Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №643/6896/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 643/6896/25 Головуючий суддя І інстанції Сугачова О. О.

Провадження № 22-ц/818/1099/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: споживчого кредиту

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Біленка Олександра Олександровича на рішення Салтівського районного суду м.Харкова від 23 вересня 2025 року у справі №643/6896/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №321533242 від 04.10.2024 у розмірі 47 559,00 грн та судових витрат: судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 04.10.2024 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено Договір кредитної лінії №321533242 у формі електронного документа.

Відповідно до умов розділу 2 Договору, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося надати відповідачці кредитні кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідачка зобов`язалася повернути кредитні кошти та сплатити проценти за їх користування відповідно до умов, зазначених у Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, зокрема на умовах фінансового кредиту ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», що є невід`ємною частиною Договору, текст яких розміщений на сайті товариства: www.moneyveo.ua.

Згідно з умовами Договору грошові кошти надаються позичальнику шляхом переказу на рахунок, використовуючи реквізити платіжної картки, вказаної позичальником в особистому кабінеті, що відбувається не пізніше, ніж протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення Договору чи ініціювання отримання позичальником чергового траншу за Договором.

Позивач зазначив, що на виконання умов Договору відповідачка отримала від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» кредитні кошти (з урахуванням всіх траншів) у розмірі 19 100,00 грн, які були перераховані товариством на банківську карту №5355-28XX-XXXX-2400, вказану відповідачкою при укладенні Договору.

Всупереч умовам Договору, відповідачка взяті на себе зобов`язання належним чином не виконувала, у зв`язку з чим виникла заборгованість.

10.12.2024 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу №МВ-ТП/12, відповідно до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги за кредитним договором №321533242.

Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідачки перед позивачем становила 57 109,00 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості, наданим позивачу від первісного кредитора (з дати укладання Договору по дату відступлення права вимоги) та розрахунком заборгованості позивача (з дати отримання права вимоги, станом на дату розірвання Договору). Проценти за Договором після розірвання Договору не нараховувалися.

Позивач зазначив, що діючи в межах своїх прав, він самостійно визначає обсяг та склад позовних вимог, що підлягають до стягнення. Виключне право на визначення позовних вимог належить позивачу.

У зв`язку з цим, позивач просив суд стягнути з відповідачки частину заборгованості за Договором, а саме у розмірі 47 559,00 грн, з яких: 19 100,00 грн – заборгованість за кредитом; 28 459,00 грн – заборгованість за процентами за користування кредитом; 0,00 грн – заборгованість за комісією за надання кредиту.

Рішенням Салтівського районного суду м.Харкова від 23 вересня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» заборгованість за Договором кредитної лінії №321533242 від 04.10.2024 у розмірі 47 559,00 грн, а також понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 – адвокат Біленко О.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Таліон Плюс». Крім того, просить стягнути з позивача користь відповідачки судовий збір за подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки суд неповно з`ясував обставини справи, дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам, неправильно застосував норми матеріального права та допустив істотні порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Наполягає на тому, що відповідно до умов кредитного договору строк кредитування становив 30 днів – з 04.10.2024 по 03.11.2024. Матеріали справи не містять належних доказів того, що відповідачка вчинила дії, спрямовані на пролонгацію договору, а також доказів продовження строку кредитування чи належного обґрунтування нарахування процентів після 03.11.2024. Посилаючись на правові позиції Верховного Суду, представник вважає, що після спливу строку кредитування право кредитодавця нараховувати договірні проценти припинилося, а його права підлягають захисту відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України. Водночас позивач не заявляв вимог про стягнення коштів на підставі ч.2 ст.625 ЦК України. Отже, стягненню підлягає лише заборгованість за тілом кредиту (з урахуванням її часткового погашення) та проценти, нараховані в межах погодженого сторонами строку кредитування, тоді як нарахування і стягнення процентів поза межами такого строку є безпідставним.

При цьому вказує, що позивач не надав належних і допустимих доказів укладення кредитного договору в електронній формі, зокрема направлення оферти, отримання та акцепту її відповідачкою, отримання і використання одноразового ідентифікатора відповідно до ст.12 Закону України «Про електронну комерцію». Також, на думку представника, відсутні належні докази перерахування кредитних коштів відповідачці та підтвердження наявності й розміру заборгованості, тоді як зазначені обставини входять до предмета доказування у справах цієї категорії.

Зазначає, що відповідачка здійснювала погашення заборгованості за кредитом, однак позивач не врахував сплачені суми при визначенні розміру заборгованості, у зв`язку з чим просить врахувати проведені платежі, відмовити у стягненні відповідної частини заявленої суми та витребувати від позивача детальний розрахунок заборгованості для перевірки правильності її обчислення.

Стверджує, що позивач не надав належних доказів переходу до нього права вимоги за кредитним договором, у зв`язку з чим вважає недоведеним факт належного відступлення права грошової вимоги та відсутність у позивача права на стягнення заявленої заборгованості.

Крім того, вважає, що передбачений договором розмір процентів є явно завищеним, несправедливим та таким, що суперечить засадам добросовісності, розумності і справедливості. З огляду на те, що нараховані проценти перевищують 50 % суми кредиту, просить відмовити у їх стягненні в частині такого перевищення.

Виходячи з наведеного, вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є необґрунтованим і арифметично неправильним, оскільки не містить відомостей про періоди та підстави нарахування процентів, які, на його думку, нараховані поза межами строку кредитування та з перевищенням встановлених законом обмежень (ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Представник також вважає заявлені витрати на професійну правничу допомогу неспівмірними зі складністю справи, яка є типовою та не потребувала значних затрат часу, у зв`язку з чим просить зменшити їх до 500 грн або взагалі відмовити у задоволенні заяви про їх стягнення, зазначаючи, що заявлені правничі послуги фактично охоплюються підготовкою та поданням позовної заяви.

Зазначає, що відповідачкою сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн відповідно до Закону України «Про судовий збір», який у разі задоволення апеляційної скарги підлягає стягненню з позивача.

Крім того, до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, поданий представником ТОВ «Таліон Плюс» Дорошенко О.В., у якому вона просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення як безпідставну.

Представник позивача зазначає, що кредитний договір №321533242 від 04.10.2024 укладено в електронній формі з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором та з дотриманням вимог Закону України «Про електронну комерцію», а відповідачка підтвердила ознайомлення та згоду з його умовами, Правилами та Паспортом споживчого кредиту, які є невід`ємними частинами Договору та розміщені на сайті кредитодавця.

Вказує, що відповідно до п.7.3 Договору кінцева дата повернення кредиту визначена 03.11.2029, а кредитодавець (фактор) має право нараховувати проценти за користування кредитом з дня надання траншу до дня закінчення строку дії Договору, якщо інше не передбачено умовами Договору. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачкою зобов`язань щодо сплати процентів та повернення кредиту, позивачем на підставі повідомлення про дострокове розірвання договору №ТП/321533242 від 03.03.2025 припинено нарахування процентів з вказаної дати.

Умовами Договору сторони погодили порядок нарахування процентів за дисконтною та базовою ставками, а також порядок їх перерахунку у разі порушення умов користування кредитом. Оскільки відповідачка не виконала зобов`язання після закінчення дисконтного періоду, строк користування кредитом продовжувався, а нарахування процентів здійснювалося до моменту припинення дії Договору відповідно до його умов, а саме до 02.03.2025 (включно) за базовою ставкою 365,18 % на день (п.8.3 Договору).

Наголошує, що відповідачкою не спростовано розрахунок заборгованості, не надано доказів його неправильності чи альтернативного розрахунку ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані разом з апеляційною скаргою.

Щодо посилань відповідачки на здійснення часткового погашення заборгованості, зазначає, що жодних належних та допустимих доказів на підтвердження таких оплат (квитанцій, виписок тощо) не надано, а тому вказані суми не могли бути враховані при розрахунку заборгованості.

Представник позивача також зазначає, що відповідно до принципу змагальності сторін саме відповідачка повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх заперечень, однак таких доказів до матеріалів справи не подано.

На підтвердження переходу права вимоги посилається Договір факторингу №МВ-ТП/12 від 10 грудня 2024 року, укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор), за яким клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги за переліком в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.

Крім того, посилається на Реєстр боржників за кредитними договорами до Договору факторингу №МВ-ТП/12 від 10 грудня 2024 року, згідно з яким ТОВ «Таліон Плюс» набуло права грошової вимоги, зокрема до відповідачки за кредитним договором №321533242 від 04.10.2024 у сумі 19 100,00 грн.

Представник додатково зазначає, що Реєстр прав вимог підписаний первісним кредитором та фактором в електронній формі із накладенням електронних підписів та електронної печатки, що підтверджує його належне оформлення.

У зв`язку з викладеним представник позивача вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що спрямовані на уникнення виконання грошового зобов`язання, і просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі меншій ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст.367, 368 ЦПК України дослідила матеріали справи, перевірила доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки відповідачка своїх зобов`язань за кредитним договором у встановлені ним строки не виконала, то з неї підлягає стягненню на користь позивача заборгованість, яка складається з основної суми боргу та відсотків, нарахованих виключно в межах строку кредитування, визначеного цим Договором.

Крім того, суд зазначив, що на час розгляду справи в суді відповідачкою не надано даних, які б свідчили про погашення заборгованості.

За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення позову в повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду. Вони є законними та обґрунтованими, відповідають встановленим у справі обставинам, та доводами скарги не спростовані.

Судом першої інстанції встановлено, що 04.10.2024 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено Договір кредитної лінії №321533242 у формі електронного документа (а.с.25-42, 134-137).

04.10.2024 відповідачка ознайомилася з умовами кредитування та підписала Паспорт споживчого кредиту (а.с.25 на зв.-27).

Відповідно до умов зазначеного Договору, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало відповідачці грошові кошти у розмірі 19 100,00 грн, шляхом перерахування кредитних коштів на банківський картковий рахунок, на умовах строковості, зворотності, платності.

Як встановлено судом, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов`язання перед відповідачкою за кредитним договором виконало у повному обсязі та надало їй кредит, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідачки № НОМЕР_1 (а.с.43).

Зарахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідачки 04.10.2024 о 14:04 годині в сумі 19 100,00 грн та користування кредитними коштами підтверджується, зокрема і довідкою АТ «ПУМБ», випискою по рахунку ОСОБА_1 та звітом по транзакціям по рахунку відповідачки, які надані на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів (а.с.168-170).

У подальшому, 10.12.2024 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу №МВ-ТП/12, відповідно до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги за кредитним договором №321533242 (а.с.17 на зв.-20).

Відповідно до витягу з Реєстру прав вимоги б/н від 10.12.2024 до Договору факторингу №МВ-ТП/12 від 10.12.2024, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідачки на загальну суму 41 447,00 грн. Так, право грошової вимоги за кредитним договором №321533242 від 04.10.2024 перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» 10.12.2024, відповідно до підписання сторонами Реєстру прав вимоги (а.с.20 на зв.-21).

Щодо укладення кредитного договору та перерахування кредитних коштів.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовилися укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Матеріали справи свідчать про те, що у даному випадку кредитний договір був укладений в електронній формі.

Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується також Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Зокрема, у ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію». Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Згідно із п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, який надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12 ч.1 ст.3 Закону).

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону).

Згідно із ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч.12 ст.11 Закону).

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, яким чином підписуються угоди у сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вищевказаного законодавства вбачається, що укладення договорів в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи (ч.13 ст.11 Закону).

Частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 , уклавши кредитний договір №321533242 від 04.10.2024 в електронній формі шляхом підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором – FAHY, погодилася з умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту. Відтак укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки, а тому цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Електронний підпис, призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, та накладається за допомогою особистого ключа і перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Оскільки кредитний договір укладений шляхом накладення електронного підпису відповідачки, який ідентифікує її особу, він вважається укладеним.

При цьому суд правильно встановив, що кредитний договір №321533242 від 04.10.2024 був підписаний зі сторони відповідачки з використанням одноразового ідентифікатора – FAHY, оскільки такі обставини відповідають матеріалам справи, зокрема підтверджуються написом у розділі 15 «Реквізити сторін» Договору: введено одноразовий ідентифікатор FAHY 04.10.2024 о 14:04:16, ОСОБА_1 . Аналогічний напис міститься в реквізитах Паспорта споживчого кредиту, згідно з яким зазначений додаток також підписаний одноразовим ідентифікатором, і відповідно до п.14.1 Договору є його невід`ємною частиною.

Відповідачка чи її представник не надали суду доказів щодо спростування зазначених доказів.

Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 639 ЦК України, договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження його згоди з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Без отримання листа на електронну пошту чи SMS-повідомлення, без входу на вебсайт товариства за допомогою логіна та пароля особистого кабінету або без обміну електронними документами (офертою та акцептом) укласти договір між позичальником і кредитором в електронній формі неможливо. У цьому полягає особливість укладення договору в електронній формі.

Відповідно до принципу змагальності, позивач має довести, що зазначені події (обставини) дійсно мали місце у відповідній послідовності та порядку, як це зазначено ним у позовній заяві. Лише після доведення факту укладення договору у відповідача виникає обов`язок спростування цих обставин.

Так, відповідно до ст.100 ЦПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Таким чином, кредитний договір був укладений на сайті позикодавця та підписаний відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором – FAHY, отриманим у SMS-повідомленні на номер її мобільного телефону.

Без отримання SMS-повідомлення та без здійснення входу на сайт товариства зазначений кредитний договір між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» не був би укладений.

Номер мобільного телефону, за допомогою якого отримано одноразовий ідентифікатор, співпадає з інформацією, що міститься у заявці на отримання грошових коштів від 04.10.2024, яка містить особисту інформацію відповідачки.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19; від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20; від 02 листопада 2021 року у справі №243/6552/20, які відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Отже, відповідно до вимог ч.6, ч.8 ст.11 та ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» суд першої інстанції правильно встановив доведеним факт того, що відповідачка ознайомилася та погодилася з умовами кредитного договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов щодо суми кредиту, строків кредитування, сплати відсотків за користування кредитом, розміру і типу процентних ставок та уклали в належній формі кредитний договір, з чим погоджується і колегія суддів.

Відтак позивач, відповідно до покладеного на нього процесуального обов`язку доказування, надав належні та допустимі докази, які підтверджують, що між сторонами було узгоджено використання позичальником відповідного одноразового ідентифікатора як його підпису у порядку та формі, передбачених законом.

У зв`язку з цим посилання представника відповідачки на те, що матеріали справи не містять жодних підтверджень того, що кредитний договір був укладений сторонами в порядку, передбаченому законом, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки спростовуються наведеними судом обставинами та дослідженими доказами.

Доводи апеляційної скарги про відсутність оригіналу кредитного договору та невідповідність наданої копії вимогам законодавства також є безпідставними.

Кредитний договір укладений в електронній формі шляхом підписання одноразовим ідентифікатором, отриманим відповідачкою у SMS-повідомленні на зазначений нею номер телефону.

Відповідно до положень статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний електронним підписом, у тому числі одноразовим ідентифікатором, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього електронним підписом є оригіналом такого документа.

Отже, з огляду на правову природу електронного договору, відсутність паперового примірника з власноручними підписами сторін не свідчить про його неукладеність чи недійсність, оскільки законом прямо передбачено можливість укладення договорів у письмовій (електронній) формі.

Таким чином, твердження про неналежність поданої електронної копії як доказу укладення кредитного договору є безпідставними та не впливають на правильність висновків суду першої інстанції про наявність між сторонами зобов`язальних правовідносин та погодження ними усіх істотних умов кредитування.

Крім того, представник відповідачки в апеляційній скарзі посилається на те, що у матеріалах справи відсутні докази перерахування коштів за кредитним договором.

При цьому доводи апеляційної скарги в цій частині є суперечливими, оскільки сторона відповідачки спочатку визнає факт отримання кредитних коштів та наявність заборгованості за тілом кредиту і частково за відсотками, а надалі заперечує сам факт виникнення відповідних зобов`язань, що свідчить про непослідовність позиції відповідачки та відсутність єдиного обґрунтованого підходу до заперечення позовних вимог.

Проте такі доводи не можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом з огляду на наступне.

На підтвердження надання відповідачці кредитних коштів у розмірі 19 100,00 грн позивачем надано суду довідку платіжного провайдера, згідно з якою, як зазначив позивач, відбувся переказ коштів, виданих в рамках кредитного договору, шляхом перерахування на банківську картку №НОМЕР_1 , яку відповідачкою було вказано в заяві на отримання кредиту.

Дійсно, зазначена довідка не є достатнім доказом на підтвердження здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів ОСОБА_1 , оскільки зазначена в ній інформація не відповідає вимогам бухгалтерського обліку; ця довідка не є первинним бухгалтерським документом, що фіксує здійснення платежів і є необхідним для підтвердження таких юридичних фактів.

Згідно з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі №161/16891-15 (провадження №61-517св18) про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк зобов`язаний довести отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, установлених договором, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до зазначеної норми Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п.62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або надсилання клієнту.

Відтак виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, що може бути доказом і який суд має оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів щодо реального виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі №175/35/16-ц, від 04 вересня 2024 року у справі №426/4264/19.

Разом з цим ухвалою Салтівського районного суду м.Харкова від 16 червня 2025 року було задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів; витребувано у АТ «ПУМБ» виписку про рух коштів по банківському рахунку за карткою № НОМЕР_2 , яка відкрита на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зокрема на період отримання та зарахування грошових коштів, а саме з 04.10.2024 по 05.10.2024 включно, на суму 19 100,00 грн.

На виконання зазначеної ухвали було надано довідку АТ «ПУМБ», а також виписку по рахунку ОСОБА_1 та звіт по транзакціям по рахунку відповідачки, якими підтверджується зарахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідачки 04.10.2024 о 14:04:30 годині в сумі 19 100,00 грн та користування кредитними коштами (а.с.168-170).

Зазначене спростовує доводи апелянта про те, що в матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, які б підтверджували здійснення господарської операції з видачі кредитних коштів. Надана банківська виписка містить усі необхідні реквізити та в розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинним документом.

Інших доказів щодо походження цих коштів відповідачкою не надано, що свідчить про їх отримання саме у рамках зазначеного кредитного договору.

Отже, із наведеного очевидно випливає, що кредитні кошти були надані та фактично отримані відповідачкою, внаслідок чого у неї виникли зобов`язання їх повернути на підставі вимог кредитора.

Щодо переходу права вимоги.

Крім того, представник відповідачки стверджує, що матеріали справи не містять доказів переходу до нового кредитора прав вимоги за кредитним договором, проте колегія суддів відхиляє зазначені доводи з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі статтею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.12.2024 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу №МВ-ТП/12, п.2.1 якого передбачено, що згідно з умовами цього Договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідному реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.

У п.1.3 Договору факторингу №МВ-ТП/12 визначено, що право вимоги – весь обсяг прав грошових вимог клієнта за кредитним договором, зокрема прав грошових вимог до боржника по сплаті сум боргу за кредитним договором, строк платежу за якими настав, а також прав вимог, які виникнуть у майбутньому.

Пунктом 1.5 Договору факторингу №МВ-ТП/12 визначено, що реєстр прав вимог має містити перелік кредитних договорів, дані боржників, розмір прав вимог, що відступаються за цим Договором, розмір фінансування.

Право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання реєстру прав вимоги. Майбутнє право вимоги вважається переданим з моменту виникнення такого права до боржника та додаткового оформлення не потребує (п.4.1 Договору факторингу №МВ-ТП/12).

Цей Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє до кінця календарного року, в якому його було укладено, але у будь-якому разі до моменту повного виконання сторонами всіх взятих на себе зобов`язань за ним (п.8.1 Договору факторингу №МВ-ТП/12).

Слід зазначити, що у п.1.5 Договору факторингу №МВ-ТП/12 визначено, що реєстр прав вимог фактично є переліком прав вимог до боржників, що відступається за цим Договором. Тобто підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками витяг з реєстру прав вимоги підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги та є невід`ємною частиною Договору факторингу.

Відповідно до витягу з Реєстру прав вимоги б/н від 10.12.2024 до Договору факторингу №МВ-ТП/12 від 10.12.2024, зазначено боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), кредитний договір №321533242 від 04.10.2024, загальна заборгованість 41 447,00 грн, з яких: 19 100,00 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу; 12 797,00 грн – сума заборгованості за відсотками; 9 550,00 грн – сума заборгованості за неустойкою (а.с.21).

Зазначені Договір факторингу та витяг з додатку до цього Договору підписані уповноваженими особами сторін та скріплені їхніми печатками у електронному вигляді.

Крім того, позивачем до матеріалів справи було долучено докази оплати за Договором факторингу №МВ-ТП/12 від 10.12.2024, а саме відповідну платіжну інструкцію (а.с.22).

Таким чином, ТОВ «Таліон Плюс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №321533242 від 04.10.2024 з моменту підписання Реєстру прав вимоги б/н від 10.12.2024 до Договору факторингу №МВ-ТП/12 від 10.12.2024.

Щодо заявленої позивачем суми заборгованості за процентами.

У своїй апеляційній скарзі представник відповідачки наголосив, що позивач не надав розрахунку заборгованості, який би відповідав вимогам законодавства, та звернув увагу на безпідставність нарахування відсотків, які, на його думку, продовжували нараховуватися після спливу строку дії Договору (03.11.2024) за відсутності доказів про пролонгацію кредиту, проте зазначені доводи є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.1048 та ч.1 ст.1054 ЦК України, кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором. Отже, припис абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

За змістом ч.1 ст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Згідно зі ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Як визначено ч.ч.1,2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до положень ст.77-80 ЦПК України, докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, припис абзацу другого ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст.1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Крім того, в п.54 постанови Верховний Суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України.

Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч.2 ст.1050 ЦК України.

Вказаний висновок підтримано у постановах Верховного Суду у справах №296/10217/15-ц від 07 липня 2020 року, №912/1120/16 від 04 лютого 2020 року, №910/18943/20 від 27 липня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточнюючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа №910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч.2 ст.625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Звертаючись до суду з позовом, позивач надав розрахунок заборгованості за кредитним договором №321533242 від 04.10.2024, відповідно до якого заборгованість відповідачки перед позивачем становить 57 109,00 грн, з яких: 19 100,00 грн – тіло кредиту; 28 459,00 грн – відсотки; 9 550,00 грн – неустойка. Позивач, діючи в межах своїх прав, заявив позовні вимоги про стягнення тіла кредиту та процентів на загальну суму 47 559,00 грн, яка складається з: 19 100,00 грн – заборгованість за кредитом; 28 459,00 грн – заборгованість за процентами за користування кредитом.

З розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», вбачається, що заборгованість відповідачки за період з 04.10.2024 по 10.12.2024 становила 41 447,00 грн, з яких: 19 100,00 грн – тіло кредиту; 12 797,00 грн – нараховані проценти; 9 550,00 грн – неустойка.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», відповідачка не здійснювала платежів за кредитом за період з 04.10.2024 по 10.12.2024.

Наведені вище розрахунки свідчать про те, що ТОВ «Таліон Плюс» здійснювало нарахування відсотків за користування кредитними коштами у період з 11.12.2024 по 02.03.2025 на загальну суму 15 662,00 грн.

Відповідно до п.3.1 Договору, позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може отримати черговий транш в межах кредитного ліміту. На момент укладення цього Договору строк дисконтного періоду складає 30 днів. У випадку надання першого траншу не в день укладення Договору, строк дії кредитної лінії автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору по відношенню до дати надання першого траншу за Договором.

Сторони погодили, що встановлений у п.3.1 Договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником ще на 30 днів шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періодів оплати всіх фактично нарахованих процентів та інших нарахувань, строк оплати яких настав, за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень Дисконтного періоду на умовах, описаних у цьому пункті, не обмежена.

Відповідно до п.7.1 Договору, рекомендованою (необов`язковою) датою дострокового повного повернення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є дата закінчення дисконтного періоду кредитування – 03.11.2024, а саме протягом 30 днів від дати отримання першого траншу позичальником. У разі пролонгації чи поновлення дисконтного періоду рекомендована (необов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту зміщується на відповідну дату закінчення дисконтного періоду, визначену за правилами цього Договору.

Згідно з п.7.2 Договору, в обов`язковому порядку сума кредиту має бути повернена позичальником не пізніше ніж протягом 30 календарних днів після настання однієї з наступних обставин: закінчення строку дії Договору в порядку, передбаченому п.11.1 Договору; дострокового припинення дії Договору в порядку, передбаченому п.9.1.1.2 або п.9.1.1.7 Договору.

Відповідно до п.7.3 Договору передбачено кінцеву дату повернення кредиту – 03.11.2029.

Згідно з п.8.3 Договору, базова процентна ставка складає 1 % в день від суми залишку кредиту, яка знаходиться у позичальника, за кожний день користування ним, що становить 365 % річних.

Відповідно до п.8.5.1 Договору, за період з 04.10.2024 по 03.11.2024 кредитодавець надає позичальнику знижку в розмірі 6 % від розміру базової процентної ставки, та протягом даного періоду застосовується щоденна процентна ставка – 0,94 %.

Відповідно до 8.5.2 Договору, у разі вчинення позичальником продовження дисконтного кредитного періоду один чи декілька разів, кредитодавець надає позичальнику знижку у розмірі 6 % від розміру базової процентної ставки, та у вказаний період проценти нараховуються за індивідуальною процентною ставкою – 0,94 % в день.

Відповідно до п.11.1 кредитного договору, Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 5 років (до 03.11.2029 – п.7.3 Договору) або до його дострокового розірвання/припинення його дії, а в частині розрахунків – до повного та належного їх виконання. У будь-якому разі зобов`язання, що виникли під час дії Договору, діють до повного їх виконання.

Як вбачається з розрахунків заборгованості, відповідачкою не було здійснено вчасно оплати всіх нарахованих процентів, а 03.11.2024 строк дисконтного періоду закінчився, і проценти за користування кредитними коштами були нараховані на підставі п.8.3 кредитного договору із застосуванням базової процентної ставки 1,00 %.

03 березня 2025 року ТОВ «Таліон Плюс» повідомило ОСОБА_1 шляхом надсилання листа на її електронну пошту про дострокове розірвання кредитного договору №321533242 від 04.10.2024 на підставі пунктів 7.2.2, 9.1.1.7 Договору з 03.03.2025 та необхідність оплати всієї суми заборгованості.

Як вбачається із розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Таліон Плюс», проценти нараховувалися до 02.03.2025 включно, тобто в межах строку кредитування. Після вказаної дати проценти позивачем не нараховувалися.

Отже, розмір нарахованих процентів за кредитним договором №321533242 від 04.10.2024 повністю узгоджується із розрахунками заборгованості, долученими позивачем до матеріалів справи та умовами кредитного договору.

Доказів, які б спростовували правильність наданих позивачем розрахунків заборгованості за кредитним договором, відповідачкою та її представником не надано.

У зв`язку з цим колегія суддів вважає, що вказані розрахунки заборгованості є належними доказами, які узгоджуються з умовами кредитного договору.

Доводи апеляційної скарги щодо неправомірності нарахування процентів є безпідставними, оскільки проценти за користування кредитом визначено відповідно до ст.1048, ст.1054, ст.1056-1 ЦК України та умов кредитного договору.

Разом із тим суд відхиляє доводи представника відповідачки щодо часткового повернення відповідачкою кредитних коштів, оскільки жодних доказів (платіжних інструкцій, виписок, квитанцій тощо) на підтвердження зазначених обставин не було подано ані до суду першої інстанції, ані до апеляційної скарги, а відтак такі доводи є необґрунтованими.

Даних про те, що відповідачка у добровільному порядку погасила заборгованість за кредитним договором, матеріали справи не містять.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не заявляла зустрічних вимог щодо визнання кредитного договору недійсним у частині визначення розміру процентів за користування кредитними коштами у зв`язку з можливим порушенням вимог Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про споживче кредитування», апеляційний суд відхиляє доводи представника відповідачки про порушення позивачем статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості не вбачається будь-яких порушень умов кредитного договору щодо порядку та строків нарахування заборгованості.

Крім того, відповідачка не зверталася до суду з відповідним позовом про визнання кредитного договору чи будь-яких його умов недійсними або договору неукладеним.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що наявні в матеріалах справи та досліджені судом докази є достатніми, належними й допустимими для висновку про укладення між сторонами кредитного договору, виконання позивачем свого обов`язку щодо надання кредитних коштів та виникнення у відповідачки зобов`язань за таким договором.

Щодо витрат на правову допомогу.

Представник відповідачки у своїй апеляційній скарзі також заперечує проти покладення на ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, заявлених позивачем, вказуючи, що розмір таких витрат не є обґрунтованим та співмірним зі складністю справи.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

За змістом частини 1 пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 2, 3 та 4 статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншої правничої допомоги, пов`язаної зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу ТОВ «Таліон Плюс» у додатках до позову надано: копію Договору про надання правової допомоги №5 від 02.12.2024, копію Додаткової угоди №404 від 30.12.2024 про надання правової допомоги до Договору №5 від 02.12.2024, Акт приймання-передачі наданих послуг відповідно до Договору про надання правової допомоги №5 від 02.12.2024, копію платіжної інструкції №1 304 від 30.12.2024, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копію ордера на надання правничої допомоги (а.с.45 на зв.-52).

Відповідно до Акта приймання-передачі наданих послуг від 30.12.2024 сторони підтвердили, що адвокат надав, а клієнт прийняв правничу (правову) допомогу загальною вартістю 5 000,00 грн, зокрема щодо: підготовки до розгляду справи (4 год., 1 000,00 грн); підготовки та направлення повідомлення про оплату заборгованості (досудова вимога) (2 год., 500,00 грн); підготовки позовної заяви, що включає збір доказів, перевірку, друк та належне засвідчення копій письмових та електронних доказів у справі та направлення копії та доданих до неї документів до суду (10 год., 3 500,00 грн).

Крім того, зазначено, що адвокатське об`єднання виконало свої зобов`язання у межах Договору про надання правової допомоги №5 від 02.12.2024.

Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, а також стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 137 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини 3 статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу та мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи й усіх обставин, що мають значення.

Слід зазначити, що під час розгляду справи у суді першої інстанції представником відповідачки також було заявлено клопотання про зменшення судових витрат.

Зважаючи на те, що витрати на професійну правничу допомогу підтверджені належними та допустимими доказами їх фактичного понесення, суд першої інстанції, обґрунтовано дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог у цій частині та стягнення витрат на правничу допомогу.

При цьому суд правомірно керувався критеріями співмірності, розумності та необхідності судових витрат, врахувавши конкретні обставини справи, її складність, обсяг наданих адвокатом послуг, а також фактично виконану роботу. Надана правнича допомога включала не лише підготовку та подання позовної заяви, а й здійснення інших дій, необхідних для належного захисту прав та інтересів позивача.

Отже, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є документально підтвердженим, фактично понесеним, необхідним та співмірним із характером і складністю спору, а тому суд першої інстанції обґрунтовано та правомірно стягнув з відповідачки витрати на правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.

Отже, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростовують, то відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Так як апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судового збору, сплаченого у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Біленка Олександра Олександровича залишити без задоволення.

Рішення Салтівського районного суду м.Харкова від 23 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 05 серпня 2026 року.

Головуючий – В.Б. Яцина

Судді - О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова.