Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №520/3107/26 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 520/3107/26

адміністративне провадження № К/990/23727/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2026, постановлену суддею Бідоньком А. В., та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2026, ухвалену колегією суддів у складі Спаскіна О. А., Присяжнюк О. В., Любчич Л. В., у справі № 520/3107/26 за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державного бюро розслідувань, в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність Державного бюро розслідувань щодо зарахування ОСОБА_1 до стажу служби в Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, стажу служби у податковій міліції в період з 05.03.2007 по 03.04.2017;

- зобов`язати Державне бюро розслідувань зарахувати до стажу служби ОСОБА_1 у Державному бюро розслідувань, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, період служби у податковій міліції з 05.03.2007 по 03.04.2017.

Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 23.02.2026 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження в адміністративній справі.

Ухвалою від 19.03.2026 Харківський окружний адміністративний суд у порядку частини тринадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) залишив позовну заяву без руху, оскільки після відкриття провадження у справі суд встановив, що позивач звернувся до суду з пропущенням строку звернення до суду та не подавав заяву про поновлення такого строку.

Суд першої інстанції встановив, що до спірних правовідносин застосовується тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Суд першої інстанції встановив, що позивач був ознайомлений із наказом про звільнення 31.10.2025, у якому, зокрема, зазначено обчислений Державним бюро розслідувань стаж його служби. Оскільки з позовом щодо правильності визначення такого стажу позивач звернувся лише 16.02.2026, суд дійшов висновку про пропуск установленого статтею 233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду.

У зв`язку з цим позивачу було надано строк для подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для його поновлення та наданням доказів, що підтверджують поважність причин пропуску цього строку.

На виконання вимог зазначеної ухвали позивач подав до суду першої інстанції заяву про поновлення строку звернення до суду. На обґрунтування поважності причин його пропуску зазначив, що протягом установленого тримісячного строку звертався до відповідача із запитами про надання інформації та копій документів, тобто вчиняв активні дії, спрямовані на захист своїх прав та законних інтересів. Наголосив, що після отримання відповіді на запит невідкладно звернувся до суду з цим позовом.

Крім того, позивач послався на Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025, яким частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України, а тому, на його переконання, передбачений цією нормою тримісячний строк звернення до суду не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 31.03.2026, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2026, визнав неповажними підстави, вказані у заяві представника позивача про поновлення строку звернення до суду, відмовив у задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду та залишив позовну заяву без розгляду.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що звернення щодо отримання доказів та інформації не змінює час початку перебігу строку звернення з цим позовом до суду, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, оскільки такі дії позивач почав вчиняти із значним запізненням, виявляючи тривалий час байдужість до своїх прав.

Крім того, відхилено покликання позивача на рішення Конституційного суду України № 1-р/2025 від 11.12.2025, оскільки зазначене рішення не має зворотної дії в часі та не поширюється на правовідносини, які виникли до дня його ухвалення.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Не погодившись з ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2026, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить зазначені судові рішення скасувати, а справу направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

На обґрунтування касаційної скарги позивач зазначив, що матеріали справи не містять доказів вручення йому в день звільнення копії відповідного наказу, письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, а також проведення з ним остаточного розрахунку.

З огляду на відсутність таких доказів позивач стверджує, що перебіг установленого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду не розпочався.

Крім того, позивач наполягає, що вчиняв активні дії, спрямовані на захист своїх прав, зокрема звертався до відповідача із запитами про надання необхідної інформації та документів, у зв`язку із чим вважає причини пропуску строку звернення до суду поважними.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому вважає оскаржувані судові рішення законними й обґрунтованими, у зв`язку із чим просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Звертає увагу на те, що позивач був ознайомлений із наказом про звільнення, у якому зазначено обчислений стаж його служби для виплати доплати за вислугу років. Отже, на думку відповідача, позивач був обізнаний з обставинами, які вважав порушенням своїх прав.

Крім того, відповідач зазначає, що із запитом про надання інформації та документів позивач звернувся лише в останній день тримісячного строку та не навів причин, які перешкоджали йому зробити це раніше. Тому такі обставини не можуть свідчити про поважність причин пропуску строку звернення до суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

У статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку, відповідно до частини першої статті 122 КАС України, може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

За загальним правилом, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача - 31.10.2025) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Частина друга цієї статті встановлює, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Суди попередніх інстанцій, залишаючи позов без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду, правильно обчислювали строк звернення з цим спором, виходячи з положень статті 233 КЗпП України та зазначаючи, що про порушення своїх прав позивач мав довідатися у день ознайомлення з наказом Державного бюро розслідувань від 30.10.2025 «Про звільнення працівників» № 89дск-ос, що підтверджується відповідною розпискою.

Колегія суддів звертає увагу, що вже в день ознайомлення з наказом позивач отримав документально зафіксовану інформацію про визначену відповідачем тривалість його стажу служби та мав об`єктивну можливість зіставити її з періодами служби і роботи, які, на його думку, підлягали зарахуванню. Саме із цього моменту він повинен був дізнатися про незарахування спірних періодів і, відповідно, про ймовірне порушення свого права.

З огляду на те, що позивач був ознайомлений з визначеним відповідачем стажем служби 31.10.2025, однак із позовом звернувся лише 16.02.2026, суди попередніх інстанцій правильно пов`язали початок перебігу тримісячного строку звернення до суду саме з датою ознайомлення позивача з наказом про звільнення та обґрунтовано констатували пропуск цього строку.

Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Верховний Суд зазначив, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

З аналізу зазначених вище законодавчих норм убачається, що у випадку, коли особа вважає, що її права у справах щодо порушення трудових прав у сфері публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду в більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права на захист у судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Особа, яка подає відповідну заяву, згідно із частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду передбачені статтею 123 КАС України, згідно із частиною першою якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина третя статті 123 КАС України).

Відповідно до пункту 8 частини четвертої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Таким чином, суд перевіряє обставини пропуску строку на підставі заяви особи, в якій наведено поважність причин пропуску строку та поданих нею доказів, яким буде надано відповідну правову оцінку.

Процесуальний закон (стаття 121 КАС України) передбачає можливість поновлення строку звернення до адміністративного суду у разі, якщо цей строк було пропущено з поважних причин.

Норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. Тобто поняття «поважні причини пропуску процесуальних строків» є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.

У разі якщо особа не знала про допущене порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав. Законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави виснувати про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Щоб переконатись, що особа могла і повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод, інтересів), суд повинен установити обставини, які б беззаперечно свідчили, що обізнаність особи була ймовірною, а ступінь імовірності був високим і достатнім для висновку, що строк звернення до суду особа пропустила з поважних причин.

Згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права в такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення в їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційних повноважень судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (параграф 41).

У своїй практиці ЄСПЛ сформував підхід, відповідно до якого встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинне застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції» (Bellet v. France), «Ільхан проти Туреччини» (Ilhan v. Turkey), «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» та інші).

У постанові від 15.05.2025 у справі № 990/237/24 Велика Палата Верховного Суду висловилася, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але він цього не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що вчинення позивачем дій, спрямованих на одержання додаткової інформації та документів не змінює моменту, з якого він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Звернення до відповідача із запитами могло бути способом збирання доказів та уточнення обставин для підготовки позову, однак саме по собі не зупиняло, не переривало та не поновлювало перебігу встановленого законом строку звернення до суду.

Колегія суддів також ураховує, що із запитом про надання інформації та документів позивач звернувся до відповідача лише 31.01.2026, тобто наприкінці установленого тримісячного строку звернення до суду. При цьому позивач не навів жодних об`єктивних обставин, які перешкоджали йому звернутися з таким запитом раніше.

За таких обставин саме по собі направлення запиту в останній день строку не свідчить про своєчасне вжиття позивачем заходів для захисту своїх прав і не може бути підставою для визнання вказаних обставин поважними причинами пропуску строку звернення до суду. Інакший підхід фактично дозволяв би особі наприкінці встановленого законом строку ініціювати отримання додаткової інформації та таким чином у штучний спосіб продовжувати строк звернення до суду, що не відповідає змісту та природі інституту строків звернення до суду та нівелює правову визначеність, яку покликані забезпечувати процесуальні строки.

Отже, звернення позивача із запитом не було зумовлене обставинами, що об`єктивно унеможливлювали своєчасне подання позову, а відтак не свідчить про поважність причин пропуску строку звернення до суду.

За таких обставин суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали наведені позивачем причини пропуску строку неповажними та залишили позовну заяву без розгляду.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки при ухваленні судових рішень суди попередніх інстанцій порушень норм процесуального права не допустили, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2026 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2026 у справі № 520/3107/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді А. Г. Загороднюк

В. М. Соколов