Рішення від 03 серпня 2026 р. у справі №447/794/26 — Миколаївський районний суд Львівської області

Провадження №2/447/923/26

Справа №447/794/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

04.08.2026 Миколаївський районний суд Львівської області в складі:

головуючої судді Друзюк М.М.,

за участю секретаря судових засідань Пастернак О.В.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів, -

в с т а н о в и в:

Стислий виклад позиції сторін.

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить змінити спосіб стягування аліментів, стягуючи з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в її користь аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/3 частки всіх видів заробітку (доходу) на дитину щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 19.12.2019 рішенням Миколаївського районного суду Львівської області у справі №447/2100/19 шлюб між сторонами розірвано.

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 29.11.2018 у справі №447/808/18 ухвалено стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь позивачки аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1 300 грн щомісячно, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до її повноліття.

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 11.06.2019 у справі №447/2925/18 ухвалено стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь позивачки аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1 500 грн щомісячно, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до її повноліття.

Позивачка зазначає, що зайнята постійним стороннім доглядом за дочкою, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дитиною з інвалідністю. Дочка має психічні розлади внаслідок дисфункції та ушкодження головного мозку у зв`язку з чим, позивачка не має можливості працювати.

Відповідач допомоги дітям, окрім аліментів у розмірі 2 800 грн на двох дітей, не надає, ігнорує свій батьківський обов`язок щодо утримання хворої дочки, хоч має таку можливість, як здоровий працездатний чоловік. На даний час відповідач є військовослужбовцем Збройних Сил України, отримує грошове забезпечення і відповідно має можливість надавати дочкам матеріальну допомогу. З часу прийняття рішення про стягнення аліментів матеріальний стан відповідача значно змінився в кращу сторону.

У зв`язку зі зміною матеріального становища платника аліментів, зміни цінової політики на одяг та продукти харчування внаслідок війни на території України, постійного придбання ліків для підтримки здоров`я дочки, яка хворіє на психічні розлади, позивачка просить суд задовольнити позов та змінити спосіб стягнення аліментів із твердої грошової суми на частку від доходів відповідача.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 06.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

На адресу суду 13.04.2026 позивачка подала заяву, в якій просила розгляд справи здійснювати за її відсутності, проти заочного рішення не заперечує.

Ухвалою суду від 14.04.2026 розгляд справи відкладено.

Ухвалою суду від 18.05.2026 розгляд справи відкладено, постановлено витребувати з ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_1 ) інформацію щодо факту та місця проходження ОСОБА_2 військової служби.

На адресу суду 25.05.2026 надійшов лист від ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_1 ), в якому повідомили, що ОСОБА_2 на даний час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 НГУ.

Ухвалами суду від 11.06.2026, 02.07.2026 розгляд справи відкладено.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлявся за адресою реєстрації місця проживання та за адресою місцезнаходження військової частини, відтак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за його відсутності.

За таких обставин, суд проводить розгляд справи на підставі письмових доказів відповідно до ст.223 ЦПК України.

В силу приписів ч.1 ст.280 ЦПК України, враховуючи відсутність заперечень представника позивача проти заочного розгляду справи, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд, з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам в цілому, доходить наступного висновку.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 27.11.2014 (виданого повторно), ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_3 , батьками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 21.08.2018, народилася ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 19.12.2019 у справі 447/2100/19 розірвано шлюб , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 14.02.2013 виконавчим комітетом Новороздільської міської ради Львівської області, актовий запис №17.

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади №2023/003561678 від 09.05.2023, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади №2023/003562519 від 09.05.2023, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади №2023/003561732 від 09.05.2023, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до медичного висновку №43 від 16.10.2024, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , встановлено діагноз: F06.8 – розлади психіки внаслідок дисфункції та ушкодження головного мозку з вираженими мовленнєвими когнітивними емоційно-вольовими поведінковими порушеннями. Порушена соціальна адаптація.

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 29.11.2018 у справі №447/808/18 ухвалено стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1 300 грн щомісячно, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до її повноліття, починаючи з 24.07.2018.

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 11.06.2019 у справі №447/2925/18 ухвалено стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1 500 грн щомісячно, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до її повноліття, починаючи з 12.12.2018.

Окрім того, судом досліджувалася довідка Форми ОК-5 реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного Фонду України, індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 з якої вбачається, що ОСОБА_1 отримувала лише соціальні виплати.

Норми права, які застосував суд.

До спірних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Сімейного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 51 Конституції України, ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з вимогами частини 2 статті 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини 8, 9статті 7 СК України).

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (частина 1, 2 статті 141 СК України).

Відповідно до положень абзацу 1 частини 3статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Законом України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів», який набув чинності 08 липня 2017 року, внесено зміни до Сімейного кодексу України.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (частина 2статті 182 СК України).

Згідно з приписами абзацу 2 частини 3статті 181 СК України спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до положень частини 1статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

За змістом пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від15.05.2006 №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Водночас, частиною 1 статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них, та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з приписами частини 1статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Застосовані судом норми права регулюють вищенаведені спірні правовідносини та визначають обсяг суб`єктивних прав та юридичних обов`язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.

Мотивована оцінка наведених учасниками справи аргументів щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Суд зазначає, що положеннями Сімейного кодексу України спосіб стягнення аліментів (у частці від доходу відповідача чи у твердій грошовій сумі) поставлений в залежність від вимоги того, хто має на них право та одночасно встановлено, що розмір аліментів, призначений за будь-яким із зазначених способів стягнення аліментів, не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Також Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України).

Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

Така правова позиція викладена Касаційним цивільним судом Верховного Суду у постанові № 372/2393/17 від 14.11.2018.

Отже, позивачі у відповідній категорії справ, як отримувачі аліментів, не обмежені правом на подання заяви про збільшення розміру таких, зокрема шляхом зміни способу їх присудження, а саме: зміни розміру аліментів, стягнутих у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у відповідній твердій грошовій сумі та навпаки.

Процесуальний закон містить правило, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі, якщо перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України).

Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (стаття 51 Конституції України). Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина перша та друга статті 55 Конституції України). Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції (статті 64 Конституції України).

Під час застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства. Правосуддя вимагає справедливого і збалансованого судового провадження, котре базується на дотриманні принципів верховенства права, диспозитивності і пропорційності, а також має відповідати стандартам Конвенції (див.: постанову Верховного Суду від 25 березня 2026 року у справі № 524/7569/16-ц (провадження № 61-1912св26).

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (пункт 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини).

Наведеною нормою права закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань, зокрема, щодо забезпечення дитині необхідний рівень життя для повного і гармонійного фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

Принцип найкращих інтересів дитини передбачає, що при розв`язанні будь-якого спору чи вирішення питання, де зачіпаються права та інтереси дитини, необхідно спершу визначити інтереси самої дитини у цьому питанні і лиш потім ухвалювати рішення, яке буде сприяти таким інтересам та захищати їх на майбутнє.

Отже, цей принцип підлягає застосуванню і у справах про стягнення з одного з батьків на користь іншого аліментів на утримання дитини.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

На підставі Резолюції № 2 про правосуддя, дружнє до дітей, що прийнята на 28-й Конференції європейських міністрів юстиції (Лансароте, 25-26 жовтня 2007 року), 17 листопада 2010 року Комітетом міністрів Ради Європи були прийняті «Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей».

Керівними було визначено п`ять основних принципів: «Участь», «Найкращі інтереси дитини», «Гідність», «Захист від дискримінації» та «Верховенство права», які мають застосовуватися до кримінального, цивільного та адміністративного права під час відправлення правосуддя та на інших стадіях взаємодії дитини з будь-яким адміністративним органом влади, незалежно від її статусу або правоздатності.

За приписами керівних принципів, правосуддя, дружнє до дітей, відноситься до систем правосуддя, які гарантують повагу та ефективне здійснення прав усіх дітей на найвищому рівні і з належним урахуванням рівня зрілості та розуміння дитини, а також обставин справи.

Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (стаття 51 Конституції України).

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного й соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

В ухвалі від 18 січня 2024 року у справі № 683/2078/23 (провадження № 61-424ск24) Верховний Суд вказав, що тривале, на невизначений час зупинення провадження у справі щодо зміни розміру аліментів на утримання дитини не відповідає правам та інтересам дітей щодо належного утримання, гарантованим як внутрішнім законодавством, так і міжнародними актами.

Верховний Суд зауважує, що конституційне право дитини на утримання, зокрема, право на стягнення аліментів, не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Конституційне право дитини на утримання має триваючий і невідкладний характер, його здійснення не може бути ефективно відновлене ex post.

По своїй суті конституційне право дитини на утримання відноситься до тих прав, для яких затримка в їх судовому захисті дорівнює «втраті» права. Тому право на утримання потребує негайного судового захисту. Превалювання процесуальної форми над матеріальним правом призводить до ілюзорності правового захисту.

Право на судовий захист є гарантією реалізації прав і свобод.

Стаття 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Обов`язкове зупинення провадження в справі, яка стосується конституційного права дитини на утримання, на підставі пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України характеризується такими рисами: імперативністю (по суті суд позбавлений розсуду); невизначеність тривалості; відсутність тесту необхідності та доцільності. Як наслідок це дозволяє кваліфікувати його як форму обмеження права на доступ до правосуддя та конституційного права дитини на утримання.

Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та отримати остаточне вирішення спору.

Зупинення провадження у справі, що стосується захисту конституційного права дитини на утримання, на підставі пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України по суті має невизначені часові рамки.

Таке зупинення має наслідком обмеження доступу до правосуддя дитини, яка не може як отримати остаточне судове рішення у спорі, так і захистити право дитини на належне утримання.

Зупинення провадження у справі на підставі пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України у справі, що стосується захисту конституційного права дитини на утримання, суперечить задекларованій державою засаді охорони дитинства та є порушенням права на судовий захист, яке згідно частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Це пов`язано з тим, що право на судовий захист є фундаментом сучасного конституційного ладу.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що спір про стягнення аліментів стосується забезпечення належного утримання дитини і має пріоритетний, соціально значущий характер, що вимагає своєчасного судового розгляду та недопущення його безпідставного затягування. У спорах щодо утримання дітей суди повинні забезпечити право останніх на своєчасне та належне утримання, навіть за умов воєнного стану. Затягування розгляду справи шляхом зупинення провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України може призвести до порушення прав дітей на належний рівень життя.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що метою Конвенції є захист прав, які є не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними. Це зауваження стосується, зокрема, права на доступ до суду з огляду на те, яке важливе місце посідає право на справедливий судовий розгляд у демократичному суспільстві (див. справу Stanev v. Bulgaria, § 231, Witkowski v. Poland, § 43).

Вислів «згідно із законом», про який йдеться у статті 8 Конвенції, не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування.

Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (див. справи Walchli v. France, § 29, Alvanos v. Greece, § 25, Witkowski v. Poland, § 44).

У практиці ЄСПЛ визначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справі Zubac v. Croatia, § 97).

Також оскаржуваний захід щодо зупинення судом провадження у справі повинен мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві».

Принцип «необхідності у демократичному суспільстві» включає наявність конкуруючого приватного інтересу; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу повинні бути «відповідними і достатніми». Для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а саме втручання має бути пропорційним законній меті.

У своїй прецедентній практиці ЄСПЛ керується принципом пропорційності, який вимагає дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи. При цьому необхідно враховувати, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар.

Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес і перебуває в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) мети, досягнення якої передбачається, та засобів, які використовуються для її досягнення.

Отже, будь-яка особа, провадження у справі якої зупиняється судом, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ зауважив, що Держави-члени Конвенції зобов`язані організувати свої судові системи таким чином, щоб їхні суди могли гарантувати право кожного на остаточне рішення у спорах щодо цивільних прав та обов`язків протягом розумного строку (див. рішення ЄСПЛ у справі Comingersoll S.A. v. Portugal, [ВП], 2000, § 24).

Розумність тривалості провадження має оцінюватися з огляду на обставини справи та відповідно до таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також питання, що стали предметом спору й вирішення яких мало значення для заявника (див. рішення ЄСПЛ у справах: Frydlender v. France, [ВП], 2000, § 43; Surmeli v. Germany, [ВП], 2006, § 128; Nicolae Virgiliu Tгnase v. Romania, 2019, § 209, Bieliсski v. Poland, 2022, §§ 42-44).

ЄСПЛ звертає увагу, що незважаючи на те, що національні органи влади не можуть нести відповідальність за поведінку відповідача, тактика затягування, яку використовує одна зі сторін, не звільняє органи влади від обов`язку забезпечити проведення судового розгляду в розумні строки (див. рішення ЄСПЛ у справі Mincheva v. Bulgaria, 2010, § 68).

Навіть у правових системах, що застосовують принцип, згідно з яким процесуальна ініціатива покладається на сторони провадження, позиція останніх не звільняє суди від обов`язку забезпечити швидкий судовий розгляд, передбачений пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. рішення ЄСПЛ у справах: Surmeli v. Germany, [ВП], 2006, § 129; Tierce v. San Marino, 2003, § 31).

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що справи про захист прав дітей повинні розглядатися якомога швидко (див. рішення ЄСПЛ у справах: Hokkanen v. Finland, 1994, § 72; Niederboster v. Germany, 2003, § 39).

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства (частини перша, друга статті 44 ЦПК). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами (пункт 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

В постанові від 30.06.2026 у справі № 699/1569/25 Верховний Суд дійшов наступних висновків під час розгляду справи про стягнення аліментів:

дитина до досягнення нею повноліття має право на утримання з боку своїх батьків. Конституційне право дитини на утримання охоплює собою як стягнення аліментів, так і збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення. Це право дитини не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Таке тлумачення повністю відповідає правилу тлумачення favor minoris (на користь неповнолітнього), здоровому глузду та здійснюється з максимально можливим урахуванням інтересів дитини;

якщо законодавець захищає права дитини у мирну годину, то тим більше він має на меті захистити їх під час війни, коли вразливість дитини зростає. Конституційне право дитини на утримання має триваючий і невідкладний характер, його здійснення не може бути ефективно відновлене ex post. По своїй суті конституційне право дитини на утримання належить до тих прав, для яких затримка в їхньому судовому захисті дорівнює «втраті» права. Тому право на утримання потребує негайного судового захисту. Превалювання процесуальної форми над матеріальним правом призводить до ілюзорності правового захисту;

право на судовий захист є гарантією реалізації прав і свобод. Стаття 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод;

обов`язкове зупинення провадження в справі, яка стосується конституційного права дитини на утримання, на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України характеризується такими рисами: імперативністю (по суті суд позбавлений розсуду); невизначеністю тривалості; відсутністю тесту необхідності та пропорційності. Як наслідок це дозволяє кваліфікувати його як форму надмірного обмеження права на доступ до правосуддя та конституційного права дитини на утримання;

ніхто не може бути протиправно обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та отримати остаточне вирішення спору. Зупинення провадження у справі, що стосується захисту конституційного права дитини на утримання, на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України по суті має невизначені часові рамки. Таке зупинення має наслідком непропорційне меті обмеження доступу до правосуддя дитини, яка не може як отримати остаточне судове рішення у спорі, так і захистити право на належне утримання;

зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України у справі, що стосується захисту конституційного права дитини на утримання, суперечить задекларованій державою засаді охорони дитинства та є порушенням права на судовий захист, яке згідно частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану;

потреба в констатації неконституційності пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України в частині, яка стосується права дитини на утримання, зумовлена тим, що парламент має запровадити на рівні процесуального закону «гнучкий» механізм, який враховує права та інтереси дитини. Наприклад, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі: перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, якщо це не суперечить найкращим інтересам дитини.

Суд зауважує, що визначений позивачкою розмір аліментів у частці від заробітку (доходу) батька дітей, який вона просить стягувати надалі з відповідача щомісячно як аліменти на дітей, є мінімально визначеним законом розміром аліментів на двох дітей, що передбачений ст.ст. 182, 183 СК України. Суд, застосовуючи вимоги вказаних статей, у випадку відсутності певних істотних обставин, що можуть вплинути на визначення такого мінімального розміру, зобов`язаний встановити саме такий розмір. Такими, істотними обставинами, що давали б підставу стягувати аліменти у іншому розмірі, відмінному від мінімального слід вважати, наприклад, наявність поганого стану здоров`я платника аліментів (важкої хвороби, каліцтва, тощо), утриманців у платника аліментів, надзвичайно скрутного матеріального стану платника, що обумовлений об`єктивними обставинами, наявності значних доходів у дітей або отримувача аліментів, що забезпечують їх повноцінне утримання, тощо.

Спосіб та розмір ж стягнення, про який просить позивачка є тим гарантованим державою мінімумом на утримання дитини, який забезпечить необхідний матеріальний мінімум для її утримання.

Враховуючи вищенаведене та встановлений на законодавчому рівні розмір прожиткового мінімуму для дитини віком від 6 до 18 років, який з 01.01.2026 становить 3 512 грн, а також те, що обов`язок по утриманню дитини законом покладено на обох батьків, беручи до уваги те, що відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, жодних клопотань на розгляд суду не надсилав, суд дійшов висновку, що з метою забезпечення гармонійного розвитку дитини, розумного строку розгляду справи, захисту конституційного права дитини на утримання, враховуючи вік та інтереси дітей, стан здоров`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка страждає розладом психіки внаслідок дисфункції та ушкодження головного мозку з вираженими мовленнєвими когнітивними емоційно-вольовими поведінковими порушеннями та потребує постійного стороннього догляду, розмір аліментів слід змінити та стягувати з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/3 частки всіх видів заробітку (доходу) на дитину щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дітьми повноліття.

Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити повністю.

На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь держави 1 331,20 грн. судового збору.

Керуючись статтями 10, 19, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст. 5 Закону України "Про судовий збір", суд, -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів задовольнити.

Змінити спосіб стягнення аліментів, встановлений рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 29.11.2018 у справі №447/1769/18, рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 11.06.2019 у справі №447/2925/18, встановивши стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/3 заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімумів, встановленого для дитину відповідного віку, починаючи стягнення з дня набрання цим рішенням законної сили і до досягнення дітьми повноліття.

Починаючи з дня набрання рішенням законної сили, припинити стягнення аліментів на підставі рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 29.11.2018 у справі №447/1769/18, рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 11.06.2019 у справі №447/2925/18.

Виданий на підставі рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 29.11.2018 у справі №447/1769/18, рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 11.06.2019 у справі №447/2925/18, виконавчі листи відкликати та долучити до справи.

Стягнути з ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір у справі у розмірі у 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 (двадцять) коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування та ім`я сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Суддя Друзюк М. М.