Постанова від 01 липня 2025 р. у справі №757/56163/19-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/5198/2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2025 року м. Київ

Справа № 757/56163/19-ц

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,

за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року, ухвалене у складі судді Григоренко І.В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати,

встановив:

У жовтні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця», у якому просила стягнути з відповідача на її користь:

- заборгованість із заробітної плати за період з березня 2017 року по 17.07.2017 року у розмірі 29 165,04 грн, без утримання податків і зборів;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 18.07.2017 року по день ухвалення судом рішення у справі;

- компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати у розмірі 6872,29 грн.

Позов обґрунтовано тим, що з серпня 1986 року по липень 2016 року позивач працювала на ДП «Донецька залізниця», яке в подальшому реорганізоване шляхом злиття у ПАТ «Українська залізниця», а потім - у АТ «Українська залізниця».

Наказом від 05.07.2016 року № 1/ОС з позивачем продовжено трудові відносини у виробничому підрозділі «Луганська дистанція електропостачання» структурного підрозділу Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».

Наказом структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 16.03.2017 року № 58-ДН встановлено початок простою з причин, незалежних від робітників, з 00 год. 00 хв. 20.03.2017 року, відповідно до якого на час простою робітникам необхідно приходити на свої робочі місця згідно з графіком роботи відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, оплату за час простою проводити з розрахунку двох третин ставки, встановленої працівникові розряду (окладу) за час простою згідно графіку роботи.

Наказом регіональної філії «Донецька залізниця» від 17.07.2017 року № 860-ОС ОСОБА_1 звільнена з посади у зв`язку із скороченням штату. ОСОБА_1 ознайомлена з наказом від 17.07.2017 року № 860-ОС 17.07.2017 року.

На день звільнення позивача відповідачем була нарахована, але не виплачена заробітна плата за період з березня 2017 року по 17.07.2017 року у сумі 29 165,04 грн.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , 30.08.2023 року засобами поштового зв`язку подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 29.11.2022 року та прийняти нове про задоволення позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом не досліджено всі обставини справи, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи та вимогам закону.

Вказує, що висновки, до яких дійшов суд першої інстанції, спростовуються наявними в справі доказами, а також судовою практикою в подібних правовідносинах.

Зазначає, що позивач перебувала в трудових відносинах з відповідачем до 17.07.2017 року, при звільнені відповідач не виплатив всі належні позивачу платежі, тому відповідно до ст. 117 КЗпП України, відповідач має виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені. Крім того стягненню підлягає і компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням терміну її виплати.

Посилається на помилковість висновків суду про те, що табелі обліку використання робочого часу, довідка про заборгованість заробітної плати є неналежними доказами. Матеріалами справи підтверджено те, що вказані документи підписано посадовими особами АТ «Укрзалізниця», в той же час законодавцем не передбачено обов`язкової умови наявності печатки в тому числі і на документах, які суд вважає неналежними доказами.

Табель обліку робочого часу є первинним документом, відповідно до даних якого здійснюється нарахування заробітної плати.

Місце роботи позивача є місцем державної реєстрації Луганської дирекції залізничних перевезень та регіональної філії «Донецька залізниця», а судом не дано належної правової оцінки тому, що первинні документи складаються за місцем її роботи (Донецька область, м. Лиман, вул. Привокзальна, 22). При цьому місто Лиман Донецької області не внесене до розпоряджень КМУ № 1276 та № 1085, як місто на території якого органи державної влади не здійснюють своїх повноважень.

Вказує, що відповідно до висновку ТПП дія форс-мажорних обставин впливає на господарську діяльність структурних підрозділів відповідача, які знаходяться безпосередньо в м. Донецьк та м. Луганськ.

Звертає увагу суду, що судовими рішеннями вже встановлено наявність порушення відповідачем трудового законодавства та відсутність будь-яких поважних причин для невиплати заробітної плати.

28.11.2023 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відзив обґрунтовано тим, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 року у справі № 905/857/19 вказано, що обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (ст. 82 ЦПК України). Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин не тільки наявністю Сертифіката ТПП, а й враховує установлені обставини справи та наявні у справі докази, загальновідомі факти та висновки експертів.

Вказує, що судовими рішеннями вже встановлено наявність дії форс-мажорних обставин на підприємстві, початком яких є 20.03.2017 року.

Сукупність доказів, встановлених рішеннями судів обставин щодо АТ «Укрзалізниця, обставин визнаних загальновідомими, висновки експертів, - засвідчують відсутність вини відповідача у несвоєчасній виплаті заробітної плати.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ? адвоката Корсуна Ю.Ю. залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 листопада 2022 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 24 березня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29.11.2022 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з березня 2017 року по 17.07.2017 року у розмірі 300 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні - 3 000 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати - 60,48 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 20 листопада 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Київського апеляційного суду від 25 червня 2024 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що заборгованість відповідача із заробітної плати за березень 2017 року та частину квітня 2017 року перед позивачем існувала до дати виникнення обставин непереборної сили (12.04.2017 року) і під час звільнення позивача підлягала сплаті.

Апеляційний суд не дослідив та не надав належної правової оцінки наданому позивачем доказу, а саме довідці Пенсійного Фонду України за формою ОК-7, сформованої 19.01.2021 року, згідно з якої відповідачем була нарахована позивачу заробітна плата за березень 2017 року у розмірі 6813,69 грн, що спростовує надані відповідачем докази, зокрема, довідку від 01.04.2021 року № 189/ДНДЛ про доходи позивача, відповідно до якої їй за березень 2017 року нарахована заробітна плата у розмірі 3080,27 грн.

Крім того, апеляційним судом не досліджено наказ відповідача від 17.07.2017 року № 860-ОС про звільнення позивача, відповідно до якого останній підлягала сплаті компенсація за 18 днів невикористаної відпустки та виплата одноразової грошової допомоги при звільненні у зв`язку зі скороченням штату у розмірі одного середньомісячного заробітку.

У судовому засіданні 02 липня 2025 року (в режимі відеоконференції) представник відповідача АТ «Українська залізниця» - Чаруковський Р.В. заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін.

Позивач у судове засідання не з`явилася про дату, час та місце судового розгляду повідомлялася належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачем на підтвердження своїх вимог розрахунки заробітної плати та табелі обліку використання робочого часу не є належними доказами наявності заборгованості із виплати заробітної плати, оскільки вони не містять штампу підприємства, дату, вихідний номер довідки, підпис керівника та/або головного бухгалтера.

У трудових правовідносинах, які склалися між позивачем та АТ «Українська залізниця» з 20.03.2017 року, виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких відповідача об`єктивно, з незалежних від нього причин, було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників.

Отже, невиконання відповідачем обов`язків, передбачених ст. ст. 47, 83, 115, 116 КЗпП України, відбулося не з вини АТ «Українська залізниця», а було викликано обставинами непереборної сили, які встановлені висновком Торгово-промислової палати України від 16.01.2018 року № 126/2/21-10.2.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Колегія суддів не може у повній мірі погодитися із такими висновками суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, із серпня 1986 року по липень 2016 року ОСОБА_1 працювала у ДП «Донецька залізниця», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (т. 1 а. с. 23-28).

Відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», ДП «Донецька залізниця» було реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».

Згідно з наказом АТ «Українська залізниця» від 15.04.2016 року № 303 у складі регіональної філії «Донецька залізниця» утворено Донецьку та Луганську дирекції залізничних перевезень, а також затверджено їхню структуру.

На виконання рішення засідання правління ПАТ «Укрзалізниця» від 31.05.2016 року та 03.06.2016 року відбулося переведення працівників з ДП «Донецька залізниця» до регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», відповідно до вимог законодавства та внутрішніх нормативно-правових актів товариства з повідомленням Державної фіскальної служби України про прийняття на роботу кожного окремого працівника та видання наказів про прийняття на роботу кожного окремого працівника, переведеного з ДП «Донецька залізниця».

Наказом АТ «Українська залізниця» від 05.07.2016 року № 1/ОС з ОСОБА_1 було продовжено трудові відносини у виробничому підрозділі «Луганська дистанція електропостачання» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» (т. 1 а. с. 29).

Наказом структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 16.03.2017 року № 58-ДН встановлено початок простою для всіх працівників, зокрема, виробничих підрозділів структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» по причинам, незалежних від робітників з 00 год. 00 хв. 20.03.2017 року, у якому зазначено про необхідність на час простою робітникам приходити на свої робочі місця згідно з графіком роботи відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку та те, що оплата за час простою здійснюється з розрахунку двох третин ставки встановленої працівникові розряду (окладу) за час простою згідно графіку роботи (т. 1 а. с. 55, 56).

На підставі наказу (розпорядження) структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 17.07.2017 року № 860-ОС ОСОБА_1 звільнено з посади електромеханіка дільниці І групи виробничих підрозділів структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» у зв`язку із скороченням чисельності працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (т. 1 а. с. 49).

ОСОБА_1 ознайомлена з вказаним наказом від 17.07.2017 року № 860-ОС під розпис 17.07.2017 року.

Частинами 1, 4, 5 ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» та ч. 1 ст. 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 3 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в ч. 5 ст. 97 КЗпП України.

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат. Одночасно звертає на себе увагу той факт, що заробітна плата виплачується лише за виконану працівником роботу, а якщо працівник такої роботи не виконував, то заробітна плата йому не виплачується, за винятком виплат, передбачених законодавством (зокрема, у випадку простою).

Згідно із ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені ст. 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що невиконання відповідачем обов`язків, передбачених ст. ст. 47, 83, 115, 116 КЗпП України, відбулося не з вини АТ «Українська залізниця», а було викликано обставинами непереборної сили, які встановлені висновком Торгово-промислової палати України від 16.01.2018 року № 126/2/21-10.2.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку наявності обставин непереборної сили.

Згідно із ч. 1 ст. 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин (п. 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Частиною 1 ст. 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано. Обов`язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінні ст. 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.

Отже, положення ч. 1 ст. 617 ЦК України не можуть бути підставою для звільнення АТ «Українська залізниця» від обов`язку виплатити позивачу невиплачену заробітну плату.

Зазначений правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.10.2022 року у справі № 905/857/19.

Судом установлено, що наказом АТ «Українська залізниця» від 05.07.2016 року № 1/ОС з ОСОБА_1 було продовжено трудові відносини у виробничому підрозділі «Луганська дистанція електропостачання» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» (т. 1 а. с. 29).

Отже, позивач працювала у структурному підрозділі «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», а не в структурному підрозділі «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».

Тоді як згідно з науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України від 16.01.2018 року № 126/2/21-10.2 для структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», де працювала позивач, виникли та дотепер існують обставини, які можна вважати обставинами непереборної сили, саме з 12.04.2017 року, а не з 20.03.2017 року як помилково вказав суд першої інстанції (т. 1 а. с. 154-162, 193-226).

Отже, заборгованість відповідача із заробітної плати за березень 2017 року перед позивачем існувала до дати виникнення обставин непереборної сили (12.04.2017 року) і під час звільнення позивача підлягала сплаті.

Суд першої інстанції не дослідив та не надав належної правової оцінки наданому позивачем доказу, а саме довідці Пенсійного Фонду України за формою ОК-7, сформованій 19.01.2021 року, згідно з якою відповідачем була нарахована позивачу заробітна плата за березень 2017 року у розмірі 6813,69 грн (т. 2, а. с. 15), що спростовує надані відповідачем докази, зокрема, довідку від 01.01.2021 року № 189/ДНДЛ про доходи позивача, відповідно до якої їй за березень 2017 року нарахована заробітна плата у розмірі 3080,27 грн.

Зазначене призвело до помилкового розрахунку базової суми заборгованості із заробітної плати й, відповідно, правильність інших розрахунків компенсації, які при доведеності позову підлягають стягненню на користь позивача.

Відповідно до наданої позивачем довідки Пенсійного Фонду України за формою ОК-7, сформованою 19.01.2021 року, відповідачем була нарахована позивачу заробітна плата за березень 2017 року у розмірі 6813,69 грн (т. 2 а. с. 15).

Відповідно до видаткового касового ордеру від 25.07.2017 року № 193 ОСОБА_1 отримала заробітну плату за першу половину березня 2017 року у розмірі 2149,37 грн (т. 1 а. с. 228). Отже, розмір невиплаченої відповідачем позивачу заробітної плати за березень 2017 року складає 4664,32 грн.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що наказом структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» від 16.03.2017 року № 58-ДН встановлено початок простою для всіх працівників, зокрема, виробничих підрозділів структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» по причинам, незалежних від робітників з 00 год. 00 хв. 20.03.2017 року.

Разом з тим, згідно з науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України від 16.01.2018 року № 126/2/21-10.2 для структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», де працювала позивач, виникли та дотепер існують обставини, які можна вважати обставинами непереборної сили, саме з 12 квітня 2017 року, оскільки з цього часу вийшло з-під контролю управління виробничими потужностями структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень».

З викладених обставин відсутні підстави вважати нечинним наказ від 16.03.2017 року про встановлення простою. Враховуючи ту обставину, що звільнення ОСОБА_1 було проведено 17 липня 2017 року, то колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення оплати за час простою з розрахунку двох третин ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за час простою згідно графіку роботи, як зазначено у п. 4 наказу від 16.03.2017 року № 58-ДН.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 КЗпП України, час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Як вбачається з розрахунку заробітної плати за березень 2017 року, на підставі якого були внесені дані до Індивідуальних відомостей про застраховану особу (за формою ОК-7), згідно з якими відповідачем була нарахована позивачу заробітна плата за березень 2017 року у розмірі 6813,69 грн, оклад ( тариф), з якого розраховувалась заробітна плата позивача становить 5388 грн. у місяць. При цьому у розрахунку за березень 2017 року включено оплату простою - 821 грн. 07 коп. за 5 днів. Отже, дві третини від встановленого позивачу окладу становить : 5388 грн. /3 х 2 = 3592 грн.

Зазначений розрахунок відповідачем спростовано не було.

Як вбачається із наданих позивачем розрахунків заробітної плати за квітень - липень 2017 року, сума оплати за простій зазначена у розмірі : квітень 2017 року - 3592 грн. 18 коп., травень 2017 року - 3592 грн. 18 коп., червень - 3592 грн. 18 коп., липень 2017 року - 1881 грн. 62 коп. Загальна сума оплати за період простою квітень - липень 2017 року становить суму 12 658 грн. 18 коп.

Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення із відповідача компенсації за 18 днів невикористаної відпустки та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у зв`язку зі скороченням штату.

Відповідно до абз. 1 п. 2 Розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок обчислення середньої заробітної плати), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки (абз.1 п. 7 Розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати).

За змістом наказу відповідача від 17.07.2017 року № 860-ОС про звільнення позивачу підлягала сплаті компенсація за 18 днів невикористаної відпустки та виплата одноразової грошової допомоги при звільненні у зв`язку зі скороченням штату у розмірі одного середньомісячного заробітку.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку оплати відпустки (т. 1 а. с. 57) всього за період із липня 2016 року по червень 2017 року позивачу нараховано до виплати 70 018,32 грн. Отже, середньоденна заробітна плата позивача складає 255,70 грн.

Відповідачем не спростовано наданий позивачем розрахунок.

Таким чином, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація за невикористану відпустку у розмірі 4602,60 грн (18 днів ? 255,70 грн).

Частиною 1 ст. 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що така допомога позивачу виплачена не була.

Згідно з абз. 1 п. 8 Порядку № 100 середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин). Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи (абз. 4 п. 2 Порядку № 100).

Відповідно до наказу від 17.07.2017 року № 860-ОС відповідач повинен був виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі середньомісячного заробітку.

З матеріалів справи встановлено, що позивач у березні 2017 року відпрацював 95 годин, у квітні 2017 року - 0,00 год, тому період для розрахунку середньоденної заробітної плати є березень - квітень 2017 року.

Колегія суддів погоджується з наданим розрахунком позивач (т.1 а. с. 48), згідно з яким: 4 094,87 грн / 95 год ? 327/2 = 7 047,49 грн (4094,87 грн - нарахована заробітна плата за відпрацьовані години в березні - квітні 2017 року, 95 - кількість відпрацьованих год, 327/2 - середня кількість нормо-годин за березень - квітень 2017 року).

Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути вихідну допомогу при припиненні трудового договору в розмірі 7047,49 грн.

Крім того позивач просив суд стягнути із відповідача на його компенсацію втрати частини заробітної плати.

Згідно зі ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

За змістом ст.1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Статтею 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

При цьому, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Згідно з п. 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Таким чином, розрахувавши відповідно до п. Порядку суму компенсації як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках, поділений на 100, судом апеляційної інстанції встановлено, що сума компенсації, нарахована на заборгованість по заробітній платі (17 322,50 грн. + 4602,6 грн. + 7047,49 грн. = 28 972,59 грн.) за період із серпня 2017 року по жовтень 2019 року включно (сукупний індекс інфляції за цей період - 120,161%), яка підлягає стягненню із відповідача на користь позивача, становить 5841,16 грн.

Разом з цим, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України (у редакції чинній, на момент виникнення спірних правовідносин), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тобто, обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Згідно зі ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частина 1 ст. 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема і трудових, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

Враховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, вимоги щодо виплати компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати, засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Відповідно до Науково-правового висновку Торгово-промислової палати України від 16.01.2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форм-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у містах Донецьк та Луганськ (т. 1 а. с. 193 - 226).

У п. 7 розділу VI вказаного висновку зазначено, що втрата контролю і доступу ПАТ «Українська залізниця» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» до виробничих потужностей та іншого майна, що знаходиться адресою: Донецька область, місто Донецьк, вул. Артема, 68 та Луганська область, місто Луганськ, вул. Кірова, 44 , у тому числі, до: трудових книжок працівників, оригіналів наказів; особових справ працівників; посадових інструкцій; табелів обліку робочого часу; примірників звітів, що подавалися до контролюючих органів, комп`ютерної техніки із встановленим програмним забезпеченням трудових відносин з працівниками, починаючи з 20.03.2017 року щодо структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» та з 12.04.2017 року щодо структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень», коли фактично вийшло з під контролю управління вищевказаними виробничими потужностями позбавило можливості ПАТ «Українська залізниця» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» виконати зобов`язання перед вивільненими працівниками згідно зі ст. ст. 47, 83, 115 і 116 КЗпП України, а саме: кожному звільненому працівнику структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» і «Луганська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» видати належно оформлену трудову книжку і провести розрахунок.

На переконання колегії суддів зазначений висновок Торгово-промислової палати України є належним та допустимим доказом та підтверджує відсутність вини відповідача у не проведенні своєчасного розрахунку з позивачем при його звільненні, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Відповідні правові позиції висловлені у постановах Верховного Суду України від 11.11.2015 року у справі № 6-2159цс15, від 11.05.2016 року у справі № 6-383цс15, від 23.03.2016 року у справі № 364цс16, від 23.03.2016 року у справі № 365цс16, від 25 травня 2016 року у справі № 948цс16, від 31 травня 2017 року у справі № 6-2163 цс16, а також у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 264/925/17-ц, від 10 жовтня 2018 року у справі № 225/5072/17.

Отже, вирішуючи спір, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі за березень - липень 2017 року в сумі 17 322,50 грн (заробітна плата за березень 4664,32 грн. + оплата за час простою за квітень - липень 2017 року 12 658 грн. 18 коп.), компенсацію за невикористану відпустку в сумі 4602,60 грн, вихідну допомогу при звільненні в сумі 7047,49 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати в сумі 5841,16 грн, а всього 34 813,75 грн, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та зборів.

Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги позивача, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи та прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з ч. 1, п.1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов`язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

З матеріалів справи встановлено, що 04.10.2019 року між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Вест іст Лойерз партнерс» укладений договір про надання правничої, правової допомоги № 24-ТП (т. 1 а. с. 98-102).

Згідно з актом про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат від 04.10.2019 року № 1 розмір судових витрат на правову допомогу складає 6000 грн (т. 1 а. с. 105).

Згідно з актом про приймання-передачі наданих послуг від 11.10.2019 року № 2 вартість послуг виконавця за цим актом складає 6000 грн (т. 1 а. с. 137), що складається з вартості консультації - 800 грн., правового аналізу документів - 1600 грн., пошуку та аналізу судової практики - 400 грн., складання позовної заяви - 1600 грн., подання позову - 600 грн.

Оцінивши надані стороною позивача докази на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає, що позивач довів належними та допустимими доказами розмір витрат на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, розмір таких витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, а тому такі витрати підлягають відшкодуванню відповідачем пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи, що позивачем були заявлені позовні вимоги майнового характеру на загальну суму 227 056,53 грн. , проте апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог - на суму 34 813,75 грн, то розмір задоволених позовних вимог становить 15,3 % від заявлених вимог.

Таким чином, із АТ «Українська залізниця» на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 918 грн (6000 грн ? 15,3%).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

Оскільки позивач у цій справі звільнена від сплати судового збору, то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1921 грн.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за березень - липень 2017 року в сумі 17 322 (сімнадцять тисяч триста двадцять дві) грн. 50 коп., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 4602 (чотири тисячі шістсот дві) грн. 60 коп., вихідну допомогу при звільненні в сумі 7047 (сім тисяч сорок сім) грн. 49 коп., компенсацію втрати частини заробітної плати в сумі 5841 (п`ять тисяч вісімсот сорок одна) грн. 16 коп., а всього 34 813 (тридцять чотири тисячі вісімсот тринадцять) грн. 75 коп., з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та зборів.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 918 (дев`ятсот вісімнадцять) грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в сумі 1921 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав, визначених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 05 серпня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.