Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №638/14765/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 638/14765/25 Головуючий суддя І інстанції Зінченко О. В.

Провадження № 22-ц/818/1150/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: інших видів кредиту

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Тичкової О.Ю., Маміної О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на заочне рішення Шевченківського районного суду м.Харкова від 15 жовтня 2025 року у справі №638/14765/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №925554688 від 14.02.2022 у розмірі 17000 грн та судових витрат, що складаються з судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 14.02.2022 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено кредитний договір №925554688, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 22000 грн.

Кредитний договір укладено з відповідачем у електронній формі, шляхом його підписання одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», який має силу договору, укладеного в письмовій формі та підписаний сторонами. Кредитодавець виконав умови кредитного договору та надав відповідачу грошові кошти у розмірі 22000 грн шляхом перерахування на його банківську картку.

Позивач набув право вимоги до відповідача внаслідок укладення низки договорів факторингу.

Позивач зазначив, що відповідач взяті на себе зобов`язання за умовами договору порушив, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість, що складає 17000 грн, що стало підставою звернення до суду.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Харкова від 15 жовтня 2025 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду, представник позивача Хлопкова М.С. подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Крім того, просить вирішити питання щодо судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, та невідповідністю висновків суду обставинам справи і чинному законодавству, а тому підлягає скасуванню.

Наголошує, що у договорах факторингу чітко визначено, що моментом набуття права вимоги є підписання реєстру прав вимог або акту прийому-передачі реєстру боржників до відповідного договору.

Вказує, що права вимоги за кредитним договором №925554688 від 14.02.2022 передані ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс» та в подальшому позивачу на підставі реєстрів, які оформлені належним чином.

Зазначає, щоукладення Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» до виникнення кредитних правовідносин з відповідачем від 14.02.2022 не свідчить про недійсність передачі прав вимоги за таким Договором новому кредитору, оскільки станом на момент укладення кредитного договору Договір факторингу був чинним.

Зауважує, що за наявності в договорі чіткої умови про перехід права вимоги з моменту підписання відповідного реєстру та за відсутності заперечень іншої сторони щодо факту такого переходу можна дійти висновку, що право вимоги перейшло до нового кредитора. Якщо предметом спору є стягнення заборгованості з боржника, а не визнання договору факторингу недійсним чи неукладеним, суд повинен досліджувати питання наявності та розміру заборгованості, а не надавати оцінку чинності чи укладеності договору факторингу.

Робить висновок, що у зв`язку з цим позивач належним чином довів факт переходу права вимоги.

Таким чином, вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Щодо судових витрат зазначає, що позивач у зв`язку з розглядом справи поніс витрати у розмірі 13056,00 грн. Наводить попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат:

судовий збір за подання позовної заяви – 2422,40 грн та за подання апеляційної скарги – 3633,60 грн; витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції, становлять 7000,00 грн. Зауважує, що зазначені судові витрати, пов`язані з розглядом справи, необхідно покласти на відповідача.

У додаткових поясненнях представник ТОВ «Юніт Капітал» Хлопкова М.С. просить врахувати правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 07.01.2026 у справі №727/2790/25.

Звертає увагу, що у цій постанові було зроблено висновок щодо правомірності переходу права вимоги на підставі Договору факторингу №28/1118-0128 від 28.11.2018 між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс», та вказано, що до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Частинами 1 та 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Аналізуючи наведені норми права, колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіряючи законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України, у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Згідно з п.п.1-4 ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване заочне рішення суду не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що кредитний договір було укладено 14 лютого 2022 року, тоді як Договір факторингу, за умовами якого попередньому фактору – ТОВ «Таліон Плюс» – передано право вимоги за кредитним договором, укладено 28 листопада 2018 року, тобто задовго до укладення кредитного договору з відповідачем. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про відсутність доказів переходу права вимоги за вказаним Договором, а відтак – про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, наданим позивачем умовам договорів факторингу, а також суд у нерелевантний спосіб застосував правові висновки Верховного Суду та помилився із застосуванням норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 14.02.2022 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено кредитний договір №925554688, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 22000 грн зі строком повернення до 16.03.2022.

Договір №925554688 від 14.02.2022 про надання кредиту підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором MNV423AS.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало умови кредитного договору та надало відповідачу грошові кошти у розмірі 22000 грн шляхом перерахування на його банківську картку, що підтверджується платіжним дорученням №602fc626-b15f-452d-a2b9-e906e479bf8c від 14.02.2022.

При цьому суд дійшов висновку, що позивач не довів набуття права вимоги за кредитним договором. Зокрема, суд визнав недоведеним, що право вимоги перейшло до позивача на підставі Договору факторингу №04/06/25-Ю від 04.06.2025, укладеного між ним та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», за умовами якого позивачу було відступлено право грошової вимоги до відповідача.

Крім того, суд поставив під сумнів належне підтвердження попередніх переходів права вимоги, а саме: набуття ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги до відповідача на підставі Договору факторингу №27/0524-01 від 27.05.2024, укладеного з ТОВ «Таліон Плюс», а також набуття ТОВ «Таліон Плюс» такого права на підставі Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, укладеного з первісним кредитором – ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», пославшись на те, що на момент укладення Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», кредитного договору №925554688 від 14.02.2022 з відповідачем ще не було укладено.

Такий висновок суду першої інстанції не ґрунтується на вимогах матеріального права та обставинах справи.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч.2 ст.639 ЦК України).

Нормою ст.639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний правочин – дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.

Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

За змістом статті 12 цього Закону (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З кредитного договору №925554688 від 14.02.2022, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , вбачається, що відповідно до вимог ч.1 ст.638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов Договору.

Договір оформлено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора MNV423AS, а такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства та не заперечуються і не оскаржуються жодною зі сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 листопада 2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено Договір факторингу №28/1118-01, п.2.1 якого передбачено, що згідно з умовами цього Договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.

У п.1.3 Договору факторингу №28/1118-01 визначено, що право вимоги – всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому.

Пунктом 1.2 Договору факторингу №28/1118-01 визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до Договору, а саме в реєстрах прав вимог.

Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку (п.4.1 Договору факторингу №28/1118-01). Проте суд першої інстанції залишив ці положення Договору поза увагою.

Цей Договір набуває чинності та всі права та обов`язки сторін за цим Договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності її у сторони) (п.8.1 Договору факторингу №28/1118-01).

28.11.2019 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії Договору продовжено до 31.12.2020. При цьому інші умови Договору залишилися без змін.

31.12.2020 між клієнтом та фактором укладено Додаткову угоду №26 від 31.12.2020 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, яка продовжила строк Договору до 31 грудня 2021 року. У цій Додатковій угоді Договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28.11.2018 та №28/1118-01.

31.12.2021 сторони Договору факторингу уклали Додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії Договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови Договору залишилися без змін, відповідно до Договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.

31.12.2022 сторони Договору факторингу уклали Додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії Договору до 31 грудня 2023 року. При цьому інші умови Договору залишилися без змін, відповідно до Договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.

31.12.2023 сторони Договору факторингу уклали Додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії Договору до 31 грудня 2024 року.

Відповідно до витягу з Реєстру прав вимоги №175 від 05 травня 2022 року на виконання Договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладеного між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», за №29740 зазначено боржника ОСОБА_1 , кредитний договір №925554688 від 14.02.2022, загальна заборгованість 22569,80 грн (том 1, а.с.270 на зв.).

Таким чином, право вимоги за кредитним договором №925554688 від 14.02.2022 стосовно ОСОБА_1 перейшло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» в день підписання ними Реєстру прав вимог №175 від 05 травня 2022 року.

Суд першої інстанції всупереч статті 89 ЦПК України не надав належної оцінки вказаним обставинам справи та не встановив, що оскільки строк дії Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 був неодноразово продовжений, та був дійсний на момент укладення згадного договору кредиту, то не можна вважати, що кредитний договір між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем був укладений після спливу строку дії Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018. Отже, висновки суду щодо цього є помилковими, а покликання на правові висновки, які були висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18, від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 щодо змісту ст. 514 ЦК України, та у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17 щодо можливості здійснення відступлення права вимоги тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав – безпідставними.

27.05.2024 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу №27/0524-01, зі строком дії до 31.12.2024.

Згідно з п.2.1 Договору факторингу №27/0524-01 від 27 травня 2024 року, ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.

Право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку (п.4.1 Договору факторингу №27/0524-01).

Відповідно до витягу з Реєстру прав вимоги №1 від 27 травня 2024 року до Договору факторингу №27/0524-01, укладеного між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс», за №15182 зазначено боржника ОСОБА_1 , кредитний договір №925554688 від 14.02.2022, загальна заборгованість 17000,00 грн (том 1, а.с.262 на зв.).

Отже, право вимоги за кредитним договором №925554688 від 14.02.2022 стосовно ОСОБА_1 перейшло від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» з моменту підписання ними Реєстру прав вимог №1 від 27 травня 2024 року.

04.06.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали Договір факторингу №04/06/25-Ю, згідно з умовами якого останньому відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

Згідно з п.1.1 Договору факторингу №04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року, ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило ТОВ «Юніт Капітал» право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому, до третіх осіб – боржників. Перелік боржників зазначено в реєстрі боржників, який формується згідно з Додатком №1.

Відповідно до п.1.2 Договору факторингу №04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року, перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з Додатком №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього Договору.

На підтвердження переходу права вимоги до позивача до матеріалів справи долучено підписаний сторонами Акт прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу №04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року (том 1, а.с.251).

Відповідно до витягу з Реєстру боржників від 04 червня 2025 року до Договору факторингу №04/06/25-Ю, укладеного між ТОВ «Юніт Капітал» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», за №9502 зазначено боржника ОСОБА_1 , кредитний договір №925554688 від 14.02.2022, загальна заборгованість 17000,00 грн (том 1, а.с.254 на зв.).

Таким чином, право вимоги за кредитним договором №925554688 від 14.02.2022 стосовно ОСОБА_1 перейшло від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Юніт Капітал» з моменту підписання ними Акта прийому-передачі Реєстру Боржників від 04.06.2025.

Колегія суддів звертає увагу, що умовами укладених договорів факторингу передбачено перехід права вимоги з моменту підписання реєстру права вимоги чи акта прийому-передачі реєстру боржників.

Суд першої інстанції всупереч вимогам ст.89 ЦПК України на вищевказані обставини помилково не звернув уваги, внаслідок чого безпідставно вважав, що у нових кредиторів за договорами факторингу та у позивача відсутнє право вимоги.

Отже, з огляду на наведені обставини та докази у справі вбачається, що відбулася заміна кредитодавця на підставі укладених договорів, а тому до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги за кредитним договором №925554688 від 14.02.2022, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 .

Стосовно суми заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не заперечував факту отримання кредитних коштів і не надав до суду жодних доказів на спростування обставин, викладених позивачем, зокрема щодо нарахування відсотків. Відзив на апеляційну скаргу від відповідача також не надходив.

Згідно зі ст.526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.1048 та ч.1 ст.1054 ЦК України, кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором. Отже, припис абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

За змістом ч.1 ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Згідно зі ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки. Кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює обставини справи.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, що містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст.ст.77-80 ЦПК України, докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми. Статтями 79, 80 ЦПК України визначено, що достовірними є докази, які дають змогу встановити дійсні обставини справи, а достатніми – ті, що у сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи.

Згідно зі ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за внутрішнім переконанням на підставі їх всебічного, повного та об`єктивного дослідження.

Обґрунтування обставин має здійснюватися на підставі належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що відповідає ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України, позивач зобов`язаний довести підстави позову належними та переконливими доказами.

У постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18 (а також у постанові від 02.10.2018 у справі №910/18036/17) зазначено, що принцип змагальності покладає тягар доказування на сторони та передбачає застосування стандарту переваги більш вагомих доказів, за яким висновок про існування обставини має бути більш вірогідним, ніж протилежний.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13 наголошено, що концепція «негативного доказу» є неприйнятною, а обставина не вважається доведеною лише тому, що інша сторона її не спростувала.

У постанові Верховного Суду від 20.11.2024 у справі №686/28882/23 (провадження №61-13125св24) зазначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а суд оцінює належність, допустимість, достовірність і достатність доказів у їх сукупності.

Отже, доказування у справі має здійснюватися з дотриманням стандарту більшої переконливості, а сторони не можуть обґрунтовувати свою позицію виключно тим, що інша сторона її не спростувала.

З розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», вбачається, що за відповідачем обліковується заборгованість за кредитним договором №925554688 від 14.02.2022 у розмірі 22569,80 грн, з яких: 22000,00 грн – тіло кредиту; 569,80 грн – нараховані проценти (том 1, а.с.246).

Так, згідно з п.2.3 кредитного договору №925554688 від 14.02.2022, кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання до 16.03.2022.

Пунктом 3.7 кредитного договору №925554688 від 14.02.2022 встановлено порядок пролонгації строку кредитування, який, зокрема, передбачає вчинення певних дій. Зокрема, сторони погодили, що встановлений у п.3.1 Договору строк Дисконтного періоду та, відповідно, строк надання Кредитної лінії може бути продовжено Позичальником ще на 30 днів шляхом здійснення протягом Дисконтного та Пільгового періодів оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови, якщо Позичальником в Особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів Кредитодавця активовано функцію продовження строку Дисконтного періоду. Кількість продовжень Дисконтного періоду на умовах, описаних у цьому пункті, не обмежена.

Згідно з п.3.8 кредитного договору №925554688 від 14.02.2022, для здійснення першої Пролонгації за цим Договором, Позичальнику необхідно сплатити всі нараховані проценти за перші 30 днів Дисконтного періоду у розмірі 1386,00 грн.

Сторонами також обумовлено, що за користування кредитом Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються в наступному порядку:

протягом Дисконтного періоду кредитування Позичальник зобов?язаний сплатити

Кредитодавцю проценти не пізніше останнього дня Дисконтного періоду кредитування. У разі продовження Позичальником Дисконтного періоду кредитування, Позичальник кожен раз сплачує всі нараховані проценти не пізніше нової дати закінчення Дисконтного періоду кредитування, вирахуваної відповідно до правил цього Договору;

після закінчення Дисконтного періоду кредитування, Позичальник зобов?язаний

сплачувати Кредитодавцю проценти щоденно (п.п.7.3.1, 7.3.2 Договору).

Відповідно до п.11.1 кредитного договору №925554688 від 14.02.2022, строк дії цього Договору обчислюється з моменту його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором та до закінчення строку надання кредиту у вигляді кредитної лінії, що визначається з урахуванням факту настання чи ненастання обставин, передбачених цих Договором, або до моменту дострокового розірвання Договору. У будь-якому разі зобов`язання, що виникли під час дії Договору, діють до повного їх виконання.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», оскільки відповідач не здійснював платежів за кредитом, умови, передбачені п.п.3.7, 3.8 кредитного договору, не були виконані, а відтак дисконтний період не був продовжений ще на 30 днів.

Разом з цим згідно з пп.7.2.2 кредитного договору №925554688 від 14.02.2022, у разі, якщо Позичальник продовжує користуватись Кредитом після закінчення Дисконтного періоду кредитування, зобов?язання щодо повернення основної суми Кредиту переносяться на наступний день після закінчення Дисконтного періоду, однак при ненадходженні платежу зобов?язання Позичальника по оплаті основної суми Кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду.

З огляду на вищевказане та у порядку ст.212 Цивільного кодексу України сторони домовилися, що факт користування Позичальником сумою наданого Кредиту після закінчення Дисконтного періоду є відкладальною обставиною, яка має наслідком продовження строку дії Кредитної лінії (продовження загального строку дії Договору) на умовах, передбачених цим Договором (п.11.3 Договору).

Відповідно до п.7.10 кредитного договору №925554688 від 14.02.2022, Позичальник зобов`язаний сплатити Кредит, проценти за користування ним, неустойку та

інші нарахування, передбачені Договором, у випадку їх наявності, будь-яким доступним йому способом, включаючи, але не обмежуючись, способами, зазначеними на Сайті Кредитодавця.

З наведеного вбачається, що сторони у кредитному договорі погодили умови про автопролонгацію, відтак після 16.03.2022 (дата завершення Дисконтного періоду) правовідносини щодо продовження строку кредитування регулюються умовами щодо порядку автопролонгації строку кредиту, які мають бути виконані належним чином відповідно до умов Договору, вимог Цивільного кодексу України, інших актів законодавства, а за їх відсутності – відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України). Колегія суддів також констатує, що відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Таким чином, станом на дату закінчення строку кредиту, передбаченого п.2.3 Договору (16.03.2022), у відповідача була наявна заборгованість за кредитом, відтак згідно з пп.7.2.2 Договору відбулася автопролонгація строку кредитування за відкладальною умовою, що збільшило строк кредитування. Загальна кількість автопролонгацій за цим Договором обмежується загальною кількістю календарних днів користування кредитом, яка не може бути більшою за 90 календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду.

З розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», вбачається, що нарахування відсотків здійснювалося з 14.02.2022 по 05.05.2022. Цей період становить 80 календарних днів, а тому нарахування відсотків відбувалося у межах строків, визначених п.2.3 та пп.7.2.2 Договору (Дисконтний період, тривалістю 30 днів, та автопролонгація строку кредитування у межах 90 календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду).

Таким чином, станом на 05.05.2022, тобто на дату відступлення права вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», заборгованість відповідача становила 22569,80 грн, з яких: 22000,00 грн – тіло кредиту; 569,80 грн – нараховані проценти.

У п.1.3 Договору факторингу №28/1118-01, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», визначено, що право вимоги – це всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржника по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (частина друга статті 1078 ЦК України).

Допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги – це строк платежу; (б) майбутньої вимоги – це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені у виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;

наявна вимога – це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті, які існують у зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога – це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;

майбутня вимога – це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;

у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного – кредитора, так і пасивного – боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);

майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.

Саме такі правові висвноки були висловлені у постанові КЦС ВС від 07.01.2026 у справі №727/2790/25 про стягнення заборгованості за кредитним договором, які колегія суддів відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України враховує у даній справі.

Таким чином, ТОВ «Таліон Плюс», до якого перейшло право вимоги за Договором факторингу №28/1118-01, на підставі вищевикладених положень обґрунтовано продовжувало нараховувати відсотки за користування кредитом з 06.05.2022 по 13.06.2022 у межах строку, визначеного пп.7.7.2 кредитного договору №925554688 від 14.02.2022, тобто протягом 90 календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду.

З розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «Таліон Плюс», вбачається, що станом на 27.05.2024, тобто на дату відступлення права вимоги від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», заборгованість відповідача становила 17000,00 грн, з яких: 17000,00 грн – тіло кредиту.

При цьому розрахунок заборгованості свідчить, що відповідач здійснював погашення заборгованості як за тілом кредиту, так і за нарахованими процентами, внаслідок чого загальний розмір заборгованості зменшився порівняно з попереднім розрахунком (том 1, а.с.245).

З матеріалів також справи вбачається, що наступні кредитори: ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» не здійснювали нарахувань після переходу до них прав вимоги до відповідача.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що позивачем доведено суму заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором у загальному розмірі 17000,00 грн, з урахуванням погоджених сторонами умов кредитування, включно з тілом кредиту та періодом кредитування.

Даних про погашення відповідачем цієї суми заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку матеріали справи не містять.

Висновки суду першої інстанції про відмову в позові зроблені з неповним з`ясуванням обставин справи, неналежним дослідженням та оцінкою наданих сторонами доказів, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому, згідно зі ст.376 ЦПК України, це є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, позов ТОВ «Юніт Капітал» в частині стягнення заборгованості слід задовольнити повністю та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором №925554688 від 14.02.2022 у розмірі 17000,00 грн.

Статтею 141 ЦПК України визначено порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до вимог ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України).

Так як позовну заяву та апеляційну скаргу в частині стягнення заборгованості задоволено, витрати зі сплати судового збору за їх подання необхідно стягнути з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позову позивачем ТОВ «Юніт Капітал» сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн (том 1, а.с.9).

За подання апеляційної скарги позивачем ТОВ «Юніт Капітал» сплачено судовий збір у сумі 3633,60 грн (том 2, а.с.36).

Заявлену по майновій вимозі ціну позову у розмірі 17000,00 грн задоволено, що становить 100 %, а тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 6056,00 грн судового збору, з яких: 2422,40 грн – за подання позовної заяви та 3633,60 грн – за подання апеляційної скарги.

Як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн у зв`язку зі зверненням із позовом.

Матеріали справи свідчать, що інтереси ТОВ «Юніт Капітал» представляв адвокат Адвокатського бюро «Тараненко та партнери» Тараненко А.І. на підставі Договору про надання правничої допомоги №05/06/25-01 від 05 червня 2025 року та Додаткової угоди до нього, а також Довіреності від 05 червня 2025 року (том 1, а.с.238, 241-243).

Як вбачається з Акта прийому-передачі наданих послуг від 05 червня 2025 року, адвокатським бюро надано ТОВ «Юніт Капітал» такі послуги: складання позовної заяви до позичальника ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №925554688 від 14.02.2022 протягом 2 годин вартістю 5000,00 грн; вивчення матеріалів справи протягом 2 годин вартістю 1000,00 грн; підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів протягом 1 години вартістю 500,00 грн; підготовка та подача клопотання щодо отримання зазначеної інформації протягом 1 години вартістю 500,00 грн, загалом на суму 7000,00 грн (том 1, а.с.240).

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року (справа №362/3912/18, провадження №61-15005св19).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №362/3912/18 (провадження №61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі №301/2534/16-ц (провадження №61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц (провадження №61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі №724/318/21 (провадження №61-19599св21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (провадження №12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 (провадження №12-14гс22)).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

З урахуванням складності та категорії справи (стягнення заборгованості за кредитним договором), обсягу наданих доказів, ця робота не вимагала від професійного адвоката значних зусиль та витрат часу. Послуги з вивчення матеріалів справи при складанні позовної заяви фактично охоплюються послугою зі складання позовної заяви. При цьому, колегія суддів бере також до уваги, що у провадженні адвоката перебувають аналогічні справи за позовами товариства до інших осіб, що передбачено Додатковою угодою до Договору про надання правничої допомоги, тобто процесуальні документи у таких справах є типовими.

Враховуючи наведене, з огляду на те, що позов ТОВ «Юніт Капітал» задоволено, але також з урахуванням принципів співмірності та розумності судових витрат і критерію реальності адвокатських витрат, судова колегія дійшла висновку, що справедливим є стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн, надану протягом розгляду справи судом першої інстанції.

Керуючись ст.ст.367, 368, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» задовольнити.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м.Харкова від 15 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (юридична адреса: вул.Рогнідинська, буд.4, літ.А, офіс 10, м.Київ, 01024, код ЄДРПОУ 43541163) заборгованість за кредитним договором №925554688 від 14.02.2022 у розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал»: 6056 (шість тисяч п`ятдесят шість) грн 00 коп. судового збору та 5000 (п`ять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 05 серпня 2026 року.

Головуючий –

В.Б. Яцина

Судді -

О.Ю. Тичкова

О.В. Маміна.