Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №462/9594/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 462/9594/25 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюка А. І.

Провадження № 22-ц/811/691/26 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий - суддя Цяцяк Р.П.,

судді Ванівський О.М. та Копняк С.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 02 лютого 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», у якому просив стягнути з відповідача на користь позивачки 62 447 грн 28 коп. середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що позивачка з 08.06.1981 року по 30.07.2024 року працювала у відповідача, який здійснював нарахування заробітної плати з порушенням норм чинного законодавства, в результаті чого позивачка була змушена звернутися до суду із позовом про стягнення заробітної плати. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 19.03.2025 року (яке набрало законної сили 28.08.2025 року) на користь позивачки із відповідача було стягнуто 31 223 грн 64 коп. Фактичний розрахунок відповідачем проведено 29.10.2025 року. Вважає, що має право, згідно норм чинного законодавства, на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за 6 місяців, тобто - 62 447 грн 28 коп, оскільки відповідач у день звільнення позивачки не здійснив всіх розрахунків (а.с. 1-4).

Оскаржуваним рішенням позов задоволено.

Стягнуто з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_2 :

-62 447 грн. 28 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів;

-968 грн. 96 коп. судового збору;

-15 000 грн 00 коп. витрат на правову допомогу (а.с. 59–64).

Вищезгадане рішення оскаржив відповідач.

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, або «у разі, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для задоволення позову, застосувати принцип співмірності та суттєво зменшити розмір відшкодування, враховуючи розмір основної заборгованості та фактичні обставини справи», покликаючись на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.

Вважає, що вимога про стягнення 62 447 грн. 28 коп. середнього заробітку є неспівмірною з розміром основної заборгованості та порушує справедливий баланс інтересів сторін.

Також, зазначає, що позивачем не доведено, які майнові втрати понесені ним через невчасну доплату, чому мало місце тривале затягування у часі для звернення до роботодавця, а в подальшому – і до суду з позовом про стягнення невиплаченої заробітної плати.

Вважає неправомірним стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу за відсутності у матеріалах справи доказів понесення нею таких витрат (а.с. 68-79).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 02 березня 2026 року (яка отримана сторонами 03 березня – 09 березня 2026 року; а.с. 89-91) відкрито апеляційне провадження за вищезгаданою апеляційною скаргою, запропоновано учасникам справи протягом 15-ти днів подати до суду свій відзив на апеляційну скаргу та ухвалено розгляд справи у відповідності до частини 1 статті 369 ЦПК України проводити в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (а.с. 87-88).

05 березня 2026 року представник позивачки подав до суду Відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін (а.с. 96-102).

09 березня 2026 року представниця відповідача подала до суду заперечення на Відзив у якому просила скасувати оскаржуване рішення повністю або альтернативно «у разі, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для задоволення позову, застосувати принцип співмірності та суттєво зменшити розмір відшкодування, враховуючи розмір основної заборгованості та фактичні обставини справи» (а.с.106-109).

Заяв від сторін спору про проведення апеляційного розгляду справи з їх викликом до суду не поступало.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

ЦПК України встановлено, що:

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);

- обставини, встановлені рішенням суду у (зокрема) цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (частина 4 статті 82);

- при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263).

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Судом встановлено та стверджується матеріалами справи те, що позивачка ОСОБА_2 з 08.06.1981 року по 30.07.2024 рік перебувала у трудових відносинах з відповідачем, що підтверджується копією трудової книжки, долученої до матеріалів справи (а.с. 9-16).

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 19.03.2025 року (залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 28 серпня 2025 року) було задоволено позов ОСОБА_2 до ЛМКП «Львівтеплоенерго» та стягнуто зі згаданого відповідача на користь позивачки одноразову виплату соціальної пільги та гарантії встановлені Розділом VIІ «Збереження та розвиток соціальної сфери підприємства, соціальні пільги та гарантії» Колективного договору ЛМКП «Львівтеплоенерго» у розмірі 31 223 грн. 64 коп., а також 1 211 грн. 20 коп. судового збору (а.с. 16-21).

Відтак, вищенаведені обставини доказуванню не підлягають (частина 4 статті 82 ЦПК України).

Фактичний розрахунок відповідачем з позивачкою проведено 29.10.2025 року, що стверджується матеріалами справи (а.с. 57).

Згідно поданого позивачем розрахунку, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, становить 62 447 грн 28 коп., виходячи із середньоденної заробітної плати позивачки, яка згідно довідки відповідача становила 10 407 грн 88 коп. за останні 2 робочих місяці.

За змістом частини 1 статті 178 ЦПК України, усі заперечення проти позову відповідачем викладаються у відзиві на позов.

Відзив відповідача на позовну заяву містить посилання на те, що позивачка ніби-то пропустила строк звернення до суду з даним позовом (а.с. 38-40).

Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, суд першої інстанції відхилив доводи відповідача стосовно пропущення позивачкою звернення до суду.

Апеляційна скарга містить вимогу про скасування оскаржуваного рішення та про відмову у задоволенні позовних вимог «у зв`язку з пропуском строку звернення до суду (строку позовної давності)», однак не містить жодних доводів на спростування висновків суду, виходячи з яких суд першої інстанції відхилив ці доводи відповідача, які ним були наведеними у Відзиві на позовну заяву.

За наведених вище обставин вимога апеляційної скарги про скасування оскаржуваного рішення та про відмову у задоволенні позовних вимог «у зв`язку з пропуском строку звернення до суду (строку позовної давності)» не підлягає до задоволення – у зв`язку з повною відсутністю у апеляційній скарзі доводів на спростування висновків суду в цій частині.

Інша частина доводів апеляційної скарги стосується питань пропорційності та дотримання справедливого і розумного балансу між інтересами працівника ( ОСОБА_2 ) і роботодавця (відповідача/апелянта): з посиланням на висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин (частина 4 статті 263 ЦПК України).

В той же час, мотивувальна частина оскаржуваного рішення в порушення вимог, які передбачені пунктами 2 та 6 частини 4 статті 265 ЦПК України, не містить мотивів відхилення доводів відповідача з посиланням на висновки, викладені в постановах Верховного Суду, щодо пропорційності та дотримання справедливого і розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця у спірних правовідносинах.

Відтак, колегія суддів в цій частині доводів апеляційної скарги приходить до наступних висновків.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід зазначити, що у відносинах між роботодавцем і працівником останній також має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав і інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Згідно з частиною першою статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним та може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві можна дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі N 761/9584/15-ц (провадження N 14-623цс18).

Щодо обставин цієї справи (№ 462/9594/25), то присуджена оскаржуваним рішенням до стягнення з відповідача сума у розмірі 62 447 грн. 28 коп., є у 2 (два) рази більшою від 31 223 грн. 64 коп. (суми невиплаченої відповідачем одноразової виплати соціальної пільги та гарантії встановленої Колективним договором).

З огляду на неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачки виплат, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не дотримано засад справедливості, добросовісності та розумності, які (у відповідності до статті 3 ЦК України) відносяться до основних засад цивільного законодавства.

Відповідно до розділу 4 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставини кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю досліджувати - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006) зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням конкретних обставин даної справи колегія суддів приходить до висновку про те, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 30 000 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що (на переконання колегії суддів) буде відповідати засадам справедливості, добросовісності та розумності, як сума, яка є співмірною з сумою 31 223 грн. 64 коп., яка неправомірно не була виплаченою відповідачем позивачці при звільненні останньої з роботи.

Статтею 141 ЦПК України встановлено, що:

- судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1);

- при частковому задоволенні позову, у випадках покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина 10);

- якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей же суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13).

За подачу позову позивачем сплачено 968 грн. 96 коп. судового збору (а.с. 32).

За подачу апеляційної скарги відповідачем сплачено 1 452 грн. 00 коп. (а.с. 82).

За підсумками апеляційного розгляду справи суд прийшов до висновку про те, що до задоволення підлягають 48,04 % (30 000 грн. з заявлених до стягнення 62 447 грн. 28 коп.) позовних вимог.

48,04 % від 968 грн. 96 коп. = 465 грн. 49 коп.

48,04 % від 1 452 грн. 00 коп. = 697 грн. 54 коп.

Відповідно, до стягнення з відповідача на користь позивачки підлягає 465 грн. 49 коп. сплаченого судового збору за подачу до суду першої інстанції позовної заяви.

А до стягнення з позивачки на користь відповідача підлягає 754 грн. 46 коп. (1 452 грн. – 697 грн. 54 коп.) судового збору, сплаченого останнім за подачу до суду апеляційної скарги.

Частиною 10 статті 141 ЦПК України встановлено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Різниця між судовими витратами у виді сплачених судових зборів, які слід стягнути з позивачки на користь відповідача (апелянта) і навпаки, складає 288 грн. 97 коп. (754 грн. 46 коп. - 465 грн. 49 коп.).

ЦПК України також встановлено, що:

- судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, і що витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи (частини 1 та 3 статті 133);

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частини 1-3 статті 137);

- розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 137).

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);

(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах – фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення – при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Вище наведена правова позиція знайшла своє відображення у додатковій постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18.

Пунктом 9 частини 3 статті 175 ЦПК України встановлено, що позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат може бути підставою для відмови у відшкодування відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Вищенаведена правова позиція знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (том 2, а.с. 38) і в силу положень частини 4 статті 263 ЦПК України є обов`язковою для судів першої та апеляційної інстанцій.

В той же час, у матеріалах справи договір про надання правничої допомоги, який би був укладеним між позивачкою та адвокатом Вовчак А.В., взагалі відсутній, а позовна заява не містить розрахунку витрат позивачки на професійну правничу допомогу, так само, як матеріали справи не містять доказів про понесення цих витрат позивачкою.

Тобто, як вбачається з вищенаведеного, на стадії розгляду справи судом першої інстанції відповідач був позбавлений можливості подати до суду аргументоване клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 137 ЦПК України).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За наведених вище обставин в їх сукупності колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржуване рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивачки ОСОБА_2 15 000 грн 00 коп. витрат на правову допомогу підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення – про відмову у стягненні з відповідача на користь позивачки цих судових витрат за необґрунтованістю та недоведеністю цієї вимоги.

Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, що судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають.

Згідно з частиною дев`ятою наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено у 2026 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2026 року – 3 328 грн. 00 коп.

Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про стягнення з відповідача 62 447 грн. 28 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника з роботи.

Відтак, ціна позову у цій справі складає 62 447 грн. 28 коп., що станом на 01 січня 2026 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 грн. 00 коп. х 250 = 832 000, 00 грн).

Урахувавши, що ціна позову у цій справі становить 62 447 грн. 28 коп., судові рішення, ухвалені у такій справі, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 пункт 2, 376 частина 1 пункти 1-4, 381, 382, 383, 384, 389 частина 3 пункт 2 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» частково задовольнити.

Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 02 лютого 2026 року змінити, ухваливши, що позовна заява ОСОБА_2 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» підлягає до задоволення частково.

Зменшити розмірсереднього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає до стягнення з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_2 , з 62 447 грн. 28 коп. до 30 000 (тридцяти тисяч) грн. 00 коп.

Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 02 лютого 2026 року в частині вирішення питання судових витрат (судового збору та витрат на професійну правничу допомогу) скасувати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» 288 (двісті вісімдесят вісім) грн. 97 коп. в якості різниці судових витрат, які понесли сторони у виді сплачених судових зборів, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні вимоги про стягнення на її користь витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає.

Повну постанову складено 05 серпня 2026 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Копняк С.М.