Постанова від 30 липня 2026 р. у справі №758/19212/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 758/19212/25

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/10844/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.,

розглянувши у порядку письмового провадженняапеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року (суддя Левицька Я.К.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на повнолітнього сина, який продовжує навчання,

установив:

у листопаді 2025 року позивачка звернулась до суду з позовом про стягнення з відповідача аліментів на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви та до закінчення навчання, але не довше, ніж до досягнення ним 23-річного віку.

Мотивуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що з 29 грудня 2006 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Подільського районного суду міста Києва від 2 березня 2011 року. Під час шлюбу у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та проживає з нею за адресою АДРЕСА_1 .

Позивачка посилалася на те, що відповідач не брав участі у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини, тому рішенням Подільського районного суду міста Києва від 10 лютого 2011 року з нього були стягненні аліменти на її користь в розмірі частки всіх видів доходу до досягнення дитиною повноліття.

Позивачка зазначала, що у зв`язку із досягненням сином повноліття, стягнення аліментів на підставі рішення суду припинилось, однак син продовжує навчатись у комунальному закладі професійної освіти «Київський професійний коледж інформаційних технологій та поліграфії» на денній формі навчання, не має змоги влаштуватись на роботу, щоб самостійно отримувати заробіток.

Позивачка стверджувала, що батько на утримання сина матеріальної допомоги не надає, а вона не в змозі самостійно утримувати сина, оскільки її дохід є невеликим та ледь покриває витрати на утримання житла та щоденні витрати на проживання родини, а сину необхідні кошти на проїзд до місця навчання, а також на проживання, одяг, харчування, підручники тощо.

Позивачка посилалась на те, що відповідач є працездатною особою, працює у тролейбусному депо № 2 КП «Київпастранс» та має змогу сплачувати аліменти.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року позов

задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, починаючи з 24 листопада 2025 року та до закінчення навчання, але не довше, ніж до досягнення ним 23 - річного віку. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 1 211,20грн.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду змінити, зменшивши розмір стягнутих з нього аліментів на повнолітнього сина, який продовжує навчання, до 1/6 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для особи відповідного віку, щомісячно, починаючи з 24 листопада 2025 року на весь період навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23-річного віку.

Відповідач посилається на те, що суд першої інстанції допустив істотне порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а саме - не забезпечив реалізацію ним його процесуальних прав.

Відповідач зазначає, що він брав участь у судовому засіданні без професійної правничої допомоги та надав усні пояснення щодо обставин, які мають істотне значення для справи, зокрема щодо свого складного матеріального становища та наявності інших утриманців, однак суд не роз`яснив йому його право на подання відповідних доказів на підтвердження таких обставин, не запропонував їх надати, а також не поставив на обговорення питання про необхідність витребування таких доказів чи надання часу для їх подання, чим позбавив його можливості належним чином довести обставини, на які він посилався, що призвело до однобічного дослідження доказів та ухвалення необґрунтованого рішення.

Відповідач вважає, що таким чином суд першої інстанції порушив принцип змагальності сторін та рівності їхніх процесуальних прав, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування або зміни судового рішення.

Відповідач зазначає, що він працює в КП «Київпастранс» тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо № 2 з середньомісячним доходом 36 000грн - 40 000грн, відповідно до наказу від 15 жовтня 2025 року за № 34-к з нього утримують вартість тролейбуса ЛАЗ-Е301D3 інв. №2665, пошкодженого з його вини 25 вересня 2025 року, у сумі 27 127грн 21 коп. протягом 10 місяців, починаючи із жовтня 2025 року. Крім того, на його утриманні знаходиться цивільна дружина ОСОБА_4 та її син ОСОБА_5 , а також в зоні його відповідальності перебуває його матір ОСОБА_6 , яка отримує пенсію в розмірі 4 784грн 90 коп., тому для повноцінного її життя він повністю забезпечує її ліками та продуктами харчування.

Відповідач стверджує, що він повністю оплачує комунальні послуги по квартирі АДРЕСА_2 та по кв. АДРЕСА_3 (мамина квартира).

Також відповідач посилається на те, що з 2019 року має проблеми зі здоров`ям, а саме дегенеративно-дистрофічні зміни грудного відділу хребта, протрузія між хребцевого диска з ознаками вторинного дуального стенозу зазначеного сегменту, з рекомендацією для госпіталізації та проведення операції, вартість якої становить близько 40 000грн.

Відповідач зазначає, що він не заперечує щодо необхідності сплачувати аліменти на сина, який продовжує навчання, проте просить зменшити їх розмір до 1/6 частки від заробітку.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Ковальчук О.М. просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що твердження відповідача про порушення судом норм процесуального права є безпідставними, оскільки під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачу судом щонайменше тричі було запропоновано надати докази, зокрема: в ухвалі про відкриття провадження у справі від 15 грудня 2025 року; 10 лютого

2026 року, коли відповідач прибув за повісткою у судове засідання, суддя запропонувала надати відзив на позов та відповідні докази, на що він погодився і сторона позивача проти цього не заперечувала, та 17 березня 2026 року у судовому засіданні суддя в чергове запропонувала надати відзив на позов та відповідні докази, на що відповідачем було надано усні пояснення по суті та копії довідки про доходи за певний період. На запитання судді про те, чи будуть надані інші докази, від відповідача жодної ствердної відповіді не було отримано.

Представник позивачки вважає, що відповідач без поважних причин не подав докази до суду першої інстанції, а в апеляційній скарзі не навів обґрунтування неможливості подання доказів до суду першої інстанції.

Крім того, представник позивача зазначає, що додані до апеляційної скарги докази не підтверджують неможливість виконання відповідачем свого обов`язку утримувати свого сина.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (с.с.6).

З матеріалів справи вбачається та відповідачем не заперечується, що син проживає разом з матір`ю в АДРЕСА_1 (с.с.5,10).

ОСОБА_3 є повнолітнім та продовжує навчатися у комунальному закладі професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж інформаційних технологій та поліграфії» на денній формі навчання, термін закінчення навчального закладу 30 грудня 2026 року, що підтверджується довідками № 726152 від 4 вересня 2025 року (с.с. 13) та № 420 від 5 вересня 2025 року (с.с.8).

Позивачка ОСОБА_2 працює на посаді маркувальника ФОП ОСОБА_7 та за період з 1 березня 2025 року по 31 серпня 2025 року отримала сукупний дохід у розмірі 51 611грн 54 коп., що підтверджується довідкою № МТЮ00000018 від 1 вересня 2025 року (с.с 12).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжує навчання, має змогу надавати матеріальну допомогу, якої потребує його син, доказів на підтвердження зворотного не надав, а тому на підставі положень Сімейного кодексу України останній зобов`язаний утримувати сина до завершення навчання.

Суд першої інстанції також зазначив, що відповідач є працездатним за віком, матеріали справи не містять відомостей про незадовільний стан його здоров`я, який би перешкоджав йому працювати, що свідчить про його спроможність сплачувати аліменти на повнолітнього сина, який продовжує навчання.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає про наступне.

Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України.

Статтею 199 CК України передбачений обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати

матеріальну допомогу.

Стягнення аліментів на утримання дочки, сина, які продовжують навчання є одним із способів захисту інтересів дітей, забезпечення одержання ними коштів, необхідних для їх життєдіяльності, оскільки на період навчання вони не мають самостійного заробітку та потребують матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

Таким чином, обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі. Наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

З наданих суду першої інстанції документів вбачається, що син сторін є повнолітнім, але не досяг 23 років, продовжує навчатися у комунальному закладі професійної (професійно-технічної) освіти «Київський професійний коледж інформаційних технологій та поліграфії» на денній формі, відповідач працює, інших дітей на утриманні не має.

Враховуючи викладені обставини, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що син сторін потребує матеріальної допомоги та наявні правові підстави для стягнення з відповідача аліментів на період навчання сина.

Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача аліментів на сина, який продовжує навчання, суд першої інстанції врахував, що відповідач не надав докази, які підтверджують його неможливість платити аліменти у розмірі, який просить стягнути позивачка.

Відповідно до частин першої - третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до матеріалів справи відповідач дійсно суду першої інстанції не надав доказів, які б свідчили про його неможливість сплачувати аліменти на повнолітнього сина,

який продовжує навчання.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції допустив істотне порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а саме - не забезпечив реалізацію відповідачем його процесуальних прав, не роз`яснив йому його право на подання відповідних доказів на підтвердження обставин про його скрутне матеріальне становище, не запропонував надати докази, а також не поставив на обговорення питання про необхідність витребування таких доказів чи надання часу для їх подання, чим позбавив його можливості належним чином довести обставини, на які він посилався, колегія суддів встановила.

Частиною 5 статті 12 ЦПК України передбачено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Як убачається з протоколу судового засідання від 17 березня 2026 року, відповідач ОСОБА_1 заявляв клопотання про відкладення розгляду справи з метою подання документів на підтвердження своїх пояснень, однак у задоволенні такого клопотання судом першої інстанції було відмовлено.

Враховуючи, що позивачка у судовому засіданні була представлена адвокатом, а відповідач представляв своїх інтереси самостійно, суд повинен був роз`яснити відповідачу наслідки не подання суду доказів у підтвердження своїх посилань, а також надати відповідачу час для подання суду таких доказів.

Посилання у відзиві на апеляційну скаргу представника позивачки - адвоката Ковальчука О.М. на те, що судом відповідачу тричібуло запропоновано надати докази у підтвердження своєї позиції, зокрема: в ухвалі про відкриття провадження у справі від 15 грудня 2026 року, у судових засіданнях 10 лютого 2026 року та 17 березня 2026 року, однак він своїм правом не скористався, не підтверджуються матеріалами справи, які не містять відомостей про отримання відповідачем копії ухвали про відкриття провадження у справі, а згідно протоколу судового засідання від 10 лютого 2026 року учасники справи у судове засідання не з`явилися.

Як вже зазначалося вище, у судовому засіданні 17 березня 2026 року відповідач заявляв клопотання про надання йому можливості подати суду докази, однак суд його клопотання відхилив.

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Враховуючи вищевикладене, для забезпечення принципу змагальності сторін та рівності їхніх процесуальних прав, колегія суддів вважає за можливе прийняти та долучити до справи додані відповідачем до апеляційної скарги докази.

До апеляційної скарги відповідачем долучені свідоцтва, які підтверджують, що ОСОБА_6 є матір`ю ОСОБА_1 та отримує пенсію у розмірі 4 784грн 90 коп.; копію витягу з наказу № 34-к від 15 жовтня 2025 року, згідно якого з відповідача утримується вартість тролейбуса ЛАЗ-Е301D3 інв. №2665, пошкодженого з його вини, у сумі 27 125грн 21коп. на протязі 10 місяців, прочинаючи з жовтня 2025 року; копію довідки ТОВ «ЕК «Комфорт-Майстер» від 2 квітня 2026 року про те, що ОСОБА_1 проживає та не зареєстрований за адресою АДРЕСА_4 та сплачує житлово-комунальні послуги з 4 листопада 2021 року, та разом з ним проживає його цивільні дружина ОСОБА_4 , копію довідки Київського міського центру зайнятості від 31 березня 2026 року, згідно якої ОСОБА_4 зареєстрована як

безробітна з 17 березня 2026 року, та копії квитанцій про сплату відповідачем комунальних платежів.

Оцінюючи надані відповідачем докази, апеляційний суд вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції про те, що відповідач має можливість сплачувати аліменти на свого повнолітнього сина, який продовжує навчання, у визначеному судом розмірі.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, відповідачем не надані документи, які підтверджують його заробітну плату або отриманні доходи.

Посилання відповідача на те, що на його утриманні перебуває мати пенсійного віку, ОСОБА_4 , з якою він спільно проживає, та її неповнолітній син, не свідчать про неможливість відповідача сплачувати аліменти на власного сина, який продовжує навчання.

Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_4 перебуває на обліку як безробітна тільки з 17 березня 2026 року і суду не надано доказів, що вона не має можливості працювати за своїм станом здоров`я, а відповідач не має обов`язку утримувати неповнолітнього сина ОСОБА_4 , проте, зобов`язаний надавати матеріальну допомогу своєму сину, який продовжує навчання та потребує такої допомоги.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що під час апеляційного перегляду не встановлено обставини, які б перешкоджали відповідачу у виконанні його батьківських обов`язків стосовно його повнолітнього сина.

Також колегія суддів враховує матеріальний стан позивачки, яка отримує мінімальну заробітну плату, з якою проживає повнолітній син сторін, який перебуває на її утриманні.

Встановивши, що повнолітній син сторін продовжує навчання у Київському професійному коледжі інформаційних технологій та поліграфії, у зв`язку із цим потребує матеріальної допомоги, а відповідач ОСОБА_1 працевлаштований, тому має можливість надавати сину матеріальну допомогу, не надав суду докази, які б спростували даний висновок, суд першої інстанції прийшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального права, допущенні порушення норм процесуального права не призвели до неправильного вирішення спору та були усунені під час апеляційного перегляду, тому підстав для зміни рішення суду та задоволення апеляційної скарги не встановлено.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення

Подільського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук