Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №466/2334/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 466/2334/26 Головуючий у 1 інстанції: Луців-Шумська Н.Л.

Провадження № 33/811/1230/26 Доповідач: Партика І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі: судді Партики І.В., за участі секретаря судового засідання Ластівки Т.М., захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності - адвоката Сибаля Олега Богдановича, потерпілого ОСОБА_1 , представника потерпілого – адвоката Акімової Олени Олександрівни, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу представника потерпілого - адвоката Акімової Олени Олександрівни на постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 26 червня 2026 року щодо ОСОБА_2 ,

встановив:

згідно протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_2 , 09 березня 2026 року, близько 07.49 год. по АДРЕСА_1 , вчинила домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: кричала, лаялась в її присутності, ненормативною лексикою, чим могла завдати шкоди психологічному здоров`ю дитини.

Окрім того, ОСОБА_2 , 09 березня 2026 року, близько 07.49 год. по АДРЕСА_1 , вчинила домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: кричала, лаялась в її присутності, ненормативною лексикою, чим могла завдати шкоди психологічному здоров`ю дитини.

Також, ОСОБА_2 , 09 березня 2026 року, близько 07.49 год. по АДРЕСА_1 , вчинила домашнє насильство психологічного характеру відносно свого колишнього чоловіка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме: нецензурно висловлювалась, кричала, погрожувала, чим могла завдати шкоди психологічному ОСОБА_1 .

Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 26 червня 2026 року провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1, 2 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відносно ОСОБА_2 закрито у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Не погоджуючись з даною постановою адвокат Акімова О.О., в інтересах потерпілого ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову та прийняти нову постанову, якою ОСОБА_2 притягнути до адміністративної відповідальності за ч. 1, 2 ст. 173-2 КУпАП.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_2 незаконно проживає в квартирі за адресою АДРЕСА_1 , окрім того 9 березня 2026 року вчинила домашнє насильство щодо колишнього чоловіка та дітей.

Повідомляє, що факт скоєння домашнього насильства був зафіксований на аудіозаписі, який було надано працівникам поліції та суду, окрім того суду також було надано медичну довідку яка підтверджує завдання шкоди психологічному здоров`ю потерпілих.

23 липня 2026 року на адресу Львівського апеляційного суду надійшло заперечення на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 , в якому вона просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Вважає постанову суду першої інстанції законною та обґрунтованою, оскільки судом належним чином досліджено всі докази та розглянуто всі клопотання, надано їм відповідну правову оцінку.

Повідомляє, що 9 березня 2026 року в неї з колишнім чоловіком був словесний конфлікт, проте вона не чинила психологічного насильства щодо нього та дітей.

Наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази нанесення шкоди психологічному здоров`ю колишнього чоловіка та її дітей.

Звертає увагу, що апелянтом не доведено причинно-наслідкового зв`язку між поданими медичними документами та її діями, окрім того зазначає, що її колишній чоловік на протязі останнього місяця ініціював щодо неї безліч цивільних та адміністративних проваджень.

Звертає увагу, що ОСОБА_1 неодноразово чинив домашнє насильство, щодо неї та дітей, у зв`язку із чим було винесено терміновий заборонний припис та притягнуто його до адміністративної відповідальності 3 листопада 2025 року та 26 червня 2026 року постановами Шевченківського районного суду м. Львова (справа №466/8608/25 та 466/8617/25, 466/2767/26).

Також ОСОБА_1 систематично провокує її та зводить на неї наклепи, викликав поліцію, звинувачує в тому, що вона не здійснює належного догляду за дітьми.

ОСОБА_2 у судове засідання апеляційного суду, призначене на 3 серпня 2026 року, не прибула, належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, адвокати Сибаль О.Б. та Акімова О.О., потерпілий ОСОБА_1 , просили проводити розгляд справи у відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна особа має право на справедливий суд.

Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до положень ст. 268 КУпАП, неявка особи, відносно якої складено протокол не перешкоджає розгляду справи.

Частиною 4 ст. 294 КУпАП передбачено, що апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду.

З метою забезпечення розумних строків розгляду справи, з урахуванням належного повідомлення про судове засідання та думки учасників процесу, які просили проводити розгляд справи у відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, суддя апеляційного суду вважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності ОСОБА_2 .

Вислухавши доповідь судді, пояснення захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності на заперечення доводів апеляційної скарги, пояснення потерпілого та його представника на підтримку аргументів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановленому законом.

Частиною 7 ст. 294 КУпАП встановлено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як зазначено в ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачено відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису.

Частиною 2 ст. 173-2 КУпАП, передбачено відповідальність за діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи, -

Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких із зазначених в диспозиції дій, та передбачає існування обов`язкової ознаки можливість настання, чи настання фізичної чи психологічної шкоди, яка була чи могла бути завдана потерпілому.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Зокрема, психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Згідно з п. 14 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, при розгляді даної справи, дотримався зазначених вимог закону, повно й всебічно з`ясував усі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

В судовому засіданні апеляційного суду потерпілий ОСОБА_1 та його представник адвокат Акімова О.О. повідомили, що ОСОБА_2 , 09 березня 2026 року близько 07.49 год. по АДРЕСА_1 , вчинила домашнє насильство психологічного характеру відносно своїх неповнолітніх дітей та колишнього чоловіка, а саме: кричала, лаялась в їх присутності, ненормативною лексикою, чим могла завдала шкоди психологічному здоров`ю колишнього чоловіка та дітей.

Адвокат Сибаль О.Б. зазначив, що 9 березня 2026 року в ОСОБА_2 з колишнім чоловіком був словесний конфлікт, проте вона не чинила психологічного насильства щодо нього та дітей.

З письмових пояснень ОСОБА_2 від 19 березня 2026 року (а.с.18), вбачається, що 9 березня 2026 року її колишній чоловік прийшов до помешкання, щоб забрати дітей до школи, після чого в них відбулася словесна перепалка.

Апеляційним судом встановлено, що 9 березня 2026 року між ОСОБА_2 та її колишнім чоловіком ОСОБА_1 виник словесний конфлікт, який був зумовлений різними поглядами сторін щодо питань виховання та спілкування з їхніми спільними дітьми.

При цьому матеріали справи свідчать про те, що зазначений конфлікт мав побутовий характер та виник на ґрунті тривалих сімейних непорозумінь після розірвання шлюбу. Факт виникнення словесної суперечки між колишнім подружжям не є безумовним підтвердженням вчинення домашнього насильства.

Окрім того, з дослідженого судом аудіозапису вбачається, що ОСОБА_2 не вчиняла щодо дітей жодних дій, які б свідчили про психологічне насильство чи іншу протиправну поведінку. Під час спілкування вона не висловлювалася нецензурною лайкою, не підвищувала голос, не кричала, не висловлювала погроз на адресу дітей та не вчиняла будь-яких дій, які могли б викликати у них почуття страху, тривоги чи емоційної невпевненості.

Навпаки, зі змісту аудіозапису вбачається, що ОСОБА_2 зверталася до дітей у спокійній, доброзичливій та лагідній формі, використовувала ввічливий тон спілкування, не допускала образливих чи принизливих висловлювань та не проявляла агресії. Будь-яких об`єктивних даних, які б свідчили про негативний психологічний вплив на дітей або про вчинення стосовно них домашнього насильства, аудіозапис не містить.

Апеляційним судом не встановлено беззаперечних відомостей, які б свідчили про вчинення ОСОБА_2 , 9 березня 2026 року домашнього насильства відносно своїх дітей та колишнього чоловіка ОСОБА_1 .

Окрім того, апеляційний суд звертає увагу, що до протоколів про адміністративні правопорушення не долучено жодних даних, які підтверджували б, що ОСОБА_1 чи дітям було завдано шкоду психологічному здоров`ю 9 березня 2026 року.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що в діях ОСОБА_2 відсутній склад адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 173-2 КУпАП.

Апеляційний суд зазначає, що для того, щоб відрізнити насильство від конфлікту, необхідно звернути увагу на те, що насильство є результатом свідомих дій людини і характеризується такими основними ознаками: умисність; спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, економічних, чи пов`язаних з вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство. Насильство - це умисні дії однієї або кількох осіб, що спричиняють шкоду іншій особі, порушують права і свободи та відбуваються в умовах значної переваги сил тих, хто скоює ці дії, що унеможливлює самозахист особи, котра страждає від цих дій. Якщо у вказаних діях відсутня хоча б одна з наведених ознак, такі дії не є насильством. Конфлікт - це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби. Під час конфлікту часто відсутні одна чи кілька вищеперераховані ознаки. Ескалація конфлікту може привести до насильства, та не обов`язково завжди приводить.

Доводи апелянта, що судом першої інстанції не взято до уваги медичну довідку яка підтверджує завдання шкоди психологічному здоров`ю потерпілих, апеляційний суд розцінює критично, оскільки вказана довідка була предметом безпосереднього дослідження суду першої інстанції та отримав належну оцінку у сукупності з іншими доказами, наявними у справі.

Окрім того, зі змісту зазначеної довідки не можливо встановити, що шкода була завдана саме внаслідок дій, які відбулися 9 березня 2026 року, а також не виключає впливу інших обставин на психологічний стан. За таких обставин наведена довідка сама по собі не може бути достатнім та беззаперечним доказом заподіяння шкоди саме діями ОСОБА_2 9 березня 2026 року, а тому не спростовує правильності висновків суду першої інстанції.

Виходячи з положень ст. 8, ст. 62 Конституції України, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

У рішенні по справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» ЄСПЛ зазначив, що п. 2 статті 6 Конвенції вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень судді відійшли від упередженої думки, що обвинувачений вчинив злочинне діяння, так як обов`язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь обвинуваченого.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, окрім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

З огляду на викладене, ретельно дослідивши та перевіривши в ході апеляційного розгляду усі наявні в справі докази, вислухавши захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності та потерпілого з представником, апеляційний суд приходить до переконання про відсутність в діях ОСОБА_2 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 173-2 КУпАП, за обставин, викладених у протоколах, оскільки належних, достовірних і допустимих доказів, яких було б достатньо для визнання її винуватою у вчиненні даних правопорушень в судовому засіданні встановлено не було.

Конфлікт, який має місце в сім`ї виник з приводу виховання дітей, а тому не може ототожнюватися із домашнім насильством, передбаченим ч. 1, 2 ст. 173-2 КУпАП.

Інші доводи апеляційної скарги адвоката Акімової О.О. не спростовують висновки суду першої інстанції.

При апеляційному перегляді, не встановлено порушень суддею першої інстанції вимог ст. ст. 279, 280 КУпАП, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до положень ст. 252 КУпАП, а усі обставини, що мають значення для вирішення справи, суд першої інстанції з наведенням відповідних мотивів встановив.

Істотних порушень вимог процесуального закону чи неправильного застосування норм матеріального права, які є підставою для зміни чи скасування постанови, апеляційним судом не встановлено.

На переконання апеляційного суду, оскаржувана постанова суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та вмотивованою, відтак підстав для задоволення апеляційних вимог адвоката Акімової О.О. апеляційний суд не знаходить.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -

постановив:

постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 26 квітня 2026 року щодо ОСОБА_2 - залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката Акімової Олени Олександрівни – без задоволення.

Постанова є остаточна й оскарженню не підлягає.

Суддя (Підпис) Партика І.В.

Згідно з оригіналом.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.

Постанова набрала законної сили 03.08.2026

Помічник судді Стойко Р.З

Дата засвідчення 05.08.2026