Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №140/12126/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/12126/24 пров. № А/857/28497/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіМатковської З. М.

суддів -Гінди О. М.

Качмара В. Я.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Каверіна Сергія Миколайовича на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року у справі №140/12126/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій, (головуючий суддя першої інстанції Валюх В.М., час ухвалення за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, місце ухвалення м. Луцьк, дата складання повного тексту не зазначена), -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – ГУ ПФУ у Волинській області) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.03.2020 № 83-ОС старшого прапорщика ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас, а наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.03.2020 № 90-ОС позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Відповідно до вказаного наказу вислуга років станом на 19.03.2020 становить: календарна – 17 років 10 місяців 12 днів, пільгова – 10 років 00 місяців 17 днів, стаж роботи - 07 років 09 місяців 10 днів, всього – 35 років 08 місяців 09 днів.

З 20.03.2020 позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до пункту «б» частини першої статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі – Закон № 2262-XII) у розмірі 52 % грошового забезпечення (при вислузі – 27 років).

Позивач, вважаючи, що призначення та виплата пенсії за вислугою років з підстав, передбачених пунктом «б» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ призводить до порушення її права на отримання пенсії за вислугу років у більшому відсотковому розмірі грошового забезпечення, 15.09.2024 звернулась із заявою до ГУ ПФУ у Волинській області про переведення на пенсію за вислугою років відповідно до «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ.

Листом від 08.10.2022 № 13044-12733/Г-02/8-0300/24 відповідач, у відповідь на звернення щодо переведення на пенсію за вислугою років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ, повідомив про відсутність підстав для задоволення заяви.

Позивач не погоджується із такою відмовою відповідача та, з покликанням на нормативно-правові акти, наведені у тексті позовної заяви, вказує про наявність у неї права на призначення пенсії за вислугу років із часу звільнення саме відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ, оскільки станом на день звільнення (19.03.2020) вислуга років становила більше 24 років та 6 місяців в пільговому обчисленні.

Позивач просила визнати протиправними дії ГУ ПФУ у Волинській області щодо відмови у переведенні на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-XII, та зобов`язати відповідача перевести позивача з пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до пункту «б» статті 12 Закону № 2262-ХІІ, на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що таке рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, а обставини справи досліджені неповно.

Вказує, що ОСОБА_1 реалізувала своє право на призначення пенсії у 2020 році, звернувшись до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області через уповноважений орган – Адміністрацію Держприкордонслужби - з заявою про призначення пенсії за вислугу років. Відтак, Адміністрацією Держприкордонслужби 14.05.2020 підготовлено подання № 11/ПВ-9216 про призначення пенсії ОСОБА_1 , тобто коли ст. 17-1 Закону № 2262, Порядку № 393 діяли в редакціях, які передбачали, що при призначенні пенсій згідно з пунктом «а» статті 12 Закону № 2262 враховується саме пільгова вислуга років.

Натомість суд першої інстанції помилково ототожнив звернення позивачки про переведення з пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до пункту «б» статті 12 Закону № 2262, на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» частини 1 статті 12 Закону 2262-ХІІ, яке спрямоване на належний перерахунок пенсії, зі зверненням до уповноваженого органу про оформлення документів для призначення пенсії.

Як наслідок суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин норми права, які не були чинними на момент їх виникнення, таким чином не врахувавши, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

З урахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Частиною 1 статті 308 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Суд встановив та з матеріалів справи слідує, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.03.2020 № 90-ОС «Про особовий склад», старшого прапорщика ОСОБА_1 (П-037540), техніка відділення телекомунікаційних систем центру зв`язку та інформаційних систем, звільненого в запас наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.03.2020 № 83-ОС за підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», без права носіння військової форми одягу, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Цим наказом визначено вислугу років позивача станом на 19.03.2020, яка становить: календарна військова – 17 років 10 місяців 12 днів, пільгова військова – 10 років 00 місяців 17 днів, стаж роботи – 07 років 09 місяців 10 днів, загальна – 35 років 08 місяців 09 днів (а. с. 8).

Відповідно до подання про призначення пенсії Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14.05.2020 № 11/ПВ-9216 (а. с. 18) та розрахунку вислуги років на пенсію (а. с. 19-23), страховий стаж (загальна вислуга) станом на 19.03.2020 для призначення пенсії складає 27 років 01 місяць 06 днів, у т. ч. військова календарна служба – 17 років 10 місяців 12 днів, трудовий стаж 09 років 02 місяці 24 дні.

З 20.03.2020 ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років відповідно до пункту «б» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ, що підтверджується листом ГУ ПФУ у Волинській області від 08.10.2024 № 13044-12733/Г-02/8-0300/24 (а. с. 9-10), протоколом за пенсійною справою № 0310008047 (Державна прикордонна служба України), у якому зазначено: вислуга років – 27 (календарна – 17) (а. с. 24).

15.09.2024 представник позивача – адвокат Каверін С.М. звернувся із заявою до ГУ ПФУ у Волинській області, в якій просив перевести ОСОБА_1 з пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до пункту «б» статті 12 Закону № 2262-ХІІ, на пенсію за вислугою років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ (а. с. 12-13).

Листом від 08.10.2024 № 13044-12733/Г-02/8-0300/24 відповідач, у відповідь на звернення представника позивача, повідомив, що у зв`язку із відсутністю на день звільнення з військової служби необхідної календарної вислуги, пенсія ОСОБА_1 призначена відповідно до вимог пункту «б» статті 12 Закону № 2262-ХІІ. Для врахування тривалості служби в пільговому обчисленні до календарної вислуги чи страхового стажу чинним законодавством не передбачено та, відповідно, для перевизначення відсоткового відношення від грошового забезпечення немає підстав (а. с. 9-10).

Не погоджуючись з правомірністю такого рішення відповідача, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з тих підстав, що позивачу ОСОБА_1 було призначено пенсію за вислугу років відповідно до пункту «б» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ з 20.03.2020, позивач у 2020 році реалізувала своє право на призначення пенсії відповідно до Закону № 2262-ХІІ саме на підставі пункту «б» частини першої статті 12 цього Закону та рішення ГУ ПФУ у Волинській області про призначення їй пенсії не оскаржувала.

Оспорювані у цій справі дії відповідача щодо відмови позивачу в переведенні на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ обумовлені відсутністю достатньої вислуги років у календарному обчисленні, як того вимагає чинне на момент вирішення цього питання законодавство.

Враховуючи те, що представник позивача звернувся із заявою про переведення на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ у вересні 2024 року, тобто після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992р. №393" (далі - Постанова № 119), то відповідач не мав законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, відтак його рішення та дії щодо відмови у задоволенні такого звернення не можуть вважатися протиправними.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на службі, зокрема, в органах поліції визначає Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09.04.1992р. №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ).

В п. «а» ч.1 ст.12 Закону №2262-ХІІ визначено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д", "ж" статті 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби (окрім іншого) з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

Згідно ч.2 ст.17 Закону №2262-ХІІ до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.

Частиною 2 статті 12 Закону №2262-ХІІ передбачено, що до календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у ч.2 ст.17 цього Закону.

Відповідно до п."б" ст.1-2 Закону №2262-ХІІ право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають, зокрема, звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України та поліцейські.

Статтею 17-2 Закону №2262-ХІІ встановлено, що обчислення вислуги років для призначення пенсії здійснюється, як правило, за послужним списком особової справи особи, яка має право на пенсію за цим Законом.

Згідно ст.17-1 Закону №2262-ХІІ порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов для призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених вимог Закону №2262-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 17.07.1992р. №393 затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі – Порядок № 393). Суд, на підставі аналізу чинного законодавства, вказує на існування двох різних правових вимірів вислуги років, які стосуються колишніх поліцейських:

- вислуга років для призначення пенсії відповідно до ст.12 Закону №2262-ХІІ;

- вислуга років для визначення розміру пенсії, призначеної згідно ст.12 Закону №2262-ХІІ.

На час звільнення позивача зі служби (11.03.2020) діяла редакція п.3 Порядку №393, яка визначала види служби, які зараховуються на пільгових умовах для призначення пенсії за вислугу років.

Разом з тим, Постановою №119, яка набрала чинності 19.02.2022, до Порядку №393 внесені зміни, відповідно до яких Порядок №393 доповнено п.2-1 такого змісту: "Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться за п.1 і п.2 цієї постанови."

В п.3 Порядку №393 (в редакції Постанови №119) визначено, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.

Отже, п.3 Порядку №393 (в редакції Постанови №119) встановлює види служби, які зараховуються, зокрема, поліцейським на пільгових умовах лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії.

Правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і, у зв`язку з такими змінами, як Закон №2262-ХІІ, так і Порядок №393 (в редакції Постанови №119) виникнення права на таку пенсію пов`язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому.

Розглядаючи питання розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, слід взяти до уваги, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.

Зокрема, у рішенні від 09.02.1999р. №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом ч.1 ст.58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абз.4 п.5 мотивувальної частини).

Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Якщо під час вирішення певного питання (в даній справі щодо наявності підстав для направлення до пенсійного органу документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років), до прийняття остаточного рішення змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Такого ж висновку, вирішуючи можливість застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акта, який зазнав змін з моменту звернення позивача до відповідача, до моменту прийняття останнім рішення за результатами розгляду такого звернення, дійшов Верховний Суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 у справі № 803/1541/16.

Крім того, наведений вище висновок правозастосування знайшов свій розвиток та підтриманий у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 10.12.2024 у справі № 520/5695/23.

Постанову №119 прийнято Кабінетом Міністрів України на реалізацію своїх повноважень та після прийняття такої постанови ст.12 Закону №2262-XII, Постанова №393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.

Отже, виходячи з положень ст.12 Закону №2262-XII та п.1 та п.2-1 Порядку № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а п.3 Постанови №393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абз.1 п.1 цієї постанови.

Тобто, Постановою № 119 усунуто розбіжності між Законом № 2262-XII та Порядком № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII.

З огляду на наведене, вірним є висновок суду першої інстанції, що умовою для призначення пенсії за вислугу років для осіб, які звільнились зі служби до набрання чинності Постанови №119, але звернулись із заявою про оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону №2262-ХІІ після набрання чинності зазначеної постанови, є наявність календарної вислуги років, без можливості обрахунку такої вислуги в пільговому обчисленні.

При цьому, Верховний Суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 10.12.2024р. у справі № 520/5695/23 сформував правовий висновок, відповідно до якого визначальним у спірних правовідносинах є момент, коли позивач почав реалізовувати своє право на призначення пенсії. Враховуючи те, що позивач звернувся з заявою про призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону №2262-XII у 2025 році, після набрання чинності Постановою №119, тому відсутні правові підстави для призначення пенсії в пільговому обчисленні стажу.

Із матеріалів справи встановлено, що вислуга років позивача на 19.03.2020 складала у календарному обчисленні - 17 років 10 місяців 12 днів, що недостатньо для призначення пенсії за вислугу років, тому пенсійний орган правомірно відмовив позивачу в проведенні перерахунку пенсії, оскільки на момент звернення він не має достатньої вислуги років для призначення пенсії за вислугою років.

При цьому, правові висновки, викладені Верховним Судом в постанові від 03.03.2021р. року у справі №805/3923/18-а до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки ця справа розглянута до внесення змін до Порядку № 393 від 16.02.2022.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 31 серпня 2023 року у справі № 200/4951/22, у якій, серед іншого Суд дійшов висновку, що для призначення пенсії за вислугу років за Законом №2262-XII календарна вислуга років могла бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку № 393 в редакції, чинній до внесення змін Постановою № 119.

Суд апеляційної інстанції наголошує та повторно звертає увагу апелянта, що вислуга років позивача складає: в календарному обчисленні - 17 років 10 місяців 12 днів; у пільговому обчисленні - 27 років 01 місяць 06 днів.

Оскільки календарна вислуга років ОСОБА_1 становить менше 25 років, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, тому, орган пенсійного забезпечення правомірно відмовив у призначенні пенсії позивачу пенсії за вислугу років.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 11 вересня 2023 року у справі №480/4827/22, від 10 грудня 2024 року у справі №520/5695/23, від 06 жовтня 2025 року у справі №340/4308/24. При розгляді даної справи суд враховує позицію Верховного Суду викладену у Постанові від 16 грудня 2024 у справі №580/834/24.

Дане рішення прийняте з врахуванням висновків Верховного Суду викладених у постановах від 10.12.2024 у справі №520/5695/23 та постановами Верховного Суду від 16.12.2024р. у справах №380/27532/23, №560/15021/23 від 17.12.2024 у справі №380/13318/23, від 20.12.2024р. у справах №520/24423/23, №520/33044/23, від 23.12.2024 у справах №200/1294/23, №580/3058/24, від 24.12.2024 у справі №280/1070/24 про що вказано в оскаржуваних рішеннях.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, у ГУ ПФУ у Волинській області відсутні правові підстави для призначення пенсії за вислугу років позивачу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі ГУ ПФУ у Волинській області діяв в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Суд апеляційної інстанції враховує, що згідно із п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухваливши судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскільки підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст. 139 КАС України, перерозподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Каверіна Сергія Миколайовича залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року у справі №140/12126/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська

судді О. М. Гінда

В. Я. Качмар