Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №381/798/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

_________________________________

Справа № 381/798/26

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/11697/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Янчука Максима Олександровича на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2026 року (суддя Анапріюк С.П.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,

установив:

у лютому 2026 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, у якій просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини від усіх видів доходу та заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до її повноліття.

Мотивуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 9 січня 2004 року, мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, сімейне життя поступово погіршувалось, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення шлюбних відносин. Станом на день звернення до суду подано позов про розірвання шлюбу.

Позивачка зазначала, що вони фактично не проживають однією сім`єю: вона з дитиною проживає в м. Фастів, а відповідач проживає у м. Києві.

Позивачка посилалася на те, що дитина потребує чимало потреб, зокрема повноцінного харчування, одягу, приладдя для повноцінного розумового розвитку, належних умов проживання, повноцінного розвитку інтересів, творчих та пізнавальних здібностей, достойного медичного обслуговування, повноцінного відпочинку та оздоровлення. Все це потребує чималих затрат, які повністю несе тільки вона.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Янчук М.О. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та наданим доказам, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Представник позивачкизазначає, що суд дійшов до передчасного висновку щодо ненадання позивачкою достатніх доказів фактичного проживання дитини разом із нею, оскільки матеріали справи містять докази того, що сторони фактично проживають окремо

та зареєстровані за різними адресами, що прямо встановлено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. При цьому у справі також наявні докази реєстрації місця проживання неповнолітньої дитини разом із позивачкою, яка є її законним представником та фактичним утримувачем.

Представник позивачки посилається також на те, що відповідачем не подано жодного доказу того, що дитина проживає разом із ним, перебуває на його утриманні або забезпечується ним матеріально. За таких обставин сукупність наявних у справі доказів підтверджує, що саме позивачка здійснює фактичний догляд, утримання та забезпечення потреб дитини, а тому має належне право на звернення до суду із даним позовом в інтересах неповнолітньої дитини.

Також представник позивачки звертає увагу суду на те, що сама по собі реєстрація місця проживання матері та дитини за однією адресою вже є доказом, який підлягає оцінці судом у сукупності з іншими обставинами справи, а не може бути повністю проігнорований лише з підстав того, що суд вважає його недостатнім.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість апеляційної скарги, та зазначає, що у позовній заяві позивачка свідомо вказала недостовірне його місце проживання, зазначивши іншу адресу, хоча фактично він з позивачкою проживають в одному будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а також зазначила неправдиву інформацію про те, що у них немає інших дітей, так як у них є спільний син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який навчається у Ченстоховському політехнічному університеті і він періодично надає йому фінансову допомогу.

Також відповідач зазначає, що у нього є непрацездатні батьки похилого віку: мати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (71 рік), та батько, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (77 років), у якого нещодавно виявлено важке онкологічне захворювання, у зв`язку з чим він потребує довготривалого та дороговартісного лікування та догляду.

Відповідач стверджує, що він бере безпосередню участь у вихованні та фінансовому забезпеченні дитини, а позивачка штучно створила уявлення про наявність спору, якого насправді немає.

Відповідач зазначає, що він повністю утримує спільний житловий будинок, одноособово і в повному обсязі оплачує всі рахунки за комунальні послуги та податок на землю, а для дитини він облаштував окрему дитячу кімнату, виконавши там сучасний ремонт та власноруч виготовивши всі необхідні меблі для повноцінного та комфортного навчання та відпочинку.

Крім того, відповідач стверджує, що він регулярно надає дитині гроші на особисті кишенькові витрати та інші щоденні потреби (донька має картку юніора в Приватбанку з його батьківським контролем).

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 9 січня 2004 року, що підтверджується копією свідоцтва про одруження (с.с. 10) та є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (с.с.11).

Згідно витягів з реєстру територіальної громади від 11 лютого 2026 року вбачається, що з 29 вересня 2012 року зареєстроване місце проживання позивачки ОСОБА_1 та її доньки ОСОБА_3 є АДРЕСА_1 (с.с18,19).

З доданої до позовної заяви копії паспорта вбачається, що відповідач ОСОБА_7 з 30 березня 1993 року зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 (с.с. 14).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, позивачка не подала до суду докази на підтвердження обставин проживання дитини разом з нею, що є однією із основних умов, визначених СК України, для стягнення аліментів з того із батьків, хто проживає окремо від дитини, на користь того із батьків, з ким проживає та знаходиться на утриманні дитина.

Також суд першої інстанції зазначив, що надані позивачкою докази щодо зареєстрованого у 2012 році місця проживання її та дитини не містять інформацію стосовно їхнього дійсного місця проживання на день звернення до суду з цим позовом.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 180 СК України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Отже, на позивачку та відповідача, як батьків, покладений однаковий обов`язок щодо утримання і матеріального забезпечення своєї доньки.

Відомості про розірвання шлюбу або пред`явлення позову про розірвання шлюбу матеріали справи не містять.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

За положеннями частин 1, 3 статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Відповідно до статті 188 СК України батьки можуть бути звільнені від обов`язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. Батьки можуть бути звільнені від обов`язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.

Під час розгляду справи судом першої інстанції не було встановлено, що дочка

сторін отримує будь-який дохід, а також, що вона проживає разом з відповідачем.

Отже, суд першої інстанції не мав правових підстав для звільнення відповідача від сплати аліментів.

Колегія судів не погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачка не подала до суду докази на підтвердження обставин проживання дитини разом з нею, оскільки згідно з витягами з реєстру територіальної громади від 11 лютого 2026 року вбачається, що з 29 вересня 2012 року зареєстрованим місцем проживання позивачки ОСОБА_1 та її доньки ОСОБА_3 є: АДРЕСА_1 (а. с. 18-19).

Частина 1 статті 12 ЦПК України визначає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Отже, матеріали справи містять докази, які підтверджують реєстрацію місця проживання позивачки та дитини за однією адресою. При цьому відповідач не надав належних і допустимих доказів того, що дитина фактично проживає з ним або за іншою адресою.

Висновок суду першої інстанції про те, що зазначені витяги не підтверджують фактичного місця проживання позивачки та дитини на час звернення до суду, не може бути достатньою підставою для відмови в позові, оскільки він не ґрунтується на належній оцінці всіх зібраних у справі доказів та не спростовує обставин, на які посилалася позивачка.

Відмовивши у задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів, суд першої інстанції фактично звільнив відповідача від обов`язку надавати матеріальну допомогу на свою дитину, чим не захистив інтересів дитини та не забезпечив отримання дитиною належних коштів, необхідних для її життя.

При цьому, суд першої інстанції не врахував відсутність у матеріалах справи доказів, що дитина не проживає разом з позивачкою та не перебуває на її утриманні.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач також не заперечував, що донька зареєстрована та проживає разом з позивачкою.

Доводи відповідача, що він у добровільному порядку регулярно надає дитині гроші на особисті кишенькові витрати та інші потреби, не є підставою для відмови у позові, оскільки надання неповнолітній дитині матеріальної допомоги у добровільному порядку є правом батька та не звільняє його від обов`язку утримувати дитину.

Такий висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 712/4702/19.

Заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу, що у позовній заяві позивачка свідомо вказала недостовірне місце проживання відповідача, зазначивши іншу адресу, а фактично він з позивачкою проживають в одному будинку за адресою: АДРЕСА_1 , не є підставою для звільнення відповідача від обов`язку сплачувати аліменти на утримання дитини.

Крім того, з наявної у матеріалах справи копії паспорта відповідача вбачається, що він з 30 березня 1993 року зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 (с.с .14) і за вказаною адресою отримав поштову кореспонденцію, направлену судом.

Твердження відповідача, що він несе витрати по утриманню будинку та сплаті комунальних послуг, не звільняє його від обов`язку сплачувати аліменти на дитину.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне

становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Частиною 1 статті 183 СК України визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що будь-які витрати на утримання дітей мають визначатися за домовленістю між батьками або за рішенням суду. При цьому слід ураховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їхній розмір. Отже, спір щодо витрат на утримання дитини може містити незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів, так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно.

Визначаючи розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною другою статті 150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Отже, батьки зобов`язані виконувати свої батьківські обов`язки та піклуватися про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, забезпечувати необхідне харчування, медичний догляд, лікування дитини, надавати дитині доступ до культурних та інших духовних цінностей, сприяти засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, створювати умови для отримання нею освіти.

Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Матеріали справи не містять відомостей щодо доходів відповідача. Таких відомостей не надав відповідач і до відзиву на апеляційну скаргу.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає за необхідне визначити розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача, у виді частини від всіх видів його доходу щомісячно.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини справи, не оцінені надані докази, неправильно застосовані норми матеріального права, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору за подання даного позову та апеляційної скарги відповідно до п.3 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», апеляційна скарга та позовна заява підлягають задоволенню, тому судовий збір підлягає стягненню з відповідача у дохід держави: за подання позовної заяви у сумі 1 064грн 96коп. та за подання апеляційної скарги у сумі 1 597грн 44коп.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Янчука Максима Олександровича задовольнити.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2026 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , яка зареєстрована у АДРЕСА_1 , аліменти у розмірі частини від його доходу щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 13 лютого 2026 року і до повноліття доньки.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , у прибуток держави судовий збір у розмірі 2 662грн 40коп. (розрахунковий рахунок UA548999980313101206080026010, отримувач коштів ГУК у м.Києві/Соломян.р-н/22030101, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), ЄДРПОУ 37993783, код банку отримувача 899998, код класифікації доходів бюджету 22030101).

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук