надавалися публічним акціонерним товариством "Київенерго" (далі - ПАТ "Київенерго"). Заборгованість ОСОБА_1 з оплати послуг з централізованого опалення за період до 01 травня 2018 року становить 11540,78 грн, з оплати послуг з централізованого постачання гарячої води - 3967,87 грн.

За договором про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18 ПАТ "Київенерго" відступило на користь КП виконавчого органу Київради (КМДА) "Київтеплоенерго" право вимоги до ОСОБА_1 щодо виконання нею грошових зобов`язань з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.

Як стверджував позивач, з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року ним надавались ОСОБА_1 послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, проте відповідачка належним чином не сплачувала за отримані послуги, допустила заборгованість з оплати за послуги з централізованого опалення за період з 01 травня2018 року до 31 жовтня 2021 року у сумі 10 920,00 грн; заборгованість з оплати за послуги з централізованого постачання гарячої води з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року у сумі 11 144,90 грн.

З 01 листопада 2021 року КП виконавчого органу Київради (КМДА) "Київтеплоенерго" надавались ОСОБА_1 , послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, однак відповідачка належним чином не сплачувала за отримані послуги, допустила заборгованість з оплати за послуги з постачання теплової енергії за період з 01 листопада 2021 року до 31 серпня 2025 року у сумі 22 125,76 грн; заборгованість з оплати за послуги з постачання гарячої води у сумі 12198,52 грн.

Також відповідачка допустила заборгованість зі сплати за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії за період з 01 листопада 2021 року до 31 серпня 2025 року у сумі 1 199,45 грн, заборгованість зі сплати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води за період з 01 листопада 2021 року до31 серпня 2025 року у сумі 618,25 грн.

З цих підстав КП виконавчого органу Київради (КМДА) "Київтеплоенерго" просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість з оплати за житлово-комунальні послуги за період до 01 травня 2018 року у сумі 15 508,65 грн, заборгованість з оплати за житлово-комунальні послуги за період з 01 травня 2018 року до 31 серпня 2025 року у сумі 58 206,88 грн, пеню за прострочення виконання зобов`язань у сумі 1823,44 грн, інфляційні втрати у сумі 12 755,50 грн, три проценти річних у розмірі 3 469,94 грн, а також присудити з відповідачки судовий збір у сумі 3028,00 грн.

25 листопада 2025 року засобами поштового зв`язку відповідачка подала до суду відзив на позовну заяву у строк, визначений ухвалою про відкриття провадження, в якому зазначила, що між нею та позивачем не укладався договір щодо надання їй житлово-комунальних послуг, а до вимог на суму 68 606,36 грн пропущено позовну давність. З цих підстав ОСОБА_1 просила суд відмовити КП виконавчого органу Київради (КМДА) "Київтеплоенерго" у задоволенні частини позовних вимог, що яких спливла позовна давність.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 14 січня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг за період до 01 травня 2018 року у сумі 6 427 гривень 21 копійка, заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг за період з 01 травня 2018 року до 31 серпня 2025 року у сумі 58 206 гривень 88 копійок, пеню за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у сумі 1 823 гривні 44 копійки, втрати від інфляції у сумі 11 277 гривень 19 копійок, три проценти річних від простроченої суми у розмірі 3 054 гривні 30 копійок.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, представницею ОСОБА_1 - адвокаткою Киричук Г.М. через систему «Електронний суд» 12 лютого 2026 року подано до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, просила скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 14 січня 2026 року по справі №756/17549/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в частині позовних вимог, по яких минув строк позовної давності.

Так, апелянт посилалась на те, що позивачем надано перелік існуючої заборгованості за комунальні послуги за нарахованими платежами, але не надано жодного доказу досудового врегулювання спору, як передбачено вимогами чинного законодавства. Тобто, виходить позивач свідомо не намагався жодним чином врегулювати питання з своєчасного отримання оплати заборгованості, а затягував цей час, починаючи з 2018 року, з метою нарахувати штрафні санкції, інфляційні та 3% річних на суму заборгованості, яка з кожним роком зростала.

Позивачем, на виконання вимог чинного законодавства, на своєму веб-сайті оприлюднені типові індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та послуг з постачання гарячої води https://kte.kmda.gov.ua/ukladannya-dogovoru-z-kpkyyivteploen/.

З огляду на це слід зазначити, що опублікована форма договору позивача в газеті пропонується до підписання начебто невизначеному колу осіб в добровільному порядку за аналогією договору публічної оферти. Але в такому випадку прийняття оферти є вільним волевиявленням споживача. В даній ситуації відповідач не мала змоги вільно обрати постачальника таких послуг, оскільки він вже визначений примусово як надавач такого роду послуг, а отже і договір з постачальником має бути укладений за загальними правилами укладання таких договорів з дотриманням вимог чинного законодавства. Очевидним є той факт, що при відсутності «підписаного» споживачем (Відповідачем) договору про надання послуг з централізованого теплопостачання та підігріву води, не встановлено та не узгоджено сторонами строк настання оплати отриманих послуг. Отже, з якого періоду Позивач нарахував штрафні та інші санкції, якщо строк настання платежу сторонами є неузгодженим. Тобто таке нарахування вважаю безпідставним та незаконним. Плата за абонентське обслуговування може нараховуватись, якщо з абонентом укладено договір на обслуговування. Такий договір не укладався між позивачем та відповідачем.

Щодо пропущених строків, зазначає, що вимоги, вказані позивачем до стягнення як наявна заборгованість не підлягають задоволенню з огляду на строк, що минув (загальна та спеціальна позовна давність), а саме: сума заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення за 01.05.2018 по 31.10.2021 у розмірі 10 920,0 грн. інфляційної складової боргу 2 314,57 грн. 3% річних у розмірі 626,87 грн; заборгованість за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 у розмірі 11 144,90 грн. інфляційної складової у розмірі 2 254,01 грн. 3% річних у розмірі 607,52 грн; заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 року у розмірі 5188,74 грн. інфляційної складової боргу у розмірі 3117,69 грн. 3% річних у розмірі 865,62 грн., пеня у розмірі 1053,16 грн; заборгованість за спожиті послуги з постачання гарячої води за період з 01.11.2021 року у розмірі 5977,49 грн. інфляційної складової боргу у розмірі 2386,25 грн. 3% річних у розмірі 633,11 грн., пеня у розмірі 770,28 грн; заборгованості за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалення 11540,78 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 1996,54 грн. 3% річних 548,34 грн; заборгованості за спожиті до 01.05.2018 централізованого постачання гарячої води у розмірі 3967,87 грн. інфляційної складової боргу у розмірі 686,44 грн. 3% річних у розмірі 188,48 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання енергії у розмірі 1199,45 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 618,25 грн.

Отже, заборгованість на суму 68 606,36 грн є зазначеною з порушенням норм чинного законодавства та такою, що не підлягає стягненню та, що не може бути прийнята судом до розгляду як належний та допустимий доказ. Як вбачається із позовної заяви у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за послуги в розмірі 91 764,41 грн, але фактично становить лише 23 157,64 грн, оскільки 68 606,36 грн не підлягає задоволенню з підстав пропущення строку позовної давності як загальної так і спеціальної.

Так, опублікована форма договору позивача в газеті пропонується до підписання наче-б-то невизначеному колу осіб в добровільному порядку за аналогією договору публічної оферти. Але в такому випадку прийняття оферти є вільним волевиявленням споживача. В даній ситуації споживач не мала змоги вільно обрати постачальника таких послуг, оскільки він вже визначений примусово як надавач послуг, а отже і договір з постачальником має бути укладений за загальними правилами укладання таких договорів з дотриманням вимог чинного законодавства.

Оскільки індивідуальний договір на надання житлово-комунальних послуг не було укладено, то яким документом визначено строки оплати за надані послуги та, відповідно з якого періоду Позивач нарахував пеню за несвоєчасну сплату. Детальний розрахунок нарахування інфляційної складової боргу, 3% річних та пені позовна заява не містить. Належної оцінки даного факту не було надано судом при винесенні рішення.

Також, Оболонський районний суд міста Києва при винесенні рішення не надав правової оцінки щодо стягнення пені за період з 01.01.2024 по 01.08.2025 року, враховуючи строк спеціальної позовної давності лише один рік, чим було порушено норми статті 258 ЦКУ.

Окрім цього, апелянтка вказує, що в умовах воєнного стану нівелюється значення інституту позовної давності, оскільки: окремі випадки неможливості вчасно звернутися до суду за захистом своїх прав, не можуть виправдовувати зупинення перебігу позовної давності в цілому в державі. Більш того, судова система працювала в цей період і хто має бажання може захищати свої права в суді.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Киричук Галиною Миколаївною на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 14 січня 2026 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з оплати наданих житлово-комунальних послуг, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалу про відкриття апеляційного провадження було направлено учасникам процесу через систему «Електронний суд», яку було отримано 19 березня 2026 року, що підтверджується Звітами про доставку вихідної кореспонденції.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно вимог ст. 369 ЦПК України, в редакції на час надходження апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Судом першої інстанції встановлено, що місце проживання відповідачки ОСОБА_1 зареєстроване в квартирі АДРЕСА_1 .

Мешканцям квартири АДРЕСА_1 з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року КП виконавчого органу Київради (КМДА) "Київтеплоенерго" надавались послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року надаються послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

Оскільки КП виконавчого органу Київради (КМДА) "Київтеплоенерго" надавались особі, яка зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 , послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, яка отримувала вказані послуги і користувалася ними, у відповідачки виник обов`язок оплатити ці послуги.

Зі свого боку відповідачка не надала суду належних, допустимих, та достовірних доказів на підтвердження того, що послуги не були надані їй КП виконавчого органу Київради (КМДА) "Київтеплоенерго" чи надані неналежним чином (звернення з претензіями, скаргами). Також відповідачка не навела доказів на підтвердження того, що вона оспорювала тарифи, на підставі яких обраховувалась вартість послуг.

За період до 01 травня 2018 року загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 з оплати житлово-комунальних послуг становить 15 508,65 грн, за період з 01 травня 2018 року до 31 серпня 2025 року загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 з оплати житлово-комунальних послуг становить 58206,88 грн. та підтверджується розрахунком позивача. Власного контррозрахунку на спростування розрахунку позивача щодо розміру заборгованості відповідачка не надала.

На підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18 ПАТ "Київенерго" відступило на користь КП виконавчого органу Київради (КМДА) "Київтеплоенерго" право вимоги до ОСОБА_1 щодо виконання нею грошових зобов`язань з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.

Щодо аналізу строку позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що зважаючи на зупинення перебігу позовної давності з 02 квітня 2020 року до 04 вересня 2025 року, ураховуючи те, що позов пред`явлено 28 жовтня 2025 року, позовна давність до вимог КП виконавчого органу Київради (КМДА) "Київтеплоенерго" про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг у період до 25 травня 2017 року спливла. До решти вимог позивача про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг позовна давність не спливла.

Окрім цього, суд першої інстанції зазначив, що у грудні 2015 року, а також у січні, листопаді 2016 року споживачем здійснено платежі на оплату послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води у розмірах, що не перевищують періодичні платежі за користування послугами. Наведене не може свідчити про визнання боргу та бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Крім цього, нормою ч. 3 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 заявила про застосування позовної давності до вимог КП виконавчого органу Київради (КМДА) "Київтеплоенерго".

Заборгованість відповідачки з оплати послуг з централізованого опалення за період до 25 травня 2017 року, щодо якої пропущено позовну давність, становить 6 608,27 грн, а заборгованість з оплати послуг з централізованого постачання гарячої води за період до 25 травня 2017 року, щодо якої пропущено позовну давність, - 2 473,17 грн.

Отже, стягненню з ОСОБА_1 на користь КП виконавчого органу Київради (КМДА) "Київтеплоенерго" підлягає заборгованість з оплати послуг з централізованого опалення за період з 25 травня 2017 року до 01 травня 2018 року у сумі 4 932,51 грн (11540,78 грн - 6608,27 грн = 4932,51 грн), заборгованість з оплати послуг з централізованого постачання гарячої води за період 25 травня 2017 року до 01 травня 2018 року у сумі 1 494,70 грн (3 967,87 грн - 2 473,17 грн = 1 494,70 грн). Загальна сума заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг за період до 01 травня 2018 року, яка підлягає стягненню з відповідачки, становить 6 427,21 грн (4 932,51 грн + 1 494,70 грн = 6 427,21 грн).

Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що пеня, нарахована позивачем за несвоєчасне здійснення відповідачкою платежів за житлово-комунальні послуги, становить 1823,44 грн. Позовна давність до цієї вимоги не спливла.

Зважаючи на те, що зобов`язання ОСОБА_1 з оплати за житлово-комунальних послуг визначене у гривні, КП виконавчого органу Київради (КМДА) "Київтеплоенерго" має право вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Втрати позивача від інфляції, розраховані ним за період з 01 січня 2024 року до 31 серпня 2025 року, становлять 12 755,50 грн, а три проценти річних від простроченої суми - 3469,94 грн.

У постановах від 03 квітня 2019 року у справі № 756/9094/15, від 20 лютого 2019 року у справі № 910/19565/17, від 15 березня 2024 року у справі № 912/921/23 Верховний Суд зазначив, якщо строк позовної давності сплив до основної вимоги вважається що позовна давність спливла й до додаткової (у тому числі ст. 625 ЦК України), оскільки зобов`язання зі сплати інфляційних та трьох проценітв річних є акцесорним і поділяє долю основного зобов`язання.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції розрахував втрати позивача від інфляції та три проценти річних, у зв`язку з порушенням ОСОБА_1 грошового зобов`язання щодо сплати заборгованості з оплати послуг з централізованого опалення за період з 25 травня 2017 року до 01 травня 2018 року. Втрати від інфляції за вказаний період становлять 924,51 грн (4932,51 грн x 1.18743231 (індекс інфляції за період з 01 січня 2024 року до 31 серпня 2025 року) - 4932,51 грн) = 924,51 грн), а три проценти річних - 246,49 грн ((4932,51 грн x 3 % x 366 днів / 366 днів) + (4932,51 грн x 3 % x 243 дні / 365 днів) = 246,49 грн). Також суд розраховує втрати позивача від інфляції та три проценти річних у зв`язку з порушенням ОСОБА_1 грошового зобов`язання щодо сплати заборгованості з оплати послуг з централізованого постачання гарячої води за період з 25 травня 2017 року до 01 травня 2018 року. Втрати від інфляції за вказаний період становлять 280,16 грн (1494,70 грн x 1.18743231 (індекс інфляції за період з 01 січня 2024 року до 31 серпня 2025 року) - 1494,70 грн) = 280,16 грн), а три проценти річних - 74,69 грн ((1494,70 грн x 3 % x 366 днів / 366 днів) + (1494,70 грн x 3 % x 243 дні / 365 днів) = 74,69 грн).

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що стягненню з ОСОБА_1 на користь КП виконавчого органу Київради (КМДА) "Київтеплоенерго" підлягають втрати від інфляції у сумі 11 277,19 грн (924,51 грн + 280,16 грн + 2314,57 грн + 2254,01 грн + 3117,69 грн + 2386,25 = 11277,19 грн) та три проценти річних від простроченої суми у розмірі 3 054,30 грн (246,49 грн + 74,69 грн + 626,87 грн + 607,52 грн + 865,62 грн + 633,11 грн = 3054,30 грн).

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення, у межах доводів апеляційної скарги, виходить з наступного.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг регулюються Житловим кодексом УРСР, Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та «Правилами надання послуг центрального опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення», затверджених постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630.

Відповідно статті 1 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 5 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року визначено, що до житлово-комунальних послуг, належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно зі ст. ст. 67, 68 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами, і має вноситися споживачами послуг своєчасно.

Згідно із пунктом 5 частини третьої ст. 20 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Обов`язок споживача здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію визначено ст.19 Закону України «Про теплопостачання».

За вимогами ст. 9 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Згідно з п.18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою КМУ України 21 липня 2005 року №630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата вноситься не пізніше 20 числа місця, що настає за розрахунковим.

Договір складений на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 та є договорами приєднання, а отже такий договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

10 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09 листопада 2017 року у новій редакції.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону №2189-VIII від 09 листопада 2017 року, визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону №2189-VIII від 09 листопада 2017 року визначено, що до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - це послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34(5085). Договір складений на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 та є договорами приєднання, а отже такий договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно п. 3 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.

Так, за змістом положень ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до умов ст.ст. 641, 642 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з частиною другою ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною другою ст. 642 ЦК України встановлено, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

До того ж, слід зазначити, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг. Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, Верховного Суду від 21 квітня 2020 року у справі №910/7968/19, а тому доводи апелянта в даній частині є необґрунтованими та не підтверджуються належними доказами.

Таким чином, наявність відносин між сторонами, а отже, і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачає гарячу воду, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач має здійснювати оплату виставлених рахунків.

За даними з реєстру територіальної громади м. Києва, станом на 02 вересня 2025 року відповідач зареєстрована у квартирі, за адресою: АДРЕСА_2 , а тому, у розумінні норм діючого законодавства ОСОБА_1 є споживачем комунальних послуг, які надаються за місцем його реєстрації.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

За змістом ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

У тих випадках, коли закон не встановлює обов`язковість певної форми, сторони можуть обирати її на власний розсуд, але в межах чинного законодавства.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Таким чином, якщо умови усного договору виконуються сторонами, то він вважається укладеним, а умови прийнятими обома сторонами.

За змістом ч.1 ст.633 ЦК України договір про надання комунальних послуг є публічним договором.

Відповідно до вимог закону споживачі зобов`язані вносити плату за житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення відповідача від оплати послуг в повному обсязі.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України 20 квітня 2016 року в справі №6-2951цс15 та спростовує доводи апелянта щодо відсутності між сторонами правовідносин.

Статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що договір про надання комунальних послуг укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку. Частиною 5 статті 13 вище вказаного закону визначено, що відмова від споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладення договору з виконавцем не звільняє його від обов`язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем.

Частиною 1 статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки, згідно з частиною 2 статті 641 ЦК України, реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу, є запрошенням укласти договір (оферту), якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях, то відповідно до статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її приєднання (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Таким чином, споживачі зобов`язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживачів від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо вони фактично користуються ними зі згоди постачальника послуг.

Такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №751/3840/15-ц та постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо відсутності індивідуального договору та не погодження його умов є необґрунтованими.

Крім того, апелянтом не надано доказів звернення до позивача із заявою про не проживання у квартирі у спірний період, та те що вона має намір припинити отримання житлово-комунальних послуг, а тому підстав для звільнення відповідачів від оплати житлово-комунальних послуг немає.

Щодо посилань апелянта про не врахування строків позовної давності, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За правилами ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі №756/8056/19 зазначила, що за змістом ст. 267 ЦК сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.

Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.

Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651.

Крім того, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався та тривав на час звернення товариства до суду з позовом (грудень 2024 року).

Тобто, виходячи з вищенаведених положень матеріального закону, пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до 12 березня 2017 року.

Отже, строк позовної давності за вимогами, що виникли після 12 березня 2017 року та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважається продовженим на підставі пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) а також до закінчення воєнного стану.

Апеляційним судом було встановлено, що суд першої інстанції застосував строк позовної давності щодо заборгованості відповідачки з оплати послуг з централізованого опалення за період до 25 травня 2017 року та заборгованості з оплати послуг з централізованого постачання гарячої води за період до 25 травня 2017 року.

Суд першої інстанції вважаючи, що строки давності пропущені послався на те, що у грудні 2015 року, а також у січні, листопаді 2016 року споживачем здійснено платежі на оплату послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води у розмірах, що не перевищують періодичні платежі за користування послугами. Наведене на думку суду першої інстанції не може свідчити про визнання боргу та бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Разом з цим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо не врахування cудом першої інстанції вказаних платежів, оскільки вони свідчать про переривання строку давності, що передбачено ст. 261, 264 ЦК України, а тому строки позовної давності позивачем не були пропущені і щодо періоду до 25 травня 2017 року.

Проте, апеляційний суд враховуючи особу апелянта (відповідач) та його вимоги, керується принципом заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомим ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги, дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не підлягає зміні, з метою дотримання вказаного принципу.

Таким чином, колегія суддів приймає висновки суду першої інстанції щодо часткового застосування позовної давності щодо заборгованості відповідачки з оплати послуг з централізованого опалення за період до 25 травня 2017 року та заборгованості з оплати послуг з централізованого постачання гарячої води за період до 25 травня 2017 року.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

Ч. 1 ст. 550 ЦК України визначено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків відносно стягнення пені, нарахованої позивачем за несвоєчасне здійснення відповідачкою платежів за житлово-комунальні послуги, позовна давність до цієї вимоги не спливла, оскільки відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, за результатами апеляційного перегляду, колегія суддів встановила, що доводи апеляційної скарги щодо не укладення договору та не застосування строків давності судом першої інстанції не знайшли своє підтвердження.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, а зводяться до тлумачення норм права на розсуд апелянта.

Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглядаючи справу, в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представницею - адвокатом Киричук Галиною Миколаївною - залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 14 січня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова