Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №675/208/23 — Ізяславський районний суд Хмельницької області

Справа № 675/208/23

Провадження № 3-в/675/2/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2026 року Суддя Ізяславського районного суду Хмельницької області Янішевська О. С., розглянувши подання начальника відділу поліцейської діяльності № 2 Шепетівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про звільнення ОСОБА_1 від адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту по закінченню строку виконання постанови,

в с т а н о в и в :

Начальник відділу поліцейської діяльності № 2 Шепетівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області звернувся до суду з поданням про звільнення ОСОБА_1 від адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту по закінченню строку виконання постанови.

В обґрунтування подання зазначено, що постановою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 13 лютого 2023 року ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 187 Кодексу України про адміністративні правопорушення та на нього накладене адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту строком на 5 діб. Разом з тим, в ході виконання постанови суду встановлено, що ОСОБА_1 призваний на військову службу за мобілізацією з 17 березня 2023 року у в/ч НОМЕР_1 , пізніше проходив військову службу у в/ч НОМЕР_2 , але перебував на тимчасовому обліку в/ч НОМЕР_3 . Проте, згідно інформації порталу Національної поліції ОСОБА_1 самовільно залишив військову частину, внаслідок чого перебуває в розшуку, а його місце знаходження наразі не встановлене.

Посилаючись на те, що за даних обставин адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту не може бути виконано, начальник ВПД № 2 просив вирішити питання про звільнення ОСОБА_1 від відбування вказаного стягнення з огляду на положення ст. 80 КК України.

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином шляхом направлення повістки про виклик до суду на адресу проживання, зазначену в протоколі, що підтверджується поштовим повідомленням про поштове відправлення.

Представник відділення поліції № 3 Шепетівського районного управління Головного Управління Національної поліції Хмельницької області у судове засідання не з`явився, причини неявки суд не повідомив, заяв, клопотань до суду не надходило, що не перешкоджає розгляду справи за його відсутності.

Враховуючи викладене, суд приходить до переконання про можливість розгляду даної справи за відсутності особи, відносно якої подано подання та представника ВПД № 2 Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області, на підставі доказів, долучених до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Постановою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 13 лютого 2026 року відносно ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту строком 5 діб за вчинення ним адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.187 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Вказана постанова суду набрала законної сили 24 лютого 2023 року та звернута до виконання.

Відповідно до відповіді з ІНФОРМАЦІЯ_1 № 3/1993 від 10 квітня 2024 року ОСОБА_1 призваний на військову службу за мобілізації на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» 17 березня 2023 року у в/ч НОМЕР_1 .

Згідно інформації порталу Національної поліції сформованої 22 травня 2026 вбачається, що ОСОБА_1 самовільно залишив військову частину, внаслідок чого перебуває в розшуку.

Також в матеріалах подання наявні ряд рапортів поліцейських ВПД № 2 Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області, згідно яких, ОСОБА_1 по місцю свого проживання відсутній, а тому встановити його місце знаходження не представляється за можливе.

Згідно ст. 304 Кодексу України про адміністративні правопорушення, питання, пов`язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.

За приписами ст. 326 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту та арешту з утриманням на гауптвахті виконується негайно після її винесення.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п`ятнадцяти діб. Такий арешт призначається виключно судом.

У відповідності до глави 32 Кодексу України про адміністративні правопорушення, визначено порядок виконання постанов про застосування адміністративного арешту.

Відповідно до ст. 327 Кодексу України про адміністративні правопорушення, осіб, підданих адміністративному арешту, тримають під вартою в місцях, визначених органами внутрішніх справ, а строк адміністративного затримання зараховується до строку адміністративного арешту. Виконання адміністративного арешту здійснюється за правилами, визначеними законодавством України.

Згідно зі ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

Аналогічні приписи містить і ст. 298 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою встановлено, що постанова про накладення адміністративного стягнення є обов`язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Відповідно до ст. 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення.

Статтею 304 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що питання, зв`язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.

Рішенням Конституційного Суду України № 10-р/2018 у справі № 1-12/2018 (3911/15) (далі КСУ) від 23 листопада 2018 року за конституційним поданням Уповноваженого ВРУ з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини першої статті 294, статті 326 Кодексу України про адміністративні правопорушення визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема: положення частини першої статті 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яким встановлено, що постанови про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 («Адміністративний арешт») цього Кодексу, набирають законної сили з моменту їх винесення; положення статті 326 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яке передбачає, що постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення. Положення частини першої статті 294, статті 326 Кодексу України про адміністративні правопорушення, які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення КСУ цього Рішення.

Отже, із викладеного вище вбачається, що стадія виконання постанови про накладення адміністративних стягнень є заключною і зазвичай проходить у два етапи: 1) звернення постанови до виконання і 2) безпосереднє виконання постанови про накладення адміністративних стягнень.

Під зверненням постанови до виконання у статті 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення необхідно розуміти своєчасне (не більш ніж через три місяці з дня її винесення) направлення постанови до органу, який відповідно до законодавства уповноважений її безпосередньо виконувати, в даному випадку до органу Національної поліції, і визнається єдиним юридичним фактом, який має значення для встановлення, чи підлягає вона виконанню, незалежно від того, чи розпочато безпосереднє (реальне) виконання цієї постанови.

У даному випадку постанова про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту на строк 5 діб була звернута судом до виконання у межах строку, визначеного статтею 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

При цьому безпосереднє виконання постанов про накладення стягнення у виді адміністративного арешту забезпечує орган Національної поліції у порядку, встановленому законами України (частиною другою статті 300 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Системний аналіз основних положень цього Кодексу, в тому числі і розділу V, дає підстави для висновку, що незважаючи на власну назву статтею 303 законодавством України не передбачена давність виконання постанови судді про накладене стягнення, яка вже прийнята відповідним органом до виконання.

Суддя зазначає, що припинення виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у межах Кодексу України про адміністративні правопорушення можливе лише за наявності обставин, зазначених у пункті 5 (видання акту амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення), 6 (скасування акту, який встановлює адміністративну відповідальність) і 9 (смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі) статті 247 цього Кодексу, при наявності яких орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, припиняє її виконання (стаття 302).

Однак, вказана норма має іншу правову природу і не кореспондується зі строками виконання постанов про накладення стягнення у виді адміністративного арешту, а тому у даному конкретному випадку застосована бути не може.

Стосовно тверджень, які містять у поданні, про безстроковість виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту і як наслідок порушення принципу правової визначеності суд зазначає, що положення Кодексу України про адміністративні правопорушення дійсно не визначають строку виконання відповідних постанов. Відсутність відповідного правого регулювання може призводити за певних обставин до порушення принципу правової визначеності.

Виходячи із системного аналізу наведеного вище законодавства України, правової позиції ЄСПЛ, який за певних умов поширює стандарти Конвенції для кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення (рішення від 30 січня 2015 року у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12; рішення від 09 червня 2011 року у справі «Лучанінова проти України» (Luchaninova v. Ukraine), заява № 16347/02); рішення від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine), заява № 7460/03), враховуючи принцип правової визначеності, який є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права (стаття 3 Основного Закону) та який знайшов своє закріплення у судовій практиці КСУ, ВСУ, ВС і прецедентних рішеннях ЄСПЛ, суд доходить переконання, що справа про адміністративне правопорушення щодо накладення на ОСОБА_1 стягнення у виді арешту, для цілей статті 6 Конвенції належить до справ із обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення. Відтак, на цю категорію справ поширюються гарантії статті 6 Конвенції, що у свою чергу надає можливість застосувати аналогію закону при розгляді питання щодо звільнення особи від відбування адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту, тобто застосувати у межах своєї компетенції норми іншого закону, зокрема Кримінального кодексу України (далі КК України), яка регламентує подібні відносини, заповнивши тим самим прогалину у законодавстві України про адміністративні правопорушення.

Такою нормою у КК України є стаття 80, яка регламентує звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

Згідно з частиною першою статті 80 КК України особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки: 2 роки у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі.

Частиною третьою статті 80 КК України передбачено, що перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання, і відновлюється з дня з`явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, подвоюються.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Конституційний суд України в рішенні від 02 листопада 2004 року у справі № 15-рп/2004 зауважив, що «верховенство права» це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення» (абзаци 2, 3, 4 підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини).

Враховуючи наведене, суддя вважає, що відповідно до принципу верховенства права давність виконання постанови судді про накладення стягнення у виді адміністративного арешту в адміністративному праві не може тривати довше, ніж давність виконання обвинувального вироку суду у кримінальному праві, у якому особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано протягом 2 років у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі, яким і є арешт.

Таким чином, системний аналіз положень Кодексу України про адміністративні правопорушення у поєднанні з нормами вказаного законодавством і судовою практикою, дають підстави вважати, що строк давності виконання постанови судді про накладення стягнення у виді адміністративного арешту повинен розпочинатися з дня набрання цим судовим рішення законної сили, тобто через 10 днів з дня її винесення і не перевищувати 2-х років.

Також, суддя вважає за необхідно звернути увагу, що при вирішення питання про звільнення особи від відбування стягнення за закінченням строків давності важливе значення необхідно приділяти з`ясуванню питання про те, чи не ухиляється особа від відбування такого стягнення.

З матеріалів, доданих до подання, вбачається, що ОСОБА_1 , будучи мобілізованим до лав Збройних Сил України, самовільно залишив військову частину, та не перебуває за місцем свого проживання тривалий час. Вжитими заходами встановити місце проживання не вдалося.

Водночас, з матеріалів, доданих до подання, вбачається, що співробітники поліції з грудня 2024 року жодних дій, направлених на розшук ОСОБА_1 , фактично не вживають, а наявні рапорти працівників поліції належними доказами не підтверджені.

Суддя зазначає, що згідно статті 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Отже, звільнення ОСОБА_1 від відбування стягнення у виді адміністративного арешту, накладеного на нього постановою суду за вчинення правопорушень, передбачених частиною першою статті 187 Кодексу України про адміністративні правопорушення з підстав, непередбачених законом, унеможливить виховний вплив вказаного стягнення на дану особу для забезпечення додержання нею в подальшому Законів України, виховання поваги до правил співжиття, а також не сприятиме запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, тому за таких обставин подання начальника начальника ВПД № 2 Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області про вирішення питання щодо звільнення від відбування адміністративного покарання у виді адміністративного арешту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , накладеного постановою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 13 лютого 2023 року у справі № 675/208/23, не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 284, 304 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

П О С Т А Н О В И В :

В задоволенні подання начальника відділу поліцейської діяльності № 2 Шепетівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про звільнення ОСОБА_1 від адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту по закінченню строку виконання постанови відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Хмельницького апеляційного суду через Ізяславський районний суд Хмельницької області протягом 10 днів з дня винесення постанови.

Суддя: О. С. Янішевська