Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №452/1033/26 — Самбірський міськрайонний суд Львівської області

Справа №: 452/1033/26

Провадження № 3/452/512/2026

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 серпня 2026 року м. Самбір

Суддя Самбірського міськрайонного суду Львівської області Бікезіна О.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця, який раніше до адміністративної відповідальності не притягався, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

-за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

у присутності правопорушника, якому роз`яснено права, передбачені ст. 63 Конституції України,

В С Т А Н О В И Л А:

До Самбірського міськрайонного суду Львівської області 24 березня 2026 року надійшов адміністративний матеріал відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Із протоколу про адміністративне правопорушення, серії ЕПР1 № 619119 від 19 березня 2026 року, вбачається, що ОСОБА_1 19 березня 2026 року о 17 год. 25 хв. в

с. Бісковичі на вул. Івана Франка, 8, керував транспортним засобом марки «Мерседес», номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння (різкий запах алкоголю з порожнини рота; поведінка, що не відповідає обстановці). Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки так і в найближчому закладі охорони здоров`я відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху – відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів.

Відповідно до пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Частина 1 статті 130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння під впливом таких препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

ОСОБА_1 свою вину у вчиненні вищевказаного адміністративного правопорушення категорично заперечив, просив провадження у справі закрити за відсутністю у діях його події і складу адміністративного правопорушення. Пояснив, що раніше до адміністративної відповідальності не притягався. 19 березня 2026 року приблизно о 17 год. 00 хв. в с. Бісковичі на вул. Івана Франка, до нього під`їхав поліцейський автомобіль та поліцейські запропонували йому пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою газоаналізатора «Драгер», нащо він погодився. Однак, продути газоаналізатор «Драгер» він не зміг так як раніше у нього був інсульт, про що він повідомив працівникам поліції, тому неодноразові спроби "продути" нічого не дали. Поліцейських та ситуація обурила, вони вважали такі його дії свідомим небажанням і запропонували проїхати у найближчий заклад охорони для проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, на що він не відмовлявся, а лише сказав що не знає чи буде їхати, але поліцейський оцінив це як відмову. Після цього працівник поліції склав на нього протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП за відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Вислухавши особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

У відповідності з положеннями ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно ст. 9 Конституції України, а також ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори» від 22 грудня 1993 року, міжнародні договори, згода на обов`язковість яких дана Верховною Радою України, є часткою національного законодавства України. Також передбачається, що якщо міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, які передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Тобто в такому випадку міжнародно-правові норми мають пріоритетне значення.

Україна 17 липня 1997 року ратифікувала Європейську Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод», а також Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, які є невід`ємною частиною Конвенції, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов`язковість рішень Європейського Суду з прав людини по всім питанням що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Так, відповідно до ч. 1, ч. 2 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України», рішення від 09.06.2011, заява № 16347/02).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Гурепка проти України»

(п. 50-55 Рішення від 06.09.2005 року) суд не має сумніву, що в силу суворості санкції справа про адміністративне правопорушення за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично носить кримінальний характер з усіма гарантіями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що дає підстави для застосування практики Європейського суду з прав людини з кримінальних справ у справах про адміністративні правопорушення залежно від суворості санкції статті Закону.

Також у справі «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008, заява № 7460/03) ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23.10.1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998 року).

Отже, правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваженнями, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи.

Таким чином, розглядаючи справу про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, судовий процес має відповідати загальним засадам кримінального провадження, а суд має забезпечити гарантії і принципи законності щодо особи, яка притягається до відповідальності, оскільки санкція вказаної статті, при встановленні факту скоєння правопорушення і вини, передбачає штраф, розмір якого значно перевищує прожитковий мінімум для осіб працездатного віку в Україні, а також передбачає обов`язкове позбавлення права керування транспортним засобом.

Згідно ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення, згідно

ст. 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 248 КУпАП, розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових принципах, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.

Європейський Суд з прав людини у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Наявність усіх ознак адміністративного правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності (Постанова ВС від 19 лютого 2020 року у справі № 204/8036/16-а).

За змістом вимог ст. 256, ч. 1 ст. 257 КУпАП, питання наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення суд вирішує лише у межах протоколу, складеного відносно конкретної особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

На підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суду надані наступні докази:

?протокол про адміністративне правопорушення, серії ЕПР1 № 619119 від 19 березня 2026 року;

?акт огляду на стан алкогольного сп`яніння від 19 березня 2026 року, згідно даних якого ОСОБА_1 від такого огляду відмовився;

?направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння від 19 березня 2026 року, в якому зазначено, що ОСОБА_1 відмовився від такого огляду;

?рапорт старшого інспектора ВРПП Самбірського РВП ГУ НП у Львівській області старшого лейтенанта поліції Гриника В.Б.;

?відеозапис нагрудної камери поліцейського на DVD-R диску.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року №580-VIII, поліція згідно з покладеними на неї завданнями, серед іншого, регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до ст. ст. 1, 13 Закону України «Про Національну поліцію», поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Систему поліції складають центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Слід зазначити, що вичерпний перелік підстав зупинення транспортного засобу вказаний в ч. 1 ст. 35 Закону України «Про національну поліцію», а саме: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; 6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; 7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; 8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; 9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; 10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або непоміщували в митний режим транзиту; 11) якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених.

Даний перелік підстав зупинки транспортного засобу є вичерпним.

Наведена правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 15.03.2019 року по справі № 686/11314/17 та від 22.10.2019 року по справі №161/7068/16-а.

Тобто, під час зупинки транспортного засобу поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки (ч. 2 ст. 35 «Закону України «Про Національну поліцію»). Безпідставна зупинка транспортного засобу є незаконною. При цьому, суду не надано належних доказів щодо підстав зупинки працівником поліції водія ОСОБА_1 .

Таким чином, матеріали справи, не містять належних та допустимих доказів правомірності зупинки транспортного засобу під керуванням водія ОСОБА_1 .

Протокол про адміністративне правопорушення є процесуальним документом, в якому зазначається суть правопорушення та інші дані, необхідні для розгляду справи. Тобто в такому документі фактично фіксуються беззаперечні дані про вчинення адміністративного правопорушення. Викладені у протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути належним чином перевірені та доводитися сукупністю належних і допустимих доказів.

Суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У протоколі серії ЕПР1 № 619119 від 19 березня 2026 року зазначено: «19 березня 2026 року о 17 год. 25 хв. в с. Бісковичі на вул. Івана Франка, 8, керував транспортним засобом марки «Мерседес», номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння (різкий запах алкоголю з порожнини рота; поведінка, що не відповідає обстановці). Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки так і в найближчому закладі охорони здоров`я відмовився».

Як доказ суду наданий відеозапис нагрудної камери поліцейського на DVD- R диску.

Згідно ч. 2 та ч. 3 ст. 266 КУпАП, огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до п. 5 та п. 6 розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року № 1026, зареєстрованого в міністерстві юстиції України 11 січня 2019 року за № 28/32999, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Під час здійснення повноважень поліцейський забезпечує збереження та належні умови експлуатації виданого йому портативного відеореєстратора та не допускає його розряджання. У разі пошкодження портативного відеореєстратора поліцейський негайно доповідає про це відповідальній особі та керівнику органу, підрозділу поліції.

На DVD-R диску із відеозаписами нагрудної камери поліцейського містяться 7 (сім) окремих відео файлів.

Проте з оглянутого в судовому засіданні відеозапису не вбачається яким чином поліцейський прийшов до висновку про відмову ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки так і в найближчому закладі охорони здоров`я.

Як зафіксовано на відео та як в судовому засіданні наполягав ОСОБА_1 він погодився пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки, неодноразово намагався це зробити, втім, поліцейські зафіксувати не факт неможливості проведення тесту на місці через стан його здоров`я, а як відмову огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Крім того, як вбачається з відео о 17:57 ОСОБА_1 зазначає, що не відмовляється їхати до лікарні, втім, в направленні на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння від 19 березня 2026 року, зазначено, що ОСОБА_1 відмовився від такого огляду.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: (п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05; п. 53 Рішення ЄСПЛ у справі «Самейлюка Іллю Ігоровича проти України» від 15.10.2010 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п. 52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).

Рішенням Конституційного суду України від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010, встановлено, що фактичні дані або будь-які інші докази, одержані в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо є неналежними доказами.

Орган (посадова особа), згідно ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїми внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

За викладених обставин та у сукупності із іншими фактами по справі суд дійшов висновку щодо недоведеності винуватості особи за критерієм «поза розумним сумнівом».

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, приходжу до висновку, що в діях ОСОБА_1 не вбачаються ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки його вина у скоєнні даного адміністративного правопорушення не знайшла свого підтвердження при дослідженні наданих суду доказів.

Згідно з п. 1) ст. 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі відсутності події та складу адміністративного правопорушення.

За таких обставин, вважаю, що в діях ОСОБА_1 відсутні подія і склад вказаного адміністративного правопорушення, у зв`язку з чим провадження в справі за ч. 1 ст. 130 КУпАП відносно нього слід закрити на підставі п. 1) ст. 247 КУпАП.

Керуючись ст. ст. 251, 252, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

П О С Т А Н О В И Л А:

Провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відносно ОСОБА_1 – закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, на підставі п. 1) ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, до Львівського апеляційного суду через Самбірський міськрайонний суд Львівської області протягом десяти днів з дня її винесення.

Постанова набирає законної сили після спливу строку, встановленого законом для її апеляційного оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано; у разі подання апеляційної скарги постанова судді набирає законної сили після перегляду справи апеляційним судом.

Суддя