Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №753/11753/25 — Київський апеляційний суд

справа № 753/11753/25 головуючий у суді І інстанції Шролик І.С.

провадження № 22-ц/824/9231/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Тарасенком Ігорем Вікторовичем на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 04 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до Дарницького районного суду міста Києва з позовом в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 95 374,00 грн, які було перераховано позивачем з метою виконання відповідачем ремонтних робіт за усною угодою про виконання послуг між сторонами. У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за вказаною домовленістю, просила стягнути перераховані грошові кошти та судові витрати.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 13 січня 2026 було закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 605,60 грн.

Повернуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 605,60 грн.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 04 березня 2026 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 - Тарасенка Ігоря Вікторовича про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишено без розгляду.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, 04 червня 2026 року через систему «Електронний суд» представником ОСОБА_1 - адвоката Тарасенко Ігор Вікторович подано до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, просить ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 04 березня 2026 року у справі № 753/11753/25 скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву представника відповідача повністю та вирішити питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог ст. 141, 142, 246, 270 ЦПК України.

Так, апелянт вказує, що суд неправильно застосував ч. 8 ст. 141, ст. 246 та ст. 270 ЦПК України, а саме відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд ухвалює додаткове рішення, якщо ним не вирішено питання про судові витрати.

З ухвали яка оскаржується в апеляційній інстанції від 04.03.2026 вбачається, що сам суд визнав: у судовому засіданні 13.01.2026 представник відповідача заявив клопотання про компенсацію судових витрат. Тобто сторона належним чином порушила перед судом питання про їх розподіл.

Однак, апелянт вважає, що суд першої інстанції фактично ототожнив сам факт присутності представника у засіданні з відсутністю поважних причин для подання доказів витрат разом із заявою про додаткове рішення, однак не дав належної оцінки тому, що питання про судові витрати було поставлено стороною, а сама заява була подана як процесуальний механізм реалізації права, передбаченого ст. 270 ЦПК України.

Окрім цього, апелянт стверджує, що заява представника відповідача стосувалася не лише компенсації витрат на правничу допомогу, а й неправильного розподілу судового збору в ухвалі від 13.01.2026.

Проте, суд першої інстанції звів увесь зміст заяви виключно до питання пропуску строку на подання доказів витрат на правничу допомогу та взагалі не дав самостійної оцінки доводам щодо незаконності покладення на відповідача 50% судового збору. Такий підхід суперечить вимогам повного і всебічного розгляду заяви та свідчить про неповне з`ясування обставин, що мають значення для її вирішення.

Також, апелянт вказує, що провадження у цій справі було закрито не у зв`язку з відмовою від позову, не у зв`язку з мировою угодою і не у зв`язку з визнанням позову в процесуальному значенні ст. 142 ЦПК України, а з підстави відсутності предмета спору. Це прямо випливає із змісту поданої заяви та ухвали суду від 13.01.2026, на яку посилається оскаржувана ухвала.

Отже, висновок про автоматичне стягнення 50% судового збору саме з відповідача не випливає, ані зі ст. 142 ЦПК України, ані зі ст. 7 Закону України «Про судовий збір». Навпаки, за відсутності спеціальної підстави для покладення частини збору на відповідача це питання потребувало окремої правової оцінки, чого зроблено не було.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Тарасенком Ігорем Вікторовичем на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 04 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Учасникам справи дана ухвала про відкриття провадження була направлена через систему «Електронний суд», яку сторони отримали 29 квітня 2026 року, що підтверджується Звітами про доставку вихідної кореспонденції.

04 травня 2026 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_2 було подано відзив на апеляційну скаргу в якій зазначила, що доводи апеляційної скарги про можливість подання відповідних доказів після ухвалення рішення не спростовують зазначеного висновку, оскільки відповідачем не доведено наявність поважних причин, які об`єктивно унеможливлювали подання доказів судових витрат у встановлений строк.

Представник відповідача був присутній у судовому засіданні та обізнаний про результати розгляду справи. Сам факт присутності представника відповідача у судовому засіданні виключає можливість посилання на необізнаність щодо результатів розгляду справи.

Окрім цього, позивач зазначила, що відповідач протягом тривалого часу (близько півтора року) не повертав кошти добровільно та почав їх повертати лише після отримання судової повістки, що підтверджує необхідність звернення до суду для захисту порушеного права та свідчить про відсутність наміру добровільного виконання зобов`язання без застосування судового захисту.

Таким чином, понесення відповідачем витрат на правничу допомогу є наслідком його власної поведінки, а не дій позивача.

Звернення до суду було зумовлене наявністю заборгованості, яка не була погашена добровільно протягом тривалого часу.

Подання позивачем додаткових вимог (щодо 3% річних та інфляційних втрат) є реалізацією передбаченого законом права та не було визнано судом безпідставним чи незаконним, а не розглянуто виключно з процесуальних підстав, та не впливає на оцінку правомірності звернення до суду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 травня 2026 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно вимог ст. 369 ЦПК України, в редакції на час надходження апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Суд першої інстанції залишаючи без розгляду заяву про ухвалення додаткового рішення зазначив, що 23 січня 2026 року через систему «Електронний суд» представник відповідача ОСОБА_1 - Тарасенко І.В. подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якій просить ухвалити додаткове рішення у справі № 753/11753/25, яким: стягнути з позивача ОСОБА_2 на користь відповідача ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн; скасувати (змінити) резолютивну частину ухвали від 13 січня 2026 року в частині стягнення з відповідача 605,60 грн. судового збору та покласти витрати зі сплати судового збору на позивача (або відмовити у їх стягненні з відповідача). Просив поновити процесуальний строк на подання цієї заяви та доказів судових витрат у справі № 753/11753/25, враховуючи, що ухвала від 13 січня 2026 року не була вручена представнику відповідача, а про її існування адвокат дізнався від клієнта після надходження рішення у застосунок «Дія».

Як зазначає представник відповідача в заяві про ухвалення додаткового рішення в її обґрунтування, питання компенсації витрат відповідача на професійну правничу допомогу в ухвалі не вирішено (або вирішено з відмовою без належної мотивації), що порушує принцип повного та справедливого розподілу судових витрат.

Втім, твердження про те, що судом не вирішено питання розподілу витрат на правничу допомогу під час закриття провадження у справі, суперечить наявним доказам, які містяться в матеріалах справи. У судовому засіданні від 13 січня 2026 року представник відповідача заявив клопотання про компенсацію судових витрат. Разом з тим, стороною відповідача всупереч вимогам законодавства не подано доказів (договорів, рахунків тощо) в обґрунтування розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, у встановлений законодавством строк, а саме до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Разом з відзивом будь-яких доказів понесених стороною відповідача витрат надано також не було.

Крім того, в заяві про ухвалення додаткового рішення вказується, що представнику відповідача (адвокату Тарасенку І.В.), який брав участь у розгляді справи, копія ухвали від 13 січня 2026 року в день її складення/підписання не вручалась і через підсистему «Електронний суд» не надходила. Про наявність ухвали адвокат дізнався зі слів клієнта - ОСОБА_1 , після отримання ним судового рішення у застосунку «Дія». Відсутність вручення ухвали представнику відповідача унеможливила своєчасне подання ним заяви про судові витрати та належних доказів. З огляду на наведене, просив поновити строк на звернення до суду з цією заявою та на подання доказів судових витрат.

Проте, твердження представника відповідача про необхідність поновлення строків для подання заяви про ухвалення додаткового рішення суду, спростовується його участю у судовому засіданні від 13 січня 2026 року та присутністю під час проголошення вступної та резолютивної частин ухвали суду. Відповідно, за таких обставин представник відповідача був обізнаний про результати розгляду справи, ознайомлений зі змістом постановленої ухвали про закриття провадження та міг усвідомити її наслідки.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення, у межах доводів апеляційної скарги, дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Згідно ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.

Ст. 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів цивільного судочинства) є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді; ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову; а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст.134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.137 ЦПК України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст.141 ЦПК України).

За приписами ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Верховний Суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасне подання доказів понесення додаткових витрат на професійну правничу допомогу, зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах:

- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, керуючись положеннями статей 124, 129 ГПК України (аналогічні положення закріплені й у статтях 134, 141 ЦПК України), кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (пункт 1.20 постанови Верховного Суду від 19 липня 2021 року у справі № 910/16803/19);

- процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (пункт 3.6 постанови Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі № 921/221/21, пункт 20 постанови від 31 травня 2022 у справі № 917/304/21);

- правила подання до закінчення судових дебатів у справі доказів на підтвердження понесених сторонами судових витрат встановлюються у випадку, коли справа слухається у відкритому судовому засіданні. В іншому випадку, коли справа призначається до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін для вирішення судом питання розподілу судових витрат у справі достатнім буде зазначити про ці докази у прохальній частині позовної заяви або ж надати їх протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови попередження про це до прийняття рішення по суті (постанова Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі №620/2936/20).

Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-ц (провадження № 61-18762св19) зазначив, що, враховуючи відсутність у матеріалах справи попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, відсутність у заяві переліку витрат, про відшкодування яких йдеться, незаявлення до закінчення судових дебатів про відшкодування судових витрат та неподання особою заяви про намір подати докази на підтвердження судових витрат після ухвалення судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відшкодування витрат.

Так, колегією суддів встановлено, що ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 18 листопада 2025 року було відкрито провадження у даній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 13 січня 2026 було закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Розгляд питання щодо закриття провадження у справі відбувався за участю представника відповідача - адвоката Тарасенка І.В., яким було заявлено компенсацію судових витрат, що підтверджується протоколом судового засідання 13 січня 2026 року.

З даного протоколу вбачається, що адвокат Тарасенко І.В. був на проголошенні вступної та резолютивної частини ухвали суду від 13 січня 2026 року, а тому був обізнаний про результати розгляду справи.

Разом з цим, представник Тарасенко І.В. подав заяву про ухвалення додаткового рішення 23 січня 2026 року через систему «Електронний суд» у якій просив поновити строк на подачу даної заяви та доказів судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причину його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Перелік поважних причин, які враховуються для поновлення пропущеного процесуального строку, законом не встановлено, вони визначаються у кожному конкретному випадку, виходячи з певних обставин, які мають юридичне значення.

Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або істотно ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку, суди мають враховувати, що оцінка поважності причин пропуску строку повинна здійснюватися індивідуально у кожній справі, а будь-які причини не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для його поновлення. Поновленню підлягає лише строк, який пропущений з об`єктивних і незалежних від волі та поведінки особи причин. Якщо строк поновлюється зі спливом значного проміжку часу без поважних причин, таке рішення порушує принцип правової визначеності.

Відповідно до положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору, що передбачає неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження чи перегляду рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

За статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, процесуальним законом встановлені часові обмеження на вчинення тих чи інших процесуальних дій, у разі недотримання яких суд виключно за обґрунтованим клопотанням та в межах доводів заявника може поновити строк на звернення до суду. У разі пропуску відповідного строку та за відсутності клопотання учасника справи про його поновлення суд залишає заяву без розгляду. Це правило не стосується пропуску присічного строку, який не підлягає поновленню навіть за наявності поважних причин його пропуску.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2022 року у справі № 61-6675св22.

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що представник відповідача був обізнаний про ухвалу суду від 13 січня 2026 року, проте подав заяву про ухвалення додаткового строку після п`яти днів з дня проголошення судового рішення по справі.

Відповідно до п.п. 1, 2, 6 ч. 2 ст. 43 ЦПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення суду у справі Жоффер де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р.).

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон АліментаріаСандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь у всіх етапах розгляду, що мають безпосередній стосунок до нього, утримуватися від використання прийомів для затягування процесу, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухань.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною першою ст. 44 ЦПК України на учасників судового процесу та їхніх представників покладено обов`язок добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За викладених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для поновлення, передбаченого ч. 8 ст. 141 ЦПК України, строку для подання доказів на підтвердження розміру понесених судових витрат, оскільки сторона відповідача була обізнана про прийняття судового рішення по справі.

Доводи сторони апелянта щодо не погодження зі стягненням судового збору ухвалою суду від 13 січня 2026 року, не може бути предметом даного апеляційного оскарження, оскільки виходить за предмет оскарження та не є предметом заяви про ухвалення додаткового рішення, оскільки судом було вирішено питання щодо судового збору під час ухвалення судового рішення по суті спору.

Ухвала Оболонського районного суду м. Києва від 13 січня 2026 року в частині оскарження судового збору не була предметом оскарження.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, а зводяться до тлумачення норм права на розсуд апелянта.

Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглядаючи справу, в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому ухвалу суду відповідно до ст. 375, 379 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 379, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Тарасенком Ігорем Вікторовичем на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 04 березня 2026 року - залишити без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 04 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова