Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №381/2685/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/2363/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 року м. Київ

Справа № 381/2685/25

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,

за участю секретаря судового засідання Слив`юк С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2025 року, ухвалене у складі судді Анапріюк С.П.,

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,

встановив:

У травні 2025 року позивач ОСОБА_2 звернулася до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила розірвати укладений з відповідачем шлюб, зареєстрований 10 грудня 2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Фастівського міськрайонного управління юстиції у Київській області, актовий запис № 385.

В обґрунтування позову зазначила, що з 10 грудня 2011 року перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають двох дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На початку сімейного життя у них з відповідачем склалися та існували добрі шлюбні відносини, які поступово погіршилися. Причиною погіршення шлюбних відносин є виявлена під час сімейного життя несумісність характерів, принципова відмінність поглядів на сімейне життя. Відповідач постійно вчиняв сварки, які періодично супроводжувалися нецензурною лайкою з його сторони.

Вона неодноразово звертала увагу чоловіка на це, намагалась говорити з ним про їхні особисті сімейні проблеми, пропонувала спокійно вирішити їх, однак позитивних результатів це не дало. Такі дії відповідач вчиняє тривалий час та у присутності їхніх дітей.

Як наслідок, такі дії призвели до втрати почуттів один до одного, взаємодопомоги та підтримки. На теперішній час шлюб існує лише юридично, оскільки сторони не ведуть спільне господарство та не підтримують шлюбні стосунки.

Строк на примирення позивач просила не надавати, оскільки вважала, що це лише погіршить стан відносин з чоловіком та продовжить їх перебіг в часі. Подальше спільне життя і збереження сім`ї неможливе та буде суперечити їхнім з відповідачем інтересам та інтересам їхніх дітей.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2025 року позов задоволено.

Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 10 грудня 2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Фастівського міськрайонного управління юстиції у Київській області, актовий запис № 385.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та закрити провадження.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права, оскільки відповідач отримав копію позовної заяви та копію ухвали судді про відкриття провадження у справі 14 липня 2025 року у приміщенні суду першої інстанції, а тому строк для подання відзиву й заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження закінчував свій перебіг 28 липня 2025 року, тоді як оскаржуване рішення було ухвалене 24 липня 2025 року, тобто передчасно.

Відповідач бажав зберегти шлюб, у зв`язку з чим він звернувся до суду першої інстанції із заявою про надання строку для примирення, але суд не звернув увагу, розглянув позов без урахування заяви відповідача та пояснень, що призвело до порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального права обґрунтовує тим, що встановивши факт наявності у сторін двох неповнолітніх дітей, суд повинен був зупинити провадження і надати сторонам строк для примирення, а також неправильно оцінив ту обставину, що на момент реєстрації шлюбу і «досить до недавнього часу» він з позивачем підтримував подружні стосунки, а в моменти їх погіршення - намагалися знайти вихід із ситуації і зберегти їхню сім`ю.

Надання строку для примирення подружжя не суперечить моральним засадам суспільства, сприяє збереженню сім`ї, не є примусом сторін до їхнього спільного проживання, втручанням у їхнє приватне життя, порушенням норм моралі, конституційних прав позивача і добровільності шлюбу. Незгода позивача із зазначеним не є перешкодою для вжиття судом заходів примирення сторін.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 заперечила проти її доводів і вимог, просила залишити скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін, мотивуючи свою позицію тим, що відповідач звернувся до суду із заявою щодо надання часу на примирення між сторонами до ухвалення судом оскаржуваного рішення, а отже суд врахував його думку щодо цього питання.

Вказує на те, що в розумінні частини першої статті 111 СК України заходи з примирення сторін вживаються за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства, тоді як в даному випадку надання строку не виправить стан шлюбних відносин, спроби примирення між сторонами в минулому не принесли жодних результатів, тому це погіршить її відносини з чоловіком, просить не надавати час на роздуми, оскільки таку позицію вона мала на час пред`явлення позову, тоді як з відповідачем позивач не проживає вже тривалий час, вони є чужими одне для одного людьми. Водночас, шлюб не є примушуванням до «союзу», добровільність шлюбу є одним з його принципів.

В судове засідання, призначене на 11 лютого 2026 року, відповідач ОСОБА_1 з`явився, однак засідання було відкладене на 13 травня 2026 року у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги.

В судове засідання, призначене на 13 травня 2026 року, учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином, що не перешкоджає апеляційному перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимоги апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції взяв до уваги подану відповідачем заяву з проханням не розглядати справу, в якій він повідомив про своє бажання примиритися з дружиною, втім станом на день ухвалення судом рішення у цій справі відповідач не надав суду докази примирення з позивачем або докази, які б свідчили про спільне бажання сторін чи згоду позивача примиритись та зберегти шлюб.

Виходячи зі ст. 24 СК України, суд дійшов висновку, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається, а оскільки до ухвалення судом рішення у цій справі позивач не подала заяву про відмову від позову. Вважаючи, що сторони не підтримують шлюбні стосунки, позивач заперечує проти подальшого збереження шлюбу, беручи до уваги те, що сім`я в розумінні ч. 2 ст. 3 СК України, фактично припинила своє існування, тому подальше спільне життя подружжя буде суперечити їхнім інтересам, що вказувало на наявність правових підстав для розірвання шлюбу та задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають фактичним обставинам і нормам матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено і вбачається з матеріалів справи, що сторони перебували у шлюбі, зареєстрованому Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Фастівського міськрайонного управління юстиції у Київській області 10 грудня 2011 року, актовий запис № 385, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 (а.с. 8).

Від шлюбу у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 9) та серії НОМЕР_3 (а.с. 10) відповідно.

Встановивши вищенаведені обставини, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 51 Конституції України і частини першої статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Частинами третьою та четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ч.3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до ст. 110 цього Кодексу.

Відповідно до ст.112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечили б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що підставою позову про розірвання шлюбу слугувало те, що шлюбні відносини подружжя погіршилися, причиною чого була виявлена позивачем під час сімейного життя несумісність характерів, принципова відмінність поглядів на сімейне життя, відповідач постійно вчиняв сварки, які періодично супроводжувалися нецензурною лайкою з його сторони, на що неодноразово звертала увагу позивач. Серед іншого, позивач стверджувала, що намагалася знайти з відповідачем порозуміння з приводу сімейних проблем, пропонувала спокійно їх вирішити, однак безуспішно, що призвело до втрати почуттів один до одного, взаємодопомоги та підтримки. На день пред`явлення позову шлюб існував формально, оскільки сторони припинили вести спільне господарство і підтримувати шлюбні стосунки.

Позивач у позовній заяві просила суд не надавати строк для примирення, оскільки, на її думку, це б не виправило стан шлюбних відносин сторін, адже вищенаведені обставини продовжувалися протягом тривалого часу, а спроби примирення не принесли жодних результатів. Позивач зазначала, що надання строку на примирення лише погіршить відносини з відповідачем, у зв`язку з чим просила не надавати часу на роздуми.

З наведеного слідує, що позивач зайняла однозначну позицію стосовно можливого надання строку для примирення з відповідачем, категорично заперечуючи проти надання цього строку ще на стадії пред`явлення позову.

Позиція позивача є послідовною, оскільки у відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечила проти її доводів та наголосила, що надання строку для примирення суперечитиме її інтересам.

У свою чергу, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження сумісного проживання з позивачем, ведення спільного господарства.

Таким чином, надання строку на примирення призвело б до необґрунтованого відстрочення ухвалення судового рішення про розірвання шлюбу, що могло становити порушення права позивача на добровільність шлюбу, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доцільність розірвання шлюбу без надання строку на примирення.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, стверджуючи, що отримав копію позовної заяви і копію ухвали про відкриття провадження у справі 14 липня 2025 року у приміщенні суду, тому строк для подання відзиву і заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження спливав 28 липня 2025 року, тоді як оскаржуване рішення ухвалено 24 липня 2025 року.

Апеляційний суд зазначає, що відповідно до п. 4 ч. 1 і ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

З матеріалів справи вбачається, що під час провадження в суді першої інстанції відповідач подав лише заяву про надання строку для примирення з позивачем. Жодних аргументів щодо підстав позову і вимог позовної заяви відповідач не навів, доказів, що спростовують обґрунтованість позовних вимог - не надав.

Водночас, доводи апеляційної скарги зводяться лише до незгоди відповідача з ненаданням місцевим судом строку для примирення з позивачем і не містять жодних аргументів, підтверджених доказами, які свідчать про необґрунтованість позовних вимог та помилкове встановлення судом першої інстанції фактичних обставин.

Таким чином, ухвалення місцевим судом оскаржуваного рішення за чотири дні до закінчення строку для подання відзиву на позовну заяву не може слугувати достатньою підставою для скасування правильного по суті рішення.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував заяву відповідача, в якій він просив надати строк для примирення, колегія суддів відхиляє.

Зі змісту мотивувальної частини оскаржуваного рішення місцевого суду вбачається, що суд застосував положення ст. 24 СК України, зазначивши, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка і що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Апеляційний суд зазначає, що згідно з частиною четвертою ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням, зокрема, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя.

Частина перша статті 111 СК України передбачає, що суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Згідно з частиною сьомою статті 240 ЦПК України у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити строк для примирення подружжя, який не може перевищувати шість місяців, крім випадків, передбачених частиною другою статті 111 Сімейного кодексу України.

Таким чином, надання строку для примирення є дискреційним повноваженням суду, яке суд реалізовує, зважаючи на конкретні фактичні обставини.

Водночас, беручи до уваги конституційний принцип добровільності шлюбу, одним з елементів якого є право кожного з подружжя порушити в будь-який момент питання про розірвання шлюбу, звернення до суду із заявою про надання строку для примирення однією зі сторін сімейних (шлюбних) правовідносин не є самостійною підставою для надання такого строку, якщо інша сторона заперечує проти цього, що мало місце за обставин цієї справи.

Ухвалюючи процесуальне рішення про зупинення провадження у справі про розірвання шлюбу з наданням строку для примирення, суд має навести достатні та чіткі мотиви, з огляду на які він вважав за доцільне надати такий строк.

Суд першої інстанції врахував вимоги відповідача про надання строку для примирення та вмотивовано відмовив у наданні цього строку, виходячи з того, що відповідач не довів ні факту спільного проживання з позивачем, ні ведення спільного господарства, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині необґрунтовані.

Відповідач посилається на неврахування судом першої інстанції наявності у сторін двох неповнолітніх дітей, а тому суд зобов`язаний був зупинити провадження і надати сторонам строк для примирення. Крім цього, відповідач стверджував, що суд не врахував, що на момент реєстрації шлюбу і «досить до недавнього часу» він підтримував з позивачем подружні стосунки, а в момент їх погіршення сторони намагалися знайти вихід із ситуації і зберегти їхню сім`ю.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що до предмета доказування у справі про розірвання шлюбу входить встановлення дійсного волевиявлення одного з подружжя на припинення шлюбних відносин з іншим із подружжя, що є вираженням принципу добровільності шлюбу.

Наявність у подружжя неповнолітніх дітей не зобов`язує жодного з подружжя продовжувати шлюбні відносини з іншим.

Перелік підстав для обов`язкового зупинення провадження у справі наведений у частині першій статті 251 ЦПК України і наявність у подружжя неповнолітніх дітей не є підставою для обов`язкового зупинення провадження у справі.

Суд відхиляє доводи відповідача про неврахування місцевим судом спроб сторін налагодити шлюбні відносини, оскільки суд першої інстанції встановив, що шлюбні відносини між сторонами фактично припинені, сторони не підтримують шлюбні стосунки, позивач заперечувала проти подальшого збереження шлюбу.

Доводи апеляційної скарги про те, що надання строку для примирення подружжя не суперечило моральним засадам суспільства, сприяло збереженню сім`ї, не було примусом сторін до їхнього спільного проживання, втручанням у їхнє приватне життя, порушенням норм моралі, конституційних прав позивача і добровільності шлюбу, а незгода позивача із зазначеним не слугувала перешкодою для вжиття судом заходів примирення сторін, апеляційний суд оцінює критично, оскільки, беручи до уваги заперечення позивача проти надання строку на примирення, надання такого строку суперечитиме інтересам позивача.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, у зв`язку з чим рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2025 року слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 04 серпня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.