Постанова від 22 липня 2025 р. у справі №758/11715/19 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22/-ц/824/6424/2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2025 року м. Київ

Справа № 758/11715/19

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,

за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Подільського районного суду міста Києва від 16 травня 2024 року, ухвалене у складі судді Захарчук С.С.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Автокооперативу «Червона гвоздика» про визнання права власності на гараж,

встановив:

У вересні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача Автокооперативу «Червона гвоздика» з позовом про визнання права власності на гараж.

Вимоги мотивував тим, що він є членом кооперативу на підставі рішення від 12 вересня 1985 року № 50 та володіє гаражем № НОМЕР_1 , що знаходиться в кооперативі за адресою: м. Київ, вул. Тираспольська, 43.

Протягом всього часу з моменту вступу до кооперативу він володіє та користується гаражем, систематично сплачує членські внески для забезпечення поточної діяльності кооперативу, відомості про сплату яких відображені в посвідченні - пропуску члена кооперативу. Відповідно до технічного паспорта, виданого БТІ 02 вересня 2019 року, загальна площа гаража, відповідно до експлікації, складає 28,9 кв. м.

Відповідно до п. 80 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося у результаті діяльності кооперативу, подаються, зокрема, довідка кооперативу про членство особи в кооперативі та внесення таким членом кооперативу пайового внеску в повному обсязі.

З метою отримання такої довідки про його членство в кооперативі та внесення ним пайового внеску в повному обсязі, необхідної йому для реалізації його законного права на приватизацію свого майна, він неодноразово звертався до кооперативу як усно, так і письмово з заявами від 04 березня 2019 року та 07 березня 2019 року, однак, дану довідку відповідач не надав. У відповіді № 9 від 07 березня 2019 року відповідач зазначив, що документом, який підтверджує членство в кооперативі є посвідчення - пропуск № 160 від 24 березня 2009 року.

Вказує, що у зв`язку з умисним вчиненням відповідачем перешкод (ненаданням необхідних документів) він протиправно позбавлений права вільного розпорядження своєю власністю, а тому просив визнати за ним право власності на гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 28,9 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Тираспільська, 43 .

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 16 травня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання права власності на гараж.

Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким визнати за ОСОБА_1 право власності на гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 28,9 кв. м, що знаходиться в Автокооперативі «Червона гвоздика» за адресою: м. Київ, вул. Тираспільська, буд. 43, та стягнути судові витрати, посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права, суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а його висновки не відповідають обставинам справи.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач ОСОБА_1 є членом Автокооперативу «Червона гвоздика», що визнається сторонами. На місці гаражного боксу № НОМЕР_1 позивач збудував капітальний гараж, що підтверджується технічним паспортом і відповідає статутним завданням кооперативу. Відповідно до п. 4.2 Статуту, позивач набув право приватної власності на цей об`єкт.

З метою реалізації свого законного права на приватизацію гаража позивач неодноразово звертався до відповідача з заявами про надання довідки про членство в кооперативі, необхідної для приватизації. Однак відповідач надавав неправомірні відповіді, стверджуючи, що підтвердженням членства є лише посвідчення-пропуск, а будівництво гаража не погоджено та здійснене з порушеннями. На подальші адвокатські запити щодо надання довідки про членство та внесення пайового внеску, відповідач не надав жодної відповіді. Лише після витребування довідки судом, відповідач надав її, але зазначив недостовірну інформацію про невнесення пайового внеску, що суперечить Закону України «Про кооперацію» та Статуту кооперативу.

Звертає увагу суду на те, що після звернення до суду голова правління почав відмовлятися приймати членські внески готівкою, змушуючи позивача сплачувати їх переказами.

Судом першої інстанції не було надано оцінку даним обставинам, які мають значення для справи, не дослідив докази на їх підтвердження, також не встановив наступні обставини: побудований гаражний бокс є майном скаржника, на яке він набув право приватної власності; довідка про членство в кооперативі та повну сплату пайового внеску є єдиним правовстановлюючим документом, необхідним для приватизації гаража; ненадання такої довідки суперечить Статуту кооперативу, порушує права скаржника та фактично блокує реалізацію його права на приватизацію; без довідки скаржник не мав жодної можливості ввести гаражний бокс в експлуатацію, зареєструвати право власності або вільно розпоряджатися майном; фактична відмова відповідача у видачі такої довідки свідчить про невизнання ним права приватної власності позивача на побудований гаражний бокс, у зв`язку з чим апелянт був змушений звернутися до суду для захисту своїх порушених прав.

Зазначає, що висновок суду «… З досліджених судом письмових доказів, доданих до матеріалів справи, і не заперечується відповідачем, вбачається те, що позивач є членом автокооперативу, вніс пайовий внесок на металевий гаражний бокс № НОМЕР_1 . …» не відповідає обставинами справи, оскільки відповідач не заперечував лише членство позивача в автокооперативі, однак заперечив факт внесення ним пайового внеску за гараж, що суперечить ст. 10 Закону України «Про кооперацію» та Статуту кооперативу.

Стверджує, що відповідачем не було подано відзив на позовну заяву у встановлений судом строк, а також протягом усього розгляду справи в суді першої інстанції. Попри те, що представник відповідача 21 вересня 2020 року був ознайомлений з матеріалами справи, 14 вересня 2021 року подав до суду клопотання про долучення до справи документів, чим порушив вимоги ч.ч. 3, 5, 8, 9 ст.83 ЦПК України.

Суд першої інстанції безпідставно прийняв зазначені докази та поклав їх в основу рішення, зокрема щодо «самовільного будівництва капітальної споруди» скаржником без погодження. При цьому суд не навів жодної норми права чи положення Статуту кооперативу, на підставі якого дійшов висновку про необхідність погодження будівництва гаража. Також відповідач не надав жодних доказів чи правових обґрунтувань щодо нібито порушення апелянтом меж земельної ділянки чи будівельних норм.

Вважає, що доводи відповідача ґрунтуються виключно на його припущеннях, що є неприпустимим в силу ч. 6 ст. 81 ЦПК України, на що суд першої інстанції не звернув уваги.

Правом на подання відзиву інший учасник справи не скористався.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтримала вимоги апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що позивач не довів законність будівництва капітальної споруди на земельній ділянці, на якій здійснює діяльність гаражний автокооператив.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, керуючись такими міркуваннями.

Суд першої інстанції встановив, що відповідно до посвідчення та пропуску члена автокооперативу «Червона гвоздика» ОСОБА_1 є членом Автокооперативу «Червона гвоздика» та у його користуванні є гараж (бокс) № НОМЕР_1 .

Листом від 07 березня 2019 року Автокооператив «Червона гвоздика» повідомив позивача про те, що документом, який підтверджує членство в Автокооперативі «Червона гвоздика», є посвідчення-пропуск № 160 від 24 березня 2009 року.

Відповідно до довідки Автокооперативу «Червона гвоздика», виданої ОСОБА_1 23 серпня 2019 року № 10, ОСОБА_1 є власником гаражного боксу № НОМЕР_1 на вул. Тираспільській, 43 у м. Києві .

Відповідно до листа Автокооперативу «Червона гвоздика» від 18 березня 2019 року № 10, адресованого ОСОБА_1 вказано, що член кооперативу ОСОБА_1 є власником металевого гаражу № НОМЕР_1 , без будь-яких звернень до Правління кооперативу, самовільно розпочав будівництво капітального гаража на місці, де стояв металевий. Зауваження голови правління про необхідність погодити будівництво проігнороване. При будівництві були порушені межі земельної ділянки кооперативу, а також будівельні норми. У задній стіні гаражного боксу зроблені двері, що дає змогу безперешкодно непомітно вийти та зайти на територію кооперативу.

Відповідно до листа Автокооперативу «Червона гвоздика» від 01 вересня 2020 року № 10, адресованого ОСОБА_1 , останнього повторно повідомлено про необхідність усунення порушень при будівництві гаражного боксу та звернення до Правління для усунення порушень. Одночасно вказано про неможливість надання довідки, оскільки ОСОБА_1 самовільно, без узгодження та без відповідного проекту збудовано капітальний бокс, при цьому порушені норми ЗК України, Закону України «Про кооперацію» та Статут кооперативу. Повідомлено про необхідність усунути порушення при будівництві гаража, про необхідність дати змогу створеній технічній комісії оглянути гараж для прийняття рішення про введення його в експлуатацію

Позивач є членом автокооперативу, вніс пайовий внесок на металевий гаражний бокс № НОМЕР_1 .

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до частин першої, другої статті 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації право власності виникає з моменту державної реєстрації.

У частині четвертій статті 373 ЦК України зазначено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Право власника на забудову земельної ділянки здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України). Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

У пункті 45 постанови від 23 червня 2020 року у справі 680/214/16 Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (пункт 148).

Разом з цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Виходячи зі змісту статей 331, 376 ЦК України, правовою підставою визнання судом права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на підставі частини п`ятої статті 376 ЦК України може бути встановлення судом відповідності такого об`єкта архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам лише у разі, якщо визнання права власності на самочинно збудоване майно не порушує права інших осіб.

За загальними правилами кожна особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). У зв`язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Тому, вирішуючи справу за позовом про визнання права власності на нерухоме майно, суд зобов`язаний встановити всі обставини справи, а саме: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та правил істотними; чи не будуть порушуватися визнанням права власності на самочинне будівництво у судовому порядку права інших осіб.

У цій справі суд першої інстанції встановив, що позивач є членом Автокооперативу «Гвоздика» та власником металевого бокса № 160, але не земельної ділянки, на якій зазначений бокс розташований.

В подальшому на місці зазначеного металевого боксу позивач збудував капітальний гараж, який однак не введений в експлуатацію у визначеному законом порядку.

Відповідно до статті 86 ЦК України непідприємницькі товариства (сільськогосподарські кооперативи та сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють без мети одержання прибутку, інші кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян, державні та комунальні некомерційні товариства тощо) та установи можуть, поряд із своєю основною діяльністю, здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо така діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

В частинах першій та другій статті 88 ЦК України встановлено, що у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом. У засновницькому договорі товариства визначаються зобов`язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників, якщо додаткові вимоги щодо змісту засновницького договору не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

Отже, маючи членство у Автокооперативі, позивач як його член зобов`язаний здійснювати свою діяльність з врахуванням установчих документів Автокооперативу.

Пунктом 2.10 Статуту передбачено, що кооператив має право проводити реконструкцію гаражів, а саме заміняти металеві гаражі на цегляні на місці металевих гаражів, що підлягають знесенню.

Згідно з пунктами 3.1.1., 3.1.7. Статуту кооператив зобов`язаний надану кооперативу земельну ділянку використовувати за призначенням, не допускаючи будівництва споруд, що не передбачені проектом і не відповідають цілям і завданням кооперативу. Створити належні умови і дати можливість кожному члену кооперативу приєднати свій гараж до централізованої та індивідуальної сигналізації з виводом її на пульт КПП, яке обслуговує його гараж. Сприяти і надавати можливість кожному члену кооперативу приватизувати (за його бажанням) власне майно (гараж) і не протидіяти його рішенню.

Пунктом 4.2. Статуту визначено, що побудований членом кооперативу або придбаний громадянином гараж чи гаражний бокс є його майном і він (член кооперативу) набуває на нього право приватної власності.

Отже, право на будівництво капітального гаража та набуття на нього права власності член автокооперативу повинен здійснювати з врахуванням визначених Статутом умов, зокрема саме кооператив наділений правом на заміну металевого гаража на цегляний, при цьому на кооператив покладено обов`язок з використання належної йому земельної ділянки за призначенням, а також контролю за будівництвом споруд, які мають бути передбачені проектом і відповідати цілям та завданням кооперативу.

Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначені Законом України «Про кооперацію».

Відповідно до вимог статті 191 Закону України «Про кооперацію» визначено, що член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно.

У статті 15 Закону України «Про кооперацію» вказано, що вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу. До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить, зокрема, прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном.

Суд першої інстанції встановив, що позивач як член автокооперативу самовільно здійснив заміну металевого на цегляний, однак зазначені дії не були погоджені зі зборами членів кооперативу, не отримано відповідне рішення зборів щодо розпоряджанням збудованим позивачем гаражем, зокрема, не встановлено відповідність цієї будівлі цілям та завданням кооперативу, відповідність її загальному проекту автокооперативу тощо.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо безпідставності позовних вимог з огляду на те, що позивач просить визнати за ним право власності на гараж у порядку, який суперечить визначеному законом порядку, в зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

З врахуванням цих підстав колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо протизаконності дій автокооперативу, яка полягала у невиданні довідки про членство у кооперативі та внесення пайового внеску у повному обсязі як єдиного правовстановлюючого документа для приватизації гаражного боксу.

Колегія суддів наголошує на тому, що заявник помилково ототожнює металевий бокс з цегляною будівлею з огляду на те, що відповідно до правовстановлюючих документів автокооперативу, а саме Статуту, правом на заміну металевого на цегляний гараж наділений саме автокооператив, на якого також покладено обов`язок з контролю за відповідністю такої будівлі проекту, цілям та завданням кооперативу.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги стосовно порушення відповідачем строку та порядку надання доказів, визначеного статтею 83 ЦПК України, оскільки підставою для відмови у задоволенні позовних вимог стало порушення встановленого законом порядку визнання права власності на цегляний гараж, визначеного Цивільним кодексом та Законом України «Про кооперацію». З цих же підстав колегія суддів відхиляє і доводи щодо відсутності доказів щодо порушення позивачем меж земельної ділянки та порушення прав суміжних власників гаражів.

Колегія суддів визнає безпідставними посилання в апеляційній скарзі на незазначення судом першої інстанції положень Статуту автокооперативу, якими визначено обов`язкове погодження членом кооперативу зі зборами членів автокооперативу здійснення будівництва капітальної споруди на місці металевого гаража, оскільки такі висновки суду першої інстанції є результатом виключно застосування положень Закону України «Про кооперацію», який має вищу юридичну силу, ніж установчий документ окремого автокооперативу, який створений на основі цього закону.

Не спростовують висновки суду першої інстанції посилання в апеляційній скарзі на незастосування судом статті 41 Конституції України та статті 392 ЦК України, диспозиції яких стосуються узагальненого поняття щодо визнання права власності на майно. Однак, такі доводи спростовуються необхідністю застосування поряд з цивільним законодавством також спеціального закону, який регулює діяльність кооперативів, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. (пункт 13 постанови Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, пункт 12 постанови від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17 ).

Разом з тим, з матеріалів справи встановлено, що позивач здійснив будівництво капітальної споруди, яка не введена в експлуатацію; матеріали справи не містять доказів наявності у Автокоперативу «Червона гвоздика» права користування земельною ділянкою, на якій розміщено спірний гаражний бокс ( довідки Автокооперативу «Червона гвоздика» від 23.08.2019 рок, а.с. 100-101). Зазначені обставини вказують на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, тому висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують, тому, відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 16 травня 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 05 серпня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.