Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №953/10151/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 серпня 2026 року

м. Харків

справа № 953/10151/25

провадження № 22-ц/818/3596/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії – Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

сторони справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»

відповідач – ОСОБА_1

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Салтівського районного суду м. Харків від 04 березня 2026 року ухвалене у складі судді Мельникової І.Д.,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 103072649 від 23.05.2021 року у розмірі 70500,00 грн, а також прсило вирішити питання про стягнення судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору в розмірі 2422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

В обґрунтування позову вказує, що 23.05.2021р. за власного волевиявлення, в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» ОСОБА_1 подано Заявку на отримання кредиту № 103072649. Таким чином, Відповідач уклав Договір про споживчий кредит № 103072649 від 23.05.2021р. із ТОВ «Мілоан» (ЄДРПОУ: 40484607) та на підставі платіжного документа Відповідачу перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 15000грн. 14.09.2021 згідно умов Договору відступлення права вимоги № 08Т ТОВ «Мілоан» (ЄДРПОУ: 40484607) відступлено право вимоги за Кредитним Договором № 103072649 від 23.05.2021р. на користь ТОВ «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ: 42649746), а відповідно ТОВ «Діджи Фінанс» набуто права вимоги до Відповідача. У зв`язку з істотними порушеннями Відповідачем умов Кредитного договору № 103072649 від 23.05.2021, Позивачем, який набув права грошової вимоги, на адресу Відповідача направлено Повідомлення про відступлення права вимоги від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Діджи Фінанс», зазначивши інформацію про порядок погашення заборгованості по кредитному договору. Згідно Договору відступлення сума боргу перед Новим кредитором (ТОВ «Діджи Фінанс») є обґрунтованою та документально підтвердженою, становить 70500 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 15000 грн; заборгованість за відсотками становить 54000 грн; заборгованість за комісійними винагородами становить 1500 грн.

Рішенням Салтівського районного суду м. Харків від 04 березня 2026 року позов ТОВ «Діджи Фінанс» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за Кредитним договором № 103072649 від 23.05.2021 у розмірі 69000 грн, 2349,73 грн понесених витрат по сплаті судового збору та 3000,00 грн витрат на правову допомогу.

Рішення мотивовано тим, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт укладення між первісним кредитором та позивачем кредитного договору та отримання останнім кредитних кошів. Також доведено факт переходу права вимоги та у зв`язку із підтвердженням факту невиконання відповідачем обов`язку із повернення кредитних коштів, суд прийшов до висновку щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення тіла кредиту та відсотків за користування кредитними коштами.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги та не надав оцінку тому факту, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту укладення кредитного договору між первісним кредитором та відповідачем та відсутні докази отримання останнім кредитних коштів. Зазначає що наявне в матеріалах справи платіжне доручення не є первинним банківським документом, що підтверджує факт видачі коштів, оскільки в ньому не має відмітки банку про виконання вказаної операції. Крім того, наданий позивачем розрахунок заборгованості не є доказом її наявності оскільки є внутрішнім документом та повністю залежить від волевиявлення позивача.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи позивачем на підтвердження своїх позовних вимог долучено копію договору №103072649 від 23.05.2021 про надання кредиту (далі – договір) між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 відповідно до якого на умовах договору товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. (а.с.9-12)

Відповідно до умов вказаного договору визначено: сума кредиту – 15000,00 грн (п.1.2), строк – 30 днів (п.1.3), процентна ставка нараховується за користування кредитом та залежить від фактичного виконання та становить 2,00% від фактичного залишку суми кредиту за кожен день користування кредитом (знижена процентна ставка), 5,00% від фактичного залишку суми кредиту за кожен день користування кредитом (стандартна процентна ставка), комісія за надання кредиту –1500,00 грн (п.1.5.1.) розрахунок сукупної вартості кредиту визначено в графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору, додаток №1. Відповідно до пункту 2.1 кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Додатками 1 та 2 до даного договору є графік платежів за договором про споживчий кредит №103072649 від 23.05.2021 та паспорт споживчого кредиту від 23.05.2021 (а.с.13-14)

В матеріалах справи міститься анкета-заява на кредит №103072649 від 23.05.2021 року. Анкета-заява містить паспортні та анкетні дані відповідача, основні умови кредитування: сума кредиту, строк, проценти.(а.с.15)

Згідно даних платіжного доручення 27914496 від 23.05.2021 року на виконання умов кредитного договору первинним кредитором були перераховані на картку НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 15000,00 грн (а.с.16).

ТОВ «Мілоан» надав до суду відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №103072649 від 23.05.2021 (а.с. 17)

Відповідно до листа АТ КБ «ПриватБанк» вбачається що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 та 23.05.2021 року були зараховані кошти у сумі 15000,00 грн (а.с.104-106)

14.09.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу № 08Т, у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» відступає ТОВ «Діджи Фінанс» належні йому права вимоги до відповідача, відповідно до витягу з додатку до договору факторингу № 08Т від 14.09.2021 року. ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_3 кредитний договір №103072649 від 23.05.2021 року.(а.с.18-24)

Відповідно до витягу з додатку до договору факторингу № 08Т від 14.09.2021 року ТОВ «Мілоан» відступлено право вимоги заборгованості ТОВ «Діджи Фінанс» до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №103072649 від 23.05.2021 року в сумі 70500,00 грн, з них: сума заборгованості за тілом 15000,00 грн сума заборгованості за відсотками 54000,00 грн, сума заборгованості за комісією 1500,00 грн.(а.с.25)

25.07.25 року директор ТОВ «Діджи Фінанс» направив на адресу ОСОБА_1 досудову вимогу, в якій останній запропоновано сплатити заборгованість в сумі 70500,00 гривень на користь ТОВ «Діджи Фінанс» та роз`яснено, що у випадку невиконання вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» буде ініційовано заходи щодо стягнення заборгованості в судовому порядку.(а.с.26)

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до пунктів 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідно до ч. 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до пункту 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

-електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

-електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

-аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц зроблено висновок, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Так, із наявних в матеріалах справи доказів, наданих позивачем на підтвердження позовних вимог, не вбачається, що відповідач вчинив певну сукупність дій спрямовану на отримання позики від ТОВ "Мілоан", а саме, зареєструвався в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію, отримав повідомлення від суб`єкта електронної комерції (в даному випадку від ТОВ "Мілоан") із одноразовим ідентифікатором, та прийняв пропозицію (оферту) позивача шляхом використання (підписання) надісланого їй позивачем одноразового ідентифікатора.

В позовній заяві ТОВ «Діджи Фінанс» посилалось на те, що позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор, шляхом подання позичальником заявки на отримання кредиту у власному кабінеті, однак колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаних позивачем обставин щодо видачі відповідачу одноразового ідентифікатора для підписання вищезазначеного договору позики та самого факту його підписання таким одноразовим ідентифікатором, крім того вказана заява позичальника №103072649 від 23.05.2021 також не підписана відповідачем.

Відтак, апеляційний суд приходить до висновку, що договір про надання кредиту не підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто, позивач не довів належними та допустимими доказами факт укладення з відповідачем договору позики.

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту.

Статтею 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено умови договору про споживчий кредит.

Паспорт споживчого кредиту відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» є інформацією, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, який повинен відповідати формі, визначеній ст. 13 цього Закону. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20).

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у кредитному договорі підпису відповідача а значить і домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, наданий позивачем паспорт споживчого кредиту та анкета-заява на кредит №103072649 яка також не підписана відповідачем, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

В супереч вимог ст.ст.12, 81 Банк не надав суду доказів погодження з ОСОБА_1 зазначених у позовній заяві умов кредитного договору, а саме доказу підписання відповідачем за допомогою електронного підпису з використанням одноразового ідентифікатора кредитного договору №№103072649 від 23.05.2021 та анкети-заяви на кредит №103072649 від 23.05.2021.

Наданий позивачем «Паспорт споживчого кредиту», де також зазначені процентні ставки та інші відомості щодо кредиту, не означає укладення договору про споживчий кредит, оскільки ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми та погодження умов ( див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 23.05.2020 по справі № 393/126/20).

З огляду на зазначене відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із відповідачем кредитодавець дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими Банк.

Проте колегія суддів зазначає, що згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Тобто, навіть за відсутності факту дотримання сторонами письмової форми договору, головним для визначення правовідносин між сторонами є факт повного або часткового його виконання сторонами, наявність конклюдентних дій сторін, спрямованих на його укладення та виконання.

За загальним правилом, належними та допустимими доказами на підтвердження обставини видачі кредитних коштів позичальнику є первинні бухгалтерські документи про видачу готівки або перерахування коштів.

Так, у постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі № 274/7221/19 (провадження № 61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Згідно зі статтею 41 Закону України «Про Національний банк України» та частинами першою, другою статті 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Національний банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566, чинного на час виникнення спірних правовідносин, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Пунктом 5.1 глави 5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.

Згідно з пунктом 5.4 цього Положення, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

Пунктом 5.6 вказаного Положення визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 214/1423/15-ц (провадження № 61-8821св24).

Окрім того, суд зазначає, що у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18, від 28.10.2020 у справі № 760/7792/14-ц, від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15-ц, від 22.04.2024 року у справі № 559/1622/19 зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Крім того, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 654/4006/14-ц (провадження № 61-2247св18), від 30 червня 2020 року в справі № 554/12083/15 (провадження № 61-2049св19) та від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження №61-3689св21) суд касаційної інстанції виснував про те, що виписки із банківських рахунків також можуть бути належними і допустимими доказами надання кредитних коштів позичальнику.

До позовної заяви долучено копію платіжного доручення №27914496 від 23.05.2021 року підписаного представником ТОВ «Мілоан» та скріплене його печаткою, в якому зазначено Платник: ТОВ «Мілоан», Банк платника: Приватбанк, Отримувач: Холодна Яніна Станіславівна, картка НОМЕР_1 .

Крім того, на виконання ухвали Салтівського районного суду м. Харків від 19 січня 2026 року АТ КБ «ПриватБанк» надіслало листа зі змісту якого вбачається що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту №№4149439020322586 та 23.05.2021 року були зараховані кошти у сумі 15000,00 грн що підтверджується випискою по рахунку за період з 23.05.2021 по 30.05.2021 року. (а.с.104-106)

Оскільки матеріали справи не містять підтверджень того, що ОСОБА_1 прийняла пропозицію укласти кредитний договір, тому за відсутності належних та допустимих доказів погодження умов договору, позивач має право вимагати захисту своїх прав шляхом стягнення з відповідачки фактично отриманої та не повернутої суми кредитних коштів.

Зазначений висновок відповідає правовому висновку викладеному Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17-ц (провадження №14-131цс19).

Згідно даних виписки по рахунку відповідачка отримала 15000,00 грн, крім того матеріали справи не містять доказів повного або часткового повернення кредитних коштів відповідачем.

Отже враховуючи що умови щодо нарахування та сплати процентів за користування кредитними коштами сторонами кредитного договору не були погоджені, колегія суддів вважає що позивачем доведено позовні вимоги лише в частині стягнення з відповідача тіла кредиту у розмірі 15000,00 грн. Тому підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором у зазначеному в позові розмірі відсутні. Проте суд зазначені обставини не встановив та ухвалив помилкове рішення про задоволення позову у заявленому позивачем розмірі.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі № 668/7544/15-ц зазначено, що: «за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Колегія суддів вважає доведеним позивачем перехід прав вимог до відповідача за кредитним договором № 103072649 від 23.05.2021, що підтверджується, зокрема : копією договору факторингу № 08Т від 14.09.2021 (а.с 18-23); копією акту приймання-передачі реєстру прав вимог від 14.09.2021 року до договору факторингу №08Т від 14.09.2021 року, копією витягу з додатку до договору факторингу №08Т від 14.09.2021 року (а.с.25); копіями платіжних інструкцій №4, №3, №1938, №8, №2, №2597 (а.с.27-29зворот)

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Суду не надано доказів на спростовування презумпції правомірності договору факторингу № 08Т від 14.09.2021.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду – зміні в частині розміру заборгованості.

Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що сума сплаченого позивачем судового збору за подання позову становить 2422,40 грн,сума сплаченого судового збору відповідачем за подання апеляційної скарги становить 3524,60 грн.

Оскільки вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме (21,27%) а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а саме (78,27%) отже з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 515,24 грн за подачу до суду позовної заяви та з ТОВ «Діджи Фінанс» належить стягнути 2758,70 грн за подачу апеляційної скарги та з урахуванням взаємозаліку (2758,70-515,24) з ТОВ «Діджи Фінанс» належить стягнути 2243,46 грн витрат пов`язаних зі сплатою судового збору.

Згідно з ч. 1ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України).

Із положень ч.ч. 1-5ст.137 ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

В силу ч.ч. 2, 3, 8ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.

До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

На підтвердження відповідних витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акт прийому-передачі наданих послуг).

Отже, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи з конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

На підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості у вказаній справі представником ТОВ «Діджи Фінанс» долучено до матеріалів справи наступні документи: договір №42649746 про надання правової допомоги від 05.05.2025 укладений між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та Адвокатським бюро «Анастасії Міньковської» про надання юридичної допомоги в обсязі та на умовах цього договору; додаткову угоду до договору, детальний опис робіт виконаних Адвокатським Бюро «Анастасії Міньковської» необхідних для надання правничої допомоги за позовом ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» щодо стягнення кредитної заборгованості та акт про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом від 05.05.2025, відповідно до яких входить: проведення правового аналізу обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій щодо захисту інтересів ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» на що витрачено 1 година на суму 1000 грн, складення позовної заяви, наведення попереднього розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у зв`язку з розглядом справи протягом 2х годин в розмірі 3000,00 грн, а також формування додатків до позову протягом 0,5 години за 500 грн., подання позовної заяви 0,5 год. 500 грн. а всього на суму 5000,00 грн.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог та обсяг виконаної адвокатом роботи, при розгляді даної справи в суді, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, судова колегія прийшла до висновку, що справедливим і співмірним буде стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи ФІнанс» 1063,50 грн у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу понесених при розгляді справи в суді першої інстанції.

Керуючись ст. 367, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Крупського Владислава Валерійовича який діє в інтересах ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Салтівського районного суду м. Харків від 04 березня 2026 року – змінити в частині визначеного судом розміру заборгованості.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746) заборгованість за кредитним договором № 103072649 від 23.05.2021 року у розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 коп.

Здійснити перерозподіл судових витрат.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у сумі 2243 (дві тисячі сорок три) гривні 46 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746) витрати на правничу допомогу у розмірі 1063 (одна тисяча шістдесят три) гривні 50 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук