Постанова від 25 березня 2026 р. у справі №760/23952/21 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 760/23952/21

провадження № 22-ц/824/1015/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Кошель К. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Татаринцева Євгенія Анатоліївна, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 квітня 2025 року та додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2025 року в складі судді Усатової І. А.,

установив:

06.09.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» (далі - ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Татаринцева Є. А., про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 05.03.2008 між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2619/0308/71-009, відповідно до умов якого позичальнику були надані у користування кредитні кошти в сумі 70 000 доларів США, зі сплатою 11,9 % річних, з кінцевим терміном повернення до 05.03.2038.

Кредитні кошти були призначені для здійснення ОСОБА_1 розрахунків по договору купівлі- продажу, що був укладений між ним та ОСОБА_3 з метою придбання квартири АДРЕСА_1 (п. 1.4. кредитного договору).

У забезпечення виконання кредитного договору між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 2619/0308/71-009-Z-1 від 05.03.2008, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 05.03.2008 за реєстровим номером 524.

25.05.2012 між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором та забезпечувальними договорами.

07.04.2014 ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

22.05.2024 Солом`янський районний суд міста Києва ухвалив заочне рішення по справі №760/7173/14-ц, яким задовольнив позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» та стягнув з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в сумі 538 738,43 грн.

05.12.2014 Солом`янський районний суд міста Києва скасував заочне рішення від 22.05.2014 та призначив справу до розгляду в загальному порядку.

08.02.2016 ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з зустрічним позовом до ПАТ «Дельта Банк», ВАТ «Сведбанк» про визнання недійсним кредитного договору № 2619/0308/71-009 від 05.03.2008 та іпотечного договору №2619/0308/71-009-Z-1 від 05.03.2008, який було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 20 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року, ПАТ «Дельта Банк» було відмовлено в стягненні заборгованості з ОСОБА_1 та визнано недійсними кредитний договір та іпотечний договір, укладені 05.03.2008, та знято заборону відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка внесена до реєстру приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Глушко Л.З. за № 625.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 лютого 2017 року було зупинено виконання рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 травня 2016 року до закінчення касаційного провадження.

07.03.2017 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є. А., за яким було відчужено квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , що є предметом іпотеки за іпотечним договором № 2619/0308/71-009-Z-1 від 05.03.2008.

Постановою Верховного Суду від 06 червня 2018 року касаційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Апеляційним судом міста Києва 01.08.2018 було скасовано рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 травня 2016 року по справі №760/7173/14-ц), у визнанні недійсними кредитного та іпотечного договорів відмовлено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 535 084,43 грн.

Постановою Верховного Суду від 24 червня 2020 року рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 травня 2016 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту 3.11 кредитного договору від 05 березня 2008 року № 2619/0308/71-009 задоволено, визнано недійсним пункт 3.11 кредитного договору від 05 березня 2008 року №2619/0308/71-009. В іншій частині постанову Апеляційного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року залишено без змін.

17.06.2020 між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» укладено договір № 2260/К про відступлення прав вимоги, на підставі якого ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» набуло право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі й за кредитним та іпотечним договорами від 05 березня 2008 року, укладеними із ОСОБА_1 .

Позивач зазначав, що відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку», у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права в несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

Ураховуючи сутність іпотеки та зміст правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин, ефективним відновленням прав кредитора у зв`язку зі скасуванням незаконного рішення є застосовування передбаченої угодою сторін процедури звернення стягнення на іпотечне майно як однієї з умов надання (отримання) кредиту.

ОСОБА_1 , який мав статус позивача за зустрічним позовом до ПАТ «Омега Банк» (правонаступник ПАТ «Сведбанк»), ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів, укладаючи правочин по відчуженню іпотечного майна, чітко усвідомлював, що виконання рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 травня 2016 року про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів та зняття заборони відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_2 , зупинено, а іпотека є дійсною і предмет іпотеки не може бути відчужений без згоди іпотекодержателя.

Виходячи з положень ст. 23 Закону України «Про іпотеку», право власності на предмет іпотеки перейшло до відповідача ОСОБА_2 , а отже, іпотека є дійсною для набувача - ОСОБА_2 .

Посилаючись на вказані обставини позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2619/0308/71-009 від 05.03.2008, укладеним між ВАТ«Сведбанк» (правонаступником якого є ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал) та ОСОБА_1 , звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу серія та номер 32, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Ю. А., на користь ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченого Законом України «Про виконавче провадження». Також просило стягнути судові витрати по сплаті судового збору та на правову (правничу) допомогу.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 11 квітня 2025 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.

Додатковим рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2025 року стягнуто з ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що згідно ч. 3 ст. 24 Закону України "Про іпотеку" правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. В матеріалах справи відсутні відомості про державну реєстрацію відступлення прав за іпотечним договором.

На момент набуття ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру шляхом укладення з ОСОБА_1 договору купівлі-продажу, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, вказана квартира не була обтяжена іпотекою, оскільки запис про іпотеку в Державному реєстрі прав на нерухоме майно було скасовано 14.02.2017 на підставі ухвали Апеляційного суду міста Києва від 15.11.2016.

Судом не встановлено, що ОСОБА_2 знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, так само як і не встановлено, що після скасування 14.02.2017 запису про іпотеку в Державному реєстрі прав на нерухоме майно такий запис було відновлено тощо.

Позивачем хоч і ставиться під сумнів добросовісність ОСОБА_2 , однак не надано жодних доказів на підтвердження обставин, які свідчать про його недобросовісність як набувача спірної квартири.

Тобто позивач не довів, що на момент купівлі квартири ОСОБА_2 був обізнаний чи міг дізнатися про існування обтяження вказаного нерухомого майна у формі іпотеки, з огляду на те, що таке обтяження не було зареєстроване у визначеному законом порядку, про відсутність обтяжень спірного майна зазначено у п. 1.7. договору купівлі-продажу квартири, а відповідні відомості також перевірені та встановлені приватним нотаріусом під час посвідчення договору купівлі-продажу квартири та доведені до відома ОСОБА_2 .

У постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження N 12-44гс20) Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правий висновок: «Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 2 липня 2019 року у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц). Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)). Тому за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19)».

У результаті Велика Палата Верховного Суду дійшла такого висновку: «за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню».

Тотожний висновок висловлено в постановах Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 201/9557/18, від 03.11.2021 у справі № 755/6927/18, постановах Касаційного Господарського Суду у складі Верховного Суду від 18.08.2021 у справі № 924/675/20, від 18.09.2021 у справі № 910/10984/18, від 22.11.2021 у справі № 922/3164/20.

Таким чином, оскільки на момент набуття ОСОБА_2 права власності на квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вказана квартира не була обтяжена іпотекою, він не знав і не міг знати про існування обтяжень у вигляді іпотеки, то ОСОБА_2 набув право власності на таке майно вільним від прав та обтяжень інших осіб, а іпотека за іпотечним договором № 2619/0308/71-009-Z-1 від 05.03.2008, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Глушко Л.В. 05.03.2008 та зареєстровано в реєстрі за номером 524, є припиненою.

У матеріалах справи відсутні докази того, що припинена іпотека поновлювалась, не надано жодних інших доказів того, що позивач, будучи зацікавленою стороною, звертався до державного реєстратора із заявою про поновлення запису про обтяження спірного нерухомого майна, який виключено на підставі скасованого рішення суду, після набуття законної сили судовим рішенням про відмову у задоволенні позову про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів у справі №760/7173/14-ц.

Водночас обов`язок іпотекодавця задовольнити вимоги за рахунок заставного майна кореспондує лише дійсному праву заставодержателя, яке наявне у останнього та не було реалізовано шляхом задоволення кредиторських вимог. Відсутність належних та допустимих доказів наявності у позивача права іпотекодержателя та чинності іпотеки унеможливлює задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

До того ж позивачем не надано суду достатніх доказів існування заборгованості за кредитним договором (в рахунок погашення заборгованості за яким позивач просить про звернення стягнення на предмет іпотеки), її розміру та складу станом на момент розгляду справи, адже долучені до матеріалів справи судові рішення у справі №760/7173/14-ц, які набрали законної сили, за відсутності доказів звернення цих рішень до виконання, у тому числі в примусовому порядку через органи державної виконавчої служби, не дають змогу дійти висновку про беззаперечне існування заборгованості у конкретному розмірі станом на момент розгляду справи.

Виходячи з обставин цієї справи, якщо позивач вважає себе іпотекодержателем та вважає, що його право порушене, належним способом захисту буде звернення до суду з вимогою про визнання права іпотекодержателя.

Саме у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд зможе повноцінно врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження.

Враховуючи обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав та необґрунтованість позовних вимог, які підставою для відмови у позові, суд не вбачав необхідності надавати оцінку аргументам відповідачів щодо застосування строків позовної давності.

08.05.2025 ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» подало апеляційну скаргу, в якому просить скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 квітня 2025 року та ухвалити в цій справі нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» задовільнити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що право позивача, як кредитора на отримання коштів від продажу предмета іпотеки було порушене ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Відповідно до Закону України «Про іпотеку» та умов іпотечного договору, належним способом захисту цього права є звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, обраний іпотекодержателем.

Посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі №922/2416/17 вважає необґрунтованим, оскільки правовідносини в вказаній справі стосуються реалізації предмета іпотеки у межах ліквідаційної процедури у порядку виконання постанови про визнання боржника -іпотекодавця банкрутом, яка надалі скасована з припиненням провадження у справі. В даній справі іпотека за іпотечним договором не припинилась, оскільки відповідно до ст. 23 Закону України «Про іпотеку» особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.

Вважає, що визнання права іпотекодержателя є неефективним способом захисту, адже він не призведе до фактичного поновлення порушеного права. Після визнання права іпотекодержателя позивач буде змушений знову ініціювати судовий спір про звернення стягнення на предмет іпотеки, що н е відповідає принципам ефективності. Тобто, належний та ефективний спосіб захисту є лише позов про звернення стягнення на предмет іпотеки. В рамках даного спору суд може дослідити питання чи існує право іпотекодержателя.

Розмір заборгованості боржника за кредитним договором вже встановлено рішенням суду та не підлягають повторному доведенню в межах цієї справи. Судом залишено поза увагою той факт, що ОСОБА_1 обставину існування заборгованості не заперечує.

У пунктах 2, 13, 14 Порядку ведення ЄДРСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2006 року №740 передбачено, що внесенню до реєстру підлягають усі судові рішення судів загальної юрисдикції, а також окремі думки суддів, викладені у письмовій формі; електронні копії судових рішень надсилаються суддею або відповідальною особою апарату суду не пізніше наступного дня після ухвалення судового рішення або виготовлення його повного тексту; відомості про дату набрання законної сили судовим рішенням надсилаються до ЄДРСР не пізніше наступного дня.

Враховуючи вищевикладене, ставиться під сумнів незнання ОСОБА_2 про наявний спір у справі №760/7173/14-ц.

Суд першої інстанції провів однобічне дослідження обставин справи та не надав належної уваги тому факту, що борг існує, який боржник не сплатив, а також судом знівельовано той факт, що ОСОБА_1 умисно продав квартиру в період, коли виконання рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 травня 2016 року було зупинено та заборона відчуження квартири була дійсною і предмет іпотеки не міг бути відчужений без згоди іпотекодержателя, що свідчить про недобросовісність його дій.

10.12.2025 представник ОСОБА_2 - адвокат Поліщук С. В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Вважає, що позивач обрав неефективний спосіб захисту, про що правильно вказав суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Твердження позивача про те, що ОСОБА_2 порушив право позивача на отримання грошових коштів від продажу предмета іпотеки є необґрунтованим. Спірна квартира була придбана ним в період коли відомостей про її перебування в іпотеці не було, а ОСОБА_2 купував її добросовісно покладаючись на відомості в Державному реєстрі речових прав.

Також суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що позивач, як новий кредитор, не надав суду доказів існування заборгованості за кредитним договором, її розміру та складу станом на момент розгляду справи.

Заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ «Дельта банк» була стягнута постановою Київського апеляційного суду від 01.08.2018 року. За відсутності доказів звернення рішення суду до виконання не давало можливості дійти висновку про те, що на час розгляду справи в 2025 році така заборгованість існувала у конкретному розмірі. Позивач не був обмежений в можливості надати суду такі докази.

До того ж, як було встановлено судом першої інстанції, у матеріалах справи відсутні відомості про державну реєстрацію відступлення прав за іпотечним договором, що позбавило суд можливості встановити, чи було зареєстровано обтяження в Державному реєстрі іпотек, згідно якого іпотекодержателем належного ОСОБА_2 нерухомого майна є ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал».

22.12.2025 ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2025 року та ухвалити в цій справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви адвоката Поліщук С. В. у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що до заяви про стягнення витрат додано лише першу сторінку Договору від 10.06.2022, відсутні сторінки з іншими істотними умовами договору та сторінки з підписами сторін та їх реквізитами, що свідчить про відсутність належних доказів укладення договору у письмовій формі.

З доданої до заяви копії сторінки Договору від 10.06.2022 неможливо встановити чи був укладений та підписаний договір, чи досягли сторони умов договору, а також ознайомитись з ними.

За таких обставин наданий документ не підтверджує факту існування чинного договору про надання правничої допомоги між ОСОБА_2 та адвокатом Поліщук С. В. та не міг бути достовірним доказом для Солом`янського районного суду м. Києва, а також бути підставою для задоволення заяви.

Крім того, до заяви додано два акти здачі-приймання фактично наданої правничої допомоги. В одному з актів міститься лише копія підпису ОСОБА_2 , а також не зазначено усіх сторін справи №760/23952/21.

Визначений адвокатом Поліщуком С. В. розмір гонорару адвоката не відповідає критеріям дійсної необхідності його понесення та розумності, а при підготовці наданих ОСОБА_2 у межах даної справи заяв по суті спору не потребувалось збирання значного об`єму доказів в підтвердження заявлених позовних вимог, а також аналізу великої кількості законодавства.

До поданої заяви не надано належних доказів фактичного понесення ОСОБА_2 витрат на правову допомогу, зокрема доказів оплати правничої допомоги у вигляді платіжних документів, що є обов`язковою умовою для їх відшкодування відповідно до вимог процесуального законодавства та правових позицій Верховного Суду.

Разом з тим, 15.04.2025 року адвокат Поліщук С. В. через систему «Електронний суд» подав заяву щодо стягнення витрат. Додаткове рішення Солом`янського районного суду м. Києва винесено 10 листопада 2025 року. Згідно з частиною третьою ст.270 ЦПК України Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Порушення судом першої інстанції установленого законодавством строку ухвалення додаткового рішення є самостійною підставою для його скасування, оскільки таке рішення ухвалене поза межами наданих суду процесуальних повноважень.

В судовому засіданні представник ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» - адвокат Осадча К. О. підтримала подані апеляційні скарги та просила їх задовольнити.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Поліщук С. В. просив відмовити в задоволенні апеляційних скарг, ухвалені по справі судові рішення залишити без змін.

Інші учасники в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 05.03.2008 між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2619/0308/71-009, відповідно до умов якого позичальнику були надані у користування кредитні кошти в сумі 70 000 доларів США, зі сплатою 11,9 % річних, з кінцевим терміном повернення до 05.03.2038.

Кредитні кошти були призначені для здійснення ОСОБА_1 розрахунків по договору купівлі- продажу, що був укладений між ним та ОСОБА_3 з метою придбання квартири АДРЕСА_1 (п. 1.4. кредитного договору).

У забезпечення виконання кредитного договору між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 2619/0308/71-009-Z-1 від 05.03.2008, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 05.03.2008 за реєстровим номером 524.

25.05.2012 між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором та забезпечувальними договорами.

07.04.2014 ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 20 травня 2016 року (справа № 760/7173/14-ц) у задоволенні первісного позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором було відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ «Омега Банк», ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсними кредитного договору та іпотечного договору було задоволено. Визнано недійсним кредитний договір від 05 березня 2008 року № 2619/0308/71-009, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк». Визнано недійсним іпотечний договір від 05 березня 2008 року № 2619/0308/71-009-Z-1, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк», та знято заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 , яка внесена до реєстру приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Глушко Л. В. за № 625. Стягнуто з ПАТ «Омега Банк» на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового у розмірі 551,20 грн. Стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору в сумі 551,20 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 лютого 2017 року зупинено виконання рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20 травня 2016 року до закінчення касаційного оскарження.

07.03.2017 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Татаринцевою Є. А., за яким було відчужено квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , що є предметом іпотеки за іпотечним договором № 2619/0308/71-009-Z-1 від 05.03.2008.

Постановою Верховного Суду від 06 червня 2018 року ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 листопада 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 20 травня 2016 року скасовано, позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 535 084,43 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» судовий збір у розмірі 7 673,40грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Омега Банк», ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів було відмовлено.

14 вересня 2018 року Солом`янський районний суд м. Києва видав виконавчий лист № 760/7173/14-ц щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 535 084,43 грн, який було пред`явлено до виконання 07 грудня 2018 року приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Ігнатенку К. Е.

07 грудня 2018 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Ігнатенком К. Е. відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1.

Постановою Верховного Суду від 24 червня 2020 року рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 травня 2016 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту 3.11 кредитного договору від 05 березня 2008 року № 2619/0308/71-009 задоволено, визнано недійсним пункт 3.11 кредитного договору від 05 березня 2008 року № 2619/0308/71-009. В іншій частині постанову Апеляційного суду міста Києва від 01 серпня 2018 року залишено без змін.

17 червня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» укладено договір № 2260/К про відступлення прав вимоги, на підставі якого ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» набуло право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі й за кредитним та іпотечним договорами від 05 березня 2008 року, укладеними із ОСОБА_1 .

Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ігнатенка К.Е. від 24 лютого 2021 року виконавчий документ № 760/7173/14-ц, виданий 14 вересня 2018 року Солом`янським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 535 084,43 грн, повернуто стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 08 лютого 2024 року замінено стягувача ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» у виконавчому листі № 760/7173/14-ц, виданому 14 вересня 2018 року Солом`янським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 535 084,43 грн.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Поняття іпотеки деталізує абзац третій статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV«Про іпотеку» (далі - Закон про іпотеку), який визначає, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону про іпотеку, пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 33 Закону про іпотеку у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року в справі № 755/13805/16-ц зазначено, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

Згідно з частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

У статті 24 Закону України «Про іпотеку» визначено порядок відступлення прав за іпотечним договором. За змістом вказаної правової норми відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Відповідно до частини третьої указаної статті правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку.

Крім того, згідно з частиною другою статті 3 Закону про іпотеку взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

З наведеного можна зробити висновок, що відомості про відступлення прав іпотекодержателя підлягають державній реєстрації; внесення таких відомостей є зміною речового права - права іпотеки. До проведення державної реєстрації відповідне право не виникає, а його перехід не відбувається.

Отже, момент виникнення права вимоги за іпотечним договором чинне законодавство пов`язує з фактом державної реєстрації іпотеки в порядку, визначеному законодавством.

Тому виникнення прав у нового іпотекодержателя за договором іпотеки може відбуватися лише після нотаріального посвідчення правочину про відступлення прав за іпотечним договором, а також державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, які викладені в постановах Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року в справі № 915/1067/20, від 26 лютого 2020 року в справі № 751/2322/16-ц, від 12 червня 2019 року в справі № 569/16312/17-ц, від 27 серпня 2019 року в справі № 911/2392/17, від 12 жовтня 2020 року в справі № 15/148-10/4045, а також від 10 вересня 2025 року в справі № 760/28561/19.

Ураховуючи викладене, виникнення у ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» прав іпотекодержателя за іпотечним договором № 2619/0308/71-009-Z-1 від 05.03.2008 могло відбутися лише після нотаріального посвідчення правочину про відступлення прав за іпотечним договором, а також державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Договір відступлення права вимоги, укладений 17 червня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал», нотаріально посвідчений (т. 1, а. с. 45-46), і відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця.

Разом з тим, позивачем не було надано суду доказів державної реєстрація відомостей про відступлення прав іпотекодержателя від ПАТ «Дельта Банк» на користь ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал».

Судом першої інстанції досліджувалось питання заміни іпотекодержателя в Реєстрі нерухомого майна та звернуто увагу позивача на відсутність таких відомостей.

Разом з тим, позивач не навів жодного мотиву незгоди з висновком суду першої інстанції в цій частині.

За відсутності доказів переходу до ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» прав іпотекодержателя на майно ОСОБА_2 , правові підстави для задоволення позову та звернення стягнення на предмет іпотеки на його користь відсутні.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Велика Палата Верховного Суду у пункті 9.8 постанови від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначила, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно потрібно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки. Тому у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.

Виходячи з обставин цієї справи, якщо позивач вважає себе іпотекодержателем та вважає, що його право порушене, належним способом захисту буде звернення до суду з вимогою про визнання права іпотекодержателя.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого остаточно ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке в цілому відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

На підставі вищевказаних обставин та правового обґрунтування колегія суддів визнає, що оскаржене рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи скарги висновків суду не спростували, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Судом встановлено, що у відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 було зазначено, що очікує понести судові витрати в розмірі 10 000 грн. Детальний опис буде надано в установлений законом строк.

15.04.2025 представник ОСОБА_2 - адвокат Поліщук С. В. направив через підсистему «Електронний суд» заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» витрати на правничу допомогу в сумі 10 000 грн.

До заяви надав:

договір від 10 червня 2023 року, що укладено між адвокатом Поліщуком С. В. та ОСОБА_2 , у якому сторони дійшли згоди, що адвокатом надається правова допомога клієнту по справі №760/23952/21, яка перебуває в провадженні Солом`янського районного суду м. Києва за позовом ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Також сторони погодили, що клієнт за отримання правничої допомоги виплачує адвокату винагороду (гонорар) з розрахунку 4 000 грн за годину (п. 4.1. Договору) ( першу сторінку);

акт здачі-прийняття фактично наданої правничої допомоги від 12 квітня 2025 року , відповідно до якого адвокатом надано наступну правничу допомогу:

1. аналіз наданих клієнтом документів о справі №760/23952/21 ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Надання первинної консультації, визначення правової позиції по справі - 4 000 грн;

2. підготовка відзиву на позовну заяву про справі №760/23952/21 ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Надання первинної консультації, визначення правової позиції по справі - 6 000 грн.

Всього 10 000 грн.

У відповідності до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі / № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Доводи апеляційної скарги про те, що з доданої до заяви копії сторінки договору від 10 червня 2022 року неможливо встановити факт його укладення та підписання сторонами, досягнення ними згоди щодо істотних умов договору, а також ознайомитися зі змістом його умов, колегія суддів відхиляє як безпідставні.

Сам по собі факт надання до матеріалів справи копії окремої сторінки договору не є достатньою підставою для висновку про його неукладеність чи відсутність волевиявлення сторін.

Натомість матеріали справи містили докази фактичного виконання сторонами умов зазначеного договору, зокрема акт приймання-передачі, складений на його виконання, що свідчить про реалізацію сторонами прав та обов`язків, передбачених цим договором, і підтверджує існування між ними відповідних договірних правовідносин. Відтак доводи позивача зводяться до вибіркової оцінки окремого доказу без урахування всієї сукупності доказів, наявних у матеріалах справи, що суперечить вимогам статті 89 ЦПК України.

Відсутність на момент вирішення питання про судові витрати доказів фактичної оплати послуг адвоката сама по собі не виключає можливості їх розподілу, якщо розмір таких витрат підтверджений належними доказами, зокрема договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, детальним описом виконаних робіт та іншими доказами, що містяться в матеріалах справи.

Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що ухвалення додаткового рішення поза межами десятиденного строку, визначеного частиною третьою статті 270 ЦПК України, є самостійною підставою для його скасування. Встановлений зазначеною нормою процесуальний строк регламентує порядок здійснення судом процесуальних дій, однак його порушення саме по собі не свідчить про незаконність ухваленого судового рішення та не тягне його безумовного скасування.

Стаття 376 ЦПК України не відносить порушення судом строку ухвалення додаткового рішення до безумовних підстав для скасування судового рішення.

Позивачем не доведено, яким чином таке порушення строку вплинуло на правильність вирішення питання про розподіл судових витрат або призвело до неправильного вирішення справи, а тому наведені доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного додаткового рішення.

Таким чином, враховуючи складність справи, суть спору, результат розгляду справи, характер наданих послуг, витрачений час на підготовку процесуальних документів, а також оцінивши необхідність понесених витрат, які мають бути компенсовані за рахунок другої сторони, колегія суддів погоджується з висновком суду першої, що розмір судових витрат на професійну правничу допомогу підлягає відшкодуванню в сумі 10 000 грн.

Під час розгляду справи не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

ОСОБА_2 при зверненні до суду з відзивом на апеляційну скаргу зазначив, що очікує понести судові витрати, які попередньо визначаються в розмірі 20 000 грн.

На підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу, 26 березня 2026 року в судовому засіданні було подано до суду наступні докази: копію договору від 10.06.2022, копію додаткової угоди від 02.01.2026, копію акту здачі-приймання фактично наданої правничої допомоги від 25.03.2026.

Відповідно до здачі-приймання фактично наданої правничої допомоги від 25.03.2026, виконавець надав, а клієнт отримав правничу допомогу загальною вартістю 20 000 грн, зокрема:

аналіз апеляційної скарги ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» по справі 760/23952/21 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 11.04.2025. Надання консультації- 4 000 грн;

підготовка та подання відзиву на апеляційну ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» по справі 760/23952/21 на рішення солом`янського районного суду м. Києва від 11.04.2025. Надання консультації - 8 000 грн;

аналіз апеляційної скарги ТОВ «ФК компанія «Стандарт Кепітал» по справі 760/23952/21 на додаткове рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 10.11.2025. Надання консультації - 4 000 грн;

участь в судовому засіданні в Київському апеляційному суді 26.03.2026 в зв`язку з призначенням апеляційним судом судового засідання з розгляду апеляційної скарги ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 11.04.2025 та додаткове рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 10.11.2025. Надання консультації. За згодою клієнта участь адвоката в судовому засіданні в Київському апеляційному суді 26.03.2026 включена до акту наперед -4 000 грн.

За таких обставин, надавши оцінку доказам щодо понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, врахувавши складність справи, суть спору, характер послуг, а також з огляду залишення апеляційних скарг ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» без задоволення, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 квітня 2025 року та додаткове рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2025 року ОСОБА_5 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12 000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05.08.2026.

Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук