Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №9901/192/21 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

РІШЕННЯ

Іменем України

03 серпня 2026 року

м. Київ

справа №9901/192/21

адміністративне провадження № П/9901/192/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Рибачука А.І.,

суддів: Берназюка Я.О, Бучик А.Ю., Коваленко Н.В., Стеценка С.Г.

за участю секретаря судового засідання - Висоцького А.М.

представників:

позивача - Гойдик Т.А.

відповідача - Басая В.О.

третьої особи (СБУ) - Яновського А.В.

розглянувши у закритому судовому засіданні справу №9901/192/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Гео Вертикаль» до Президента України, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача: Рада національної безпеки і оборони України (далі - РНБО), Служба безпеки України (далі - СБУ), про визнання протиправним та скасування указу в частині,

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. 25.05.2021 ТОВ «Гео Вертикаль» звернулось до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 25.03.2021 №123/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 березня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Указ №123/2021) щодо ТОВ «Гео Вертикаль».

2. Верховний Суд ухвалою від 27.05.2021 відкрив провадження в адміністративній справі №9901/192/21 за вищевказаним позовом; вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п`яти суддів; призначив справу до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

3. Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.

Враховуючи викладене, СБУ звернулася до секретаря РНБО із пропозиціями про застосування, зокрема до позивача, персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), передбачених статтею 4 Закону України від 14.08.2014 № 1644-VII «Про санкції» (далі - Закон № 1644-VII), з метою невідкладного та ефективного реагування на потенційні загрози національним інтересам держави, недопущення втрат державного бюджету України.

РНБО рішенням від 19.03.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» відповідно до статті 5 Закону № 1644-VII вирішила підтримати внесені СБУ пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) та застосувати такі санкції безстроково, зокрема до ТОВ «Гео Вертикаль», а саме:

1) блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном;

2) обмеження торговельних операцій;

3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України;

4) запобігання виведенню капіталів за межі України;

5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань;

6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами;

7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах;

8) заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб-резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом;

9) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України;

10) повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом;

11) заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави;

12) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави;

13) заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави, іноземна держава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управління юридичною особою чи її діяльність;

14) запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю;

15) припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони;

16) заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності;

17) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом.

Указом Президента України від 25.03.2021 № 123/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 березня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» відповідно до статті 107 Конституції України уведено в дію рішення РНБО від 19.03.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».

Вважаючи вказаний Указ Президента України протиправним, ТОВ «Гео Вертикаль» звернулось до суду з цим позовом.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

4. Позовні вимоги ТОВ «Гео Вертикаль» обґрунтувало тим, що оспорюваний указ Президента України в частині, що стосується його, не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, закріпленим у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки він не містить будь-яких правових та фактичних підстав його прийняття, тобто не відповідає вимогам законності; ТОВ «Гео Вертикаль» не є суб`єктом, до якого можуть бути застосовано обмежувальні заходи (санкції), передбачені Законом № 1644-VII; не відповідає принципам законності та прозорості, оскільки застосовані цим указом до нього обмежувальні заходи (санкції) не є передбачуваними та юридично визначеними, а також не відповідає вимогам пропорційності та «необхідності у демократичному суспільстві», оскільки такі санкції застосовані до нього без наявності будь-яких встановлених фактів загрози національній безпеці, громадському порядку чи іншим охоронюваним інтересам та істотно обмежують його права; порушує право позивача на участь під час ухвалення оспорюваного указу; порушує права на підприємницьку діяльність, а також право на ділову репутацію.

5. Представник відповідача у письмовому відзиві на позовну заяву, з посиланням на положення статей 19, 102, 106 та 107 Конституції України, стверджує про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки оспорюваний у цій справі указ прийнято Президентом України за наявності достатніх підстав, у межах повноважень та у спосіб, що визначені статтями 102, 106 та 107 Конституції України, положеннями статей 3, 4, 10 Закону України від 05.03.1998 № 183/98-ВР «Про Раду національної безпеки і оборони України» (далі - Закон № 183/98-ВР) та статей 1, 3 та 5 Закону № 1644-VII.

6. СБУ у письмових поясненнях на адміністративний позов ТОВ «Гео Вертикаль» вказує на його безпідставність, необґрунтованість та вважає його таким, що не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до статті 5 Закону №1644-VII за наслідками аналізу контррозвідувальної та розвідувальної інформації, що здійснювалось на виконання спеціального законодавства, яким регламентовано заходи оперативно-розшукової та контррозвідувальної діяльності, воно проінформувало РНБО щодо протиправних дій ТОВ «Гео Вертикаль», а РНБО, на підставі, наданих їй повноважень, прийняла рішення про застосування до нього відповідних санкцій на підставі пункту 1 частини першої статті 3 цього ж Закону через механізм реагування на наявні та потенційні загрози національній безпеці України, яке введено в дію оспорюваним у цій справі указом Президента України.

7. У письмових поясненнях на адміністративний позов ТОВ «Гео Вертикаль» РНБО вказує на відсутність в неї адміністративної процесуальної правоздатності, оскільки відсутня її державна реєстрація в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, а Апарат РНБО як державний орган, який здійснює поточне інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення діяльності РНБО, не наділений повноваженнями представляти РНБО в судах.

IV. ВИСНОВКИ СУДУ

8. Оцінивши обставини справи, підтверджені доказами, наведені сторонами аргументи на обґрунтування позову та заперечень, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

9. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

10. Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

11. Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

12. Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, а також порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України (частина перша статті 1 КАС України).

13. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

14. Так, Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (частина друга статті 102 Конституції України).

15. За правилами пункту 1 частини першої статті 106 Конституції України Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави.

16. Згідно із статтею 107 Конституції України Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.

Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.

Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України.

Персональний склад Ради національної безпеки і оборони України формує Президент України.

До складу Ради національної безпеки і оборони України за посадою входять Прем`єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України.

У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України.

Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України.

Компетенція та функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються законом.

17. Закон №183/98-ВР визначає правові засади організації та діяльності Ради національної безпеки і оборони України, її склад, структуру, компетенцію і функції, згідно із статтею 1 якого РНБО відповідно до Конституції України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.

18. Однією із функцій РНБО є внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони (пункт 1 частини першої статті 3 Закону № 183/98-ВР).

19. Абзацом першим частини першої статті 4 Закону № 183/98-ВР визначено, що відповідно до функцій, визначених Конституцією України та цим Законом, Рада національної безпеки і оборони України розробляє та розглядає на своїх засіданнях питання, які відповідно до Конституції та законів України, Стратегії національної безпеки України, Воєнної доктрини України належать до сфери національної безпеки і оборони, та подає пропозиції Президентові України, приймає рішення, зокрема щодо заходів політичного, економічного, соціального, воєнного, науково-технологічного, екологічного, інформаційного та іншого характеру відповідно до масштабу потенційних та реальних загроз національним інтересам України.

20. Основною організаційною формою діяльності РНБО є її засідання. Рішення РНБО приймаються не менш як двома третинами голосів її членів. Прийняті рішення вводяться в дію указами Президента України. Рішення РНБО, введені в дію указами Президента України, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади (частина перша статті 9, частини перша, третя, четверта статті 10 Закону № 183/98-ВР).

21. Виходячи з положень Основного Закону України та, зокрема, усвідомлюючи потребу невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України, включаючи ворожі дії, збройний напад інших держав чи недержавних утворень, завдання шкоди життю та здоров`ю населення, захоплення заручників, експропріацію власності держави, фізичних та юридичних осіб, завдання майнових втрат та створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод, прийнято Закон № 1644-VII.

22. Стаття 1 Закону № 1644-VII передбачає суверенне право України на захист й розкриває зміст цього права.

23. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1644-VII, з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції). Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність. Застосування санкцій не виключає застосування інших заходів захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної самостійності, прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.

24. Підстави та принципи застосування санкцій визначені статтею 3 Закону № 1644-VII, за нормами пункту 1 частини першої якої підставами для застосування санкцій є дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.

25. Підставою для застосування санкцій також є вчинення іноземною державою, іноземною юридичною особою, юридичною особою, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземцем, особою без громадянства, а також суб`єктами, які здійснюють терористичну діяльність, дій, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, стосовно іншої іноземної держави, громадян чи юридичних осіб останньої (частина третя статті 3 3акону № 1644-VII).

26. Порядок застосування, скасування та внесення змін до санкцій визначає стаття 5 Закону №1644-VII частинами першою, третьою, п`ятою та сьомою якої встановлено наступне.

Пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд Ради національної безпеки та оборони України Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України.

Рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.

Рішення щодо застосування санкцій повинно містити строк їх застосування, крім випадків застосування санкцій, що призводять до припинення прав, та інших санкцій, які за змістом не можуть застосовуватися тимчасово.

Рішення про скасування санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону, у разі якщо застосування санкцій привело до досягнення мети їх застосування.

27. Отже, Закон № 1644-VII є регулятивним нормативним актом, який встановлює (запроваджує) ряд обмежень демократичних прав і свобод певних суб`єктів у випадку загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, а також задля протидії терористичній діяльності.

28. Закон № 1644-VII, як можна зрозуміти зі змісту наведених вище його приписів, дозволяє обмежувати певні права та свободи (право власності, право на підприємницьку діяльність тощо), не змінюючи при цьому провідних (ключових) цінностей, що становлять основу Конституції України.

29. При цьому застосування санкцій відповідно до Закону № 1644-VII насамперед обумовлено потребою невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України, є способом реалізації передбаченого законом суверенного права України на захист національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.

30. Позаяк главою держави і гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод людини і громадянина є Президент України, а використання санкцій в особливий спосіб перебуває на межі втручання в права особи, гарантовані Конституцією України, Закон №1644-VII передбачає, що рішення щодо застосування певного виду санкцій приймається РНБО та вводиться в дію указом Президента України, на якого власне й покладається відповідальність гарантувати як національні інтереси, національну безпеку, суверенітет і територіальну цілісність України, так і принципи правової держави, права і свободи людини і громадянина.

31. Висновки щодо застосування вищевикладених норм Конституції України, Закону №1644-VII та Закону № 183/98-ВР викладались, зокрема, й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 9901/348/21.

32. У вищевказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Закон № 1644-VII є регулятивним нормативним актом, який встановлює (запроваджує) ряд обмежень на демократичну участь у випадку загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, а також задля протидії терористичній діяльності.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що за цим актом держава має легітимну можливість відступати від певних гарантованих конституційних прав, але водночас для того, щоб запобігти загрозам державного свавілля чи авторитаризму, повинна застосовувати обмежувальні заходи (санкції) як виняток і використовувати їх як крайній і як необхідний (невипадковий) захід і водночас застосовувати їх співмірно з тими загрозами національним інтересам, національній безпеці чи для протидії терористичній діяльності, яким держава намагається запобігти з їхньою поміччю.

33. В рамках розгляду цієї справи Верховний Суд встановив, що РНБО рішенням від 19.03.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» підтримало внесені СБУ пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).

34. В свою чергу, Президент України, реалізовуючи свої владні управлінські функції, в межах повноважень, визначених Конституцією України, Указом від 25.03.2021 №123/2021 увів в дію зазначене рішення РНБО в результаті чого до позивача було застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).

35. При цьому санкції до позивача застосовано з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1644-VII.

36. У цьому аспекті варто зазначити, що за змістом пункту 1 частини першої статті 3 Закону №1644-VII нормативними та фактичними підстави для застосування санкцій є дії особи, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.

37. Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема в постановах від 06.07.2023 у справі № 990/635/21 та 23.06.2026 у справі № 990/109/23 вказувала на те, що визначальним для застосування санкцій є не перелік суб`єктів, а саме певна діяльність цих суб`єктів. Інакше кажучи, основним критерієм визначення суб`єкта, до якого можуть бути застосовані санкції, є його діяльність, вказана у пункті 1 частини першої статті 3 Закону 1644-VII, а саме дії, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.

38. У цьому контексті колегія суддів також враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 16.10.2025 у справі «ТОВ «М.С.Л.» проти України», відповідно до яких підстави для застосування санкцій, передбачені пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1644-VII, сформульовані у загальних термінах та охоплюють широкий спектр діяльності, яка може становити загрозу національній безпеці України. ЄСПЛ зазначив, що така законодавча конструкція зумовлена особливим контекстом, у якому було прийнято Закон № 1644-VII, а саме необхідністю забезпечення ефективного реагування держави-відповідача (України) на безпрецедентні загрози національній безпеці та територіальній цілісності України, які вимагали швидкої реакції від органів державної влади України, яку самі лише традиційні кримінальні провадження забезпечити не могли. З огляду на це ЄСПЛ визнав, що використання законодавцем широких і загальних формулювань підстав застосування санкцій саме по собі не є свавільним та відповідає меті цього Закону.

39. Таким чином, аналіз положень пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1644-VII з урахуванням наведених висновків Великої Палати Верховного Суду та ЄСПЛ свідчить, що визначальним критерієм для застосування санкцій є не громадянство чи статус особи як резидента або нерезидента України, а здійснення нею діяльності, яка створює реальні чи потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України. Отже, положення Закону № 1644-VII не виключають можливості застосування санкцій як до громадян України, так і до юридичних осіб - резидентів України.

40. Зазначене вище спростовує доводи позивача про те, що він не належить до кола суб`єктів, до яких можуть застосовуватися персональні санкції відповідно до Закону №1644-VII.

41. Стосовно наявності правових підстав для застосування до позивача персональних санкцій, визначених Законом № 1644-VII, колегія суддів зазначає таке.

42. Для вирішення питання про можливість застосування санкції до певного суб`єкта в контексті пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1644-VII слід з`ясувати чи створюють його дії реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод. До того ж такі права та інтереси слід розглядати в широкому значенні як динамічні поняття, не охоплені конкретним нормативно-правовим визначенням.

43. З огляду на наведене, Верховний Суд зазначає, що рішення про застосування до позивача персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), передбачених статтею 4 Закону № 1644-VII мало наслідком, зокрема, анулювання ліцензії позивача на користування надрами, блокування активів, обмеження торгівельних операцій та інше, що безпосередньо впливає на можливість здійснення ним господарської діяльності і становить втручання у право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), легітимність якого може і має бути перевірена в судовому порядку.

44. Як було зазначено вище, рішення про застосування санкцій до позивача Рада національної безпеки і оборони України прийняла за пропозицією Служби безпеки України.

45. Суд витребував від СБУ та РНБО документи, що підтверджують існування фактичних даних та обставин, які стали підставою для внесення пропозиції СБУ для прийняття рішення РНБО про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до позивача та документи, що містять пропозиції СБУ про застосування персональних спеціальних економічних й інших обмежувальних заходів (санкцій) до ТОВ «Гео Вертикаль», які були внесені до РНБО.

46. СБУ надала до суду належним чином засвідчені копії документів (які містять інформацію, з обмеженим доступом з грифом «для службового користування»), що підтверджують існування фактичних даних та обставин, які стали підставою для внесення нею пропозиції для прийняття рішення РНБО про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до ТОВ «Гео Вертикаль», та належним чином засвідчені копії документів, що містять пропозиції СБУ про застосування персональних спеціальних економічних й інших обмежувальних заходів (санкцій) до позивача, які були внесені до РНБО.

47. Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.

48. Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.

49. Крім того, під час розгляду справи СБУ надала суду інформацію про те, що Головним слідчим управлінням ДБР проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №42014000000000367 від 08.05.2014, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною першою статті 255, частиною третьою статті 358, частиною другою статті 364, частиною другою статті 15, частиною другою статті 364, частиною першою статті 366, частиною другою статті 367 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

23.10.2020 з матеріалами кримінального провадження №42014000000000367 об`єднано матеріали провадження №62019000000000544 від 24.04.2019, зареєстрованого в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною першою статті 255 Кримінального кодексу України. Об`єднаному провадженню присвоєно №42014000000000367.

В межах зазначених кримінальних проваджень розслідуються обставини видачі Держгеонадра України ТОВ «Ґолден Деррік» 19 спецдозволів на користування надрами, в тому числі переоформленого на позивача, відчуження частки держави в ТОВ «ІСТ Юроуп Петролеум», незаконного заволодіння державними активами в нафтогазодобувній галузі шляхом безпідставного отримання підконтрольними юридичними особами спецдозволів на користування надрами.

Також в рамках цих кримінальних проваджень встановлено осіб, можливо причетних до їх вчинення, серед яких голова правління ПАТ «НАК «Надра України», інші службові особи та менеджери державних органів та юридичних осіб.

50. На підтвердження наведених вище обставин та обґрунтувань наявності підстав для застосування до позивача санкцій, СБУ 08.07.2024 надіслало до суду документи з матеріалів кримінального провадження № 42014000000000367, зокрема: клопотання про накладення арешту на майно від 24.09.2020 з додатками, повідомлення про підозру директору ТОВ «Вер-Тас» від 26.08.2022, звіт ГР 5/12 про незалежну оцінку частки НАК «Надра України» (33%) в статутному капіталі ТОВ «ІСТ Юроуп Петролеум».

51. В свою чергу, позивач 25.03.2026 та 20.07.2026 надіслав до суду додаткові пояснення щодо наданих СБУ доказів, в яких, зокрема, зазначив, що Київський районний суд міста Харкова виніс виправдувальний вирок від 15.07.2024 у справі №953/5925/22, яким директора ТОВ «Вер-Тас» визнав невинним в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, у зв`язку з чим, на думку позивача, сумнівною є актуальність наданих СБУ доказів, зокрема, повідомлення про підозру директору ТОВ «Вер-Тас» від 26.08.2022 та звіту ГР 5/12 про незалежну оцінку частки НАК «Надра України» (33%) в статутному капіталі ТОВ «ІСТ Юроуп Петролеум».

52. Враховуючи наведені доводи учасників справи колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

53. Згідно з статтею 13 Конституції України надра, та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

54. Надра є виключною власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Угоди або дії, які в прямій або прихованій формі порушують право власності Українського народу на надра, є недійсними. Український народ здійснює право власності на надра через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради (стаття 4 Кодексу України про надра).

55. Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.

56. З такими доводами погодилась і Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 23.06.2026 у справі № 9901/177/21, позивачем у якій також була юридична особа з числа 19 суб`єктів господарювання, заснованих ТОВ «Ґолден Деррік», щодо якої також застосовано санкції оскаржуваним у цій справі Указом Президента України, та дійшла висновку, що в матеріалах зазначеної справи є докази, які переконливо свідчать про існування обставин, які є належними підставами для внесення СБУ пропозиції до РНБО щодо застосування спеціальних санкцій до позивача в зазначеній справі.

57. Водночас доводи позивача, наведені, зокрема, в його поясненнях від 25.03.2026 та від 20.07.2026, не спростовують наявності підстав для застосування до нього санкцій та не свідчать про неактуальність наданих СБУ доказів. Підставою для прийняття рішення про застосування санкцій слугувала сукупність обставин і доказів, а не виключно інформація, що міститься у рецензії Фонду державного майна України від 20.05.2020 на звіт ГР 5/12 від 05.12.2018 про незалежну оцінку частки Національної акціонерної компанії «Надра України» (33 %) у статутному капіталі ТОВ «ІСТ ЮРОУП ПЕТРОЛЕУМ» станом на 30.11.2018, складений ТОВ «Вер-Тас». При цьому, сам по собі факт ухвалення виправдувального вироку щодо посадової особи ТОВ «Вер-Тас» не спростовує висновків, викладених у зазначеній рецензії (в якій вказано, що звіт ГР 5/12 від 05.12.2018 не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та (або) непрофесійним і не може бути використаний), а також не виключає можливості використання інформації, яка в ній міститься, уповноваженими суб`єктами владних повноважень під час прийняття рішення про застосування санкцій до позивача.

Безпідставними також є і доводи позивача стосовно неактуальності повідомлення про підозру посадовій особі ТОВ «Вер-Тас» від 26.08.2022, які також обґрунтовані наявністю виправдувального вироку щодо зазначеної особи, оскільки таке повідомлення саме по собі не було підставою для застосування санкцій, а слугувало лише додатковим джерелом інформації, наданим СБУ до суду в межах обґрунтування власної позиції щодо суті спору в цій справі.

58. Колегія суддів наголошує, що санкції, передбачені Законом № 1644-VII, не є видом покарання чи юридичної відповідальності, а виконують функцію обмежувального економічного заходу щодо осіб, які, зокрема, становлять загрозу національним інтересам, призводять до завдання майнових втрат та/або створюють перешкоди для сталого економічного розвитку держави. Наявність хоча б однієї з наведених вище обставин є підставою для реагування з боку уповноважених органів державної влади, які в межах наданих повноважень подають до РНБО України пропозиції щодо застосування відповідних санкцій.

Отже, наявність обвинувального вироку суду щодо особи у вчиненні злочину, події якого прямо чи опосередковано пов`язані з обставинами, що слугували підставою для застосування санкцій, не є обов`язковою передумовою для їх застосування. Водночас, і факт ухвалення виправдувального вироку в аналогічній ситуації не є беззаперечним свідченням відсутності підстав для застосування таких заходів, оскільки для вирішення питання про можливість застосування санкцій до певного суб`єкта, визначальним є встановлення того, чи створюють його дії реальні та/або потенційні загрози правам та інтересам людини і громадянина, суспільства та держави.

59. Згідно з пунктами 1, 4, 5, 8 статті 24 Закону № 2229-XII відповідно до своїх основних завдань СБУ зобов`язана: здійснювати інформаційно-аналітичну роботу в інтересах ефективного проведення органами державної влади та управління України внутрішньої і зовнішньої діяльності, вирішення проблем оборони, соціально-економічного будівництва, науково-технічного прогресу, екології та інших питань, пов`язаних з національною безпекою України; здійснювати контррозвідувальні заходи з метою попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України; забезпечувати захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності України від протиправних посягань з боку окремих осіб та їх об`єднань; здійснювати відповідно до законодавства профілактику правопорушень у сфері державної безпеки.

60. За такого правового регулювання СБУ, виконуючи покладені на неї завдання щодо попередження, виявлення, припинення та розкриття протиправних дій, що безпосередньо створюють загрозу інтересам України, наділена необхідним обсягом повноважень, які дозволяють їй виявляти факти існування реальної чи потенційної загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, про які йдеться у статті 3 Закону № 1644-VII, зокрема, в ході розвідувальної чи контррозвідувальної діяльності.

61. Наведене вище дає підстави для висновку, що встановлені СБУ обставини і зібрані в ході контррозвідувальних та розвідувальних заходів дані, є належними підставами для внесення пропозицій до РНБО щодо застосування до позивача спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).

Такий висновок підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, долученими СБУ, які досліджувались судом в ході розгляду цієї справи. Наданих СБУ доказів достатньо для того щоб констатувати наявність потенційної загрози національним інтересам, національній безпеці Держави та створення перешкод для сталого економічного розвитку України, що свідчить про необґрунтованість доводів позивача щодо відсутності у Президента України, станом на час прийняття спірного в цій справі Указу, передбачених пунктом 1 частиною першою статті 3 Закону №1644-VII підстав для застосування щодо нього санкцій.

62. Стосовно доводів позивача про порушення його права на участь в процесі прийняття рішення суб`єкта владних повноважень, колегія суддів звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в її постанові від 23.06.2026 по справі № 9901/177/21, відповідно до якого право особи на участь у прийнятті щодо неї управлінських рішень не є абсолютним. Багато процедур адміністративного характеру не передбачають такої безпосередньої участі адресата відповідного рішення. З огляду на це всі сумніви особи у правомірності рішень і дій щодо неї суб`єкта владних повноважень може усунути суд під час здійснення відповідного контролю.

63. З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що позивач мав можливість надати суду пояснення щодо обставин, які слугували приводом для включення його до санкційного списку і такі пояснення були надані до суду, однак вони не спростовують підтверджені фактичні підстави для застосування санкцій до позивача, у зв`язку з чим безпідставним є твердження останнього про протиправний характер застосованих до нього обмежувальних заходів і порушення його права на участь у прийнятті спірного в цій справі Указу Президента України.

64. Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що мета застосування санкцій у цьому випадку обумовлена реалізацією суверенного права держави на захист національних інтересів, національної безпеки, прав власності, сталого економічного розвитку України.

65. За таких підстав та предмета позову судовий контроль полягає в оцінці дотримання державою в конкретній ситуації гарантій правомірного втручання, зокрема, у право на мирне володіння майном особою, до якої застосовані відповідні санкції.

66. Колегія суддів зауважує, що санкції як економічні обмежувальні заходи за своєю правовою природою є тим видом обмежень, які здебільшого стосуються втручання у право власності особи та носять превентивний характер.

67. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми. Перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, висловлена в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України від 23 січня 2014 року, параграфи 166-168).

68. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало воно легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

69. Отже, втручання у право на мирне володіння майном мають відповідати таким умовам:

втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві;

якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів;

втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для цього.

70. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

71 У постанові від 24.02.2021 у справі № 9901/294/19 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції допускає реалізацію державою права вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, що відповідає також частині сьомій статті 41 Конституції України.

72. Колегія суддів враховує, що застосовані до позивача санкції, зокрема, обмеження права позивача користуватися та розпоряджатися належним йому майном, запобігання виведенню капіталів за межі України, зупинення торгівельних та фінансових операцій, анулювання ліцензій тощо безумовно є втручанням держави у його право на мирне володіння майном.

73. Водночас таке втручання у право позивача на мирне володіння майном ґрунтується на вимогах чинного законодавства, зокрема Закону № 1644-VII, та має легітимну мету -забезпечити превентивний контроль за діяльністю особи, яка може нести загрозу національній безпеці та інтересам України. Зазначена мета відповідає пункту 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

74. Колегія суддів враховує той факт, що ЄСПЛ у рішенні від 16.10.2025 у справі «ТОВ «М.С.Л.» проти України» наголосив, що Закон №1644-VII слугує лише загальною правовою основою для накладення обмежень, а його приписи підлягають практичному тлумаченню та застосуванню окремими рішеннями РНБО та Президента України, у зв`язку з чим, незважаючи на дискреційні повноваження РНБО та Президента України в питаннях національної безпеки, судовий перегляд не може обмежуватися винятково перевіркою дотримання процедури та формальних вимог законодавства. ЄСПЛ наголосив, що суди зобов`язані перевіряти, чи базується рішення про санкції на достатньому фактичному підґрунті, та оцінювати достовірність і достатність доказів, наданих органами безпеки.

75. ЄСПЛ підкреслив, що, на відміну від справ, які стосуються санкцій, встановлених резолюціями Ради Безпеки ООН, оскаржувані санкції, за Законом № 1644-VII, є суто внутрішніми заходами, накладеними рішеннями українських органів влади в межах їхньої компетенції. У цьому сенсі їх правова природа не відрізняється від будь-якого іншого індивідуального акта чи адміністративного наказу, який регулярно видається відповідними органами влади у звичайному здійсненні їхніх повноважень (пункт 106 рішення ЄСПЛ від 16.10.2025 у справі «ТОВ «М.С.Л.» проти України»).

76. Враховуючи наведені висновки ЄСПЛ, а також конституційні засади здійснення правосуддя в Україні, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 28.04.2026 у справі №990/224/23 уточнила раніше сформульований висновок щодо застосування норм права щодо обсягу судового перегляду (контролю) у справах про оскарження указів Президента України про введення в дію рішень РНБО про застосування персональних санкцій і вказала на те, що судовий перегляд у справах про застосування санкцій має бути достатнім для запобігання свавіллю, однак не може підміняти дискреційні повноваження РНБО та Президента України у сфері національної безпеки. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд не може замінити власною оцінкою ризиків для національної безпеки ту оцінку, що здійснена відповідними конституційними органами, у зв`язку з чим судовий перегляд у справах про санкції має включати перевірку таких аспектів:

1) процедурний аспект - чи дотримано процедуру ухвалення рішення про застосування санкцій, встановлену Конституцією України та Законом №1644-VII; чи мали відповідні органи повноваження на ухвалення такого рішення; чи введено рішення РНБО в дію відповідним указом Президента України;

2) фактична основа - чи базується рішення про застосування санкцій на достатньому фактичному підґрунті; чи є докази, які з достатнім ступенем переконливості здатні підтримати висновок про наявність обставин, що становлять підстави для застосування санкцій відповідно до статті 3 Закону № 1644-VII;

3) правова кваліфікація - чи підпадають встановлені фактичні обставини під підстави для застосування санкцій, визначені статтею 3 Закону №1644-VII; чи правильно застосовано норми матеріального права;

4) пропорційність - чи є застосовані санкції пропорційними меті, на досягнення якої вони спрямовані; чи дотримано належного балансу між несприятливими наслідками для прав особи та легітимною метою застосування санкцій з урахуванням повноважень РНБО та Президента України;

5) відсутність свавілля - чи не є рішення про застосування санкцій явно необґрунтованим, дискримінаційним або таким, що ухвалене з іншою метою, аніж встановлена законом.

77. Підсумовуючи наведене, оцінивши спірний Указ Президента України від 25.03.2021 №123/2021, яким введено в дію рішення РНБО від 19.03.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», крізь призму наведених вище критеріїв судового контролю, колегія суддів дійшла висновку, що рішення про застосування санкцій ухвалено уповноваженими суб`єктами з дотриманням визначеної Конституцією України та Законом № 1644-VII процедури; воно ґрунтується на достатньому фактичному підґрунті, яке дає підстави для висновку про наявність обставин, передбачених статтею 3 Закону № 1644-VII; встановлені обставини правильно кваліфіковані як такі, що є підставою для застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій); застосовані санкції є пропорційними легітимній меті захисту національної безпеки та не порушують справедливого балансу між публічними інтересами й правами позивача; водночас матеріали справи не містять доказів того, що оскаржуване рішення є свавільним, дискримінаційним або ухваленим не з тією метою, для досягнення якої Закон № 1644-VII передбачає можливість застосування санкцій. Наведені у позовній заяві, додаткових поясненнях та під час судового розгляду доводи представника ТОВ «Гео Вертикаль» цих висновків не спростовують, а тому підстави для визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 25.03.2021 № 123/2021 в оскаржуваній позивачем частині відсутні.

78. Верховний Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58), відповідно до якої принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

79. Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

80. На підставі викладеного, розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення спору по суті, зваживши на всі аргументи та доводи сторін, Верховний Суд приходить до висновку про правомірність Указу Президента України від 25.03.2021 №123/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 березня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» у частині, що стосується ТОВ «Гео Вертикаль» та про відсутність підстав для задоволення цього позову.

81. Враховуючи, що в задоволенні цього позову слід відмовити судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 241-243, 246, 255, 266 КАС України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Гео Вертикаль» до Президента України, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача: Рада національної безпеки і оборони України, Служба безпеки України, про визнання протиправним та скасування указу в частині відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом 30 днів з його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 05.08.2026.

Судді: А.І. Рибачук

Я.О. Берназюк

А.Ю. Бучик

Н.В. Коваленко

С.Г. Стеценко