Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №500/6625/23 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/6625/23 пров. № А/857/35781/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідачаСала П. І.,

суддів:Димарчук Т.М.,

Москаля Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у змішаній (паперовій та електронній) формі матеріали за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду 09 червня 2026 року (суддя Чепенюк О.В.) з питань зміни способу і порядку виконання судового рішення, постановлену за заявою державного виконавця Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Батрин Мирослави Петрівни, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Тернопільського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.11.2023 у справі № 500/6625/23, яке набрало законної сили 19.12.2023, позов задоволено повністю та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити нарахування та виплату позивачу щомісячної доплати до пенсії в розмірі 2000,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 "Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб", починаючи з 01.09.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.

26.05.2026 від державного виконавця Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Батрин М.П. надійшла заява про встановлення способу і порядку виконання зазначеного судового рішення шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 перерахованої, але не виплаченої суми доплати до пенсії за період з 01.09.2023 по 29.02.2024 у розмірі 12 000,00 грн.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.06.2026 заяву державного виконавця задоволено.

З цією ухвалою не погоджується відповідач (боржник), який у поданій апеляційній скарзі просить ухвалу скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні заяви позивача про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, а його висновки не відповідають фактичним обставинам справи. Наголошує на відсутності підстав, передбачених статтею 378 КАС України, для зміни рішення суду зобов`язального характеру, ухваленого в цій справі, на стягнення невиплачених сум пенсії. Зазначає, що донарахована позивачу пенсійна заборгованість буде погашена у встановленому чинним законодавством порядку після виділення необхідних для цього коштів з державного бюджету.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2026 про відкриття апеляційного провадження апеляційний розгляд справи призначено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами (за змішаною формою).

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що однак не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частинами другою-четвертою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Аналогічні норми закріплено у статті 14 КАС України.

Крім того, згідно із статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.

В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, у свою чергу, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/0) звернув увагу на те, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, у справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

Тому обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов`язок.

Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. Особливо якщо йдеться про виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень, який у спірних правовідносинах діє від імені держави.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.11.2023 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити нарахування та виплату позивачу щомісячної доплати до пенсії в розмірі 2000,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 "Про додатковий соціальних захист окремих категорій осіб", починаючи з 01.09.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.

Тобто обов`язок відповідача в межах ухваленого судом рішення полягає не лише у здійсненні перерахунку пенсії позивача шляхом виплати спірної доплати у розмірі 2000,00 грн, але й у виплаті різниці між фактично виплаченою позивачу за попередній період сумою пенсії та належною до сплати після проведення перерахунку пенсії з урахуванням такої доплати.

Як встановлено судом першої інстанції, рішення суду в цій справі залишається невиконаним в частині виплати позивачу доплати до пенсії за період з 01.09.2023 по 29.02.2024 у розмірі 12 000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Частиною третьою статті 378 КАС України визначено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.

Колегія суддів наголошує, що зазначена норма процесуального закону має імперативний характер та фактично покладає на суд обов`язок змінити порядок та спосіб виконання судового рішення у певних категоріях адміністративних справ, у разі його невиконання суб`єктом владних повноважень понад два місяці з дня набрання рішенням суду законної сили.

Водночас ухвалене у цій соціальній справі на користь позивача судове рішення не виконується вже тривалий час з дня набрання ним законної сили у грудні 2023 року, що правильно враховано судом першої інстанції.

У свою чергу, це порушує принцип обов`язковості судових рішень, закріплений у статті 129-1 Конституції України, і суперечить праву особи на ефективний засіб юридичного захисту відповідно до статей 6 та 13 Європейської конвенції з прав людини.

Наведене також вказує на недотримання необхідного балансу між публічними інтересами та правом позивача на своєчасне отримання пенсійних виплат.

Колегія суддів вважає помилковими доводи апелянта про те, що заява позивача про зміну способу та порядку виконання судового рішення спрямована на зміну рішення по суті, що є недопустимим.

Положення частини третьої статті 378 КАС України були доповнені абзацом другим вищезазначеного змісту на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень" від 21 листопада 2024 року № 4094-IX (далі - Закон № 4094-IX), який набрав чинності з 19.12.2024.

Цією нормою встановлено самостійну та достатню підставу для зміни способу виконання після двомісячного строку невиконання рішення про пенсійні виплати.

При цьому згідно із пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4094-ІХ справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.

Як зазначено у пояснювальні записці до проекту Закону № 4094-ІХ, він був ухвалений як елемент виконання Україною зобов`язань у межах групи справ Іванов (№ 40450/04)/Бурмич (№ 46852/13) і Національної стратегії розв`язання проблеми невиконання судових рішень, схвалену розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року № 1218-р.

Метою внесення цих змін до процесуального закону є забезпечення реального виконання судових рішень, а не формальне підтвердження обов`язку суб`єкта владних повноважень.

Зміни до частини третьої статті 378 КАС України, внесені Законом № 4094-ІХ, запроваджують автоматичний наслідок у вигляді можливості зміни способу виконання після двох місяців невиконання рішення.

Тобто прийняттям Закону № 4094-ІХ Верховна Рада України змінила концепцію статті 378 КАС України, запровадивши самостійну підставу для зміни судом способу виконання судового рішення.

Крім того, Верховна Рада України цим законодавчим актом усунула необхідність для позивача звертатися з новим позовом для стягнення вже нарахованих, але невиплачених сум, визнавши це непропорційним і таким, що підриває ефективність судового захисту.

Виходячи з мети цих змін, судове втручання у спосіб виконання не є переглядом суті рішення, а становить механізм забезпечення реального і своєчасного виконання судового рішення, що відповідає вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 129-1 Конституції України.

Аналогічна позиція наведена у постанові КАС ВС від 25.10.2025 у справі № 380/7706/22 та в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковою для застосування.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає законним і обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для зміни способу та порядку виконання судового рішення від 17.11.2023 у справі № 500/6625/23 в частині зобов`язання відповідача виплатити позивачу заборговану суму пенсії після проведення її перерахунку - на стягнення з пенсійного органу на користь позивача відповідних пенсійних виплат.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, правильно застосував норми процесуального права, а його висновки відповідають обставинам справи та наявним у ній доказам, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

З огляду на результат апеляційного перегляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції не розподіляються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 червня 2026 року у справі № 500/6625/23 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач П. І. Сало

судді: Т. М. Димарчук

Р. М. Москаль