Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №757/50460/21-ц — Київський апеляційний суд

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 757/50460/21-ц Головуючий у І інстанції Соколов О.М.

Провадження №22-ц/824/2692/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 липня 2026рокуКиївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Борисової О.В., Голуб С.А.,

за участі секретаря Кононової Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Штронди Антона Михайловича на рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року адвокат Тарасова-Патрай Ксенія Андріївна в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», в якому просила суд стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь позивача заборгованість.

У обґрунтування позовних вимог зазначала, що 24.04.2013 року між позивачем та Банком було укладено договір банківського вкладу № SAMDN80000734821513, сума вкладу 10 000 євро, зі ставкою 8,5% річних. Станом на 24.03.2014 року сума депозиту по даному вкладу разом із нарахованими відсотками складає 16 018,75 доларів США.

Також, позивач має карту від АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_1 «Золота картка для виплат», на якій станом на 25.07.2014 року знаходилось 13 358,21 євро.

Крім того, 09.01.2014 року позивач відкрив депозит в АТ КБ «Приватбанк» на суму 18 063,06 євро, згідно банківської виписки №1000169240 від 25.07.214 року про рух коштів на рахунку № НОМЕР_1 .

16.08.2021 року позивачем на адресу АТ КБ «Приватбанк» поштою направлено заяву про розірвання депозитних договорів та повернення грошовиз кошті.

Станом на дату звернення до суду з даним позовом Банк не повернув позивачу вклади та нараховані відсотки, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Крім суми вкладу разом із відсотками, які станом на 24.03.2014 року перебували на рахунку позивача, в розмірі 16 018,75 доларів США, по депозитному договору від 24.04.2013 року № SAMDN80000734821513 позивач просив суд стягнути також з відповідача нараховані за період з 24.03.2014 року по 06.09.2021 року (дата звернення до суду з позовом) 8,5 відсотків річних у розмірі 14 024,18 доларів США, 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України, за період з 17.11.2014 по 06.09.2021 року в розмірі 3 273,09 доларів США, а також пеню на підставі ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» за період з 06.09.2020 по 06.09.2021 у сумі 6 727,87 доларів США, що разом становить 41 433,98 доларів США

Щодо кошів, розміщених на «Золотій карті для виплат» № НОМЕР_1 , позивачем також нараховано на залишок цих коштів в розмірі 13 358,21 євро, 3% річних в порядку статті 625 ЦК України за період з 17.11.2014 по 06.09.2021 року в розмірі 2 729,46 євро, а також пені з 06.09.2020 по 06.09.2021 в сумі 5610,44 євро, що разом становить 21698,11 євро.

По Договору банківського вкладу від 09.01.2014 року, просив суд стягнути суму вкладу з відсотками в розмірі 18 063,06 євро, 3 % річних в порядку ст. 625 ЦК України, за період з 17.11.2014 по 06.09.2021 року в розмірі 3690,91 євро та пеню з 06.09.2020 по 06.09.2021 в сумі - 7586,48 євро, що разом становить 29 340,45 євро.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2021 року відкрито провадження у даній справі, розгляд справи призначено здійснювати за правилами позовного (загального) провадження.

31 січня 2022 року Печерський районний суд м. Києва ухвалою задовольнив клопотання представника відповідача Кробзар Ю.В. та закрив провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінілон» про стягнення грошових коштів за депозитним договором №SAMDNFD0070054322200 від 09 січня 2014 року.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06 серпня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суму депозитного вкладу за Договором № SAMDN80000734821513 від 24.04.2013 року у розмірі 16 018 (шістнадцять тисяч вісімнадцять) доларів США 75 центів, відсотки за депозитним договором у розмірі 14 024 (чотирнадцять тисяч двадцять чотири) долари США 18 центів, 3 % на вклад у розмірі 3 273 (три тисячі двісті сімдесят три) долари США 09 центів та 3 % за прострочені проценти у розмірі 6727 (шість тисяч сімсот двадцять сім) доларів США 87 центів, а всього 41 433 (сорок одна тисяча чотириста тридцять три) долари США 98 центів.

Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суму на карті «Золота картка для виплат» № НОМЕР_1 у розмірі 13 358 (тринадцять тисяч триста п`ятдесят вісім) євро 21 цент, 3 % річних у розмірі 2 729 (дві тисячі сімсот двадцять дев`ять) євро 46 центів та пеня у розмірі 5610 (п`ять тисяч шістсот десять) євро 44 центів, а всього 21 698 (двадцять одна тисяча шістсот дев`яносто вісім) євро 11 центів.

Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» в дохід держави судовий збір в розмірі 11 350 (одинадцять тисяч триста п`ятдесят) грн 00 коп.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Штронда А.М. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування судом обставин, що мають значення по справі, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, про відмову в задоволенні позову.

Так, в доводах апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що 17.11.2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Фінансова компанія «ФІНІЛОН» було укладено договір про переведення боргу з подальшим укладенням 18.11.2014 р Додаткової угоди до цього договору. Відповідно до умов договору електронний Додаток №1 містить перелік депозитних договорів та договорів банківського обслуговування, за якими було здійснено переведення Банком боргу на ТОВ «ФК «ФІНІЛОН», в тому числі, переведення боргу на ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» було здійснено в частині грошових коштів позивача. З зазначеного вбачається що з 17.11.2014 року за договором якій є предметом спору в даній справі було змінено боржника, з первісного боржника ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на Нового боржника - ТОВ «Фінансова компанія «ФІНІЛОН».

З огляду на те, що будь-яких письмових заперечень від позивача відносно переведення Банком на ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» боргу за договором якій є предметом спору у даній справі, на адресу Банку не надходило, то вважається, що переведення боргу Банком було здійснено зі згоди вкладника.

У зв`язку з вище викладеним, вказує, що належним відповідачем у даній цивільний справі має бути ТОВ «ФК «ФІНІЛОН».

Скаржник також зазначає, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не врахував висновки, зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №320/5115/17, де остання навела правову позицію щодо наявності правових підстав для стягнення процентів за договором банківського вкладу до правовідносин, які існують між сторонами, після розірвання договору банківського вкладу.

Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення відсотків за депозитом SAMDN80000734821513 за період 23.03.2014-06.09.2021 суд не врахував та не звернув увагу на те, що 13.08.2021 позивач звернувся до Банку з заявою про розірвання депозитного договору та повернення коштів. Відповідно до зазначених висновків депозитний договір є розірваним 22.08.2021 року (заяву отримано банком 19.08.2021).

При цьому, суд лише погоджуються, без відповідних аргументів, з розрахунком позивача, однак, якщо розрахувати 16 018,75 долара США * 8,5 * 2724 дня /365/100 то виходить сума в розмірі 10 161,59 долара США. Однак сума, що стягнута судом не виходить. Вказане свідчить, що суд, в порушення процесуальних норм та своїх обов`язків не перевірив доказів та розрахунків про які просила сторона.

Щодо стягнутих судом 3% річних в порядку статті 625 ЦК України, скаржник зазначає, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №320/5115/17 стягнення вказаної суми можливе після розірвання депозитного договору. За вказаних обставин, суд мав би стягнути 3% річних з відсотків в розмірі 10 161,59 долара США за період з 22.08.2021 по 06.09.2021 року, що становило би 13,36 доларів США.

Щодо стягнутої судом пені на підставі ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», скаржник вважає, що стягнута судом сума є абсолютно неправомірною. Звертає увагу, що зазначені судом статті Закону не регулюють відносини між позивачем та відповідачем, оскільки правовідносини виникли на підставі депозитного договору, а не договору про обслуговування рахунку. Договір, на підставі якого виникли спірні правовідносини, є договором банківського вкладу і за своєю сутністю не тільки не регулює правовідносини з розрахунково-касового обслуговування поточного рахунку, але й взагалі не передбачає ініціювання Позивачем переказу коштів у розумінні Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Таким чином, суд, дійшовши до висновку, що позовні вимоги в частині депозиту підлягають задоволенню, мав би стягнути: 16018,75 доларів США - за депозитом 10161,59 долара США - за відсотками 13,38 долара США - 3% річних (тіло і відсотки).

Щодо карткового рахунку НОМЕР_1 , представник відповідача вказує, що суд, стягуючи з банка 3% річних в розмірі 2729,46 євро, фактично ігнорує той момент, що до звернення з заявою про виплату коштів від 13.08.2021 в позивача були відсутні будь-які претензію до банку щодо коштів на цьому рахунку. Матеріали справи не містять жодного доказу про те, що позивач звертався до банку, а той йому відмовив в питанні розпорядження коштами на картковому рахунку НОМЕР_1 чи що його право в розпорядженні цими коштами було обмежено.

Висновок суду про те, що банк переуступив кошти третій особі, яка не має ліцензії на здійснення фінансових операцій, а тому суд погоджується зі стороною позивача, що саме з 17.11.2014 року банк порушив право позивача на безперешкодне володіння своїм майном, представник відповідача вважає абсурдним. Відповідно до статті 625 ЦПК України, 3% річних стягується з моменту порушення зобов`язань за договором. В контексті вказаної статті до моменту, коли в позивача не виникла письмова, задокументована претензія до банку щодо коштів - вважається що відсутні будь-які порушення зобов`язання за договором.

Щодо стягнутої судом пені на підставі ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», відповідач вважає неправомірним стягнення коштів в цій частині, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що Банком здійснено переказ коштів з карткового рахунку на будь які інші рахунки, будь якої іншої особи.

Крім того, представник АТ КБ «ПриватБанк» вважає, що ухвалюючи рішення, суд мав зазначити у його резолютивній (у випадку прийняття рішення на користь Позивача та стягнення коштів з Банку) про те, що сума коштів, яка підлягає стягненню з Відповідача, зазначена без відрахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку, однак не зробив цього.

Відзивів на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому положеннями статті 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надійшло.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).

У судовому засіданні представники АТ КБ «ПриватБанк» - Штронда А.М. та Бригинець А.А. підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 та його представник, а також представник ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у відповідності до вимог процесуального законодавства.

Так, представник позивача - адвокат Тарасова-Патрай К.А. та ТОМ «ФК «ФІНІЛОН» повідомлені про судове засідання шляхом направлення судових повісток до електронного кабінету учасника справи в системі «Електронний суд».

Судові повістки, які направлялись за адресою, зазначеною позивачем ОСОБА_1 у поданих до суду процесуальних документах, як адреса для кореспонденції: 04053, м. Київ, вул. Велика Житомирська, 29-б, оф. 6, повернулись до апеляційного суду без вручення адресату із відміткою про «за закінченням терміну зберігання».

З огляду на вказане, керуючись п. 2 ч. 7 ст. 128, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, апеляційний суд вважав за можливе розглядати справу у відсутності позивача та представника третьої особи, враховуючи що їх неявка не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 24.04.2013 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приват Банк» було укладено договір банківського вкладу № SAMDN80000734821513, на наступних умовах: сума вкладу 10 000,00 доларів США, ставка 8,5 % річних.

Відповідно банківської виписки № 1000169240 від 25.07.2014 року останнє нарахування процентів було 24.03.2014 року. Станом на 24.03.2014 року сума депозиту з нарахованими відсотками складає 16 018,75 доларів США.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 має картку від АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_1 «Золота картка для виплат», на якій станом на 25.07.2014 року знаходилось 13 358,21 євро, згідно банківської виписки № 1000169240 від 25.07.2014 року про рух коштів на рахунку № НОМЕР_1 .

Встановлено також і не заперечується представником відповідача, що 16.08.2021 року позивач звернувся письмово з заявою до Банку з вимогами розірвати депозитні договори, укладені між ним та Банком та просив повернути йому грошові кошти, розміщенні на поточних та депозитних рахунках АТ КБ «Приватбанк» відкритих на його ім`я. Така заява була отримана Банком 19.08.2021 року.

Матеріали справи не містять відомостей про надання відповіді на заяву позивача.

Відповідно до витягу з електронного додатку «Додаток 1 (реєстр кредиторів) до договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року», на рахунку ОСОБА_1 перебувало: на картковому рахунку НОМЕР_1 - 13 358,21 євро, по рахунку № НОМЕР_2 - 16 018,75 доларів США (а.с.49).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не був ознайомлений зі змістом пунктів 1.1.7.58 та 1.1.7.59 Умов та правил надання банківських послуг (в редакції від 1 червня 2014 року) та не надавав своєї згоди на передання зобов`язань до ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон», що свідчить про порушення встановленої законом процедури укладення договору про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року, а відтак договір, укладений між АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» про переведення боргу, є нікчемним.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідач не виконав свій обов`язок по поверненню грошових коштів на вимогу позивача, тому вони підлягають примусовому стягненню, а також стягненню підлягають відсотки, нараховані за умовами депозитного договору, 3% річних в порядку статті 625 ЦК України та пеня, розмір якої визначений Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша, друга статті 2 ЦПК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У частині першій статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України).

За змістом частини другої статті 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.

Згідно з ч. ч. 1, 6 статті 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов`язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.

Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов`язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам (стаття 1067 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з положеннями статті 1070 ЦК України, за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом.

Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу.

Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

Відповідно до частин першої, третьої статті 1075 ЦК України, договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою чи в порядку, встановленому законом, перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Банк не має права за заявою клієнта розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, заморожені відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Клієнт не має права без згоди обтяжувача за домовленістю з банком чи односторонньо, у тому числі шляхом односторонньої відмови від виконання зобов`язання, розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо майнові права на грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, є предметом обтяження, якщо інше не передбачено умовами обтяження. Правочини, вчинені з порушенням цієї вимоги, є нікчемними.

У статті 629 ЦК України закріплено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 757/1623/20-ц зазначено, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського вкладу сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом.

З матеріалів справи вбачається, що на заяву позивача про розірвання депозитних договорів та повернення вкладів з процентами, відповідач відповіді не надав та грошові кошти не повернув, тому суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача грошових коштів, які перебували на депозитному рахунку позивача.

Колегія суддів враховує, що відповідно до змісту апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» не оспорює укладення між ним та позивачем договору депозитного вкладу та договору обслуговування банківського рахунку, розміри стягнутих з нього основних сум заборгованості, а вказує на відсутність підстав стягнення відсотків у зазначеному позивачем розмірі та за визначений ним період, трьох відсотків річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, пені, а також на ту обставину, що він є неналежним відповідачем у даній справі.

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Тобто після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання.

Однак, при вирішенні даного спору судом першої інстанції не враховано, що виплата передбачених договором та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України 8,5% поширюється лише на період дії договору вкладу та після припинення такого договору вказані проценти не нараховуються.

Так, Банком не заперечується та обставина, що 13.08.2021 року позивач ОСОБА_1 направив відповідачу письмову заяву про розірвання депозитних договорів та повернення вкладів з процентами. Вказану заяву Банк отримав 19.08.2021 року.

Відтак, враховуючи отримання Банком заяви ОСОБА_1 , про розірвання договорів та повернення вкладів, починаючи з 22.08.2021 року депозитний договір є розірваним та позивач має право на отримання нарахованих відсотків від суми вкладу за період з 24.03.2014 по 22.08.2021 в розмірі 10161,59 доларів США (16018,75*8,5%*2724 дні = 10 161,59).

З моменту ж розірвання договору нарахування передбачених договором процентів припиняється та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18)).

З огляду на вказане, за період з 22.08.2021 по 06.09.2021 року (дату звернення позивача до суду з позовом) з Банку на користь позивача підлягають до стягнення 3% річних від суми 16018,75 грн, що становить 13,36 доларів США.

Щодо стягнення коштів, розміщених на «Золотій карті для виплат» № НОМЕР_1 в розмірі 13 358,21 євро, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо їх стягнення, оскільки відсутні передбачені чинним законодавством обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, розміщеними на його банківських рахунках.

Поряд із цим, стягуючи з банка 3% річних в розмірі 2729,46 євро за період з 17.11.2014 по 06.09.2021, суд першої інстанції не взяв до увагу тієї обставини, що до звернення з заявою про виплату коштів від 13.08.2021 у позивача були відсутні будь-які претензії до банку щодо коштів на цьому рахунку. Матеріали справи не містять жодного доказу про те, що позивач звертався до банку, а той йому відмовив в питанні розпорядження коштами на картковому рахунку № НОМЕР_1 чи що його право в розпорядженні цими коштами було обмежено.

Апеляційний суд також вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені на підставі п. 32.2. ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Так, відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Заявляючи вимоги про стягнення пені, нарахованої на суму грошових коштів, розміщену на депозитному рахунку та рахунку № НОМЕР_1 ,позивач посилався на положення п. 32.2. ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та розрахував пеню за період з 06.09.2020 року по 06.09.2021 року.

Проте, зазначений Закон не регулює правовідносини між позивачем та відповідачем, які виникли на підставі договору депозитного вкладу.

Щодо нарахування позивачем пені за незаконне списання відповідачем коштів з банківського рахунку по карті «Золота картка для виплат», відсутні підстави для нарахування пені, оскільки позивач не надав суду доказів незаконного списання відповідачем таких коштів з рахунку.

За таких обставин, правових підстав для стягнення пені на підставі норм Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" суд першої інстанції не мав.

Поряд із цим, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання АТ КБ «Приватбанк», що новим боржником за договором банківського вкладу є ТОВ «ФК «Фінілон», з яким 17 листопада 2014 року був укладений договір про переведення боргу.

Відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Матеріали справи не містять згоди ОСОБА_1 на заміну боржника АТ КБ «ПриватБанк» на ТОВ «ФК «Фінілон», а тому є необґрунтованими та безпідставними доводи представника АТ КБ «ПриватБанк», що банк вже не є стороною за укладеними з ОСОБА_1 договором банківського вкладу та депозитним договором.

Відсутність письмових заперечень ОСОБА_1 на переведення зобов`язань за договорами на ТОВ «ФК «Фінілон», не свідчить про надання ним згоди на вчинення таких дій. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що саме АТ «КБ «ПриватБанк», а не ТОВ «ФК «Фінілон» є належним відповідачем у справі.

Такі висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 729/887/19, від 20 жовтня 2021 року в справі № 201/8704/19 та від 17 листопада 2021 року в справі № 755/17323/19, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року в справі №199/3152/20.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції належним чином не визначився із характером спірних правовідносин, не дослідив наявні у справі докази і не надав їм належну правову оцінку, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального й процесуального права, а тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Згідно з пунктом 1 частини другої, шостої статті 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, а з врахування того, що в силу частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач був звільнений від сплати судового збору, тому з відповідача підлягає стягненню сума судового збору в дохід держави пропорційно до розміру задоволених позовних вимог - 11 350,00 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Штронди Антона Михайловича задовольнити частково.

Скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 06 серпня 2025 року та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про стягнення грошових коштів задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суму депозитного вкладу за Договором № SAMDN80000734821513 від 24.04.2013 року у розмірі 16 018 (шістнадцять тисяч вісімнадцять) доларів США 75 центів, відсотки за депозитним договором у розмірі 10 161 (десять тисяч сто шістдесят один) долар США 59 центів та 3% річних в сумі 13 (тринадцять) доларів США 36 центів.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти, що перебувають на рахунку «Золота картка для виплат» № НОМЕР_1 у розмірі 13 358 (тринадцять тисяч триста п`ятдесят вісім) євро 21 цент.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» в дохід держави судовий збір 11 350 (одинадцять тисяч триста п`ятдесят) гривень 00 коп.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 31 липня 2026 року.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді : О.В. Борисова

С.А. Голуб