Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №372/430/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 372/430/26

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/12020/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.,

розглянувши у порядку письмового провадженняапеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 квітня 2026 року (суддя Зінченко О.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення аліментів,

установив:

у січні 2026 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з дня подання заяви до закінчення навчання, але не пізніше досягнення нею віку 23 років.

Мотивуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що з 2006 року по 2010 рік перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, у період шлюбу у них народилась дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати разом з нею та перебуває на її утриманні.

Позивачка посилалася на те, що на підставі рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 серпня 2009 року відповідач сплачував аліменти на дочку до досягнення нею повноліття. На даний час донька є повнолітньою та навчається на 1 курсі Київського столичного Університету ім. Бориса Грінченка, на денній формі навчання. Дочка не працює та самостійних доходів не має, перебуває на її повному утриманні.

Позивачка зазначала, що відповідач добровільно обов`язок надання матеріальної допомоги ігнорує, хоча за станом здоров`я працездатний, аліментними зобов`язаннями не обтяжений, на своєму утриманні інших дітей чи непрацездатних батьків не має, тому в змозі сплачувати аліменти на рівні 1/4 частини з усіх видів заробітку.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13 квітня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментина утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви 28 січня 2026 року до завершення ОСОБА_3 навчання, але не більше ніж до досягнення нею двадцятитрирічного віку. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 331,20грн.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи,

невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідач посилається на те, що він не повідомлявся судом належним чином про дату, час та місце розгляду справи, судової повістки про виклик його до суду він не отримував, а лише отримував від суду смс-повідомлення, проте відповідної заяви про її отримання не подавав, а отже не може вважатися таким, що повідомлявся належним чином про дату, час та місце розгляду справи, так як перебував на службі у Національній гвардії України та здійснював заходи спрямовані на оборону територіальної цілісності України, про що повідомляв суд відповідною заявою, що є поважною причиною його неявки у судове засідання. При цьому вважає, що за наведених обставин суд першої інстанції був зобов`язаний зупинити провадження у справі з підстав п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України. Разом з тим, у задоволенні зазначеного клопотання судом було відмовлено. Вказані обставини, на думу відповідача, є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.

Відповідач зазначає, що судом не було досліджено питання чи потребує дочка матеріальної допомоги у зв`язку з навчанням, адже сам по собі факт досягнення дитиною повноліття та продовження навчання не є безумовною підставою для стягнення з нього аліментів. Також суд не встановив наявність у нього такої можливості надавати таку матеріальну допомогу.

Відповідач посилається на те, що допомагає своїй матері ОСОБА_5 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, у веденні сільського та домашнього господарства, купує їй продукти харчування, ліки, оплачує комунальні послуги, забезпечує її доставляння до медичних закладів та ін. При цьому, у зв`язку із проведення його матері операції на серці, остання потребує постійного догляду, що виражається у тому числі у матеріальній підтримці.

Крім того відповідач зазначає, що у зв`язку із проходженням військової служби, пов`язаної із захистом батьківщини від військової агресії з боку російської федерації, він щомісячно несе особисті великі витрати на придбання спорядження, обладнання, запчастини для техніки для успішного виконання бойового завдання.

Також відповідач посилається на те, що періодично у добровільному порядку здійснював перерахуванням коштів на банківський рахунок доньки.

Відповідач вважає, що судом не досліджено питання спільного проживання позивачки з дитиною та не надано суду належних доказів, які підтверджують, що їх повнолітня дитина, яка продовжує навчання, проживає разом з позивачкою.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_6 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що витрати на навчання доньки носять постійний характер та складаються з багатьох складових: плата за навчання, яка лише за двома платежами становить 50 000грн, які були нею особисто сплачені; витрати на проїзд, на придбання засобів індивідуальної гігієни, продуктів харчування, одежі, підручників та додаткової літератури.

Також позивачка зазначає, що перебування відповідача на військовій службі, не вплинуло на обов`язок батька дитини щодо її утримання, а надання відповідачем матеріальної допомоги дитині у вигляді періодичних платежів, не може бути розцінена як сплата аліментів, а носить інший характер правовідносин.

Позивачка вважає посилання відповідача на наявність на його утриманні матері, яка є особою з інвалідністю, безпідставними, оскільки у відповідача наявні інші члени сім`ї, які здійснюють за нею догляд. При цьому, позивачка звертає увагу на те, що її матір, яка проживає разом з нею, теж є особою з інвалідністю.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного

провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце судового засідання суду, якщо такий учасник обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

У справі «Bellet у. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою судді Обухівського районного суду Київської області від 24 лютого 2026 року відкрито провадження по справі та призначений розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання було призначене на 17 березня 2026 року (а.с.18).

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення

відповідач отримав копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви 7 березня 2026 року (с.с.27).

14 березня 2026 року відповідачем на поштову адресу суду була направлена заява про зупинення провадження у справі, яка зареєстрована судом 19 березня 2026 року, в якій відповідач посилався на те, що з 20 травня 2025 року перебуває на військові службі, у підтвердження чого додав до заяви копії військового квитка, наказу та довідки командира військової частини НОМЕР_1 (с.с.28-46).

Також 19 березня 2026 року до суду надійшла заява відповідача про зміну адреси для листування, в якій відповідач просив направляти всю кореспонденцію виключно на адресу: АДРЕСА_1 (с.с. 47-49).

Як убачається з довідки ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України відповідач з 20 травня 2025 по теперішній час проходить військову службу за призовом під час мобілізації у ВЧ НОМЕР_1 , 2 корпусу Національної гвардії України (с.с.40).

Згідно з частинами першою та другою статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Порядок повідомлення учасників справи про судове засідання визначений у статті 128 ЦПК України.

Частина 2 статті 128 ЦПК України передбачає, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик (частина 3 статті 128 ЦПК).

Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18).

З матеріалів справи встановлено, що у зв`язку із неявкою учасників справи 17 березня 2026 року судове засідання було відкладено на 2 квітня 2026 року, а 2 квітня 2026 року судове засідання було відкладено на 13 квітня 2026 року.

Однак матеріали справи не містять доказів того, що відповідач повідомлявся про дату, час та місце судового засідання відповідно до положень статті 128 ЦПК України за

адресою, зазначеною ним у заяві від 14березня 2026 року.

5 квітня 2026 року до суду надійшла повторна заява відповідача про зупинення провадження по справі (с.с.52-53).

Ухвалою суду від 13 квітня 2026 року у задоволенні заяви про зупинення провадження по справі було відмовлено, однак суд не повідомив відповідача про прийняте судове рішення і в цей же день розглянув справу по суті заявлених вимог у відсутність відповідача.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції рішення суду ухвалено з порушенням норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції, з ухваленням нового судового рішення апеляційним судом.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 8 лютого 2008 року (с.с.10).

Шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 було розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №19 від 20 січня 2010 року. Після розірвання шлюбу позивачці присвоєно прізвище « ОСОБА_8 », що підтверджуються копією свідоцтва про розірвання шлюбу від 17 лютого 2010 року серія НОМЕР_2 (с.с.7).

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 досягла повноліття.

Згідно довідки №1-21/26, виданої 8 січня 2026 року Київським столичним університетом ім. Бориса Грінченка, ОСОБА_3 є студенткою факультету романо-германської філології Київського столичного університету імені Бориса Грінченка і зараз навчається на І курсі, на денній формі навчання. Рівень вищої освіти: перший (бакалаврський), спеціальність «В11 Філологія», освітня програма «1.В11.041.01 Мова і література (англійська)». Початок навчання 1 вересня 2025 року, термін закінчення навчального закладу 30 червня 2029 року, навчання за кошти фізичних (юридичних) осіб (а.с.14).

Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України.

Статтею 199 CК України передбачений обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Стягнення аліментів на утримання дочки, сина, які продовжують навчання є одним із способів захисту інтересів дітей, забезпечення одержання ними коштів, необхідних для їх життєдіяльності, оскільки на період навчання вони не мають самостійного заробітку та потребують матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі № 748/2340/17 зроблено висновок по застосуванню ст.199 СК України, який полягає в тому, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв`язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).

При цьому, СК України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону надавати матеріальну допомогу повнолітнім сину чи донці, які продовжують навчання, зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає їх дитина.

З наданих суду першої інстанції документів вбачається, що дочка сторін є повнолітньою, але не досягла 23 років, продовжує навчатися у Київському столичному університеті імені Бориса Грінченка на денній формі навчання, отже, потребує матеріальної допомоги.

Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що у нього відсутня матеріальна можливість сплачувати аліменти на повнолітню дочку, яка продовжує навчання, у визначеному позивачкою розмірі, оскільки на даний час він проходить військову службу у лавах Національної гвардії України, у зв`язку з чим щомісячно несе особисті великі витрати на придбання спорядження, обладнання, запчастин для техніки для успішного виконання бойового завдання. Крім того, він постійно допомагає, у тому числі матеріально, своїй матері ОСОБА_5 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує такої допомоги.

Також відповідач посилається на те, що він, за наявності у нього фінансової можливості, періодично у добровільному порядку здійснював перерахуванням коштів на банківський рахунок доньки, а саме: 13 лютого 2026 року - 15 000грн, 29 березня 2026 року - 5 000грн та 2 500грн.

Відповідно до частин першої - третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підтвердження своїх доводів відповідачем до апеляційної скарги надано: копію наказу Командира ВЧ НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 №132 від 20 травня 2025 року, за змістом якого відповідач призваний на військову службу під час мобілізації та зарахований у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 20 травня 2025 року; копію довідки ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України, згідно якої відповідач з 20 травня 2025 року по теперішній час перебуває на

військовій службі за призовом під час мобілізації у НОМЕР_3 , 2 корпусу Національної гвардії України; копію військового квитка серія НОМЕР_4 №; копію пенсійного посвідчення матері ОСОБА_5 , згідно якого останній призначено пенсію за віком як особі з інвалідністю ІІ групи; копії медичних документів матері ОСОБА_5 , щодо стану її здоров`я; а також копії платіжних інструкцій на суму 15 000грн від 13 лютого 2016 року, на суму 5 000грн від 29 березня 2026 року та на суму 5 000грн від 29 березня 2026 року. При цьому, у призначенні платежу за платіжними інструкціями від 29 березня 2026 року зазначено «аліменти на навчання ОСОБА_1 за лютий, березень та квітень 2026 року».

Разом з цим, надані документи не підтверджують посилань відповідача на скрутне матеріальне становище та неможливість надавати матеріальну допомогу своїй дочці, яка продовжує навчання.

Також колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що відповідачем не було надано документів про його матеріальний стан та про розмір його щомісячного доходу, а також понесення витрат на придбання спорядження, обладнання, запчастин для техніки для успішного виконання бойового завдання, перерахування коштів своїй матері.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що за обставинами даної справи підтверджено, що дочка сторін, якій не виповнилося 23 роки, продовжує навчання, а відтак потребує матеріальної допомоги, яку відповідач спроможний надавати, так як доказів протилежного ним надано не було.

Визначаючи розмір аліментів, апеляційний суд зазначає про наступне.

У підтвердження потреби повнолітньої дочки у матеріальній допомозі, позивачкою суду була надана тільки довідка, яка підтверджує навчання ОСОБА_3 у Київському столичному університеті імені Бориса Грінченка, у якій також зазначено, що навчання здійснюється за кошти фізичних (юридичних) осіб.

Однак, доказів вартості навчання та його оплати позивачкою суду першої інстанції не надано.

Також позивачкою не надано будь-яких інших доказів та розрахунків витрат на утримання дочки.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення аліментів у розмірі частки доходу відповідача, позивачка посилалася лише на факт навчання дочки на денній формі та відсутність у неї самостійного доходу.

Водночас доказів на підтвердження конкретних витрат на утримання повнолітньої дочки, зокрема витрат на харчування, одяг, проїзд, навчальні матеріали, проживання чи інших необхідних потреб, позивачкою суду не надано.

Сам по собі факт продовження навчання та відсутності доходу у повнолітньої дочки є підставою для виникнення у батьків обов`язку щодо її утримання, однак не визначає автоматично розмір аліментів, який має сплачувати один із батьків. Визначення конкретного розміру аліментів потребує встановлення обсягу необхідних витрат на дитину та врахування матеріального становища обох батьків.

При цьому позивачкою не наведено обґрунтування, з яких саме підстав вона вважає, що саме розмір у частки доходу відповідача є необхідним та достатнім для забезпечення потреб дочки, а також не доведено, що такий розмір відповідає фактичним витратам на її утримання.

Крім того, позивачкою не було надано суду документів, які підтверджують її доходи.

Враховуючи, що обов`язок щодо утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання, покладається на обох батьків, а доказів наявності обставин, які б свідчили про необхідність стягнення з відповідача саме частини його доходу матеріали справи не містять, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі у 1/6 частині від усіх видів заробітку (доходу)

відповідача.

Твердження в апеляційній скарзі про те, що відповідач добровільно надає грошові кошти безпосередньо дочці, не звільняє його від обов`язку сплачувати аліменти на користь матері, з якою проживає дочка та яка її утримує.

Крім того, з наданих суду документів встановлено, що відповідачем здійснено тільки три платежі 13 лютого 2026 року та 29 березня 2026 року, тобто вже після пред`явлення даного позову.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що суд зобов`язаний був зупинити провадження у справі у зв`язку із його проходженням служби у військовій частині, колегія суддів вважає безпідставними.

Конституційне право дитини на утримання, зокрема, право на стягнення аліментів, не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Конституційне право дитини на утримання має триваючий і невідкладний характер, його здійснення не може бути ефективно відновлене ex post.

По своїй суті конституційне право дитини на утримання відноситься до тих прав, для яких затримка в їх судовому захисті дорівнює "втраті" права. Тому право на утримання потребує негайного судового захисту. Превалювання процесуальної форми над матеріальним правом призводить до ілюзорності правового захисту.

Право на судовий захист є гарантією реалізації прав і свобод.

Зупинення провадження у справі на підставі пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України у справі, що стосується захисту конституційного права дитини на утримання, суперечить задекларованій державою засаді охорони дитинства та є порушенням права на судовий захист, яке згідно частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Це пов`язано з тим, що право на судовий захист є фундаментом сучасного конституційного ладу.

З огляду на викладене, спір про стягнення аліментів стосується забезпечення належного утримання дитини і має пріоритетний, соціально значущий характер, що вимагає своєчасного судового розгляду та недопущення його безпідставного затягування. У спорах щодо утримання дітей суди повинні забезпечити право останніх на своєчасне та належне утримання, навіть за умов воєнного стану. Затягування розгляду справи шляхом зупинення провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України може призвести до порушення прав дітей на належний рівень життя.

Даний висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 27 травня 2026 року у справі 344/432/24.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору за подання даного позову відповідно до п.3 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позовна заява підлягає частковому задоволенню, тому судовий збір підлягає стягненню з відповідача у дохід держави за подання позовної заяви у розмірі 1 331грн 20коп.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 квітня 2026 року скасувати, ухваливши нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Стягувати з ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , який зареєстрований у АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , яка зареєстрована у АДРЕСА_3 , аліменти на повнолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частки з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 28 січня 2026 року до завершення ОСОБА_3 навчання, але не більше ніж до досягнення нею двадцятитрирічного віку.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 331,20грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук