Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №334/5661/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 04.08.2026 Справа № 334/5661/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 334/5661/24 Головуючий в 1-й інстанції – Баруліна Т. Є.

Провадження №22-ц/807/1850/26 Доповідач Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючої Кочеткової І.В.,

Мінгазова Р.В.,

Салтан Л.Г., секретар Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Запорізька міська рада, ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Гладкого Віктора Кімовича на рішення Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 31 липня 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Запорізька міська рада про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням.

Зазначала, що за договором дарування від 18.02.2004 отримала в дар частку нежитлового приміщення №62, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 81,0 кв.м. В договорі дарування зазначено, що в загальному користуванні знаходиться коридор №1 пл, 19.9 кв.м., коридор №4 пл.5.7 кв.м., туалет №5 пл. 1,3 кв.м., кладова №6, площею 3,4 кв.м., кімната №7 пл.8,9кв.м. Власником частки нежитлового приміщення є ОСОБА_2 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2001 року Визначено порядок користування нежитловим приміщенням на першому поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 , яке належить на праві власності по 1/2 частці ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відповідно до 1-ого варіанту технічної експертизи від 16 травня 2001 року, згідно з яким: ОСОБА_2 залишено у користування приміщення площею 19,6 кв. м; ОСОБА_1 залишено у користування приміщення площею 19,7 кв. м; в загальному користуванні коридор площею 5,7 кв. м, туалет площею 1,5 кв. м, кладова площею 3,4 кв. м, кімната площею 8,7 кв. м. Ухвалено провести переобладнання: встановити перегородки з встановленням дверних отворів та закласти середнє вікно в торгівельному залі, згідно запропонованого першого варіанту технічної експертизи.

Не зважаючи на рішення суду, ОСОБА_2 чиняться дії щодо неможливості користування приміщеннями загального користування, а сааме: відповідачем в приміщенні коридору встановлена металева конструкція, на якій закріплені металеві ролети, які не дають доступу позивачці до частини приміщення коридору. Також у підвальному приміщенні розташована кімната, в якій розміщено вхідний вентиль на трубопровід для користування водою в приміщенні, але безпідставно відповідач змінив замок на вхідні двері в кімнату з вентилем та перекрив його, чим позбавив позивачку можливості користування водою в цьому приміщенні. Відповідач самостійно демонтував двері, які були встановлені за спільні кошти в приміщенні загального користування, не погоджуючи свої дії з позивачкою. На стінах приміщення позивачки на зовнішній стороні та в самому приміщенні відповідачем встановлені рекламні щити з написом «ОРЕНДА» та «ПРОДАЖ», що зменшують потік покупців до магазину позивачки.

Вищевказані дії відповідача позбавляють позивачку права користування своїм майном. Враховуючи вищевикладене, позивачка просила суд:

- усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні власністю - приміщення № 1 площею 19,5 кв. м приміщення літ. «А-5» першого поверху нежитлового приміщення № 62, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання відповідача здійснити демонтаж огородження у вигляді металевої конструкції та закріплених на ній ролетів, що перешкоджає доступ до частини приміщення № 1 площею 19,5 кв. м, приміщення літ. «А-5» першого поверху нежитлового приміщення № 62, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , та шляхом зобов`язання відповідача установити двері в загальному коридорі на постійне місце їх розташування, а саме між коридором № 1 та коридором № 4;

- визнати незаконним дії відповідача по розміщенню рекламних стендів «ПРОДАЖ (80,00 кв. м 0953004035)» та «ОРЕНДА (40,00 кв. м 0953004035)», розташованих на зовнішніх стінах нежитлового приміщення № 62, за вищевказаною адресою;

- усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні водою в приміщенні № 62, шляхом заборони ОСОБА_2 перекривати вхідний вентиль водопроводу, який знаходиться в підвальному приміщенні нежитлового приміщення № НОМЕР_1 , розташованого за адресою АДРЕСА_1 ;

- визначити порядок виконання рішення суду, а сааме: демонтаж металевої конструкції огородження у вигляді ролетів, що перешкоджає доступу до частини приміщення № 1 площею 19,5 кв. м, приміщення літ. «А-5» першого поверху нежитлового приміщення № 62, розташованого за адресою АДРЕСА_1 ;

- здійснити за рахунок ОСОБА_2 демонтаж реклами «ПРОДАЖ (80,00 кв. м 0953004035)» та «ОРЕНДА (40,00 кв. м 0953004035)» на зовнішній та внутрішніх стінах нежитлового приміщення № НОМЕР_1 , розташованого за адресою АДРЕСА_1 ;

- здійснити за рахунок відповідача установку дверей в загальному коридорі на постійне місце їх розташування, а саме між коридором № НОМЕР_2 та коридором № 4.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 31 липня 2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні спільною частковою власністю - приміщенням № 1 (коридор) площею 19,5 кв. м та приміщенням літ.«А-5» першого поверху нежитлового приміщення № 62, розташованих за адресою АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 здійснити демонтаж огородження у вигляді металевої конструкції та закріплених на ній ролетів, що перешкоджає доступу до частини приміщення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що позивачка вчиняла неодноразові заходи досудового врегулювання спору, повідомляла позивача про наявність перешкоди у користуванні нею майном, однак на момент звернення до суду відповідачем вказані перешкоди не були усунуті.

Вирішуючи питання щодо позовних вимог про визнання незаконними дії відповідача по розміщенню рекламних стендів , розташованих на зовнішній стінах нежитлового приміщення, та усунення перешкод у користуванні водою в приміщенні № 62, шляхом заборони відповідачу перекривати вхідний вентиль водопроводу, який знаходиться в підвальному приміщенні, та зобов`язання відповідача встановити двері у загальному коридорі на постійне місце їх розташування, суд першої інстанції дійшов висновків щодо недоведеності таких вимог, тому відмовив у їх задоволенні.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Гладкого В.К. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог позову у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що до участі у справі не було залучено ще одного співвласника нежитлового приміщення. Встановлення огородження жодним чином не порушує право користування позивача і не перешкоджає доступу до її приміщень. Знесення металевої конструкції може суттєво вплинути на технічний стан приміщення, оскільки вона посилює відповідні перекриття в ньому.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 23 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 31 липня 2025 року в частині задоволених вимог позову скасовано, у задоволенні позову в цій частині відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що відповідно до технічної документації та фотокарток спірного приміщення, встановлено, що та частина коридору, яка могла бути відокремлена встановленими ролетами, не містить комунікацій, проходу до інших приміщень, вікна, виходу з приміщення, речей або меблів позивачки, якими б могла користуватися остання, але була обмежена. Позивачка в позові належним чином не обґрунтувала, чим саме дії відповідача по встановленню ролетів перешкоджають здійсненню її права користування, тобто не зазначила і не довела порушення своїх прав, які підлягають судовому захисту.

Переглядаючи справу в частині позовних вимог щодо демонтажу огородження у вигляді металевої конструкції, суд апеляційної інстанції врахував висновок про технічний стан будівельних конструкцій та рекомендацій щодо їх відновлення у приміщенні № 62 та підвалі сьомого під`їзду будинку АДРЕСА_1 від 01 червня 1998 року, виконаний «Науково-виробничою фірмою «Будіндустрія-Л», договір підряду від 04 квітня 2002 року № 2/3 та пояснення відповідача про те, що металева конструкція, яка за оскаржуваним рішенням підлягає демонтажу, є конструкцією, що посилює відповідні перекриття у приміщенні, і її демонтаж суттєво вплине на технічний стан приміщення, що належить сторонам у справі.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 23 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Гладкий В.К. задоволено. Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 31 липня 2025 року у цій справі в частині задоволених вимог позову скасовано, у задоволенні позову в цій частині відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що відповідно до технічної документації та фотокарток спірного приміщення, встановлено, що та частина коридору, яка могла бути відокремлена встановленими ролетами, не містить комунікацій, проходу до інших приміщень, вікна, виходу з приміщення, речей або меблів позивача, якими б могла користуватися позивачка, але була обмежена. Позивачка в позові належним чином не обґрунтувала, чим саме дії відповідача по встановленню ролетів перешкоджають здійсненню її права користування, тобто не зазначила і не довела порушення своїх прав, які підлягають судовому захисту.

Переглядаючи справу в частині позовних вимог щодо демонтажу огородження у вигляді металевої конструкції, врахував висновок про технічний стан будівельних конструкцій та рекомендацій щодо їх відновлення у приміщенні № 62 та підвалі сьомого під`їзду будинку АДРЕСА_1 від 01 червня 1998 року, виконаний «Науково-виробничою фірмою «Будіндустрія-Л», договір підряду від 04 квітня 2002 року № 2/3 та пояснення відповідача про те, що металева конструкція, яка за оскаржуваним рішенням, підлягає демонтажу, є конструкцією, що посилює відповідні перекриття у приміщенні, і її демонтаж суттєво вплине на технічний стан приміщення, що належить сторонам у справі.

Постановою Верховного Суду від 10 червня 2026 року постанову Запорізького апеляційного суду від 23 вересня 2025 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову апеляційного суду, касаційна інстанція зазначила, що апеляційний суд у порушення норм процесуального права та сталої судової практики, приймаючи від відповідача нові докази, які не були подані до суду першої інстанції, не навів мотивів такого рішення ні окремим процесуальним документом, ні в своїй постанові по суті спору. Допущене апеляційним судом порушення норм процесуального права призвело до передчасного вирішення справи по суті.

В суді апеляційної інстанції при новому розгляді апеляційної скарги ОСОБА_2 і його адвокат Гладкий В.К. подали клопотання про залучення додаткових доказів – висновку про технічний стан будівельних конструкцій та рекомендацій щодо їх відновлення від 01 червня 1998 року, договір підряду від 04 квітня 2002 року №23№, фото та відео на електронному носії.

Обґрунтовуючи причини не надання цих доказів суду першої інстанції, адвокат Гладкий К.В. зазначив, що не вважав за потрібне надавати їх суду першої інстанції. Просить дослідити ці докази при апеляційному перегляді справи, оскільки вони спростовують висновки суду першої інстанції щодо необхідності здійснення демонтажу ролетів.

Звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що на теперішній час ролети демонтовано і фактично ніякі перешкоди у користуванні коридором позивачці не чиняться.

Позивачка ОСОБА_1 і її представник адвокат Безрукова С.О. заперечували проти дослідження нових доказів, наданих позивачем суду апеляційної інстанції, посилаючись на норми процесуального права. Позивач добре знав про наявність вказаних доказів, але не вважав за необхідне надавати їх суду першої інстанції, а відтак і суд апеляційної інстанції не вправі їх досліджувати при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції.

На спростування доводів апелянта щодо несучої (тримальної) функції металевої конструкції позивачка надала суду апеляційної інстанції висновок спеціалізованої експертної організації ТОВ «Настрой» від 29.07.2026, за результатами якого сталева конструкція не є тримальною та не впливає на трибальну здатність основних конструкцій будинку. Вона закріплена не до тримальних елементів будинку, а до деревяних елементів міжповерхового перекриття за допомогою сталевої пластини та саморізів. Просила залучити цей доказ як такий, що не існував на час розгляду справи у суді першої інстанції і створений після касаційного перегляду справи з метою спростування доводів апеляційної скарги.

Відповідач і його представник заперечували проти дослідження нового доказу, наданого позивачкою.

Розглянувши клопотання сторін про залучення на стадії апеляційного перегляду справи нових доказів, апеляційний суд вважає клопотання такими, що не підлягають задоволенню.

Положеннями статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції.

Зі змісту наведеної статті у взаємозв`язку зі статтями 259, 260, 368 ЦПК України усі судові рішення, ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до апеляційного розгляду, викладаються у формі ухвали.

Відповідно до частин другої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Таким чином, тлумачення положень частини четвертої статті 365, 367 ЦПК України дає можливість виснувати, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що, об`єктивно, мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування.

Зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів (discovery). По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки. Зазначене свідчить про посилення ролі підготовчого провадження у структурі загального позовного провадження цивільного судочинства в Україні.

Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, наступними:

1) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування;

2) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин (не залежних від нього) не міг надати їх до суду;

3) суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи;

4) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо).

5) наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень.

Зазначене підтверджується численною, сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (див.: постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 140/1322/22; постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 717/2052/16-ц, провадження № 14-632цс18 (цивільна юрисдикція), від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц, провадження № 14-709цс19 (цивільна юрисдикція), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, провадження № 14-317цс19 (цивільна юрисдикція), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, провадження № 12-4гс21 (господарська юрисдикція), від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12гс21 (господарська юрисдикція); постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: від 18 червня 2020 року у справі № 909/965/16, від 16 червня 2021 року у справі № 915/2222/19, від 01 липня 2021 року у справі № 46/603 та інші).

Зазначена судова практика є сталою й незмінною і в Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду (див.: постанови від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, провадження № 61-13405св18; від 31 липня 2019 року у справі № 753/11963/15-ц, провадження № 61-27369св18; від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/22, провадження № 61-9422св22 та інші).

У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» судам роз`яснено, що вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Ні в апеляційній скарзі, ні в клопотанні про залучення нових доказів ОСОБА_2 і його представник адвокат Гладкий В.К. не наводять жодної передбаченої вищевказаними нормами процесуального права підстави для вчинення такої процесуальної дії.

В суді першої інстанції, заперечуючи проти позову, відповідач і його представник не посилалися на те, що знесення металевої рами, на якій кріпляться ролети, вплине на несучі конструкції приміщення. Їх заперечення зводились лише до того, що в частині коридору, до якої доступ позивачки обмежений, відсутні її особисті речі позивачки, ролети встановлені для охорони майна відповідача і не зачиняються на замок.

Зважаючи на те, що в клопотанні про залучення нових доказів відповідач і його представник не наводять поважних причин не надання їх суду першої інстанції, питання щодо технічного стану несучих конструкцій нежитлового приміщення не було предметом спору і не досліджувалося судом першої інстанції, враховуючи межі апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, апеляційний суд вважає, що відсутні підстави для доручення до справи нових доказів і дослідження їх судом апеляційної інстанції.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, доводи сторін і їх представників, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно п. 1 ч. 1 ст.ст. 374, 375 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб пов`язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб`єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб`єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення. Цей спосіб захисту може знаходити свій прояв у вимогах про усунення перешкод у здійсненні права спільної власності між співвласниками.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони є співвласниками нежитлового приміщення, розташованого на першому поверсі житлового будинку АДРЕСА_1 , порядок користування яким визначений рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя у справі №2-3551/2001 від 20.06.2001. Зокрема, ОСОБА_2 залишено у користування приміщення площею 19.6 кв.м., ОСОБА_1 залишено у користування приміщення площею 19.7 кв.м; в загальному користуванні коридор пл. 5,7 кв.м., туалет пл. 1,5 кв.м, кладова площею 3,4 кв. м., кімната пл. 8,7 кв.м., дійсної інвентаризаційної вартості 9629 грн. Ухвалено провести переобладнання: встановити перегородки з встановленням дверних отворів та закласти середнє вікно в торгівельному залі, згідно запропонованого першого варіанту технічної експертизи. (а.с. 15)

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав не нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №430474043 від 09.06.2025 року, нежитлове приміщення, першого поверху літ.А-5, загальною площею 80 кв.м., РНОНМ 1562106423101 за адресою: АДРЕСА_2 , номер об`єкта в РПВН 4699784 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 (1/4 частки) ОСОБА_2 (1/2 частки), ОСОБА_3 (1/4 частки). (а.с. 169-170)

Ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді відповідачем не заперечувався факт встановлення у приміщенні коридору, який за судовим рішенням 20.06.2001 залишений у загальному користуванні співвласників, захисних металевих ролетів.

У своїх пояснення ОСОБА_2 зазначав, що вказані ролети були встановлені у спільному коридорі сторін з метою охорони майна відповідача, на момент вирішення справи у суді першої інстанції вони були підняті і не використовувалися, а після скасування судового рішення касаційним судом – вони зняті.

Установивши, що відповідач без згоди співвласників установив у приміщенні загального користування ролети, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність їх зняття.

Сттею 316 ЦК України визначеного, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За правилами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Частиною першою статті 321 ЦК України установлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15, при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно.

Верховний Суд у своїй постанові від 28.04.2022 у справі 334/815/21, звертав увагу на те, що саме по собі звернення позивача до суду з відповідним позовом про усунення перешкод у користуванні власністю й заперечення відповідачів щодо його задоволення, свідчить про наявність таких перешкод.

Доводи апеляційної скарги про відсутність на ролеті замка не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Наявність чи відсутність замка на ролеті не має правового значення. Сам факт зведення металевої конструкції та опускання ролетів у коридорі загального користування є звуженням корисного простору, перешкодою та обмеженням прав позивачки як співвласника спірної нерухомості.

Відповідно до ст.369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній власності, здійснюється виключно за згодою всіх співвласників. Позивачка своєї згоди на зміну архітектурних параметрів коридору, встановлення металевих стойок, огороджень та ролетів не надавала. Одноосібне перепланування та захаращення спільного коридору під особисті чи захисні потреби відповідача є прямим та грубим порушенням прав інших співвласників нежитлового приміщення.

Доводи апеляційної скарги про виходу суду за межі позовних вимог є неспроможними і не відповідають фактичним обставинам справи.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що конструкція, на якій кріпляться ролети, є невід`ємною частиною приміщення і її спорудження обумовлено технічним станом будівлі, є безпідставними, оскільки жодними належними і допустимими доказами не підтверджені.

Будь-яких доводів про те, що капітальна стійкість будинку тримається на металевій рамі для ролетів, в суді першої інстанції відповідач не приводив, доказів на їх підтвердження не надавав, клопотання про призначення судової будівельної експертизи не заявляв. Його заперечення зводились тільки до того, що ролети не зачиняються на замок, а отже не чинять будь-яких перешкод для співвласника.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що до участі у справі як співпозивач не залучений іще один співвласник нерухомості, є безпідставними, оскільки ухвалою суду першої інстанції від 16.01.2025 залучено до участі у справі третю особу ОСОБА_3 як власника частки нежитлового приміщення. Останній не скористався своїм правом заявити самостійні позовні вимоги, оскільки, як пояснила позивачка, належна співвласнику ОСОБА_3 частка нежитлового приміщення перебуває в її користуванні і саме їй, а не третій особі відповідачем чиняться перешкоди. Доказів, що металева рама і ролети встановлені за згодою третьої особи, відповідач суду не надавав.

Доводи відповідача про те, що він демонтував ролети після перегляду справи судом касаційної інстанції не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Оскільки судом правильно вирішена справа, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, є правильним і обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону і матеріалам справи, підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Гладкого Віктора Кімовича залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 31 липня 2025 року у цій справі в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 05 серпня 2026 року.

Головуюча: І.В. Кочеткова

Судді Р.В. Мінгазов

Л.Г.Салтан